Як навчати в укритті. Досвід Одеси

Уряд заохочує школи переходити на очне навчання там, де це дозволяє безпекова ситуація і є укриття. Поза сумнівом, там, де є фізична можливість, навчання має тривати за шкільними партами. Наша освіта несе втрати через війну, й відновлення очного навчального процесу є важливим. Але рішення перейти на офлайн означає, що під час повітряних тривог, які часом тривають годинами, всі школярі разом із учителями переходять в укриття й в ідеалі продовжують там навчальний процес. Для Одеси, яку постійно обстрілює ворог, це дуже нагальне питання. Адже, крім звичного навчального процесу в класах, школам потрібно продумати, як організувати роботу в укритті.

Пам’ятаю, на одному професійному зібранні, де я була присутня, поважні спікери-експерти розповідали, як жваво та якісно можна проводити уроки в укриттях. Тоді одна з керівників шкіл прифронтової зони несміливо запитала, а чи були ці поважні люди хоч раз в укритті звичайної школи. І я їй аплодувала. Тому що не можна автоматично перенести досвід навчання офлайн на навчання в укриттях. Тут потрібні гнучкі рішення. На що варто звернути увагу? Поділюся досвідом одеських шкіл.

Насамперед треба приділити увагу приміщенням, у яких можуть бути облаштовані укриття.

На цих фото — стандартні приміщення більшості підвалів шкіл, де, власне, й розташовані укриття.

Є, звісно, школи-везунчики, що мають по декілька кімнат у підвалах, де й роблять укриття. Є укриття-велетні на тисячу місць у сучасних будинках, але їх небагато і я зараз не про них. А є маленькі підвали у старовинних одеських будівлях, із величезними арками розкішних дореволюційних архітекторських фантазій, призначені колись для зберігання колекційних вин. Є підвали-укриття, схожі на лабіринти. Є довгі «панчохи». Вони різні за формою, але спільним для багатьох є те, що це великий простір, у якому одночасно збирається 300–400–500 осіб різного віку.

Коли я чую претензії до вчителів щодо «неякісного викладання в укриттях», то дуже хочу дати критикам спробувати провести там уроки. Навіть можемо надати попередньо гарний повноцінний інструктаж із усіх методик і вимог до уроку.

Ні, урок не в маленьких приватних закладах на 50 дітей. А в школах-гігантах, на кшталт двох шкіл у Київському та Пересипському районах Одеси, де навчається майже 3000 школярів загалом і приблизно тисяча з них виходить на навчання одночасно. У величезному просторі, який не можна розгороджувати сталими перегородками з міркувань безпеки. Спробуйте там, в укритті, викладати англійську поруч із хімією й алгеброю. А ще ж треба дати можливість дітям ставити запитання, вислуховувати, коригувати, підтримувати, оцінювати…. Мабуть, усі здогадуються, наскільки це реально. Тож зрозуміло: уроку в нашому стандартному уявленні в укритті не буде.

Та чи означає це, що можна опустити руки, завести дітей у величезне приміщення й… нічого не робити? Декілька разів бачила подібне. Це небезпечно й загрожує не тільки головним болем від гармидеру, а й втратами в навчанні та небезпекою для життя та здоров’я дітей, які буквально стоятимуть на головах, якщо в них не буде цікавого заняття. І бажано — корисного.

По-друге, важливо правильно зонувати приміщення укриття.

В ньому мають бути чітко визначені частини для кожного класу. Деякі наші школи розділяють територію фізично — переносними перегородками. Це комфортно суто психологічно, й учителю так легше бачити «своїх».

У кожній із таких тимчасових зон педагог працює з групою учнів або з класом: ставить завдання й допомагає його виконувати. Так, зовні все може мати вигляд «вони там півтори години читали, що це за навчання», або «їм дали завдання, щоби діти мовчки виконували», або «якийсь автотренінг проводила психологиня, ледь не позасинали». Та це лише на перший погляд. Треба розуміти, що тут найлогічнішим є використання завдань і занять із найменшим супроводом звуками та мовою. Для молодших це особливо важко, тому нічого кримінального немає в тому, щоб «замість української мови третій клас малював і кросворд розв’язував», як це описують батьки. Тема малюнків і кросворда, звісно, має бути пов’язана з матеріалом, який вивчають діти. Бажано тримати в укритті набори паперу, альбоми, олівці, фломастери. А також, по змозі, іграшки й книги, які вчитель може тихо почитати учням.

В укритті точно не мають проводити контрольні роботи. Навіть якщо вони давно заплановані вчителем і графіки горять. Принаймні треба максимально намагатися цього уникати. Діти не повинні писати на колінах у незручній позі.

Деякі школи, що мають маленьке за площею укриття, організовують навчання у дві зміни. І дуже важливо так вибудувати графік роботи цих змін, щоб вони, наскільки це можливо, не перетиналися в укритті. Отже, між закінченням уроків першої зміни та початком уроків другої потрібно передбачити паузу.

Третє, на що варто звернути увагу, — категорична неприйнятність навчання без укриттів, навіть за заявами батьків.

Іще перед початком навчального року я отримувала від батьків і вчителів тривожні повідомлення про те, що їм незручно ходити до іншого закладу, де є укриття, й навчатися там у дві зміни. В нас, мовляв, є власна школа, дозвольте в ній навчатися навіть без прийнятого укриття. Бо десь, кажуть, проблему вирішили: зібрали з батьків заяви, що вони хочуть очного навчання у своїй школі, навіть якщо там немає укриття, й беруть на себе відповідальність за життя дітей. Тож і в Одесі, мовляв, дозвольте. Хочу сказати, що не вірю в те, що хтось при здоровому глузді зможе таке зробити — вивести дітей на очне навчання без належного укриття. Сподіваюся, що дмухаю на холодне. Та якщо десь із батьків і вимагали заяви про те, що за відсутності укриття вони беруть на себе відповідальність за життя й безпеку їхніх дітей у стінах такої школи, хочу сказати, що це незаконно. Як і вимагати, щоб під час тривоги батьки забирали дітей додому. Зауважу, що написані батьками заяви ніяк не звільняють директора школи від кримінальної відповідальності, яка настане незалежно від того, чи трапилося щось, не дай Боже, чи про це просто стало відомо.

В Одесі жоден заклад освіти комунальної форми власності без укриття не працює й не працюватиме. Писати заяву — право кожного батька чи матері. Проте відповідь на неї буде згідно з вимогами закону.

В нашому місті є кілька шкіл, у яких ми не можемо зробити укриття ні зараз, ані через 10 років. Там просто немає такої можливості. Й ми ніколи не ризикнемо життям дітей і співробітників, відкривши ці школи очно, поки триває війна.

Ми всі розуміємо ризики життя в Україні поруч із таким сусідом. І що зараз ми навчаємо дітей в умовах, до яких ніхто з нас не був готовий і не навчався цього в педуніверситетах. Однак будь-які складні умови — це не лише проблеми, а й поштовх до руху вперед. До пошуку нових рішень, ідей і досвіду. Що ми й робимо.