Лікарка з позивним “Відьма” заявила, що з цивільних лікарень до неї постійно повертають недолікованих бійців

Лікарка медичної служби “Ульф” 108-го окремого батальйону “Вовки Да Вінчі” 59-ї ОМБр Марина з позивним “Відьма” приймає бійців із контузіями та скаргами на здоров’я на тлі розривів артилерійських снарядів. Учора тут, у районі Курахового, було те ж саме, тільки “приліт” стався ще ближче.

До повномасштабного вторгнення росіян Марина працювала сімейною лікаркою в Києві, але зрозуміла, що мусить робити для перемоги більше. Тому і прийшла служити санітаркою в “Ульф”. Так сталося, що напередодні великої війни вона подивилася в кінотеатрі фільм “Носоріг” із Сергієм Філімоновим у головній ролі – а тепер Філімонов “Філя” її комбат.

В інтерв’ю виданню “Новинарня” Марина “Відьма” розповідає про себе, свою роботу в бойовому підрозділі. Й окремо скаржиться на те, що цивільні лікарні в тилу повально відправляють назад на фронт недолікованих бійців, і це спричиняє багато проблем і загроз.

Крапельниця під “прильотами”

“Доброго дня”, – в карету “швидкої” до Марини заходить військовослужбовець Максим.

Медична машина стоїть у прифронтовому місті, щоб у разі, якщо якомусь бійцю стає зле на позиціях, його швидко привезли до Марини.

Крім Максима, до лікарки на прийом прибуває ще один пацієнт. Поки 35-річна медикиня намагається зрозуміти, кого з них приймати раніше, лунає декілька потужних вибухів. Це “приходи” артилерійських снарядів.

“На підлогу, лягай!” – кричить нам Максим. Ми з Мариною падаємо долілиць у “швидкій”.

Обстріл закінчується, і Марині одразу телефонують побратими з “Ульфа”, які почули, що поряд із нами гуркотять розриви.

Марина ставить Максимові крапельницю. Піхотинця контузило, коли він їхав підміняти побратимів у розрахунку зенітників. У машину прилетів FPV-дрон, пікап згорів з усім майном, росіяни одразу виклали відео з цим ураженням у телеграм.

Слава Богу, всі наші живі, лише двоє отримали контузії.

Макс у війську вже втретє з 2014 року. Чоловік сміється, що голок і уколів боїться більше, ніж обстрілів.

“Бачте, як все несправедливо. Я хотіла, щоб сьогодні під обстріл не попали – а вони попали під обстріл. Вчора трішки пізніше було. Зранку відносно тихо, а під обід почалося”, – ніби вибачається перед Максимом Марина. Вона дає контуженому чергову порцію ліків та ставить крапельницю.

Які лікарі потрібні на фронті

Марина до широкомасштабної війни працювала сімейною лікаркою в Києві. Одразу після 24 лютого пішла з подругою, теж медиком, у ТЦК. Проте, каже, в армію їх тоді не взяли: сказали, що не мають бойового досвіду, а також тому, що вони – дівчата.

Марина трохи працювала в гуманітарних проєктах, допомагала переселенцям, але прагнула більше допомагати саме війську. Тоді побачила оголошення про вакансію в медслужбі “Ульф” “Вовків Да Вінчі” – й одразу зголосилися на службу в цьому підрозділі Збройних сил.

На запитання про те, чи вистачає лікарів на фронті, жінка глибоко вдихає: “Це дуже болюча тема. Я можу говорити дуже довго і болісно. Лікарі потрібні, звісно. Але я розумію і цивільних лікарів (які залишаються в тилу – “Н”). В мене є друг-хірург, якого я не можу тягнути сюди, бо він один на відділення, і він у своїй спеціальності один на район. Я не можу його висмикнути і сказати: “чого ти не прийшов в армію?!”

А нам, в армії загалом, дуже не вистачає різних лікарів – в основному, хірургів з анестезіологами. Зокрема маємо таку потребу в медслужбі “Ульф”, адже тут усе орієнтовано на евакуацію поранених. Та і в інші підрозділи не завжди приходить достатня кількість людей з медичною освітою”.

