"Я думаю, як забрати 200-х, а не про кордони 1991": відверте інтерв'ю з командиром Вересом

Таку думку висловив командир батальйону К-2 54 ОМБр Кирило Верес в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу, наголосивши, що Україна точно все поверне, але не варто очікувати, що це буде "завтра". Також він висловився щодо мобілізації та виплат військовим – читайте усе далі у матеріалі.

"Не усі чоловіки мають воювати"

Нардеп Ярослав Железняк заявив про те, що розглядають три видиекономічного бронювання. Суспільство вже поділене в цьому питанні на два табори. Хтось каже, що це класно, бо це податки і внесок в держбюджет. А хтось каже, що це поділ на бідних і багатих. Якої думки дотримуєтеся ви?

Я не вважаю, що воювати мають всі чоловіки цієї країни. Їх тут багато, вони не потрібні всі на фронті. Я не вважаю, що всі мають йти, але й не вважаю, що всі мають відкупитися.

Просто скажу так, у мене є багато знайомих, які багаті люди, реально багаті. Я би не хотів, щоб вони попали в окоп. Поясню це. Вони в окопі не зроблять для мого підрозділу те, що вони роблять тут ( у тилу – 24 Канал). Один допомагає забезпечити життя сотні.

Якщо він (чоловік у тилу – 24 Канал) може заробити мільйон і дає ЗСУ тисячу гривень – welcome to окоп. А якщо він заробляє мільйон і віддає ЗСУ 300 – 400 тисяч – бл**ь, друже, так з тобою буде набагато більше толку.

300 – 400 тисяч – це два термальних дрони. Та нічого собі. Якщо мій підрозділ в місяць втрачає десять, то це 30% мого запасу на місяць.

Люди мають робити те, що у них виходить. Ні, звісно, якщо він заробив 10 – 17 мільярдів в місяць, а мільйон віддасть ЗСУ – це не гроші. Це не той кеш, про який ми можемо говорити.

Кирило Верес висловився щодо економічного бронювання / Фото 24 Каналу

"Я до цього не готовий"

Щодо зниження мобілізаційного віку з 18 до 20. Є величезний поділ у суспільстві на цю тему.

Дивіться, я говорю зараз за себе.

Мені дуже не вистачає особового складу, але я, мабуть, ще не готовий, щоб у мене воювали масово 18-річні хлопці. Можливо, я не правий.

Є багато командирів підрозділів, чиї думки розходяться з моїми. Вони вважають, що потрібно. Їхнє бачення таке. В їхньому підрозділі, в їхньому форматі – можливо.

Я проти, щоб люди воювали в 59 років, бо воїни з них "так собі". При всій повазі, є винятки, але здебільшого це люди, які не мають вести таку активну фазу оборони або наступу. Також 18-річні хлопці – я думаю, що це трошки зарано. Я не готовий ще на це.

"Поки я комбат – буде так"

Ви сказали, що є нестача особового складу. Чи можливо заохочувати наших громадян через фінансову складову?

Ні, особисто я так не вважаю. Ділимо 120 тисяч гривень на 30 діб. Це скільки виходить? Чотири тисячі в день. Сказати військовому: "Тримай чотири тисячі гривень і йди штурмувати посадку". Скажу іншими словами: "Іди помри за 4 тисячі". Ну, це ж смішно. Я не вважаю, що основна мотивація моїх військовослужбовців це гроші.

Можливо, у мене рожеві окуляри. Звісно, гроші це невіддільна складова. Бо ми, бахмутська бригада, майже 70% є переселенцями. Тобто потрібно годувати сім'ї. Це все правильно.

Я щиро вірю, що це (фінансова мотивація – 24 Канал) не про мій підрозділ. Але це не означає, що ми можемо бути без грошей. Якщо всі не отримують, то будемо і ми без грошей. Якщо всі отримують, то і мої люди мають також отримувати.

Це величезна дилема в суспільстві. Є ті, хто хоче, наприклад, піти служити і для нього фінансовий фактор є вирішальним.

