Вступ України до НАТО: не «частинами», а «поступово»

Новий генеральний секретар НАТО Марк Рютте у першому ж виступі на посаді розповів про незворотність шляху України до альянсу, а вже через два дні приїхав до Києва з першим своїм візитом у новому статусі. У серпні президент Чехії Петер Павел сказав, що, на його думку, Україна може стати членом НАТО і без відновлення контролю над усіма своїми територіями. Це все знову привернуло увагу українських політиків і медіа до обговорення перспектив вступу України до Північноатлантичного альянсу.

А ще більше ці розмови пожвавилися після виходу двох статей Financial Times і The Economist. У першій сказано, що президент США Джо Байден дав сигнал своєї готовності до зміни статусу України в НАТО, а в другій крім цього додають, що Байден може найближчим часом запросити Україну до НАТО навіть попри те, що наразі не відновлена її територіальна цілісність.

У медіа ці ідеї хтось називає «вступом частинами», хтось — вступом з окупованими територіями, хтось — вступом «купірованої» України. Пояснюємо, що такий план може передбачати насправді та як це може виглядати на практиці.

Цю тему «Детектору медіа» прокоментували дипломат, колишній міністр закордонних справ України та колишній глава місії України при НАТО Вадим Пристайко, а також програмна директорка Міжнародного центру української перемоги й у минулому політична аналітикиня представництва НАТО в Україні Ірина Красноштан.

Україна як ніколи близько до НАТО, але це ще не вступ

Після останніх на сьогодні слів Марка Рютте та публікацій у західних медіа про те, що Байден усе більше схильний до думки, що Україна має бути учасницею НАТО, деякі українські медіа пишуть, що ми вступимо до альянсу так само легко, як Швеція і Фінляндія. Та наші співрозмовники кажуть, не варто сприймати бажане за дійсне й налаштовувати себе так, ніби це ось-ось станеться.

«З приводу приїзду Рютте та його слів про те, що Україна — пріоритет. Це все дуже важливо, але в деяких медіа з цього розвели якусь абсолютну перемогу, ніби вже завтра ми будемо в НАТО. Я жодним чином не применшую ролі цього, але все ж нам не варто забувати: Рютте сам не вирішує. Так, це дійсно важливий сигнал і Україні, і Росії про те, що НАТО продовжує підтримувати Україну. Але не потрібно надавати його словам надто великого значення, не потрібно видавати бажане за дійсне, тому що він не привіз нам членство. Рішення приймають 32 країни-члени альянсу», — сказала Ірина Красноштан.

Ірина Красноштан

Вона додала, що генеральний секретар відіграє важливу роль, закликаючи союзників робити більше, але він не може за них прийняти це рішення. Максимум, що він може, — ініціювати ці обговорення та ставити питання на порядок денний, постійно наголошуючи на цьому і на необхідності підтримувати Україну.

Однак справді добре, каже Красноштан, що ця тема все частіше постає і на шпальтах західних медіа. Також позитивним для нас є те, що все частіше про це в західній пресі пишуть не лише журналісти, а такі політики як Борис Джонсон. Наприклад, 21 вересня він написав у виданні The Spectator колонку із заголовком «Час узяти Україну до НАТО».

Про яку модель вступу до НАТО зараз ідеться

У квітні 2023 року, коли ця тема вчергове виринала в медіапросторі, Міністерство закордонних справ навіть робило відповідну заяву. «Україна не може нікуди вступати частинами. Україна є державою, яка має визначені, міжнародно визнані кордони, і звичайно, ми будемо приєднуватися до тих чи інших організацій у міжнародно визнаних кордонах», — сказав тоді заступник міністра закордонних справ України Євген Перебийніс.

Зараз ця тема вкотре активізувалась, і те, що в медіа називають «вступом частинами» або «без окупованих територій» насправді цим не є, пояснює Вадим Пристайко. На його думку, використання таких фраз породжує в суспільстві неправильне розуміння самого процесу, а, отже, й певний негатив до самої євроатлантичної інтеграції. Тому він говорить, що правильно називати це поступовим вступом.

 Вадим Пристайко

«Я не розумію, для чого ми ускладнюємо своє життя, називаючи вступ “по частинах” — це не до кінця правильно, тому що це ніби відразу ставить нас у те становище, що ми можемо ділитися на частини. Ми самі собі це придумали, самі злякалися й самі образилися на альянс. Альянс ніколи цього не говорив. Він говорить: враховуючи, що Україна зараз не контролює всю свою територію, то відповідальність військова, тобто п’ята стаття, буде поширюватися тільки на ту територію, яку країна контролює. Наші тут же в паніку і вже починають: “От, як же так, по частинах…”. Це — неправда і це некоректно», — сказав Вадим Пристайко.

