Чи мають право військовослужбовці на доступ до якісної медицини?

За спостереженнями та відгуками військовослужбовців, за останні пів року вони відчули певне покращення в плані медичного обслуговування в госпіталях, ефективніше працює гаряча лінія, з’явилися протоколи та обсяги надання медичної допомоги. Однак питання доступу до медичних послуг військових, які мають хронічні захворювання або захворіли в армії, часом вирішуються важко. Тих, хто хворіє в армії, часто називають «косарями». Жалітися ж системі часто означає отримати «завдання 200» — незручних позбуваються швидко.

Тим часом здоровий солдат має більше спроможностей захищати країну. Крім того, захист права військовослужбовців на доступ до медицини, турбота про їхнє життя та здоров’я на всіх етапах — це ще й позитивний штрих до мотивації йти служити іншим. Вона, на жаль, зараз є вкрай низькою. Рік тому при Міноборони було створено Департамент охорони здоров’я, а його керівницею призначено Оксану Сухорукову, яка мала великий досвід роботи в системі охорони здоров’я, але не у військовій сфері. Деякі кадрові військові через це ставляться до її ініціатив ворожо — мовляв, не в контексті. Інші ж, навпаки, дивляться на роботу департаменту з надією, бо його директорка завжди шукає, як бути в контексті.

Про рух у напрямі створення єдиного медичного простору для цивільних і військових; про нові обсяги надання медичної допомоги на догоспітальному етапі; про те, що робити з хворими в армії; про реінтеграцію звільнених із полону українських військових, а також про те, чому наразі медзаклади забезпечують реабілітацію поранених максимум на чотири місяці, ZN.UA розмовляло з директоркою Департаменту охорони здоров’я Оксаною Сухоруковою.

— Пані Оксано, на початку вашої роботи в департаменті ми вже говорили про те, що таке єдиний медичний простір. Що за цей час вдалося в цьому напрямі, а що — ні, чому, і які плани?

— Єдиний медичний простір — це про об’єднання всіх медичних ресурсів, які в нас є, зрозуміле фінансування й управління. За цей час нам вдалося, по-перше, впровадити медичну інформаційну систему (МІС) на госпітальному рівні. Працюємо над тим, щоб була інтеграція з електронною системою охорони здоров’я (ЕСОЗ) і дані про пацієнтів із військових госпіталів туди вносилися так само, як і з цивільних лікарень.

Деякі наші госпіталі (Харківський і Одеський, Центральна стоматологічна поліклініка) вже уклали договори з Національною службою здоров’я (НСЗУ) і беруть участь у програмі лікування та зубопротезування, отримуючи додаткове фінансування за окремою програмою. Це те, що вдалося.

Саме зараз наші спеціалісти тестують упровадження МІСів на передових хірургічних підрозділах, далі буде військова ланка. Є домовленість із благодійним фондом «Повернись живим» про забезпечення таких підрозділів планшетами. На відміну від цивільних закладів, у військовій медицині підходи до фінансування інші, й від того, внесуть заклади дані чи ні, для них нічого не зміниться. Але тішить те, що лікарі вмотивовані передавати дані пацієнтів одне одному й не проводити додаткових обстежень. До того ж до військової ланки прийшло чимало людей із цивільного життя, вони вже звикли до МІСів. Ми стоїмо перед викликами створити такий продукт, який би відповідав очікуванням лікарів і дав змогу надалі зменшити паперову роботу.

Крім того, я б хотіла, щоб військові госпіталі брали участь у програмі централізованих закупівель, коли держава закуповує певні лікарські засоби та медичні вироби. Сьогодні в цій програмі є дві речі, які нас надзвичайно цікавлять: металеві пластини для остеосинтезу й ендопротези. Якщо їх закуповує державне підприємство «Медичні закупівлі України» для цивільних закладів охорони здоров’я коштом держбюджету, то чому б не робити цього й для закладів охорони здоров’я Міноборони? Це оптимізує витрати державних коштів та адміністрування таких типів закупівель. Вирішення цього питання лежить у взаємодії з МОЗ.

