Видрукувала б їм наш гімн, – Морквич про росіян, Паралімпіаду та брата, який захищає Україну

Також у скарбничці збірної України 28 срібних та 32 бронзові нагороди. Одразу три із них були здобуті нашими парафехтувальницями. Олена Федота-Ісаєва завоювала дві індивідуальні "бронзи", а ще одне "срібло" було здобуде у командній жіночій шпазі.

Друга медаль у кар'єрі

Українки поступились у золотому фіналі представницям із Китаю 45:37. Наші дівчата у складі Надії Долох, Євгенії Бреус, Олени Федоти-Ісаєвої та Наталії Морквич стали віцечемпіонками Паралімпіади у Парижі.

У рамках проєкту "Інтерв'ю 24" ми поспілкувався із призеркою Паралімпійських ігор-2024 Наталією Морквич. Для досвідченої спортсменки ця паралімпійська медаль стала вже другою у кар'єрі. У Токіо львів'янка завоювала індивідуальне "срібло" на рапірі.

Морквич поділилась емоціями від змагань, які ще досі не вщухли, про присутність росіян у Парижі та відсутність їх у фехтуванні.

У цей день я тащилась моментом виступів на шпазі, – про медальний шлях на Паралімпіаді-2024

Перед зустріччю із Польщею (у командній шпазі – 24 Канал) були великі переживання. Хоча ми були раді, що перед тим мали зустріч із суперницями з Італії, яких перемогли 45:38. Ми чітко розуміли, що повинні вибивати італійок. Чого не можу сказати про зустріч у чвертьфіналі із польськими фехтувальницями. Розуміли, що маємо усі шанси на перемогу, але не на усі 100 відсотків. Збірна Польщі має дуже сильного капітана – Марту Фідрих, яка фехтує на рівні із нашою Євгенією Бреус. Перед вирішальним боєм нам вдалось зробити запас у вигляді 10 уколів (40:30). Євгенії потрібно було нанести 5 уколів, а її суперниці – 15. Цей запас додавав впевненості Євгенії. Дуже шкода, що цей бій не транслювали у прямому ефірі.

За рахунку 40:30 розуміли, що тепер усе у руках Євгенії. Тому усіляко намагались підтримати її. Лише людина із великим характером зможе впоратись із такою великою відповідальністю. Ми зі своєї сторони намагались допомогти їй.

Наступна зустріч у нас була із Таїландом. Цікаво, що фехтувальці із цієї країни були впевнені, що зможуть нас здолати. У них дуже сильна категорія В. Вона у них виступала навіть під другим номером, а не третім. Інші дві дівчинки були середнього рівня. Нам вдалось їх переграти лише у три уколи 45:42.

Усі мої бої були переможними. Я класно фехтувала та й взагалі у цей день я "тащилась" моментом виступів на шпазі. Я відчула ту шпагу настільки максимально, наскільки може відчути її шпажист. Цікаво, що до цього моменту я мала лише один бій на шпазі із Євгенією Бреус у Конча-Заспі, аби просто відчути шпагу. Звісно, розуміла увесь принцип фехтування на шпазі, але не акцентувала свою увагу детальніше.

До речі, коли тільки будувався мій шлях у фехтуванні, то починала із рапіри та шпаги. А потім вже сама попросилась перейти у шаблю, адже вона мені більше до вподоби через свою динамічність. Через це у мене був трішки інший стиль фехтування від шпажистів, які більше вичікують момент атаки. Адже там буває інколи така дистанція, що дуже складно дістати. Тому я фехтувала настільки неочікувано, що у суперниць просто вже не вистачало часу до кінця бою, щоб "роздуплитись".

Україна у фіналі Паралімпіади-2024 / Фото Getty Images

Суддя не побачив рух суперниці, – про прикру поразку проти грузинки

Якими були відчуття, коли зупинились за крок від бронзового фіналу?

Дуже прикрою була поразка у втішному раунді від грузинки Ніно Тібілашвілі 15:14. Суддя не побачив рух суперниці, заявивши, що це я спровокувала те, що Ніно сіпнулась. Я попросила переглянути момент на відеоповторі та навіть була готова до чорної картки, якщо я була не права. Але суддя відмовився. Наступного дня привітала опонентку із перемогою. Натомість почула від Ніно вибачення. Вона все прекрасно розуміла.