За його словами, вступ України до НАТО можна здійснити, чітко прописавши у статті 6 альянсу, що на якийсь невизначений час стаття 5 поширюється лише на підконтрольні Україні території. Шоста стаття визначає умови та території, за яких активується 5 стаття, тобто коли саме та в яких випадках сили НАТО починають захищати країну-учасницю Альянсу. До того ж зміна статті 6 — це не прецедент. Наприклад, у 1963 році її змінювали, коли Алжир отримав незалежність від Франції та з дії договору були виведені «колишні французькі департаменти в Алжирі» — про це також згадується у «Маршруті до членства», який у 2023 році підготував Центр «Нова Європа».

Вадим Пристайко згадує в розмові ще один приклад — Фолклендську війну 1982 року між Аргентиною та Великою Британією за контроль над однойменним архіпелагом у південно-західній частині Атлантичного океану (також її називають Мальвінською війною, відповідно до різних назв островів у Британії та Аргентині). Британці тоді вважали, що аргентинці напали на їхню суверенну територію та хотіли привести в дію статтю 5 Північноатлантичного договору. Проте альянс не вступився за Британію, тому що Фолклендські (Мальвінські) острови розташовані далеко на півдні від сфери відповідальності НАТО. Британія, втім, перемогла сама, острови досі належать їй, хоча Аргентина цього не визнає.

Якщо ми пристаємо на варіант поступового вступу до НАТО, це не означає, що ми відмовляємося від окупованих територій — просто союзники не несуть за них відповідальність, поки там є російські війська, пояснює Вадим Пристайко.

Як приклад найчастіше наводять Німеччину. Федеративна Республіка Німеччина вступила до НАТО у 1955 році. На той час країна була відокремлена від східної частини Німеччини (під назвою НДР), яка перебувала під впливом Радянського Союзу. Об’єднання Німеччини відбулося аж у 1990 році — і тоді ж стаття 5 НАТО почала поширюватися на всю її територію.

Financial Times нещодавно опублікувала чергову статтю на тему євроатлантичної інтеграції України. Там сказано, що Україні пропонують саме такий варіант — членство в НАТО в обмін на припинення поточної гарячої фази війни. При цьому Росія збереже фактичний контроль над окупованими територіями, але їх і далі вважатимуть законними територіями України, що перебувають під окупацією та можуть бути повернуті дипломатичним шляхом у майбутньому.

«Нам потрібно чітко заявляти, що ми не говоримо про якісь частини чи відмову від якихось територій. І наші офіційні особи, принаймні з комунікації, про яку я знаю, теж про це говорять. Тобто коли ми говоримо про запрошення до членства, ми взагалі не повинні обговорювати, як Україна буде вступати, тому що запрошуватись повинна держава в міжнародно визнаних кордонах — і крапка. А вже далі, якщо таке рішення прийнято і нам дають це запрошення, ми можемо обговорювати, яким саме чином це може відбуватися», — каже Ірина Красноштан.

З одного боку цей план, каже вона, є справді непоганим для нас рішенням у ситуації, що склалася. З іншого ж боку експертка має до нього серйозні перестороги, зокрема щодо того, як саме визначати території, які покриваються статтею п’ятою, а які — ні, тобто де саме пролягатиме лінія розмежування.

«Мені цей варіант подобається, але з ним треба бути обережними та потрібно чітко проговорювати з нашими партнерами в альянсі можливий варіант того, що коли ми якусь частину деокуповуємо, ми її одразу додаємо під цю парасольку. Але в мене є переживання з приводу того, що такий сценарій усе одно буде передбачати, що ми якоюсь мірою повинні будемо відмовитися від того, щоб вести активні бойові дії», — додала вона.

Судячи з матеріалу Financial Times, ці перестороги Ірини Красноштан підтверджуються.

Міф 1. Україна не може вступити до НАТО

У масовій свідомості існують переконання, частково навіяні російською пропагандою, про те, що Україна не може стати членом альянсу, допоки має нерозв’язані територіальні питання чи відкритий конфлікт. Нібито така умова для вступу записана в установчих документах НАТО. Проте це — неправда, каже Вадим Пристайко. В документах НАТО є лише дві умови для вступу.