Ще одна річ, яка наразі ще не вдалася, — це регулярні ротації медичного персоналу між військовою та госпітальною ланкою (призначаючи командувачем Медичних сил Анатолія Казмірчука, міністр ставив завдання щодо ротації. — А.К.).

— Дозволю собі ремарку: інтеграція з ЕСОЗ дуже важлива. Оскільки зараз військові часто скаржаться на те, що при потраплянні до цивільного медзакладу їм щоразу доводиться переповідати спочатку всю свою історію хвороб і поранень.

— Тут потрібні зусилля не тільки Міноборони, а й МОЗ та НСЗУ. Наразі ЕСОЗ приймає не всі дані про пацієнта. За великим рахунком структуровані дані про діагнози, проведені інтервенції, опис діагнозу та симптомів, досліджень, лабораторних аналізів і перелік лікарських засобів, які отримував пацієнт протягом стаціонарного лікування, або можуть передаватися текстовим полем (це роблять не всі лікарні), або не передаються взагалі, за винятком деяких показників, які впливають на оплати за пакетами. Тому тут потрібен комплексний підхід. Наскільки мені відомо, МОЗ нині працює над упровадженням класифікатора або довідника, щоб усе це описати в структурованих даних.

Було б дуже добре, якби НСЗУ могло зберігати файли з візуалізацією. Ми вже порушували це питання в контексті збереження ортопантомограм для оцінки стоматологічного стану військовослужбовців та ідентифікації тіл загиблих. Зараз це питання також опрацьовується.

— Це, зокрема, наближає нас і до створення реєстру травми? Чи є просування в цьому напрямі?

— Ми просуваємося в напрямі збору структурованих медичних даних про те, що відбувається з пацієнтом. І, звісно, в нашому МІСі буде набагато більше інформації, ніж в ЕСОЗ. Не тому, що ми жадібні, а тому що на сьогодні ЕСОЗ не спроможна прийняти всю інформацію, яку генерує МІС. Ми на зв’язку з травма-реєстром США, досліджуємо процеси, що відбуваються під час внесення даних. Дивимось, які з цих даних можна збирати через МІС. Це питання найближчого майбутнього. Після запуску МІСів та електронної первинної медичної картки на догоспітальному етапі структуровані медичні дані почнуть накопичуватися.

— Раніше ми вже говорили про необхідність поновлення судово-медичної експертизи. Що з цим зараз?

— Судово-медична експертиза — зона відповідальності МОЗ. Ми звернулися до них листом із проханням відновити повноцінні судово-медичні розтини чи запровадити КТ-розтин. Гадаю, це питання краще поставити їм. Але ми розуміємо, що для цього потрібні як людські, так і матеріальні ресурси у сфері, яка не була пріоритетним напрямом протягом тривалого часу.

— За час появи департаменту з’явилося два найзнаковіші документи. Перший із них — це зміни до наказу 402. Наскільки досконалим, на вашу думку, є новий розклад хвороб? Наскільки це щось змінило? Адекватність визначення придатності / непридатності часом, як і раніше, викликає чимало запитань. Наприклад, люди з гепатитом С, якщо немає цирозу й виражених порушень функцій печінки, придатні. Але це інфекційне захворювання, яке почасти передається й контактним шляхом…

— Незрозуміле для мене запитання. Чому ви вважаєте, що люди, які мають захворювання, можуть ходити на роботу, але не можуть служити в армії?

