Снилися груші і компот: полонений боєць ЗСУ без їжі просидів у підвалі у Вугледарі 46 днів

Про будинок №17 на вулиці Садова у Вугледарі стало відомо завдяки російському військовому "Фімі". Бої у місті у лютому 2023 року він знімав на відео і поширював його в мережі. Російський вояка показав сімейний альбом української родини, яка мешкала тут до приходу "руського міра". Будинок належав Марії Передерій, яка після початку повномасштабного вторгнення з донькою виїхала до Німеччини. Її чоловік і старший син залишились в Україні. Чоловік пішов в ЗСУ. У цей час, як російський вояка "Фіма" знімав відео у вітальні Марини, у підвалі дому помирав полонений український військовий. Цю історію розповідає ВВС.

Як розповідає жінка, вона народилась і все життя до війни прожила у Вугледарі Донецької області, працювала бухгалтером на шахті, її чоловік виготовляв дитячі гойдалки. Донька займалась музикою, син — греко-римською боротьбою. На околиці Вугледара вони збудували свій 3-поверховий дім.

"Наше місто розвивалося, у нас з’являлися парки, були різні проєкти, не тільки шахти. Ми розуміли, що поруч Донецьк під окупацією, але в нас було тихо. Люди купували квартири, будували будинки", — згадує Марина.

Родина Марини взяла кредит, купила земельну ділянку з будинком і почала його перебудовувати, але після початку боїв за місто, родина Марини виїхала з Вугледара.

Взимку 2023 року росіяни змогли дещо просунутися вперед на околиці міста. Тоді вони захопили, зокрема, і дім Марини на Садовій, 17. Через місяць у березні 2023-го ЗСУ зуміли їх звідти вибити. Але зрештою після двох з половиною років важкого протистояння Вугледар впав у жовтні 2024 року. Росіяни його захопили.

У будинку Марини облаштували вогневу точку

Жінка розповідає, що коли росіяни були в місті в 2023 році її сусідка прислала їй лінк на один з російських провоєнних телеграм-каналів. На відео був дім Марини, у ньому росіяни. На Садовій, 17 вони організували вогневу точку.

"Коли я побачила це відео, я була в шоці. Ми з донькою плакали", — говорить Марина.

Окупант "Фіма" на відео розповідав, що будинок був гарний, "поки ми туди не зайшли". Журналісти встановили, що "Фіма" — це Андрій Єфімкін, йому 28 років. Він — піхотинець 155-ї бригади армії РФ, родом з Далекого сходу Росії. Наприкінці січня 2023 року група Єфімкіна потрапила у важкі бої на околиці міста. Тоді, вони змогли дещо просунутися вперед.

Згодом "Фіма" розповідав російським ЗМІ, як без бронежилета підповз до українського танка, "щоб знищити ворога гранатами". Про що "Фіма" не згадав у цьому інтерв'ю — це про те, що коли він знімав свої відео з будинку Марини, у підвалі дому росіяни тримали українського полоненого, який помирав від голоду.

BBC звернулася до Міноборони Росії з питанням щодо умов утримання полоненого Олексія, але не отримала відповіді.

Полонений

До війни Олексій працював у сфері ІТ, мав зелене волосся і любив танці. Він мешкав у Києві, а до того, як переїхати до української столиці — у Харкові. В дитинстві він часто їздив у гості до бабусі, яка мешкала під Бамутом.

У лютому 2022 року Олексій став добровольцем ЗСУ. За любов до танців отримав позивний "Танцор".

Взимку 2023 року він у складі 72-ї бригади ЗСУ опинився під Вугледаром. 27-річний Олексій працював оператором дронів. Одного дня йшли бої біля будинку, де розміщувався штаб його підрозділу. Їх оточили росіяни.

Олексій і ще двоє українських військових — Роман і Олександр намагалися відійти, але потрапили у полон.

Роман отримав переломи ніг. Він протримався з пораненнями 30 днів без води і їжі.

