Переможець «Хто хоче стати мільйонером?» Олег Мороз: У селі одразу став місцевою знаменитістю

На ICTV2 повертається проєкт «Хто хоче стати мільйонером?». Перший сезон оновленого квіз-шоу з ведучим Станіславом Бокланом вийшов у грудні 2021 року. Підготовку до зйомок другого сезону перервала повномасштабна війна.

То ж на сьогодні єдиним переможцем, який виграв мільйон, є Олег Мороз із села Слобода на Сумщині.

В інтерв’ю Коротко про Олег Мороз розповів, як змінилося його життя після участі в шоу «Хто хоче стати мільйонером?», що вже придбав з виграного мільйона, куди хоче витратити решту та в яких проєктах ще хотів би спробувати себе. 

Мрією було мати власне авто

- Олеже, звісно, пройшло вже більше двох років з моменту вашої перемоги у проєкті, але як воно - відчувати себе мільйонером? 

- Одразу після участі у зйомках була втома. Потім - відчуття якогось вау! Здавалося, наче це казка - і як таке взагалі могло трапитися зі мною (сміється)! А вже через кілька днів здавалося, наче це був сон, що такого й не було.

Зараз йде війна, ситуація нестабільна, тому, чесно кажучи, мільйонером себе не відчуваю. Я проста людна, якій просто пощастило в певний момент опинитися на цій програмі і перемогти. Працюю, отримую заробітну платню і вірю, що закінчиться війна.

- Хоча в руках конкретно мільйон ви так і не тримали?

- Звичайно, якийсь відсоток пішов на податки, ще пів відсотка, здається, забрав банк за послуги. Тому, по суті, сума була трішки менша. Але це ж стандартна процедура.

- Як розподілили кошти? Часто ж хочеться і те, і се.

- Планів у мене було багато. На той момент моєю головною мрією було мати власне авто. І я його придбав. Це не якась крута машина, це простий «Ланос». Але цю мрію я здійснив.

А інші кошти відклав у певній валюті на майбутнє, бо в мене є мрія придбати житло у місті. Ця мрія вже майже була реалізована, але розпочалася війна, і це питання довелося відкласти. Але мрія залишилася, тому гроші «заморожені» до більш стабільного часу.

Якби знав, куди можна інвестувати, може б, інвестував. Але я проста людина, на цьому не розуміюся. Тому поки що чекаю слушної миті, щоб придбати житло у місті.

- Чому ви мрієте про місто?

- Ситуація у селі і до повномасштабної війни складалася не дуже. Людей меншало, дітей меншало, роботи ставало менше. У мене двоє донечок, одній виповнилося 7, іншій взимку буде 4, і хочеться для них кращого, щоб вони мали більше можливостей, яких я не мав у свій час. Хай це буде й невеличке місто, але щоб були, наприклад, для дівчаток якісь гуртки, щоб вони мали змогу розвиватися і, можливо, стали краще, ніж я.

Я завжди надіюся на щось хороше. Прокидаєшся зранку, посміхаєшся, п’єш каву, приходиш до школи, бачиш колег – і це вже круто. Радуюсь кожній дрібниці.

- А як почувалися тоді у великій студії? Ще й поруч актор Станіслав Боклан. Потрапити в нове для себе середовище – це певний шок.

- Коли їхав на цю передачу, у мене абсолютно не було якихось сподівань чи що я переможу, виграю якісь гроші. Мені було цікаво з’їздити і подивитися, як це знімається, як люди там працюють, як вариться вся ця каша.

Все було якісно, класно організовано. Єдине – не знав, як себе поводити. Але допомагали асистенти. Перед зйомками ми говорили, сміялися, пили чай, каву.

Чесно кажучи, не очікував, що ми одразу почнемо гру (сміється). Думав, ми з Бокланом поговоримо, він спитає в мене, як село, я йому щось помурчу. Але часу на це не було.

Ти просто приймаєш ситуацію, в якій опиняєшся, і намагаєшся не осоромитися перед камерою, перед цією людиною.