Їдучи на Паралімпійські ігри я відчувала, що готова, психологічно готова. У мене були змагання, коли просто перед очима був туман через хвилювання. Коли хотілось, щоб усе закінчилось, бо вже просто не було сил. Тут такого ж не було. Як і кожен спортсмен десь навчилась боротись із мандражем, знаю, як залишать спокійною. Можу сказати, що я добре фехтувала у своїх боях, але десь щось мене зупиняло. Адже у нашому виді спорту не все залежить від спортсмена, а десь трохи від судді та його рішень. Поразки в один укол є дуже болючими. Але, мабуть, потрібно було, щоб ми командою завоювали медаль. Кожна із нас відпрацювала не на 100, а на 200 відсотків.

У фіналі зустрілись із суперницями з Китаю. Чи вірили, щo можете здолати таких серйозних опоненток?

Ми були дуже щасливі після перемоги над суперницями із Таїланду. Після чого на нас чекала перерва у 5 годин. Можливо, якби ми одразу фехтували за "золото", то були б на великому куражі. Ми були готові боротись, хоча розуміли, що виграти у цієї команди буде вкрай важко. Не можу сказати, що ми погано фехтували із китаянками, а скоріш навпаки. Ми змусили суперниць у певний момент захвилюватись. Фехтувальниці із Китаю на чолі із Гу дуже дисципліновані та сильні суперниці.

Не можу сказати, що я була задоволена чи не задоволена своїми виступами. Розумію над чим потрібно ще більше працювати. Дуже хочеться індивідуального саме "золота".

Українки на церемонії нагородження у Парижі / Фото Getty Images

На наших змаганнях переважно немає великої кількості фанатів, а тут повний зал, – про підтримку у Франції

Як вам підтримка французький трибун у порівнянні із Паралімпіадою у Токіо?

Дуже емоційні були ці Ігри, якщо порівнювати із тихим Токіо, де була для нас більш звична атмосфера. На наших змаганнях переважно немає великої кількості фанатів, а тут повний зал. Дуже приємно було, що ми фехтували у цьому неймовірному залі, де перед нам змагались олімпійці, де фехтувала Ольга Харлан та інші наші спортсмени. У фінальному бою глядачі більше підтримували нас, аніж китаянок. Це було дуже приємно. А ще коли бачили українські прапори на трибунах, це було щось.

Чи була ця медаль для вас найбільш неочікуваною?

Не можу сказати, що ця медаль найнеочікуваніша. Звісно, могло бути краще, більше нагород, адже я відчувала, що готова до Парижа. Якщо брати Ріо-2016, то вже їдучи туди відчувала, що повернусь додому без нагород. Хоча усі довкола говорили мені, що я можу підійнятись на подіум. Тепер я добре підготувалась на зборах. Що пішло не так? Десь мені не пощастило із цим одним уколом або десь не допрацювала. Як колись мені тренер сказав: "Коли ти спиш – хтось тренується". Воно десь так і є. Завжди після програшу можна усіх винити, знайти безліч причин.

Оця медаль...Я настільки кайфанула від свого фехтування, мене аж "розривало". Кожен укол із такою енергетикою робила, так віддавала себе усю, що я дивуюсь, що тренуючись на шаблі я не показала те, що я показала на шпазі не фехтуючи і не тренуючись. На шаблі та рапірі не отримала того кайфу. Можливо, це через негативний підсумок мого виступу.

Срібна медаль Паралімпіади-2024 Наталії Морквич / Фото 24 Каналу

Вночі прокинулась і побачила голосові від чоловіка про обстріл міста, – про удар по Львову та ігнор іноземців

4 вересня під час Паралімпіади ворог жахливо обстріляв ваше рідне місто Львів. Можливо, на ваші виступи в індивідуальних змаганнях вплинув цей обстріл?

Не можу сказати, що причина саме у цьому. Але було страшно. Пам'ятаю, що це було вночі, я прокинулась і побачила голосове (повідомлення – 24 Канал) від чоловіка під час обстрілу міста. Пам'ятаю свій перший бій за вихід у 16-ть. Я мала 100-відсотково вигравати у цієї дівчинки. Можливо, через те, що я була трохи у тому трансі від того, що відбувається, була незібрана, розгублена. Щоразу старалась заглянути у телефон, чи часом нічого ще не сталось. Десь ці страшні події в Україні повпливали на мій виступ.

Не факт, якби я не знала про моторошну ніч та ранок в Україні, мій результат був би іншим. Ми вже звикли жити у військових реаліях. На інших змаганнях теж були моменти із тривогами та обстрілами України. Головне, у момент фехтування абстрагуватись та відключитись від усього, що може відволікати від бою. Але не завжди до цього бою вдається тримати себе у такому тонусі. Часто замість того, як потрібно буде фехтувати, ти думаєш про інші моменти – що коїться у твоїй країні та що із рідними.