«В основоположному Північноатлантичному договорі, який усі країни-члени альянсу підписують, а потім ратифікують, написано дуже просто: треба належати до європейського регіону (виняток становлять країни-засновниці альянсу США і Канада — “ДМ”) і треба бути здатним сприяти безпеці регіону, — сказав Вадим Пристайко. — Тобто якщо бути зовсім чесним, то жодних інших умов, крім як належність до регіону та здатність примножувати безпеку в союзі, немає. Наприклад, Австралія — чудова країна і близький союзник — хотіла б бути в альянсі, але не може, тому що не належить до регіону. Так само Ізраїль, Південна Корея, Японія, Нова Зеландія. Тому, до речі, американці придумали цей NMMA-статус, коли країна може бути партнером альянсу».

Що ж до другого питання суперечок найбільше. Бо противники ідеї членства України в альянсі посилаються на те, що нібито сама Україна несе для них загрозу через нерозв’язані проблеми з Росією. Однак тут наша позиція має бути твердою і переконливою і з цим згодні обоє співрозмовників.

«Наш аргумент має бути наступний: у нас мільйон людей в армії, навчених стріляти, і єдині, хто вміє вбивати ворогів, — це ми. Так, ви нам зараз маєте підставити плече, а потім будете раді та щасливі до кінця свого життя, бо ми справді несемо безпеку в регіон. Україна здатна бути контрибутором безпеки, тому що у неї є навчені солдати, армія велика, зброя, знання, досвід, деяким нашим технологіям, наприклад, безпілотним, увесь світ може повчитися. Українці — останні, хто воював із росіянами. Всі ж у теорії воюють із ними, а ми щодня, військові чудово це знають, і тому питання, чи є у нас здатність додавати безпеки, я думаю, просто в процесі переговорів відпаде», — каже Вадим Пристайко.

До того ж, додає Вадим Пристайко, можна сперечатися з приводу відкритого конфлікту. Адже між Туреччиною та Грецією існував відкритий конфлікт на момент, коли їх узяли в НАТО у 1952 році. І саме рішення про це, додає дипломат, умисно було прийняте одночасно, щоб не надавати комусь із них перевагу й таким чином стримувати цей конфлікт.

Доказами того, що в НАТО можуть бути абсолютно різні країни й немає чітких параметрів, є приклад Люксембургу — одного з засновників НАТО, й Ісландії. За словами Вадима Пристайка, армія Люксембурга, по суті, складається лише з військового оркестру, але в країні розташоване головне агентство, яке курує всі закупівлі для НАТО. Ісландія також фактично не має армії, але вона також дуже вигідна для альянсу через своє географічне розташування далеко на півночі Атлантичного океану, де зручно розміщувати воєнні аеродроми — це такий собі авіаносець, що не тоне, пояснює дипломат. Тобто кожна країна НАТО відіграє в ньому свою важливу роль, і Україна зі своїм унікальним досвідом теж стала б серйозним підсиленням альянсу.

«Ми маємо чітко говорити: в України велика потужна армія та досвід прямої війни з Росією, і вже зараз члени альянсу постійно вчаться у нас. І ключове питання, яке я часом партнерам ставлю: ви хочете, щоб така армія як наша була частиною вашого альянсу, чи щоб вона була просто на ваших кордонах?», — каже Ірина Красноштан.

Міф 2. НАТО обіцяло Росії не розширюватися на схід

Ще один поширений міф, який глибоко в’ївся у масову свідомість, що альянс нібито має перед Росією зобов’язання не розширюватися на схід. 22 червня 2021 року президент Росії Володимир Путін у статті, присвяченій 80-річчю нападу нацистської Німеччини на СРСР, написав, що НАТО під час перемовин про об’єднання ФРН та НДР «ошукало» Москву, обіцяючи, що блок до російських кордонів наближатися не буде. Але це твердження спростовували й експрезидент СРСР Михайло Горбачов, і представники НАТО.

Обоє експертів у розмові з «Детектором медіа» також підтвердили: жодних документально закріплених домовленостей про це ніколи не існувало. І все це — чергові вигадки російської пропаганди. Ключове: не варто взагалі зважати на думку Росії. Якщо доведеться змиритися, то вона змириться.

«Я тут маю той самий аргумент, що Росія мала претензії і до вступу Фінляндії та Швеції. Раніше вона мала претензії до вступу Польщі та країн Балтії. В них завжди претензії щодо вступу тих країн, які ближче до них розташовані. Але це не повинно стримувати альянс від того, щоб себе посилювати», — каже Ірина Красноштан.

Міф 3. Спочатку треба вступити до ЄС, а вже тоді — до НАТО

Ще один міф, у який вірить частина суспільства, — що країна, яка не є учасницею Євросоюзу, не може вступити до НАТО. Це — чергова неправда, кажуть наші експерти.