Бути "в зоні виконання бойових завдань" і "на бойових" – це різні речі. Я тут готовий сильно посперечатись з багатьма командирами підрозділів.

Якщо якийсь командир каже, що "ти сидиш в окопі, тоді отримуєш 100 тисяч, а якщо відійшов на 2 кілометри – вже не отримуєш". Тоді га*но в тебе командир, бл**ь, от реально, га*но. Без обід. Ну, це значить не командир.

У мене інша філософія, особисто в мене, бо я підписую цей рапорт. Я вважаю, весь мій підрозділ, який перебуває в зоні виконання бойових завдань, отримує непогану винограду. Нема в мене, хто отримує 0 або тільки 100. Ще є 30, 40, 50, 70, 80, 90 тисяч.

Командир батальйону К-2 категоричний щодо виплат військовим / Фото 24 Каналу

Якщо в мене є моя бронегрупа, яка виїжджає в бій раз в місяць, тоді по цій логіці вони мають отримувати 30 тисяч на другій лінії, адже 5 кілометрів в глибину – це вже друга лінія оборони.

І тоді, якщо вони раз в місяць виїжджають на штурм, то я виходжу з грішми і кажу: "Так, екіпаж танку – 4 тисячі гривень, екіпаж другого танку – 4 тисячі гривень кожному. Синки, поїхали в бій. По вас зараз прилетить три ланцети, 40 снарядів стволки, два корнети і, мабуть, 15 штук дронів. Але чотири тисячі гривень я вам дам, обіцяю, при поверненні".

Це ж не серйозно. Вони також мають отримувати таку ж грошову винагороду. Єдине, що зараз правильно зробила наша країна – це ввели "окопні", ми так їх називаємо. Тобто, якщо боєць перебуває 30 діб в безпосередньому окопі, він отримає плюс 70 тисяч гривень. І тепер в комбата є градація, як рахувати виплати.

Але якщо хтось виходить поспати в село, яке три кілометри назад, і йому хтось платить 30 тисяч через це – то, бл**ь, я тоді не розумію, чому ви в нього (такого командира – 24 Канал) служите?

У нас такого немає. Якщо я дізнаюся, що комусь з моїх людей, які відійшли на 5 кілометрів в тил, один із командирів порахує другу лінію, то я звільню того командира одразу. Такого командира в моєму підрозділі не буде. Це особисто моя політика. І вона тут буде непорушна. Поки я тут комбат, тут буде так. При наступних керівниках підрозділу хай роблять по-іншому.

Але ви розумієте, що не всі такі комбати, як ви. Тому це проблема.

Хіба я маю бути як всі? Чи всі мають бути, як я? Ні. Це їхня совість, це – моя. Я бачив багато інтерв'ю відомих хлопців, що в окопі отримують 100 тисяч, а коли відійшли – 30 тисяч. Ви перегрілись? Це якийсь сюрреалізм. Такого не може бути. У мене такого не буде ніколи. Кого б я не хотів наказати – гроші ці він заслужив все одно.

Кожен ризикує своїм життям. Я можу покарати відпусткою чи премією, чим завгодно, але не грішми. Не в цьому випадку. Я ж не його накажу, а його дружину, його дітей. Йому, може, нас**ти. А не отримають ці гроші його діти.

"Зніміть рожеві окуляри"

Хотів запитати за росіян конкретно на вашому напрямку. Як змінюється їхня тактика? До чого вони дійшли? Зрештою, вони ж всі теж бувають різні. Бувають такі, що дійсно виходять в штурм, розвідують позиції. А буває так, що за ними заходять "специ", і це величезне навантаження для наших військових. Величезні виклики, ризики для життя.

Я, звісно, не люблю хвалити ворога. Але скажу, що той ворог, який стоїть навпроти мого підрозділу – дуже потужний. Вони потужні в тому сенсі, що воюють проти нас два роки. Якщо ми не погані, то вони ж не можуть бути "лахмандєями".

Якщо ми в них за ці два роки майже нічого не забрали, то де ж вони вже "лахмандєї"? Ні, нормальні люди, які швидко вчаться.