Мабуть, саме цей бій на рапірі із італійкою для мене став великим шоком, що я програла 15:14. Це був шок для моїх тренерів. Я була дуже розгублена. Я розуміла, що десь, можливо, ці новини мене відволікли, або я не змогла до кінця увімкнутись у цей бій. Паралельно усвідомлювала, що я перебуваю на Паралімпіаді, що мені треба просто відфехтувати бій. Можливо, це могло статись і через те, що я розуміла, що ця суперниця не є надто сильною. Йшовши на цей бій знала, що його виграю, але пішло щось не так. Після нього була у стані незрозумілості.

Нагадаємо! У ніч на 4 вересня ворог забрав життя 7-х мешканців Львова. Серед них майже уся сім'я Базилевичів – дружина Ярocлава та йoгo троє доньок. У місцеві лікарні було госпіталізовано понад 60 людей. Натомість кількість пошкоджених будинків досягла позначки понад 150. Вже 2 жовтня стало відомо, що у лікарні помер ще один чоловік, який був важко поранений під час атаки.

У наступних боях перемагала сильніших суперниць. Дуже тішусь, що я мала цей перший бій із представницею Канади. Саме він дав мені звикнути до тих масштабів, які були у Парижі: атмосфера, цей великий зал. Тим паче що ми не звикли фехтуватись за такої кількості глядачів на трибунах. Наші деякі змагання взагалі відбуваються у якихось готелях або у залах для пресконференцій. Звісно, на рівні чемпіонату Європи чи світу фехтуємо у кращих залах. Але вони теж значно поступаються рівню Паралімпійських ігор у Парижі.

Мій бій проти канадійки взагалі став першим на Іграх у цьому неперевершеному залі. Перемога у ньому допомогла мені у наступній зустрічі проти британки. Розуміла, що ця суперниця є сильною опоненткою. Що цікаво, що британська парафехтувальниця є дуже привітною дівчиною, завжди підтримує Україну. Але у день сутички вона навіть не привіталась зі мною. Але це нормально. У кожного спортсмена свій стиль налаштування на змагання. На щастя, я гарно відфехтувала із нею.

До речі, чи відреагував хтось із іноземних параатлетів на смертельний обстріл Львова?

Ніхто не підходив, ніхто не запитував нічого. Хоча завжди стараюсь поширювати у своїх соцмережах, адже розумію, що на мене підписані колеги з інших країн. Хочу, щоб вони знали правду. Потрібно показувати, що відбувається в Україні. Тим паче що країна-агресор обстрілює моє рідне місто, коли я змагаюсь на Паралімпіаді, куди допустили росіян.

Якщо б вони були у фехтуванні, то ми б однозначно їх перемогли, – Морквич про росіян у Парижі

У вашому виді спорту не було росіян. Та все ж...чи не хотілось позмагатись про ворогів та показати, що їх місце "на болотах", а не в Парижі?

Якщо б вони були у фехтуванні, то ми б однозначно їх перемогли. Навіть не впевнена, чи це було б фехтування за спортивним принципом. Якби вони приїхали на змагання? Не знаю, чим би це закінчилось. Ми дуже емоційні дівчата. Взагалі, їх досі не повинно ніде бути. На Паралімпіаді могла їх зустріти лише у їдальні. Ми розуміли, у яких кольорах їх "аля" форма. Я максимально старалась відійти, як тільки бачила, що біля мене проходить щось подібне.

Чи не чіплялись до Вас російські "нейтрали" у селищі?

Можливо, якщо це були б фехтувальники, то щось могли б сказати у нашу сторону. Інші – ні. Ми навіть не намагались дивитись у сторону ворожих атлетів, щоб побачити їх реакцію на нас. Особисто намагалась зробити так, аби я їх взагалі не бачила. Загалом я дуже рада, що їх немає у нашому виді спорту. Але я не хочу, щоб вони взагалі там були. Вони не мають права бути на змаганнях. І насправді, дуже образливо, що вони були у Парижі. Як так? Я прокидаюсь від дзвінків чоловіка, який перебуває у Львові під час вибухів. А потім йдеш і бачиш, як "воно" собі спокійно ходить селищем.

Під час теплої розмови із Наталією пригадали топовий виступ українського параатлета Ігоря Цвєтова, який двічі у Парижі переміг двох "нейтралів" із Росії.