Ті, в кого є якісь фізичні обмеження, йдуть служити до підрозділів забезпечення або медичних, в освіту, логістику. Армія — це не тільки штурмові групи. Це величезний механізм, у якому є юристи, діловоди, кадровики, є штабна робота, є медицина, освіта, логістика тощо. Тобто якщо людина кульгає, це не означає, що вона не може служити. Питання в тому, де вона може служити. Бо, з одного боку, ми хочемо таку потужну армію, як в Ізраїлі. А з іншого — чомусь забуваємо, що в Ізраїлі в обов’язковому порядку служать усі. А в нас, коли йдеться про мобілізацію, то в принципі ми хочемо таку армію, але тут — трішечки іншу. Ті, хто справді не може служити, не мають служити. Ті, хто може принести якусь користь, мають служити там, де можуть принести користь. Я не виключаю помилок, вони завжди трапляються. Це людський чинник. Звернення, які до нас надходять, ми опрацьовуємо. Але питання справедливості є дуже чутливим. Поговорімо про тих, хто сидить в окопах третій рік, не може піти у відпустку, не бачить своїх сімей…

Я б більше говорила про доступність лікування. Наприклад, для військовослужбовців із хронічними захворюваннями — про безперервність їх лікування.

— Поговорімо. Що робити з хворими в армії? Не пораненими, а тими, хто, перебуваючи у війську, захворів?

— Вони звертаються до свого медичного підрозділу, медичний підрозділ або власними силами надає їм допомогу, або спрямовує їх далі.

— Неофіційно, інколи на рівні внутрішніх ДСК, підрозділи почасти позбавили права писати звільнення від службових обов’язків з огляду на якісь хворобливі стани, але пишуть «обмеження фізичних навантажень» при частині. І що це означає, ніхто не знає. Де можна ознайомитись із переліком таких обмежень?

— Ви мене просите прокоментувати наказ військового командування. Це виходить за межі моїх повноважень.

— За спостереженнями та відгуками військовослужбовців, стало трохи краще в плані обслуговування — госпіталі, гаряча лінія. Але проблеми доступу до обстеження та вчасного лікування не вирішено, бо це — відповідальність командирів. Можливо, варто поставити питання про розмежування відповідальності? Ну не може, умовно кажучи, ротний, людина без медосвіти, на око вирішувати, чи пускати до лікарні дівчину, яка внаслідок несвоєчасного лікування потім втрачає яєчник, або чоловіка, який згодом стає інвалідом. Це досить масштабна проблема.

— За підлеглих військовослужбовців відповідає командир, і він ухвалює рішення про те, що відбувається з особовим складом. Основне завдання командира — виконати наказ. Він розраховує сили й засоби, необхідні йому для виконання наказу. Ви кажете, що людина без медичної освіти не може самостійно щось вирішити, проте командир керується інформацією, яку йому надають медики з медичного підрозділу військової частини. Тому медична експертиза в командира є, він оцінює ситуацію й ухвалює рішення. Звісно, ми не ігноруємо запитів від військовослужбовців, які захворіли. Бачимо їх навіть у соцмережах. Дехто може підтвердити свою хворобу, дехто — ні. На жаль, ми не можемо перевірити кожен випадок. Але щоб зрозуміти, наприклад, тенденції, Департамент охорони здоров’я разом із Армія+ розробили опитування для військовослужбовців: чи вони хворіють, на що саме й чи надають їм належну допомогу саме в їхніх підрозділах. Опитування стосовно доступу до медичної допомоги буде в застосунку Армія+. Запуск планується наступного тижня, зараз на погодженні із заступником міністра оборони з питань цифровізації. Після того, як зберемо дані, зробимо певні висновки.

— Другий знаковий документ, який з’явився за цей час, — це обсяги надання медичної допомоги. Коли вони будуть опубліковані? Й на що це вплине фактично?

— Насправді є два знакові документи в частині допомоги на догоспітальному етапі — домедичної й медичної. Обсяги домедичної (яку в народі називають такмедом) визначено. В БЗВП ми подали свої пропозиції, як це має викладатись, якою має бути програма.

