Поет, перекладач, публіцист. 120 років із дня народження Миколи Бажана

9 жовтня 1904 року у Кам’янці-Подільському народився Микола Бажан. Він представник українського літературного канону, один з небагатьох, кому вдалося не лише пережити масові репресії 1930-х, але й відродити після них свій поетичний голос.

Початок літературної творчості

Дитинство та юність Бажана не мали нічого спільного з комунізмом. Його батько, Платон Бажан, був спершу офіцером російської армії за імперських часів, а потім долучився до армії УНР, мати – походила з дрібної української шляхти.

У Миколи Бажана як поета був стрімкий та дуже успішний дебют. Спочатку його помітили Михайль Семенко та Лесь Курбас, а пізніше у 1929 році, коли вже вийшли друком «Сліпці», поема «Гофманова ніч» та цикл «Будівлі», його вже можна було назвати одним з найкращих поетів покоління.

У 1930-ті Микола Бажан фігурував у документах НКВС як людина, яка поширює «антирадянські» настрої та причетна до таких же груп. Поета, як і багатьох вцілілих представників Розстріляного відродження, завербували спецслужби, проте він йшов на співпрацю неохоче, не поспішає виконувати зобовʼязання.

«Думаю, що органи вже планували підчепити Миколу на співпрацю, тому й дозволили йому побачення з Марком. На побаченні він зрозумів, що з інтелігентними людьми відбувається у в’язниці. Думаю, Бажан злякався. І коли наступного року органи запропонували співпрацю, він погодився. 

Очевидно, подумав, що зможе якось пропетляти. Це були усні домовленості. Як агент Бажан мав псевдо Петро Уманський. Він мусив писати доноси на Олександра Довженка. Але писав так, що його куратори в органах називали його нещирим, а його доноси – відписками», – говорить наукова працівниця музею-квартири Миколи Бажана в Києві, кандидатка філологічних наук Альона Артюх.

На переконання дослідниці, Бажана не арештували ні тоді, ні пізніше, тому що влада хотіла використати його талант собі на користь. У 1938 році Бажан щоночі чекав арешту, проте цього не сталося.

Отримання державної нагороди та шлях у політику

Натомість у січні наступного року поета майже зненацька нагородили найвищою нагородою УРСР – орденом Леніна. За цим стоїть невелика історія. Річ у тім, що незадовго до цього Микола Бажан вдало переклав поему «Витязь у тигровій шкурі» грузинського поета Шота Руставелі. Про це дізнався Сталін і, за переказами, власноруч дописав імʼя перекладача нагорі списку на присудження нагород. Це розцінили як натяк, що поета варто відзначити не просто якоюсь нагородою, а саме орденом Леніна.

Під час Другої світової капітан Бажан – фронтовий кореспондент і редактор газети «За Радянську Україну».

«Він писав багато патріотичних віршів і нарисів. То був єдиний момент в історії СРСР, коли українцям дозволялося писати про події в українському контексті. В українських письменників це був момент емоційного вихлюпу усього, що накопичилося за попередні роки – за Голодомор і репресії. Усе, що накопичилося проти Москви, вихлюпнулося проти німців», – говорить Альона Артюх.

У повоєнні роки поет інтерпретував українську історію у циклі «Чотири оповідання про надію», звертався до досвідів Голокості, зокрема в поемі «Дебора», та теми памʼяті у збірці «Уманські спогади». 

Після отримання нагороди життя Миколи Бажана змінилося, його обрали депутатом Київської обласної ради, звідки й почався шлях поета у радянській політиці. Ставши чиновником він зробив чимало для розвитку української культури. Саме Бажан курував проєкт української радянської енциклопедії у 17 томах, організовував святкування 150-річчя Тараса Шевченка, на яке серед решти гостей приїхали навіть Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар, та майже обманом переконав науковця Віктора Глушкова видати першу у світі «Енциклопедію кібернетики» саме українською мовою. 

Водночас він погодився стати заступником керівника українського уряду? І був на цій посаді з 1943 до 1949 року.

«На біографії Бажана я зробила висновок: якщо тобі Бог дав талант, то не треба йти у владу», – процитоване речення із книги Віри Агєєвої «Візерунок на камені: Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета».

Посада зобовʼязувала його стати співавтором (разом із Павлом Тичиною) просталінського Гімну України. Таврувати на письменницькому пленумі Максима Рильського і Юрія Яновського за «буржуазний націоналізм», долучитися до цькування Довженка за його кіносценарій «Україна в огні». Поставити свій підпис під статтею «Проти націоналістичних перекручень в сучасній науці про історію України». Вимагати від Заходу на засіданні Генасамблеї ООН видати СРСР Степана Бандеру як «воєнного злочинця»…

Пізніше, у спогадах про Юрія Яновського, Бажан публічно попросить у друга вибачення: «Мені нелегко про це писати, але і я тоді виступив так, як не повинен був виступати. Не зітер і не зітру цього зі своєї пам’яті, не скину цього тягаря».

1970 року Омелян Пріцак як завідувач відділу української літератури Гарвардського університету висунув кандидатуру Миколи Бажана на Нобелівську премію, проте поет відмовився. Імовірно, через нещодавній на той момент приклад Бориса Пастернака, який після отримання нагороди зіштовхнувся з масштабними утисками. 

Цікаві факти про Бажана

1. Його квартира в Києві була на першому поверсі кооперативу «Робітник літератури» – житловий будинок письменників, споруджений у 1934 році в Києві на вулиці Леніна (нинішній вулиці Б. Хмельницького), 68;
2. Він редагував перший в Україні журнал про кіно та писав кіносценарії. За його сценаріями було знято сім фільмів, чотири стрічки збереглися дотепер і є скарбом Довженко-Центру;
3. Нік Бажан – псевдонім, під яким поет друкував свої футуристичні твори.