“Боєць із незагоєними ранами, із кістками, що не зрослися, повертається на “нуль”

Та найбільшою проблемою в їхній роботі Марина називає не це, а те, що лікарі з тилових міст відправляють на фронт недолікованих військовослужбовців.

“У мене є дуже болісні й негативні враження від лікарів, які залишаються в цивільному житті і лікують наших поранених. Я знаю історії безпосередньо своїх бійців, які до мене повертаються недоліковані, недообстежені.

Тобто вони потрапили в госпіталь, їм надали мінімальну допомогу – мізер мінімальний, без якого не можна обійтися. Отак щоб не кровив, не загноївся, не вмер – все! А далі – ніякого адекватного відношення, ніякого адекватного догляду. Навіть коли лікарі бачать, що треба щось дообстежити, доробити не тільки по цій патології, по цьому пораненню – відправляють бійця в підрозділ. Але ж ви працюєте у великому місті, де є вся необхідна апаратура, і ви звідти відправляєте бійця на “нуль”, щоб тут у нього взяли, наприклад, аналіз на глікозильований гемоглобін? Як це можливо?! Я не можу назвати конкретну лікарню, бо таке трапляється повсюдно”, – обурено узагальнює Марина.

Вона визнає, що деякі лікарні роблять мінімально, але закривають по пораненому всі питання – відправляють на реабілітацію, проводять обстеження на ВЛК, щоб боєць одразу з медичного закладу поїхав у відпустку задля відновлення здоров’я. І вже там він доліковується й реабілітується. Але більшість лікарень цього не робить.

“Боєць із незагоєними ранами, із кістками, що не зрослися, повертається на “нуль”. Він стає на облік, і його вже мають відправляти на позиції, а він на милицях стрибає! Звичайно, ми оформлюємо йому звільнення, дообстежуємо, щоб його долікували. Але ж він, в принципі, не мав би до нас звертатися. Він мав би з цього медичного закладу відправитись на ВЛК, пройти лікування за місцем проживання або в місті, де йому надають реабілітаційні послуги”, – пояснює лікарка “Ульфів”.

Марина такі дії лікарів називає халатністю і байдужістю. Вона не розуміє цих медиків. “Так, вони перенавантажені роботою, але хай би в такому разі лікарні заводили собі менеджерів, які вестимуть пацієнтів”, – радить Марина.

“Заземлення” Відьми зі смертежерами

Наостанок військовослужбовець із позивним “Лебідь”, який привіз на прийом Максима, просить записати його подяку Марині, бо вона дуже піклується про особовий склад. І жартома пропонує поміняти їй позивний – “Відьма”, бо, мовляв, цей не підходить такій чуйній жінці.

Марина розповідає, що позивний обрала такий, бо вона “поттероманка”. Тобто в дитинстві й підлітковому віці Марина дуже захоплювалась світом із книг про Гаррі Поттера. Та й зараз цей світ допомагає їй триматися.

Лікарка показує своє татуювання із чорною міткою “смертежерів” та пояснює, що воно присвячується улюбленому персонажу Северусу Снейпу. Він, мовляв, був у романі антигероєм, але зрештою таки виявився позитивним персонажем.

“У якийсь період часу ти повертаєшся у свої “точки заземлення”, і фактично оця дитяча історія – вона [психологічно] тримає мене й зараз”, – каже поттероманка на напрямку, де найактивніше наступає російська армія.

Також Марина пояснює, що позивний “Відьма” – відсилка до середньовічних “відунів”, які насправді були прообразом лікарів, бо “відали”, як лікувати людей травами.

Відтак Максим погоджується називати Марину “Відьмою” по-доброму. Він уже пройшов медичні маніпуляції у фургоні “швидкої”.

Автор: Анна Калюжна, з Донецької області, відео авторки

Джерело: НОВИНАРНЯ