Зараз візуються стандарти індивідуальної підготовки з домедичної допомоги для двох рівнів. І ми працюємо над стандартами для наступних рівнів, щоб перезавантажити та стандартизувати процес підготовки, наприклад, стрільців-санітарів та бойових медиків. Проте наголошую: ми можемо створити півтори тисячі ідеальних документів, але щоб це запрацювало, має бути імплементація на місцях. Щоб навчити військовослужбовця тактичної медицини, потрібно кілька речей: мотивований і навчений інструктор, навчальне обладнання (наприклад, манекени) й час. Все це — дуже дорого. Слід розуміти, що сьогодні фінансування Міноборони здійснюється виключно коштом держбюджету, а не так, як, наприклад, фінансується цивільна медицина. І якщо, умовно кажучи, в тебе є сто гривень, то ти не можеш купити на них усе, що тобі потрібно. Це не означає, що коштів на медицину не виділяють. Але правда в тому, що для країни, яка воює, їх недостатньо. Необхідне обладнання потроху закуповують і закуповуватимуть. Але з цим справді є проблема. Як і з кількістю інструкторів, які мають навчати тактичної медицини. Від того, що ми прийняли наказ, вони самі собою не з’являться. Наразі з допомогою цивільних організацій ми запустили процес в одному центрі. Побачимо всі плюси-мінуси. Десь за місяць поговоримо про результат — як нам розширити й стандартизувати процес підготовки, а головне — підвищити й «стабілізувати» якість цієї підготовки.

— Ну, принаймні це чесна відповідь.

— Це болюча для мене тема. Все починається з підготовки. Й ми прагнемо її вдосконалити, вивчаємо досвід. Ми спираємося на дані наших партнерів, які вивчали власні військові операції, спілкуємося з бойовими медиками, з бойовими бригадами. Але щоб рішення були якісними, щоб зрозуміти, які навички нам іще потрібні, треба дані, які, зокрема, нам може дати цифровізація медицини, впровадження МІСів на рівні військових частин. Коли в нас буде більший обсяг інформації, це можна буде аналізувати, змінювати, якісніше підлаштовуватися під те, що сьогодні відбувається на фронті.

— Нові обсяги надання допомоги загалом схожі на чотири рівні надання допомоги за ТССС, але все ж таки відрізняються. З чим це пов’язано?

— З реаліями нашої війни та намаганням полегшити перехід ветеранів до цивільного життя завдяки здобуттю цивільної професії (екстрений медичний технік) під час служби.

— Під обсяги надання допомоги прописано й склад аптечок. Протягом якого часу частини мають перекомплектувати аптечки, відповідно до наказу? Й чи є окремий наказ, який би створював якісь бар’єри, щоб неякісні засоби (наприклад, турнікети) не потрапляли до їх складу?

— Немає конкретних термінів, коли це має статися. Завдяки нашим партнерам у нас є чим доповнити аптечки. Для цього військова частина має подати заявку до КМС і отримати необхідне майно. Щодо якості турнікетів, то в Міноборони є лабораторія, яка тестує військове майно. Ми виписали механічні характеристики турнікетів на основі критеріїв ТССС, КМС передали зразки таких турнікетів до цієї лабораторії. Зараз чекаємо на відповідь від них, зокрема й інформацію, яке обладнання та спеціалісти в них є для такого тестування, а яке ще необхідно поставити. Паралельно зробили заявку партнерам на те обладнання, яке ми вже опрацювали й розуміємо, що воно нам потрібне. Після попередніх досліджень турнікетів ми зможемо покращити та стандартизувати вимоги до них, а також методологію проведення досліджень. Але треба розуміти, що перевірки самих лише фізичних властивостей турнікетів недостатньо, тому працюємо й над так званими функціональними вимогами та методикою їх визначення.

— Коли приблизно це може статися?

— Все залежить від відповіді лабораторії.

— Ви згадували про наявність договорів щодо постачання німецьких аптечок.

— Ми говоримо не тільки про Німеччину. Йдеться про 500 тисяч штук. Їх постачають партіями, й ми одразу відправляємо, закриваючи заявки. Турнікети й аптечки в нас — заявка номер два після броньованого транспорту.