Їх настільки багато… 20 голів – це краще, ніж одна. Вони зроблять багато і якась із їхніх технологій точно буде працювати. Зніміть рожеві окуляри.

Для підняття бойового духу я, звісно, можу сказати, що вони такі л*хи, ч**біки, бл**ь. Але де ж вони ч**біки?

Мої люди особисто воювали із вагнерівцями. Там далеко, бл**ь, не л* хи були. Так говорять ті, хто не воював. Або ті, хто думає по-іншому, можливо. Може, в його випадку йому якийсь бомж і попався. Однак треба подивитися комплексно на проблему.

Чомусь компанія л*хів віджала 20% Донецької області. Соледар, Бахмут, нічого собі… І неважливо, якими силами – 100 чи 50 тисяч людей, але віджали. Віджали. І в нас там були також не маленькі втрати. Ну, віджали ж. То де ж вони л*хи? А тоді хто ми?

Якщо поглянути комплексно, то у нас є 29 мільйонів військових, а росіян – 149. Тоді який вихід у нас?

Виходи у нас два. Про погане я не буду говорити. Треба нищити ворога – один до десяти.

Треба мати чим?

У нас що, тупі в країні? Ні, взагалі не тупі. Треба, щоб зняли рожеві окуляри. Просто я вважаю, що сильно викривляється інформація…

Зверніть увагу! Росія зазнала рекордних втрат під час битви за Бахмут. Заступник командира штурмового полку "Сафарі" бригади "Лють" Богдан Кушнір вважає, що це була найкривавіша битва для Росії.

"Не дрони, а "літаючі табуретки"

У нас менше всього, ніж у росіян, це об`єктивний факт. Останнім часом зʼявляється дуже багато новин про те, що міжнародні компанії, які виробляють зброю, заходять в українські ВПК. Це експорт, це виробництво певного озброєння тут.

А чого вони заходять тільки у 2024 році, а не у 2022?

Я думаю, що боялись раніше.

Я думаю, що ні. Можливо, ми багато розказуємо, що у нас все є? У нас начебто сотні виробників дронів стоїть на закупівлях в Міністерстві оборони, але літає лише п'ять. Де решта 72 г**на, бл**ь? "Літаючі табуретки", я їх називаю, розумієте?

Розробник, який ні разу не був на бойових діях і навіть не слухає, що відбувається на бойових діях, бо "він все бачить". Можливо, я краще це бачу, бо я комбат? Я тут "художник", а ти маєш робити те, що я тобі сказав. Бо ти за це отримуєш наші гроші.

В ж*пу це бачення хай собі засуне. Він так "бачить", що це г**но за три роки ніяк не полетіло, розумієте? І стоїть (дрон – 24 Канал) у мене, я на нього дивлюся і думаю, якщо він впаде москалю на голову – от це буде успіх. Хай вже на голову комусь впаде.

Ну, це факт. В будь-якого батальйону спитайте. Купив дрон – доробив. Купив дрон – доробив. Але якісь дрони треба доробити за три години і витратити на це власні 20 доларів, або п'ять годин, заплативши 150 доларів. Ну, це ж "ні хр**а собі".

Я от знімав виробників деяких дронів. Вони відверто казали, що все є. Приїхали на комісію, а там кажуть, що нічого не затвердять. І всі прекрасно розуміють, що вони хочуть "процентик" з цього.

Я цього не чув. Цього не бачив. Але добре. щоб це г*вно затвердили, то воно не має бути г*вном, воно має нормально працювати. Хай коштує хоч на 10 тисяч гривень дорожче. Якщо за нього віддали 800 тисяч, то хай буде 810 тисяч. Але хай не буде г*вном.

Вихід на кордони 1991 року

Одне з питань, яке активно обговорюється в суспільстві – що робити далі? Відвоювати все військовим шляхом або ж йти домовлятися з Росією? Знаємо про Саміт миру. Є китайсько-бразильська ініціатива, яка деструктивна для України. Є формула Зеленського на "10 пунктів", але не всі держави її підтримують. Значна частина суспільства говорить про вихід на кордони 1991 року, але є нюанс. Хотіти і долучитися боротьби – різні речі.