ЄС і НАТО прямо між собою не пов’язані. ЄС — це економічний і політичний союз. А НАТО — це оборонний і безпековий альянс.

Туреччина, Албанія, Норвегія, Північна Македонія входять до НАТО, але не входять до ЄС, як і Канада та США. Велика Британія вийшла з Євросоюзу, але залишається членом НАТО.

«В останній хвилі розширення ЄС низка країн якраз пройшла зворотним шляхом — вони спочатку стали членами НАТО, а потім — членами ЄС. Це і Польща, й Угорщина, і Словаччина, і Чехія, і Болгарія», — додає Вадим Пристайко.

Складний вибір, або для чого Україні в НАТО

Російська пропаганда переконує, що нібито рух України до НАТО став загрозою для Росії та спровокував «СВО» на території України. Однак це — чергова вигадка. Адже на момент, коли Росія порушила кордони України та окупувала її території у 2014 році, в законодавстві України був офіційно закріплений позаблоковий статус — його у 2010 році схвалила Верховна Рада й остаточно закріпив своїм підписом Віктор Янукович. Від позаблокового статусу Україна відмовилася лише наприкінці 2014 року — і саме дії Росії стали поштовхом для цього.

«Моя особиста думка, що якби б ми у 2014 році чи у 2022 вже були членом НАТО, Росія не почала б війну проти нас. Наразі з самими країнами-членами НАТО вони ведуть гібридні операції та дуже багато провокують альянс, скажімо так, використовують абсолютно різні засоби для того, щоб показати, що альянс у якихось місцях має слабкості. Але все-таки Росія не наважується конвенційно нічого робити поки що проти самих країн НАТО», — говорить Ірина Красноштан.

Але Україна з різних причин втратила час, коли могла більш активно рухатися до НАТО. Зокрема, така ідея не знаходила великої підтримки серед самих українців (не без зусиль із боку Росії, яка багато років влаштовувала провокації, мітинги, проводила інформаційні кампанії проти партнерства України з НАТО, зокрема, в Криму). Сукупність цих чинників призвела до того, що навіть на початку російської агресії рівень підтримки вступу до альянсу в Україні у 2014 році сягав близько 50%. За інформацією опитування КМІС, «Демініціатив» і Центру Разумкова, яке наводить «Слово і діло», у 2014 році 47,8% респондентів були за вступ до альянсу і 32,4% — проти. У 2015—2016 роках членство в НАТО підтримували близько 43% опитаних, у 2017—2018 роках — близько 41%. А до агресії Росії на сході України — втричі менше.

«Я, до речі, запитував у психологів, чому лише 17% хотіли до НАТО раніше, до Майдану ще. Вони кажуть, що це — типовий стокгольмський синдром, коли жертва починає співчувати своєму кривднику. Тобто в масовій свідомості — мене це так дратувало — ми завжди знали, що вони нападуть, боялися цього, але замість того, щоб визнати, що ми боїмось і щось треба робити, ми придумали, що їх не варто дратувати», — каже Вадим Пристайко.

Уже зараз, коли в Україні спалахнула повномасштабна війна, підтримка членства в НАТО серед українців коливається від 64% до 87%.

«Українці часто ображаються і кажуть щось на кшталт “нащо нам це НАТО, якщо воно не захистило Україну?”. Треба чесно собі сказати: ми — не член родини. На жаль, країни НАТО не зобов’язані вступати на нашому боці, тому що ми, українці, дозволяли собі за весь цей час не примушувати нашу владу зробити все необхідне, щоб ми стали членом альянсу, а далі вже розв’язувати інші питання», — пояснює він.

Варіант, про який ідеться, зовсім не ідеальний і не всім подобається та вже викликав у суспільстві дискусії. Наприклад, медіаексперт Дмитро Золотухін узагалі назвав це «спеціальною інформаційною операцією», яку «проводять політичні еліти та спецслужби провідних західних країн», аби «розширити вікно дискусії про припинення війни на фактичній лінії бойового зіткнення». На його думку, нам хочуть показати, що це — єдино правильний варіант, який дозволить уберегти бодай підконтрольну частину України та врятувати її від повного знищення Путіним.

Зараз Україна стоїть перед складним вибором. У ідеальному світі партнери дали б нам можливості швидко деокупувати свої території, а потім одразу взяли нас у НАТО та ЄС. Але в реальності ми опинилися в ситуації, коли, ймовірно, нам доведеться обирати між поганим і ще гіршим. Поки ж ми не маємо згоди ані в суспільстві, ані серед експертів, і все ще невідомо, яким буде рішення союзників України та чи буде воно взагалі.

Титульне фото: Getty Images