Пам'яті вчителя, бійця 144-ї бригади Володимира Іванова

Присвятив життя історії України та боротьбі за незалежність держави

"Громада отримала чорну звістку. На фронті загинув Володимир Миколайович Іванов. Усе його життя було нерозривно пов’язане з історією України. Від вчителя історії, участі в революційних подіях до захисту нашої держави на фронті, – він завжди був там, де потрібна була його сила і відвага. Він був людиною, яку неможливо не помітити і не запам’ятати. Його численні прізвиська - «Строгий», «Справедливий», «Захисник Всесвіту», «Вічний Революціонер», «Професор», «Історик», «Учитель» - відображали багатогранність його особистості", - так про загибель воїна повідомила Гайворонська громада на Кіровоградщині.

Володимир народився 22 квітня 1967 року в місті Сколе Львівської області в сім’ї службовців. Після школи вступив до Балтського педагогічного училища. Перервав навчання для проходження військової служби та знову повернувся до училища. Одразу після закінчення навчання одружився.

Чоловік працював учителем фізичної культури у Вікнинській середній школі, згодом – вчителем початкових класів у Хащуватській середній школі. Паралельно навчався на заочному відділенні історичного факультету Кіровоградського державного педагогічного інституту імені Винниченка. Мав вищу педагогічну категорію та звання «Старший вчитель». Володимира Іванова за його педагогічну діяльність неодноразово нагороджували почесними грамотами та подяками. Він також є автором статей та наукових робіт.

Дружина Володимира Ольга опублікувала у соцмережах щемку історію про квіти, які їй дарував коханий.

"Наша "Квіткова історія" почалася у 1988 році з білосніжних величезних хризантем, коли Володимир Миколайович у новорічну ніч вручив мені букет-сюрприз і зізнався у коханні. Моєму здивуванню не було меж. Звідкіля взявся букет? Виявляється, їхав разом з нами в одному автомобілі аж із Балти. Йому не зашкодили ні довготривалий переїзд, ні мороз", - пише жінка.

Згадує, як під час навчання, після сесії, почалися зимові канікули. Володимир поїхав до своїх батьків у Сколе. Тоді мобільних телефонів не було, розлука для пари здавалася вічністю. Але через тиждень на порозі Ольги з'явився квітучий кошик білих цикламенів, з-за яких визирало усміхнене щасливе обличчя Володимира. Він із квітами подолав сотні кілометрів, кілька пересадок і морозну зиму, щоб зустрітися.

"А потім Володимир Миколайович (дізнавшись, що я вирощую троянди зі зрізаних гілочок) подарував мені цілий трояндовий рай. Яких лишень троянд тут не було! Володя вирощував троянди зі зрізаних квітів, прищеплював на шипшині, виписував з Латвії, формував штамбові кущі троянд. Це було неймовірно! 200-300 кущів троянд приваблювали очі різнобарвними квітами, наповнювали п'янкими пахощами усе подвір'я, дарували відчуття щастя, затишку, радості. А штамбові троянди - взагалі феєрія... Величезний букет квітів на одному стеблі, ніби казкове дерево з чарівної Країни Ельфів. Здавалося, що я потрапила в казку і живу в ній", - розповіла жінка.

Також вона отримувала від чоловіка букети польових квітів, з приводу і без. На жаль, два букети Ольга тепер згадує як останні.

"Останні два букети - незабутні. Один із них Вова подарував мені 18 травня, коли мав повертатися у військову частину. Тоді ми бачилися востаннє. Букет моїх улюблених лососево-рожевих троянд стояв у вазі десь до двох тижнів і не зів'яв, не обсипався. Букет кольору мрій і сподівань, давав мені надію і віру, що життя переможе... Останній букет від Володі приніс Костик 22 липня. Це теж був букет моїх улюблених лососево-рожевих троянд. Костик забіг до кімнати і сказав: "Ось тобі букет! Дідусь Вова просив передати і сказав, що дуже тебе любить, що все буде добре". Я подякувала і одразу поставила букет у вазу з водою, на те ж саме місце, де був попередній. Цього разу квіти обсипалися через два дні, найчорнішого для мене дня, 24 липня 2024 року, у день загибелі мого коханого", - розповідає Ольга.

У 1980-1990-х роках чоловік у лавах активістів боровся за незалежність нашої держави, пропагував ідеї українізації, відзначав важливість української мови. У 2004 році – активний учасник Помаранчевої Революції, боровся за чесні вибори в селі Хащуватому та Гайворонському районі.

У 2005 році Володимир оголосив безстрокове голодування в приміщенні школи на знак протесту, що діти й вчителі замерзають під час навчання через відсутність вугілля у кочегарці. Через три дні до школи все ж привезли паливо, а вчителям виплатили за два місяці зарплату.

Як розповідають у Гайворонській громаді, Володимир був у перших рядах під час Революції Гідності. З 2015 року активно займався громадською роботою та волонтерською діяльністю, налагоджував зв’язки з волонтерами у Німеччині. Із перших днів повномасштабного вторгнення РФ він поповнив лави тероборони. Згодом 12 разів писав рапорти й просився з друзями «далі». Саме так чоловік став бійцем 144-ї бригади, у складі якої захищав суверенітет України до останнього подиху.

24 липня 2024 року, під час наступу противника на Костянтинівку Донецької області, Володимир загинув, зупинивши ворожі мотоцикли, що сунули на позицію під прикриттям дронів.

"Володимир Миколайович – вічний революціонер. І це не просто слова. Кожен його вчинок, кожна дія були спрямовані на розвиток державності України. Він був справжнім патріотом, саме таким, який ціною власного життя виборював свободу і волю для Батьківщини. Він не зрадив свого слова, не зрадив усе те, чого навчав своїх учнів. До останнього подиху, до останньої миті, залишався вірний своєму народу й Україні", - згадують педагога та бійця в громаді.

На виконання останньої волі воїна під час прощання звучали його улюблені пісні, зокрема марш УПА, який передавав його незламний патріотизм та бойовий дух.

"Він, як ніхто інший, любив життя, щодня боровся і захищав життя кожного з нас, віддаючи всі свої сили, щоб зберегти мир і безпеку для країни. Володимир Миколайович віддав своє життя заради життя всієї країни, ставши символом мужності та самопожертви. Любив Україну найбільше на світі, ніколи не здавався у боротьбі за її свободу, і завжди просив поважати його вибір, приймати його рішення та пам'ятати про його відданість нашій спільній справі. Його дух житиме в наших серцях, як світло, що вказує шлях до свободи й незалежності", - написали в день прощання з воїном на Фейсбук-сторінці громади.