Хоча, пригадую, ми з кумом були як два переляки, зжалися, наче кошенята.

- Кум був вашою підтримкою?

- Так. Тоді були ковідні часи, і можна було взяти з собою когось одного. Планував їхати з братом, але у брата не вийшло через роботу, а в іншого кума не було ковідних сертифікатів на той момент. А цей кум погодився. Мав бути моє підтримкою, а в антракті каже мені: «Мені страшно» (сміється). Тобто він мав мені допомагати, заспокоювати, а не я його. Зараз це все згадується як анекдот.

Навіть сам початок поїздки був чудний. Ніхто не знав, що я їду на програму, окрім дружини. Це був величезний секрет.

У мене все було розплановано: до 19.00 я на роботі, о 19.30 - в мене маршрутка до Конотопа, а о 3-й ночі виїжджаю на Київ. Та не тут-то було! Дзвоню перепитати за маршрутку, а мені кажуть: маршрутки сьогодні не буде. Чим їхати до Конотопа – не зрозуміло. Врешті дістався Конотопа, залишаюся на ніч у брата, але викликати таксі рано-вранці на вокзал не можу. Мені відповідають: ще дуже рано, у нас в такий час авто ще не їздять. Я в шоці. Добрався на вокзал за 10 хвилин до відправки потяга. Виходжу у Києві з потяга, чую - щось наче впало. Йду собі, не звертаю увагу, та раптом обертаюся – а то мій паспорт. Ледве ще й паспорт не загубив.

Чудо, що я взагалі добрався цілим до студії (сміється).

Жартували: ти, напевно, і з роботи звільнишся, ти ж тепер у нас мільйонер

- Як в Слободі реагували, коли дізналися, що ви перемогли?

- Перед стартом проєкту на ICTV2 вийшло промо, і там був невеличкий фрагмент, де я щось про себе розповідав. Одразу після цього дзвонить мені товариш з пошти: ну, як ти з’їздив? Думаю, куди з’їздив, що він хоче. Про те, що я знімався у проєкті і переміг, знали дружина, брат, бо я в нього ночував, і кум, бо він зі мною їздив. Звісно, у селі одразу все рознеслося. Всім було цікаво, що я там виграв.

Навіть мама під час перегляду передачі дзвонила і казала: «Олеже, ну розповідай вже, тут ще й реклама пішла, тато дві пачки цигарок скурив, стільки нервів».

- Ви навіть батькам не сказали?

- Ніхто не знав подробиць до виходу передачі, окрім дружини, брата і кума. Я – людина відповідальна, папери підписав, а там написано: не можна нікому розголошувати результати. То я нікому й не казав.

А вже коли всі дізналися, телефон у мене розривався. Всі дзвонили, вітали, писали. Одразу я – місцева знаменитість (сміється). На роботі навіть жартували: ти, напевно, і з роботи звільнишся, ти ж тепер у нас мільйонер. Перший час отак було. Люди підходили сфотографуватися. Поїхав у райцентр в магазин, чую - шушукаються: це ж отой, що мільйон виграв.

По-своєму, це десь і лестило. Звісно, слава має як позитивні, так і негативні наслідки. Тому був острах якихось негативних реакцій. Буває ж, що люди можуть заздрити успіхам інших, можуть реагувати неадекватно. Але, слава богу, у мене таких ситуацій не було.

- Одразу після виграшу ви казали, що частину грошей хотіли б використати на свій саморозвиток, адже захоплюєтесь стендапом, вам було цікаво спробувати себе радіоведучим. Щось з цього зробили?

- Стендап - це мрія, може, на майбутнє. Хотів би взяти участь ще в якомусь проєкті. Хочеться спробувати себе в ролі ведучого, наприклад, на радіо. Зовнішність – поняття відносне, але є, напевно, у мене комплекси.

