Кінець мосту Патона, кінець мосту Метро: як Україна стала неремонтопридатною країною

Неремонтопридатна країна

ТСН повідомляє: 95% мостів і мостових переходів у Києві потребують ремонту, багато перебуває в аварійному стані. Міст Патона повністю вичерпав експлуатаційний ресурс і, попри скорочення кількості смуг для руху, просто небезпечний для автомобілістів. Міст втрачає частини конструкції, розвалюється на очах. Ведеться перманентний контроль його стану — щоб вчасно перекрити рух, щоб міст не звалився в Дніпро разом із киянами, які опинилися на ньому. З мостом Метро ситуація не краща. Збираються проводити термінові протиаварійні роботи, обіцяють рух метро не перекривати, але хто знає… Від мосту буквально відвалюються бетонні елементи конструкції, арматура оголена й активно іржавіє… Вирішено зберегти міст шляхом установки "милиць" за аналогією з недбайливим селянином, який підпирає колодою стіну будинку, що збирається завалитися. Милиці ставитимуть два роки й це обійдеться у два мільярди гривень. Що потім? Та чорт його знає!

Південний і Північний мости теж на ладан дихають — перманентні дорогі ремонти не виправляють ситуації. Столиця явно потребує нових мостів через Дніпро. Але про це й мови бути не може. Річ навіть не у війні, що пожирає скромні доходи країни. Ймовірно, Україна вже не в змозі звести таку складну інженерну конструкцію. А якщо раптом гроші знайдуться і будівництво почнеться, воно затягнеться на довжелезні роки з непередбачуваним результатом.

Поклавши руку на серце, слід визнати: багато мостів, не тільки в Києві, неремонтопридатні, а їхнє виведення з експлуатації, яке давно назріло, призведе до транспортного колапсу. І це — найближче майбутнє країни.

Та сама історія з метрополітеном. Останню станцію в Києві відкрили 11 років тому. Під обіцянки будівництва двох станцій у моноглюдних "спальниках" "Троєщина" і "Виноградар" встигло вирости нове покоління киян. Будівництво спорадично відновлюють, встигають вкрасти пару-трійку мільярдів і продовжують відсувати терміни далі. Імовірно, ці станції не з'являться ніколи — втрачено технологічну культуру і навички організації подібних проєктів, кадри з досвідом пішли торгувати на Троєщинський ринок…

Як взагалі таке можливо, щоб у столиці раптом дружно "втомилися" мости, наближаючи транспортний колапс, а компанію їм склав метрополітен, рух яким доводиться перекривати? Чому комунальні служби займаються виключно латанням комунікацій, що прогнили в мотлох? Чому Бортницька очисна станція десятиліттями отруює повітря одного з найбільших районів міста і … буде отруювати далі?

Ні, винен не Кличко і не його попередники. Президенти теж не винні. Система не працює. Зовсім. Ми з натхненням боремося зі спадщиною Совка, все скасовуємо і перейменовуємо. Але створити щось своє не можемо. Норми відрахувань на відновлення основних засобів, планові ремонти, контроль якості скасували разом із керівною роллю КПРС. Ще десять років тому міст Патона перебував в аварійному стані. Про це знали всі профільні фахівці та чиновники, але ніхто з них палець об палець не вдарив і не поніс за це покарання. Ми відмовилися від "пережитку совка" — загального нагляду прокуратури, але не створили нової системи — ніхто ні за що не відповідає. Чому за десять років жоден із прем'єрів не поставив руба питання ремонту десятків і сотень мостів у країні, чому Кабмін не ухвалив відповідної програми, чому жоден бюджетний комітет парламенту її не розглянув, за десять років у жодному бюджеті країни не виділено на це коштів?.. Але ж планові ремонти обходяться дешевше, ніж аварійні. То чому ж у країні регулярно трапляються аврали?

Ні, проблема не тільки в мостах, у метробуді або в комунальних мережах. Усе в країні відбувається всупереч закону або за його відсутності. Сьогодні оголошено тендер на порятунок мосту Метро. Але внесення змін у конструкцію, які заплановані, заборонені законом: міст Метро — архітектурна пам'ятка — зміни вносити не можна. Те саме стосується мосту Патона. Так свідчить закон. Його давно слід було змінювати. Але законодавча гілка влади зайнята перейменуваннями вулиць. Тому їхнє "латання", якщо воно все ж таки станеться, буде чистою самодіяльністю, кримінально караною до того ж.

У парламенті припадають пилом тисячі законопроєктів, без яких нормальне функціонування державного організму неможливе. Тому живемо за принципом "якщо не можна, але дуже хочеться — то можна". Але так довго жити не можна. 33 роки ми проїдали радянське придане, яке встигло згнити, а те, що залишилося, доб'є війна. У такому стані не виживе жодна держава, особливо маючи такого агресивного сусіда. Упевнений, що за поребриком уважно спостерігали за тим, що відбувається в Україні, і просто вирішили добити країну, що колапсує. Думаю, Росія не ризикнула б напасти на таку велику державу, як наша, якби ми були успішними, багатими, з потужною армією і ВПК. Сьогодні вони добивають нашу енергетику і промисловість. Ми знову латаємо життєво важливі об'єкти, зруйновані війною. Але мости, інфраструктуру, промисловість ми зруйнували самі. І на їхнє аварійне відновлення примітивно немає грошей. Занадто багато чого згаяно, занадто багато сил віддано порожній балаканині та крадіжкам. Усе, що нам залишається, — обурюватися оборзєвшими безконтрольними чиновниками, які роблять гроші на всьому: на війні, на непомірних витратах МВС, на медичній галузі, яка розвалюється, і фіктивній освіті. А тим часом цілі сімейно-кланові угруповання видоюють останнє: у МСЕК, тендерних комітетах — на всіх рівнях нібито державної влади.

Україна, як державне утворення, агонізує.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Міст Патона так стомився, що легше збудувати новий: чому роками не можуть відремонтувати головний міст Києва