Рецензія на фільм «Платформа 2» / El hoyo 2

У п’ятницю, 4 жовтня, на сервісі Netflix вийшов фантастичний трилер «Платформа 2». Це сиквел іспанського хіта про пекельний шведський стіл «Платформа», котрий випустив той же Netflix у березні 2020 року, чим наробив чимало галасу. У цьому огляді розповідаємо, чи додає щось цікавого сиквел у сетинг першого фільму та наскільки обґрунтовано виглядає поява продовження взагалі.

«Платформа 2» / El hoyo 2

Жанр фантастичний трилер, жахи
Режисер Гальдер Газтелу-Уррутія
У ролях Мілена Сміт, Овік Кеучкерян, Наталія Тена, Оскар Хаенада, Іван Массаге, Соріон Еґілеор, Бастьєн Угетто, Армандо Буйка, Педро Бачура, Антонія Сан Хуан
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

У багатоповерховій в’язниці з похмурими бетонними стінами та пересувною платформою з апетитними частуваннями поповнення: на одному з поки що комфортних 24-х поверхів розмістилася молода жінка Перемпуана та гладкий чолов’яга Замятін — любитель піци крутіший за Черепашок-ніндзя. Більш дивними за імена героїв виглядає сама обстановка — верхні поверхи забезпечені різноманітним їдлом, в той час, як нижні пухнуть з голоду. Раз на місяць відбувається рандомна ротація, але якщо ти на самому дні, то цей місяць ще треба якось протриматися.

На одному поверсі живуть по двоє, кожен має право перед своїм ув’язненням, добровільним чи ні, замовити будь-яку страву, яка фігуруватиме на платформі, і взяти з собою одну річ — хоч книжку, хоч ножа, тут вже кому що до душі. На початкових етапах невільники ще якось намагаються дотримуватися негласного правила: їж тільки своє і не чіпай чуже. Тобто, теоретично мають бути задоволені усі. Але ж шкідлива людська натура припускає, що хтось обов’язково спокуситься на сусідську курятину, що призведе до катастрофічних наслідків.

Як і «Джокер: Божевілля на двох», що знаходиться по сусідству, «Платформа 2» — черговий непотрібний світу сиквел, якого ніхто не просив. Перша частина справила на публіку як мінімум своєрідне враження, що запам’ятовується надовго, і стала приємним сюрпризом від іспанської кінематографії. Стрічка запропонувала власний, дуже цікавий концепт, натхненний «Кубом» Вінченцо Наталі та антиутопічним «Снігобуром», при цьому не забуваючи про невтішні соціальні коментарі.

Склалося враження, що після свого несподіваного тріумфу іспанський постановник Гальдер Газтелу-Уррутія сам не знав, як краще ним розпорядитися та що саме він хоче донести до глядача у сиквелі. А відбувається це тому, що доносити вже нічого, бо все важливе було сказано у першому фільмі.

Проблема у тому, що усіляких «духовних лідерів» з замашками диктатора у кіно було стільки, що це умовне нововведення нікуди не годиться. Що інтриги як такої вже немає, а разом з нею зник і ефект новизни. Що протистояння двох «фракцій» навряд чи сповістить нам щось нове про істинну людську сутність. Що місцеві персонажі якісь бляклі та нецікаві, їх передісторії лишають байдужим, а їхні страждання не викликають щирого відгуку.

Буде тут і метафорично підвішений стан головної героїні, яка ніби знаходитиметься між життям та смертю, і символічна спокута за зухвалий вчинок, через який вона опинилася у цій в’язниці, і зустріч з важливою людиною з її минулого, що відкриє очі на те, чому обом було так важливо здійснити порятунок, але не себе самих. Таким чином сюжет більше зосереджується на Перемпуані та її особистій історії, ніж на в’язниці та пов’язаних з нею таємницях.

Періодично у дірі, що простягається крізь усі поверхи, з’являються людські голови та інші частини тіла. Нікуди не поділися й сцени жорстоких розправ, коли люди демонструють найгірші прояви своєї сутності. Знову ж таки, все це ми бачили раніше, тому ніякого ефекту подібні сцени вже не справляють. Цікавіше було б подивитися на те, якби хтось дотепний замовив рибу фуґу — до якого б рівня ця страва протрималась.

У підсумку автори «Платформи 2» банально експлуатують цікавий концепт, але не додають у нього щось нове, що виглядало б захопливим і вартим уваги. Просто чергові бовванці мучаться і страждають — з таким матеріалом вдруге сенсацією не станеш.