"Зоряна ніч" Ван Гога: що побачили вчені та чому "провальна" картина — це прорив у космос

Останні роки медіа рясніють інформацією, що вчені (мексиканські, китайські, французькі) угледіли на полотні "Зоряна ніч" (1889) голландського художника Вінсента Ван Гога (1853-1890) математично точні моделі турбулентних повітряних потоків, які невидимі, але точно відображають загальну динаміку земної атмосфери. Однак чи атмосферу зображував Вінсент? Сьогодні це полотно визнано найвидатнішим, але чому сам Ван Гог цю картину вважав "провалом"? Предтечею яких пророчих картин XX століття можна назвати це геніальне полотно і чому його сприймали як "дитяче"?

Одне з джерел інформації про великого нідерландця — його величезне листування з братом Тео, який був продавцем картин, та іншими художниками. У ній Ван Гог рідко згадував "Зоряну ніч". Він повідомив Тео в червні 1889 року про написання картини. 20 вересня в переліку картин, надісланих братові до Парижа, він позначив її зневажливо як "нічний етюд". Про цей перелік Ван Гог написав: "Загалом, єдине, що я вважаю трохи цінним, це "Пшеничне поле", "Гору", "Фруктовий сад", "Оливкові дерева з блакитними пагорбами", "Портрет" і "Вхід у шахту". Решта мені ні про що не говорить". До "решти" належав і "нічний етюд".

Але тут можна і по-іншому сприйняти, адже "ні про що не говорить" може означати, що йому просто важко пояснити словами, що на полотні відбувається. Коли художник вирішив не надсилати три картини з цієї партії, щоб заощадити на поштових витратах, "Зоряна ніч" опинилася в низці залишених. Творчість Ван Гога і так погано розуміли, а тут він сам не до кінця розібрався у своєму відкритті.

Вінсент віддавав братові Тео картини, які, сподівався, знайдуть покупця (за його життя купили лише одну, "Збір червоного винограду"). Через роки рідний племінник Ван Гога — теж Вінсент — написав, що його батько Тео Ван Гог, який обожнював творчість старшого брата, теж вважав її "дитячою": "Важко уявити, але мій батько розкритикував полотно, порахувавши його зупинкою, навіть регресом у творчому розвитку дядька: зірки надто величезні, весь пейзаж — безглузда дитяча фантазія. Після такого суворого вироку Вінсент зараховував "Зоряну ніч" не інакше як до етюдів, начерків, які не заслуговують його автографа".

Уже в листопаді 1889 року в листі художнику Емілю Бернару Ван Гог назвав картину своїм "провалом". Чому? Річ не тільки в браті, можливо, це пов'язано з провалом якоїсь концепції Ван Гога? Розберемося.

Суперечки та сварки з Полем Гогеном

Відомо, що в сонячному південному місті Франції Арле Ван Гог хотів створити щось на кшталт комуни художників. Зрозуміло, на гроші молодшого брата Тео. Вінсент зняв Жовтий будинок із чотирма кімнатами, зображений на його картині. Відгукнувся на пропозицію Ван Гога один лише Поль Гоген (1848-1903) з умовою, що за нього платитимуть — справи його в Парижі йшли так собі.

Гоген і Ван Гог були давно дружні: обидва пішли далі імпресіоністів, максимально вивільняючи колір і вважаючи його окремим "героєм" своїх яскравих полотен. Їх називають постімпресіоністами, але я б назвав — експресіоністами. Перебільшені емоції передаються через яскраві, експресивні кольори.

Однак на місці, за два місяці спільної роботи і відпочинку в 1888 (було неміряно випито абсенту), з'ясувалося, що в них різний підхід до мистецтва за схожості результату. У чому різниця?

Ван Гог часто сперечався з Гогеном — чи варто було йому малювати з натури, як вважав за краще він сам, або займатися тим, що Поль називав "абстракціями" — картинами, що існують в уяві. Ван Гог ділився переживаннями в листах до художника Еміля Бернара, згадуючи про осінь і зиму 1888 року: "Поки Гоген жив в Арлі, я кілька разів дозволив зануритись в абстракцію, але це було помилкою, любий друже: попереду на мене чекав глухий кут. І ось я знову збився туди ж, спробувавши зобразити великі зірки. На жаль, це був черговий провал, і цього разу з мене досить".

