Пам’яті отця-капелана Михайла Гергелюка

Пішов на фронт захищати те, у що вірив - країна буде процвітаючою, заможною, осяяною Божою ласкою та благодаттю

Михайло Гергелюк народився 2 вересня 1992 року в селі Локітка Тлумацького району Івано-Франківської області в сім’ї священика. Згодом його батько, отець Михайло, отримав парафію у селі Верхній Ясенів Верховинського району. Тут пройшло усе дитинство хлопчика. Він закінчив місцеву школу екстерном, успішно здав ЗНО та вступив до Чернівецького національного університету одразу на два факультети – історичний та філософсько-теологічний. Тут же пройшов навчання і на військовій кафедрі.

У дитинстві Михайло допомагав татові на службах у храмі і прихожани любили приходити до церкви саме до «малесенького попика». «А він зі свічечкою як виходив, то весь світ його був у тій свічці. Він радів, що вже служить. Як навчився ходити, так і був у церкві", — пригадує мама молодого чоловіка, історик та місцева краєзнавиця Тамара Гергелюк.

Ще навчаючись на першому курсі, Михайло почав служити дяком в церкві - спочатку у невеликому селі під Чернівцями, а потім і у соборі в цьому обласному центрі.

Коли у 2014 році в Києві завирував Майдан, разом із старшим братом Миколою приїхав до столиці і вступив до Буковинської сотні. У тому ж 2014-му вперше потрапив на фронт у складі батальйону «Донбас».

Справжній християнин, без лукавства. Таке враження про Михайла склалося у його побратима Андрія Чмєля, військового капелана. Хлопець, на той момент випускник духовної семінарії, ще не мав права бути священником, проте у війську усі знали його релігійний хист та душевну вдачу, тому йшли за порадою або просто поговорити. Він жартував, коли намагався приструнити часом гарячі голови: «Ось ще прийдете до мене сповідатися…».

У війську Михайло сам обрав собі псевдо «Катана». Як згадує мама, її сини зростали із впевненістю, що всього у житті мають досягти самотужки, і позивний від назви японського меча - це саме про відданість слову, незламність, а ще про нещадну помсту ворогу.

У 2016 році після контузії хлопець повернувся до цивільного життя.

«Тоді, після повернення зі східного фронту, він змінився. Пропала та романтика та дитяча, юна закоханість, мрії. Цього вже не стало, хоч йому тоді було 22-23 роки. Прийшла зовсім інша людина – суворіша. Навіть зовнішньо змінився. Він був блондин, таке мав білесеньке волосся, а повернувся чорний. Темні люди у стресі сивіють, а світлі темніють», - розповідала мама воїна.

У цивільному житті Михайло займався волонтерською діяльністю, допомагав таким же, як і сам, демобілізованим хлопцям – організовував зустрічі, проводив реабілітаційні заходи, підтримував дітей військових, відкрив недільну школу.

"Люди до нього приходили. Там молилися, проходили вишкіл, смажили шашлики і просто відновлювалися для того, щоб знову зібратися і разом дати відсіч ворогу", — згадує брат Микола.

Паралельно Михайло йшов до своєї мети – служити Богові. Він продовжив допомагати батькові на парафії у Верхньому Ясенові. А вже у листопаді 2020 року у кафедральному соборі Преображення Господнього міста Коломиї був рукоположений спочатку у сан диякона, а трохи згодом – у сан священника.

Про те, що Росія неминуче посилить свій наступ на Україну, в родині Гергелюків розуміли і готувалися давати відсіч ворогу. Якраз за день до повномасштабного вторгнення до Верховини переїхав друг родини отець Андрій (Андрій Чмєль), який ледве встиг вибратися з Херсону перед окупацією міста. Саме Михайло його вмовив вчасно втекти, розуміючи, що росіяни полюватимуть на товариша – військового капелана.

Після 24 лютого 2022 року обидва священики вступили у Верховинську тероборону інструкторами - отець Андрій навчав тактичної медицини, а отець Михайло військової справи. А вже на Великдень вони поїхали разом на фронт.

Отець Михайло поїхав і як капелан, і як бойовий офіцер. В одній сумці – військовий однострій та приладдя, а в другій - ряса, хрест, чаша та інші ритуальні речі. Правив на фронті літургію, сповідав, причащав військових. І заодно командував мінометною батареєю 201-го верховинського батальйону 102-ї бригади Сил тероборони ЗСУ.

19 червня 2022 року Михайло Гергелюк підірвався на ворожій міні.

Про загибель сина Тамару Гергелюк сповістив отець Андрій: «Матушка Тамара, вчора в 9 годині отець Михайло відійшов до Господа. Він підірвався на міні. Рано відслужив службу і пішов освятити місце, на яке мали переводити його хлопців. Повертався й підірвався…».

Поховали отця Михайла у Верхньому Ясеневі біля храму Пресвятої Трійці, де він служив. За гуцульськими традиціями, з трембітами. Тепер батьки з вікна свого будинку щодня бачать могилу молодшого сина…

У 2023 році Михайло Гергелюк був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, посмертно.