— Обсяги з’явилися. Вони поки ще не опубліковані…

— Домедичні опубліковані. Догоспітальні медичні — очікуємо офіційної публікації. В цьому наказі описано ролі медичної підтримки. Їх чотири. Міноборони врегулювало обсяги надання медичної догоспітальної допомоги для Role 1 та Role 2. Наступний етап — опис модульної системи, «штатки» й табелі оснащення, оновлені під ці ролі, та обсяги медичної допомоги.

— На кого покладатиметься відповідальність за контроль над якістю надання медичної допомоги? Часто в одному місті буквально в кількох кілометрах один від одного можуть бути розташовані декілька стабпунктів, кожен із яких не є повноцінним другим ешелоном надання допомоги.

— Це завдання військового командування. За ролі, які організовують військові частини, відповідають командири останніх і вище медичне командування в цій зоні. За те, що стосується госпітальної ланки, наприклад, за передові хірургічні підрозділи, сформовані з госпіталів, відповідає командування Медичних сил. Вони мають вступати у взаємодію з командуванням у зоні бойових дій і разом здійснювати планування та розподіл ролей.

— На конгресі влітку йшлося про те, що евакуацію з передових хірургічних груп часто забезпечують добровольчі підрозділи — фактично цивільні люди, часто без медичної освіти. Як ви до цього ставитеся? Чи плануєте надати працівникам евакуаційних відділень добровольчих угрупувань певний статус?

— Щодо організацій, які надають допомогу з евакуацією, евакуюють зі стабілізаційних пунктів або з передових хірургічних підрозділів, то в деяких регіонах це робить екстренка — це одна історія, вони професійно підготовлені. Інша — це добровольчі підрозділи чи громадські організації, які на добровільних засадах здійснюють евакуацію, посилюючи спроможності евакуаційних підрозділів ЗСУ та екстренки. Але якщо вони вважають, що в них має бути статус, то тут проблем немає: ТЦК, рекрутингові центри. Вони можуть мобілізуватись або підписати контракт у будь-який момент. У період повномасштабної війни інституалізація добровольчих підрозділів має свої переваги, зокрема в питаннях соціального статусу та підтримки.

— Те, що це роблять люди часто без будь-якої медичної освіти, збільшує кількість летальних випадків.

— Із деякими організаціями у нас підписано меморандуми. Там працюють лікарі. Якщо є конкретні питання щодо конкретних випадків, коли через некваліфікований персонал траплялися негативні наслідки, дуже прошу мені повідомляти. Будемо розбиратися в цих ситуаціях.

— Про реінтеграцію звільнених із полону РФ українських військових. Інформації про обміни, коли вони стаються, чимало. Але що відбувається з колишніми полоненими далі?

— Найближчим часом буде визначено заклад, який стане центром реінтеграції. Він уже приймає звільнених із полону, й ми налагоджуємо роботу з цими людьми. Можу сказати точно, що працівники закладу, до якого сьогодні потрапляє найбільше звільнених із полону військовослужбовців ЗСУ (а серед полонених є й цивільні), налаштовані на всебічну допомогу їм.

У нас були прикрі інциденти, коли після звільнення з полону люди потрапляли до непідготовленого персоналу. Але ми дуже швидко зреагували, й їх перевезли до іншого закладу.

Я можу розповісти багато емоційних речей щодо звільнених, а можу сказати, що ці процеси в нас побудовані знов-таки за стандартами НАТО. На жаль, як і в будь-якій сфері сьогодні, тут бракує кадрів. Фахівців надзвичайно мало, навіть для того, щоб навчати колег. Проте вони дуже вмотивовані.