Цікаво було б спробувати записати подкаст чи в ролі стендап-коміка. Коли ти жартуєш у своїй компанії, розповідаєш якісь історії, всі сміються. А в стендапі треба ще вміти якось вибудовувати свої жарти.

Та й часу зараз на це зовсім немає. До 17.00 – на одній роботі, потім їдеш на другу роботу, потім – огород, бо це село, по дому щось поробити. Увечері треба з донькою уроки повчити. Хочеться і родині час приділяти. Тому все інше відходить на другий план. Більше дивлюся, ніж творю, скажімо так.

- Ви працювали оператором на пошті та музичним керівником дитячого колективу у дитячому садку. Так і працюєте на цих же роботах?

- Я працював у дитячому садочку на декретному місці. А на це місце повернулася вчителька, яка там працювала. Тому дитячий садочок я залишив і працював лише на пошті. Потім мені, можна сказати, пощастило. У нашій школі відкрилася вакансія асистента вчителя, і мене взяли на цю роботу.  

Зараз працюю керівником на пошті, займаюся організаційними питаннями. А з вересня минулого року мене призначили заступником директора з навчально-виховної роботи у школі.

Подобається український ютуб, телебачення не дивлюся

- Ви мрієте про місто, щоб у доньок було більше можливостей для розвитку. Які зараз є активності для дітей у Слободі?

- Свого часу наше село було дуже велике. Було дві школи, клуби, гуртки, завод працював, було багато дітей, молоді. На сьогодні, і це не тільки в нас, так по всій Україні, населення зменшується. Тепер один навчальний заклад, іншу школу закрили цього року, так як дітей стає все менше й менше. По суті, у Слободі функціонує клуб, де є танцювальний гурток, і все. Далі - природа. Простори – що хочеш, те й роби.

Щодо роботи у нас – це у фермера, у школі, магазині і дитячому садочку. Можна обирати лише між фермерами. Більшість їздить на підробітки, в основному у Київ. Молоді від 30 до 40 не так вже й багато лишилося у нас.

- Гучно у вас зараз буває?

- До походу на Курськ було трішки спокійніше. А кінець серпня, вересень – «шахеди» частенько літають через село. Село, можливо, поки що нікому не цікаве, нічого у нас немає, і нас не чіпають. А як буде далі… 

Діти хвилюються і переживають, тому ми зараз на дистанційному навчанні. У нас є облаштоване укриття, але ситуація в області нестабільна, і батьки хвилюються про безпеку своїх дітей. Зрозуміло, що це село, чим ти вдома можеш зарадити - а у нашого ворога є погана звичка бити по лікарнях, школах. Тому вважаємо школу небезпечним місцем для перебування там дітей.

Хоча й дітям, і вчителям важко дистанційно. Бо цілий день за комп’ютером, немає живого спілкування, а це - емоції, заряд енергією. Та й постійна робота за комп’ютером більше втомлює.

- Ви сказали, що вам було б цікаво ще в якихось проєктах взяти учать. З того, що є на нашому телебаченні, що цікаво?

- Я телебачення років зо два вже не дивлюся. Зазвичай ми дивимося мультфільми, бо в нас дві маленькі донечки. Добре, зараз старшій вже 7 років, то можемо обирати мультфільми, які й самому цікаво подивитися (сміється).

Мені подобається український ютуб. Є багато прикольних ютуб-каналів і цікавих форматів. Наприклад, DZK «Левів на джипі».  Класна «Вікторина» у «Ветеранів космічних військ». Дуже прикольно придумано. Я навіть брав щось з їхньої «Вікторини», щось додумував сам, і проводив таку вікторину у школі серед вчителів. Всім дуже сподобалося.

Подавав анкету на шоу «Поле». Ми поговорили з кастинг-директоркою, вона зі мною трішки пограла, але, напевно, їм не підійшов.

Все йде, як доля поверне. Доля є доля.

- Що б побажали майбутнім учасникам шоу «Хто хоче стати мільйонером?».

- Не хвилюватися, вірити в себе і, звичайно, всім мирного неба.