Золоті слова. Між "п**діть" і "робить" – велика різниця. Бронік, автомат, окоп, стрілять. Просто усра*ься.

Все ж таки все рухається до "мирної ініціативи", яка є замороженням. Чи вірите ви, що на цьому бойові дії зупиняться і наступної війни не буде?

Наступна війна. Коли і через скільки?

Цього ніхто не знає. Ніхто не може передбачити.

Моєму підрозділу потрібен відпочинок хоча б на 2 – 3 місяці. Без цього мій підрозділ скоро закінчиться. За інших не скажу. Хай інші командири на своїх рівнях приймають такі рішення.

Я вже 20 разів казав свою думку на всіх інтерв'ю. Я не бачу зараз в нас того потенціалу. Взагалі не бачу. Можливо, я сліпий. Хоча зір у мене 100%. Не бачу, що у нас зараз є можливість та потенціал вийти на кордони 1991 року.

Скажу простіше. Якщо у нас сьогодні є потенціал вийти на кордони 1991 року, то чому ми хоча б за Бахмут на сьогодні не вийшли?

Вчора ми Вугледар залишили, а завтра ми вийдемо на кордон 1991 року? Не згоден. Або я чогось не знаю. Може, нам хтось з фонду Притули "Зірку Смерті" купив? Не купив. "Повернись живим" купило? Не купило.

Важливо! 2 жовтня з`явилась офіційна інформація про те, що ЗСУ залишили Вугледар після запеклих боїв. Таким був наказ командування.

Я зараз думаю, як не втратити свою лінію окопів, бо там люди. Я зараз думаю, на яких частотах літають російські дрони, щоб мій РЕБ краще працював. Думаю, де знайти кращий РЕБ. Думаю, до кого після вашого інтерв'ю я ще поїду, хто допоможе нашому підрозділу.

Я думаю, як забрати "двохсотих", яких не змогли забрати. Бл*ть, я взагалі не думаю, як на кордон 1991 року вийти. Я думаю, як не втратити ті позиції, які в мене є.

Хтось, може, думає ширше. Хай думають. Хай вирішують. Ми йшли на кордон в 2023 році, бл*ть, в 2024-му. Через три місяці буде 2025-ий, а ми далі "йдемо на кордон 1991-го року". Тільки у зворотну сторону.

Може, хватить про**бувати? Треба встати, а потім вже говорити, що ми йдемо вперед. Ми зараз пі*дуємо назад. Семимильними кроками. Яке, на*уй, вперед?

Знаєте, йде людина на милицях і каже, що завтра побіжить на марафоні. "Коли знімеш апарат Ілізарова? Через пів року." Й*б твою мать. Ну, те ж саме. Це якийсь сюрреалізм. Хто це говорить? Хто в це вірить?

Росія дійсно не змогла захопити багато території України. Її реально перемогти. Але треба більші зусилля

Ви давно заходили в соцмережі? Краще не заходьте.

Я є тільки в фейсбуці. В соцмережах мене більше ніде немає.

Тоді не заходьте. Там не рожеві окуляри. Там набагато гірше.

Знаєте, мені нагадало це бій Ф'юрі проти Усика. Пи*дів так само красиво, а потім впав як мішок з г*вном. Я розумію, що в ММА і в боксі роблять треш-ток, щоб заробити більше грошей і набрати більше аудиторії. А нам нахрін цей треш-ток? "Ми завтра вийдемо…"

Ну там підняття морального духу населення, яке втомилось від війни. Це ж принаймні цим аргументують…

Росія. Така, усра*ься, величезна країна. За час війни забрала в нас тільки десь 25% країни. Чи навіть менше. А хотіли забрати все.

Давайте чесно. Те, що ми прої*али, як лохи, через когось в перші три години повномасштабної війни, то це не рахуємо. В боях у нас забрали дуже мало. Насправді мало. Вугледар, Соледар, Бахмут.