Ми були в закладі, про який я казала. Й просили людей надати нам зворотний зв’язок, щоб удосконалити процедуру. Люди, які повернулися з полону, потребують як медичної, так і соціальної, і психологічної допомоги. І ми розуміємо, що військова медицина, на яку 30 років не надто звертали увагу, в плані забезпечення є дуже відсталою проти медицини цивільної. Ми зустрілися з керівником цивільної лікарні, розташованої поруч. Обговорили всі можливі шляхи взаємодії — як провести повне обстеження, надати медичну допомогу, яку не може надати військовий госпіталь, і в принципі порозумілися. Результати зустрічі вражають, і якщо все працюватиме так, як було обговорено (а про це ми дізнаємося за певний час), то це буде великим кроком уперед.

Можливо, в моїй розповіді забагато «має бути» замість «є». В нас справді дуже великі плани.

Для мене особисто це персональний виклик. У нас є місця для реінтеграції, чудові для відновлення як у плані природи, так і можливостей для активностей. Я тримаю це під особистим контролем. Ми приїжджаємо, розмовляємо з людьми, реагуємо на проблеми, про які вони розповідають, спілкуємось із їхніми сім’ями. Кожна звільнена з полону людина — це індивідуальні потреби. Й ми намагаємося забезпечити кожному все необхідне, зокрема спілкування з рідними та інформування про те, що і як відбувається. Цим у нас займається управління психологічного забезпечення, яке недавно було передано в підпорядкування нашому департаменту.

Підготовлені фахівці не з’являться від клацання пальцями. Можна багато розповідати про проблеми й про те, як усе погано. Та порівняймо хоча б із тим, як було пів року тому. Ми не стоїмо на місці. Але вирішити все й одразу не можемо.

— Психологія та психіатрія. Цей напрям в армії вочевидь недопрацьований. Бракує фахових психологів у військових частинах і медзакладах. Ба гірше, об’єктивно є величезна кількість людей із серйозними проблемами, які на всіх етапах їм намагаються применшити. Наприклад, пишуть «стан» замість «синдром» тощо. Ті, хто мали діагнози до ЗСУ й системно були на антидепресантах, зараз у дивний спосіб масово зцілюються, наражаються на хамство й висміювання. Часом тим, хто має підтверджені діагнози, не дають звернутися до психіатра. Приводять до офіцера морально-психологічного забезпечення (МПЗ), а той каже: «Ти просто засмучений, не треба тобі таблеток». Це грубе й неприпустиме порушення — психолог не має права призначати чи скасовувати препарати. Тільки психіатр.

— Це знов-таки питання про виконання нормативних документів. Якщо права військовослужбовців порушено, вони можуть зателефонувати на гарячу лінію, звернутися до управління із захисту прав військовослужбовців, до суду. Міністерство працює над інструментами — як захистити права військовослужбовців. Якщо права порушуються, про це треба говорити. Ми ж не за рабовласницького ладу живемо. Треба розбиратися в кожному випадку.

У вашому питанні дуже багато рівнів. Воно починається з ВЛК ТЦК та СП і далі перекочовує й поглиблюється під час несення служби. Й вирішення цього питання має багато складників. Починаючи від уміння командира керувати підрозділом, його авторитету та професіоналізму, через самодопомогу й допомогу рівний — рівному, психологів у бригадах, наявність чинних і дієвих програм психологічного відновлення та психологічної підтримки й закінчуючи психіатричною допомогою, якщо до неї дійде.

Від того, що юриста назвали офіцером МПЗ, він не стає професіональним психологом. І тут наказ командира «Ти тепер психолог, а не юрист» не діє. Проблема є, її треба вирішувати. На сьогодні в ЗСУ є військово-облікова спеціальність «психолог». Військовий інститут Київського національного університету готує військових психологів, там само цивільні психологи проходять перепідготовку на військових психологів. Пріоритетність цього напряму визнають у Міноборони, й з огляду на це створено Управління психологічного забезпечення.

— Іноземні партнери почали частіше помічати, що українські військові, які приїжджають до них на лікування, можуть бути заражені мультирезистентними бактеріями. Якою є наразі ситуація?