"Ми надали йому медичну допомогу, яку змогли, яку нам дозволили. Нас розділили, але я мав шанс один раз його бачити. Він був у дуже тяжкому стані. Помер від поранень. Згнив заживо без медичної допомоги", — розповідає Олексій.

Одразу після захоплення у полон Олексій та Олександр отримали поранення, росіяни змусили їх під обстрілами йти по воду до сусіднього будинку. Коли почався обстріл Олександр впав і вже не рухався. Олексію кулі влучили у ногу і в спину.

"Я почав відповзати назад. Росіяни затягли мене у підвал. Так мене розлучили з моїм другим товаришем. Я не знав, що з ним. До останнього думав, що він вижив", — розповідає Олексій.

Так поранений "Танцор" опинився у будинку на Садовій №17.

Тут він провів 46 дні без їжі і води.

За 46 днів з'їв крекер і банку кабачкової ікри

Олексій розповідає, що йому "пощастило", бо його поранення обійшлися без сепсису. Кульове поранення на нозі загоїлося саме, інше — у спину, теж, але куля і досі там. Також український захисник говорить, що били його не сильно.

У ще одному відео, опублікованому ЗС РФ, журналісти ВВС ідентифікували будинок на Садовій, 17. На ньому на підлозі накритий Марининим килимом лежить Олексій. Росіяни звертаються до нього: "Полонений наш, що ти?"

Російські окупанти кілька разів били полоненого лопатою і душили. Це робили колишні ув'язнені. Вони запитували в Олексія, чому українці не здаються, "бо тоді всі швидко зможуть розійтися по домах".

"Росіяни не мали на мене багато часу, тому що вони швидко вмирали. Тому я не зазнав сильних тортур. Били більше з відчаю", — говорить Олексій.

За 46 днів полону єдиною їжею Олексія стала банка кабачкової ікри, яку окупанти дали йому на початку і крекер, який він знайшов на підлозі. Також Олексій збирав крихти з підлоги після трапез окупантів, які його чатували.

У полоні йому снилася їжа, хотілося компоту і груш.

"У полоні у мене були яскраві сни. Снилося, що я відкриваю холодильник, а там — помідори з зеленою гілкою, і я спочатку з'їдаю гілку, а потім з'їдаю помідор. Я прокидаюся — і нічого немає". — розповідає Олексій.

Від голоду у нього розпухли ноги, і він не міг ходити, але найбільше хотілося пити.

"Приблизно через два тижні їсти не так хочеться, як пити. Вода – це основна проблема. Про їжу ти вже навіть не думаєш", — згадує він.

Він розібрав панелі на стіні і спробував пити рідину з батарей. Це був антифриз. Кілька ковтків цієї рідини ледь не коштували йому життя. Рідина спричинила чисельні опіки внутрішніх органів.

Військовий втратив близько 40 кг ваги. але згадує, що беріг сили і старався не панікувати.

"Я старався ніяк емоційно не забарвлювати ситуацію. Це не добре, не погано. Треба було бути як камінь. Тому що це були мої ресурси, які потрібно правильно розподілити. І тому я старався бути беземоційним. Хоча, це було не легко", — розповідає український захисник.

Також у підвал до Олексія приходив "Фіма". Попри те, що він постійно був у балаклаві, впізнав його очі і голос. За словами Олексія, "Фіма" його не бив, били інші.

Одного ранку почув англійську мову

Навесні 2023 року Марина знову побачила на відео свій будинок. Цього разу його зафільмували українські захисники, які у березні 2023 року повертали втрачені позиції під Вугледаром і дійшли до будинку №17 по вулиці Садовій.

Того ранку Олексій прокинувся у повній тиші. Це вказувало на те, що окупанти пішли.

"Вони, мабуть, подумали, що я вже помер. Так довго без води і їжі. Я ніяк не проявляв себе. Намагався бути непомітним, щоб вони забули про мене. Може так і вийшло", — згадує військовий.