Так, показав росіянам їх місце. Якби у моєму виді спорту таке повторилось, то я б напевно співала гімн України найгучніше за інших. А ще б їх змусила це робити, а що з них взяти… Видрукувала б їм текст нашого гімну перед церемонією нагородження.

Цвєтов переміг двох росіян на Паралімпіаді-2024 / Фото Getty Images

Після приїзду в Україну паралімпійців запросили на зустріч із Володимиром Зеленським. Президент України нагородив спортсменів орденами різних ступенів.

Володимир Зеленський привітав нас та нагородив орденами. Він подякував за наші перемоги та здобутки, відзначивши, що ми – великі молодці та дуже сильні спортсмени. Президент додав, що нами пишається не лише він, а й уся країна. Я отримала із його рук орден II ступеня княгині Ольги. Після Токіо мені вже вручали цей орден, але III ступеня. Сподіваюсь, що у моєму доробку також буде орден I ступеня. Дуже хочеться у це вірити.

Відео із зустрічі паралімпійців із Володимиром Зеленським

Також Наталію та інших медалістів відзнали у Львові. Спершу спортсменів запросив у гості мер міста Андрій Садовий, де подякував атлетам за здобуті медалі та прославлення міста Лева. Згодом також відзначили паралімпійців у Львівській обласній військовій (державній) адміністрації.

Відео із зустрічі спортсменів із Андрієм Садовим

Ваш брат захищає Україну від безжального ворога. Чи дивились він та його побратими на передовій ваші виступи на Паралімпіаді?

Чесно, навіть такого щось і не запитувалась. Знаю, що він розповідав хлопцям, що я виступаю у Парижі. Для мене цінно, що йому вдалось взяти декілька вихідних та провести час із сім'єю. Для мене це цінно. Я дуже хотіла зустрітись із ним, показати йому медаль. Для мене це дуже важливо.

Є багато хлопців, які люблять спорт, – про шанси військових із ампутацією потрапити на Паралімпіаду

Які шанси захисників України, які через війну зіткнулись із ампутацією, рoзпочати спортивну кар'єру у паралімпійському спорті? Можливо, представити Україну у фехтуванні в Лос-Анджелес?

Фехтування – це такий вид спорту, що потрібно трішки більше часу, щоб зрозуміти його. Коли я почала ним займатись, то почула від тренера: "Через 10 років із тебе щось буде".

Тобто, якщо людина у зрілому віці пережила ампутацію кінцівки, то їй складно буде потрапити у паралімпійський спорт?

Я прийшла у цей спорт, коли мені було десь 18 років. У мене була можливість та час: не працювала на роботі, навчалась, могла дозволити собі ходити на тренування та витрачати весь свій час на тренування. У дорослої людини вже є інші потреби. Вона повинна забезпечувати своє життя фінансово, можливо, сім'ю. А ходити на тренування замість роботи та ще й без фінансування? Далеко не кожен так зможе. Усі ми розуміємо чому так.

Можливо, буде створена якась програма для військових, яка дасть їм фінансову підтримку, яка б дозволила їм виділити ці 2-3 роки на підготовку до змагань. Це було б дуже класно. Тому що є багато хлопців, які люблять спорт. А коли ти приходиш у спорт і ще є якась фінансова підтримка, це буде стимулятором для кожного. Адже людина побачить, що їх старання оплачуються. Тоді вона не буде думати поміж тренуваннями, як їй заробити собі на життя. А коли людина стає на протез вона не завжди може бути настільки мобільною, поєднувати спорт та роботу. Це було б класно, щоб у нашу збірну долучались такі хлопці. Це би привело до росту рівня та конкуренції у паралімпійському спорті.

Наталія Морквич у селищі / Фото з інстаграму фехтувальниці

Ваші найближчі плани? Наскільки швидко повернетесь із ритму відпочинку у тренульваний процес?

Наразі планую трішки відпочити від фехтування. Хоча у листопаді ще поїду на змагання. Цей перший рік після Ігор можна провести у лайтовішому режимі, аби потім відбиратись до Паралімпіади-2028. Адже після Токіо у нас було менше часу до Парижа, потім ще й почалось повномасштабне вторгнення. А наш цикл відбору триває два роки. Я взагалі не була впевнена, що кваліфікуюсь у Паралімпійські ігри у Францію. У той день, коли нам видавали ліцензію нас трусило добряче через невідомість. Але все склалось добре.