"Великі зірки" — це він про "Зоряну ніч", хто не зрозумів.

Коли обидва художники працювали в Арлі на пленерах, Гоген сміливіше поводився з кольором. І радикальніше потім допрацьовував полотна в приміщенні. Хоча й Ван Гог, що стосувалося кольору, міг довільно змінювати тло картини, колір обличчя моделі чи забарвлення пейзажу. У нього навіть зображення одного й того самого мосту могло бути різних кольорів: то бірюзово-жовтий, то оранжево-червоний. Вінсент олією перемальовував японські гравюри Хокусая і Хіросіге, а там забарвлення однієї й тієї самої гравюри може бути різним — залежно від серії відбитків, — тож прийом був запозичений у японців.

Однак чому ж у суперечках із другом Ван Гог так чіплявся за натуру, якщо сам вільно поводився з фарбами? Та тому, що, працюючи на природі, він був більш психічно стабільний: наносив швидкі мазки, був зосереджений і спокійний.

Художник і кінорежисер Джуліан Шнабель (лауреат "Золотого глобуса" і номінант на "Оскар"), ретельно вивчивши біографію і методи роботи нідерландця, у фільмі "Ван Гог. На порозі вічності" (Ван Гога грає Віллем Дефо) так пояснює любов Вінсента до роботи на природі вустами героя: "Я ні про що не думаю. Я занадто довго жив один у маленькій кімнаті". А Гоген радив Вінсенту після начерків працювати в приміщенні і більше контролювати себе. Як вам така порада психічно неврівноваженому Ван Гогу? Звісно, це його тільки бісило. Вінсент у листах до брата Тео писав про виснажливі суперечки з другом, а Гоген у спогадах нарікав на "засмучений розум" і "відсутність логіки" у Ван Гога.

Як відомо, розбіжності двох друзів закінчилися 23 грудня 1888 року дикою бійкою. Напередодні п'яний Ван Гог запустив у Гогена склянку. Поль після сутички сказав, що їде в Париж. Вінсент був так приголомшений цим, що відхопив собі мочку вуха ножем — і в ганчірці вручив знайомій повії в борделі. Та знепритомніла.

Вінсента незабаром брат помістив у психіатричну лікарню Сен-Поль. Причому спочатку тому заборонили спускатися зі своєї кімнати на другому поверсі. Лікування — пічкання бромом і крижані ванни.

Врата в космос

Отже, у Ван Гога є вид із вікна — йому було надано окрему кімнату в Сен-Полі.

Саме тут, знову наданий сам собі, він намалював незрівнянний олівцевий ескіз "Зоряної ночі". А вже потім — у кольорі, трохи змінивши деталі. У його небі крутилися ось ці самі турбулентні потоки, вихори, в які знизу — "вписуються" верхівки кипарисів, тобто, Ван Гог з'єднує небо і землю.

Зауважимо, у Ван Гога це була третя картина із "Зоряної серії". Спочатку були написані "Нічна тераса кафе" (1888) і "Зоряна ніч над Роною" (1888) — вони були зроблені в Арлі. Причому вночі Ван Гог вирушав із набором фарб в алюмінієвих тюбиках (нова технологія) прямо на пленер — за своєю "концепцією", а не Гогена.

Він писав про це Полю Бернару: "Варто спробувати намалювати зоряне небо, так само, як удень я намагаюся намалювати зелений луг із кульбабами". Він писав Тео про "Зоряну ніч над Роною": "Я відчуваю непереборну потребу в релігії, тому виходжу вночі на вулицю, щоб малювати зірки". Ван Гог писав про існування в іншому вимірі після смерті і пов'язував його з нічним небом. Ван Гог порівнював подорож потягом від міста до міста з посмертною мандрівкою зірками — адже колись Вінсент був протестантським пастором.

У "Нічній терасі" небо займає чверть полотна, у "Зоряній ночі над Роною" — вже приблизно половину, а в "Зоряній ночі" зоряне небо займає п'ять шостих простору — це перший такий пейзаж у живописі. І на цьому полотні, працюючи в кімнаті, він спробував використати на максимумі свою уяву — якраз за методом Поля Гогена, щоб повністю подумки зануритися в нічні небеса.