Те, що десь відступили, бо, умовно кажучи, десь не були готові, десь не було вказівок – це третє питання. Або зразу в перший день дві області здали – це теж інше питання.

В боях ми відступили дуже мало. Так от така величезна країна змогла тільки забрати за весь час десь 25%. Тобто ми, в п'ять разів менші, маємо за три місяці забрати у них все?

Але стоп. Щоб не говорили, що я здав назад. Ні. Треба битися, бл*ть. Треба бить. Навіть не бить, а треба пи*дить. Реально пи*дить, бл*ть, так, щоб піднявся і пів години до землі не опускався. Це потрібно. Але треба трохи міняти підхід.

Як "валити" ворога

Є різні думки щодо підходів, як можна виснажити Росію. Хтось є прихильником економічного виснаження, хтось каже про санкції. Хтось каже, що треба лупашити техніку та особовий склад. До чого ви схиляєтеся?

Крайні два. Бо я військовий. Хай хакери валять їхню систему. Хай медіа валять на своїх напрямках. Треба валити на всіх фронтах. Щоб вони не знали, звідки полетить подача. Це буде дієво.

А коли валять лише військові, а всі на перекурі – то це не бій. Мають валити всі.

Я коли чую, що ми щось зламали. І там приїхала тисяча фалоімітаторів. Красавчик. Реально, просто вогонь. Маленький свій вклад, але зробив.

Якщо це правда, то це 100% вогонь. Якщо так всі будуть робити, то це буде пі*дєц. А якщо одні б'ються, а всі курять, то це таке собі.

Україна обов'язково вийде на кордони 1991 року, але пізніше. Росія ще сама віддасть нам нашу землю. Силою все не вийде відвоювати.

От повномасштабна війна вже йде третій рік. І мені кажуть, що люди ще вірять, що ми завтра вийдемо на кордони 1991 року. Бл*ть. Це пі*дєц.

Ви здивуєтесь, але про це говорять. Конкретно на цій темі про кордони 1991 року такі ср*чі йдуть…

Демократична країна. Ми ж не стадо. У нас демократія. У нас Фейсбук. Соцмережі. Свобода слова. І люди вірять в таке. Це взагалі.

Ні. Я сам в це вірю. Я знаю, що ми заберемо.

Просто не завтра?

І не післязавтра.

Може, в них віра – єдине, що залишилося? У суспільства.

Ні. Або хтось десь сховав пару ядерних ракет і морозився про це 30 років.

Мабуть, хтось щось "заникав" собі на 30 років. І ось зараз дістане резерв комбата. І по пункту прийняття рішень три десятки запустить.

Треба було підтримати бунт Пригожина. І війна, думаю, закінчилася б ще тоді. Треба було тоді, щоб наші пацани з ними пішли. І "насували" б всім.

Я чув, що люди такі чорні операції роблять, що про таке навіть говорити не можна. Ми могли б зробити таке. Я в цьому впевнений на тисячу відсотків.

Зважаючи на ті реалії, в яких ми опинилися, це складно. Повернення кордонів – це не завтра, як ви кажете, і не післязавтра. Не скоро. Але віра в це має бути.

Та ні, хто ж сказав, що віри немає? Ми все повернемо. Я впевнений, що вони нам все самі ще віддадуть. От є в мене такий відсоток впевненості, що віддадуть.

Але для цього має пройти якийсь час. І мають зробити якісь дії. Силою ми це все не заберемо. У нас не вистачить сили. Хіба ж у нас тут блок НАТО воює? Ми воюємо самі.

Якби тут був весь інший світ, то це було б інше питання. А поки ми самі, то я не бачу сил. Якщо у нас йде така мобілізація, як зараз, то що ви хочете забирати?

Нам першочергово потрібно стабілізувати лінію фронту. Перестати втрачати нашу територію. Мінімізувати наші втрати. Завдати максимальних втрат ворогу. Потім ще раз завдати втрат ворогу. А потім уже йти щось забирати.