— Зараз спільно з дослідницьким відділом Walter Reed ЗС США ми проводимо дослідження стосовно внутрішньолікарняних інфекцій. За його результатами сформуємо план дій, як на це реагувати. Але треба розуміти, що антибіотикорезистентність і внутрішньолікарняні інфекції — проблема не лише України, а й усього світу.

— Програми з реабілітації поранених. Військовослужбовці кажуть про занадто короткий і обмежений термін реабілітації — на сьогодні держава й медзаклади забезпечують реабілітацію максимум на чотири місяці. Відзначають і недостатність наявних центрів. На бюрократію в проходженні МСЕК, як і раніше, — неймовірна кількість скарг. Чи можемо очікувати зміни правил і нових ініціатив?

— Що означає — держава та медцентри можуть забезпечити реабілітацію максимум на чотири місяці? На основі чого зроблено цей висновок?! Відповідно до постанови КМУ №1394 від 22 грудня 2023 року, кількість реабілітаційних циклів найвищої або високої складності становить до восьми циклів протягом року, тривалість кожного з них визначається досягненням реабілітаційних цілей, але не менш як 14 днів. Де-юре немає обмежень стосовно максимальних термінів перебування. Є обмеження стосовно мінімальних. Це означає, що до реабілітаційних послуг застосовують середньозважений тариф, за якого лікарні, що реабілітують пацієнта протягом 14 днів, заробляють прибуток, який мають витрачати на реабілітацію складніших пацієнтів, — це також передбачено законами України й статутами комунальних некомерційних підприємств (комунальними лікарнями). Єдине обмеження — досягнення реабілітаційних цілей. Тобто якщо пацієнт не досяг реабілітаційних цілей, то його не можуть виписати з лікарні. Функцію моніторингу виконання договорів покладено на НСЗУ. Якщо порушуються права пацієнтів, треба звертатися за номером 1677.

До речі, вище говорили про проблему антибіотикорезистентності та внутрішньолікарняних хвороб. Є випадки, коли лікарні «гуляють» поранених від закладу до закладу в межах одного міста без медичних чи евакуаційних показань. Це одне з джерел цієї проблеми.

Що стосується МСЕК, то це зона відповідальності МОЗ. Разом із Мінцифри Міноборони розробило проєкт постанови КМУ, робоча назва якого — «Шлях пораненого». Ця постанова зараз на погодженні в Мінсоцполітики та Міністерстві охорони здоров’я. Це пілотний проєкт, який надає можливість пацієнту отримати всі необхідні документи або через Дію, або через ЦНАП, або в традиційний спосіб.

— Минуло понад пів року відтоді, як було започатковано офіцерські курси для медиків і фармацевтів, щоб в армії вони могли обіймати відповідні посади. Скільки людей уже пройшли такі курси? Й чому класні лікарі на фронті досі часто виконують геть інші завдання?

— На сьогодні пройшли курси, отримали первинне офіцерське звання й уже служать офіцерами 250 лікарів (і провізорів). Програма триває. Ми постійно збираємо інформацію з різних джерел, кожна людина в нас записана, й ми відстежуємо, чи вона потрапила на курси. Це — щодо лікарів, які хочуть обіймати медичні посади (насправді цього хочуть далеко не всі). Тут є декілька проблем. По-перше — чи відпускають їх командири для проходження офіцерських курсів? Бо завдання треба виконувати тут і зараз, і якщо відправити людину на курси, то в тебе стає на одного бійця менше. По-друге, в деяких військових частинах немає вільних офіцерських посад. І якщо лікар, наприклад, служить на сержантській посаді, то відправити його на офіцерські курси без наявних вакантних посад означає, що він не повернеться до частини, бо для нього немає офіцерської посади. В принципі проблеми, які до нас доходять, вирішуються в комунікації з Генштабом, але не всі.

— Як зміни в структурі керівництва Міноборони впливають на роботу департаменту? Якими є ваші очікування?

— Ми працюємо в штатному режимі. І очікуємо працювати далі в тому ж ключі, в якому й працювали.