Він готувався до того, що, коли буде зачистка території, підвал ЗСУ можуть закидати гранатами, що і сталося. Далі він почув англійську мову.

"Я почав англійською та українською кричати, що я тут. Кричав "Help", "I am Ukrainian", "я — українець", "72-а бригада". З останніх сил кричав. І мені дали змогу вийти. Реально пощастило. Дуже пощастило", — говорить Олексій.

Йому наказали вийти з піднятими руками, але вийти він не зміг, тому повз. На горі він побачив чоловіка, якого знав – це був доброволець з Нової Зеландії Кейн Те Тай.

"Він дуже здивувався, коли побачив мене, і я також здивувався. Це було щастя. Шанс один на мільйон, що це буде людина, яку я знаю", — згадує Олексій.

Кейн Те Тай з Нової Зеландії врятував життя Олексію, але сам загинув через кілька тижнів після цього.

Бійці зафільмували зустріч новозеландця і українця, а Марина побачила на відео, як з будинку №17 на ношах виносять Олексія, який тримає в роті чупа-чупс і посміхається.

Дорогу чоловік не пам’ятає, тільки евакуаційний пункт, де його завантажили в БТР і надали першу допомогу.

Далі Олексія повезли у госпіталь у Дніпрі, а потім до Києва. Його полон без їжі і води тривав 46 днів.

"Я бачив кадри з Освенціма… ці страхіття, які фашисти коїли. Але побачити свою дитину… у нього руки були як пльотки, такі тонкі. Кінцівки опухли. Лікарі сказали, що це кілька поколінь ваших пращурів працювали на те, щоб цей хлопець вижив", — розповів батько Олексія Олександр.

46 днів військовий вважався зниклим безвісти, і увесь цей час батько його шукав, телефонував всім, кому можна, й вже збирався сам їхати на Донбас на пошуки.

Важливо Пив антифриз, а побратими померли від голоду: звільнений з полону боєць ЗСУ розповів про знущання росіян

Лікування Олексія після полону тривало понад 4 місяці. Він поступово набирав вагу.

За кілька тижнів після порятунку Олексія Кейн Те Тай, військовий з Нової Зеландії, загинув у бою під Бахмутом.

Батько Олексія Олександр з сумом каже, що так і не встиг подякуватийому за сина. Він сподівається, що одного дня приїде на його могилу до Нової Зеландії.

Олексій мріє, щоб його побратими, з якими він був разом у Вугледарі, і які вважаються зниклими безвісти, знайшлися живі. Він був останнім, хто їх бачив.

"Я бережу надію, що деякі з них можуть бути у полоні. Я сподіваюсь, що вони живі і повернуться додому. Я та ниточка, яка залишилася між ними. Це дуже важко", — говорить чоловік.

Епілог

Олексій мріє знову почати танцювати, коли закінчиться війна. Зараз чоловік живе і працює у Києві. Він готується звільнитися з армії. У його спині все ще є куля. За словами медика, діставати її не будуть, бо це небезпечно.

"Фіму" Олексій востаннє бачив взимку 2023 року в підвалі будинку №17, коли був у полоні. Окупант вже перестав приховувати обличчя і "засвітився" на російському телебаченні, роздаючи інтерв'ю і отримуючи нагороди. Він знову відправився на війну в Україну, а також, як "герой СВО" виступав перед дітьми у школі.

Марина досі не може змиритися зі втратою свого дому. Вона намагається почати нове життя у Німеччині — вчить мову, шукає роботу.

"Те, що у моєму домі загинули люди – це шок. Там смерть. Там, де я тримала закрутки, там тримали полонених", — говорить Марина про свій дім і плаче.

У жовтні 2024 року росіяни знову захопили її місто.

Нагадаємо, що 8 жовтня комбриг 72-ї бригади розповів, що ЗСУ потрапили в тактичне оточення під час відходу з Вугледара, коли чисельність сил противника перевищувала їх у 9 разів.