Трактування вчених

Вихори на полотні Ван Гога сучасні вчені порівняли з точними моделями турбулентних повітряних потоків. Чи повітряних? І взагалі, звідки вони взялися у художника?

• По-перше, Ван Гог малював такі ж завихрення на пшеничних полях.
• По-друге, він міг гортати дуже популярний у Франції астрономічний атлас, де ірландський астроном Вільям Парсонс надрукував замальовки галактик (1844), зокрема й знамениту під назвою Вир. Тобто, за часів Ван Гога астрономи вже випускали каталоги галактик, але художники поки що не добиралися до небес у такому космічному ключі. Вінсент цілком міг спроектувати на свої небеса малюнки астронома.

Причому на полотні Ван Гога все рухається, як, наприклад, на гравюрі його кумира — японця Хокусая у "Великій хвилі" (1831). Однак замість водних зображені космічні вихори. У "Зоряній ночі" галактики зображені не по-науковому (статично вони виглядали на малюнках астрономів), а живими, взаємодіючими, пульсуючими субстанціями.

Фотони

Два слова з приводу техніки зображення. Подивіться "Автопортрет у сірому фетровому капелюсі" (1887), де Ван Гог світло зображує рисками у вигляді якихось частинок світла, які нагадують фотони.

Тепер візьміть цю техніку і перенесіть у космічний простір "Зоряної ночі", що має вигляд, звісно, не як повітряні чи водні потоки, а скоріше як потоки фотонів (чи якихось інших елементарних частинок). А зростаючий Місяць він зобразив як якийсь містичний портал в інший вимір.

Але для реалістичності пейзажу під цією космічною пишністю — дрімаюче село з жовтими віконцями вікон і темний кипарис — символ потойбічного життя. Дерево тут, немов антена, пов'язує Космос і Землю. На ескізі таких кипарисів-антен було кілька.

Ван Гог першим із художників вийшов у відкритий космос у своїй уяві. Так, на цьому "напівабстрактному" полотні Ван Гог втілив принцип Гогена — причому краще, ніж сам Гоген. Проти чого боровся, на те й напоровся. Може, тому Вінсенту воно не подобалося? Адже якщо вважати картину вдалою — тоді потрібно визнати і правоту Гогена: що за допомогою свого внутрішнього світу йому вдалося зобразити глибини космосу, де інструментом послужила художня уява.

Адже що таке талант? Це — глибина відбитка: що глибше митець відбив реальність, то геніальніша річ, що більш поверхнево — то бездарніша. А геніальність — це надчутливість. І не без допомоги цієї тендітної чутливості та свого вкрай обмеженого становища в клініці Ван Гог перший на Землі зобразив галактичні процеси, використовуючи силу своєї "божевільної" уяви. А художника не зрозуміли сучасники тому, що порівнювати його "Великі зірки" не було з чим: у мистецькому світі такого ще не було. А сам він не хотів визнавати ефективність "абстракції". Попав! Формула "Зоряної ночі": галактичний космос — перетин з вогнями-віконцями Землі — Земля як частина галактики.

А що таке "абстракція"? Це з латинської abstractio — видалення. Звісно, Ван Гог був максимально віддалений від предмета, який зображував — галактик. Однак наступні, хто зобразив по-новому космос, — це були якраз абстракціоністи — Казимир Малевич (1879-1935) і Василь Кандинський (1866-1944). Малевич писав: "Новий мій живопис не належить Землі виключно. Земля кинута як будинок, поїдений шашлями". Малевич, як футурист (читай — фантаст) перший зобразив прообрази космічних станцій. Його учень — художник-супрематист Ілля Чашник (1902 — 1929) ще більш предметно показав зореліт, що наближається до планети на полотні "Червоне коло на чорній поверхні" (1925).

А Кандинський пізніше зображував космічні панорами і навіть Землю — з висоти супутника — вже 1930 року. До реального супутника було ще 27 років.

Але перший художник, який зробив крок у космос на полотні — Ван Гог. За іронією долі, він це зробив із вікна психіатричної клініки. Та ще скористався методикою-абстракцією Гогена, яку заперечував. Однак на виправдання Вінсента скажемо, що зробив крок він із цією медитативною практикою — набагато далі за свого друга-живописця.