"Люди згодні йти вбивати, а не вмирати": інтерв'ю з командиром Вересом про мобілізацію і втрати

Що мають робити люди в тилу та як зменшити кількість втрат у війську, в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу сказав командир батальйону К-2 54 ОМБр Кирило Верес. Також він поділився власним баченням перемоги – читайте далі у матеріалі.

Як ворог вчиться у нас

– А ви, мабуть, вже воювали з усіма російськими підрозділами, так?

Ні, мені щастить, я все життя воюю майже з одним підрозділом.

– З яким?

Шоста козача бригада.

– І як вони?

Блін, "чоткі пацани". Ну, зараз реально круті. Дуже круті. Я вважаю, мабуть, одні з найкрутіших. Ну, одні з 20 найкрутіших, які є у них. Це моє особисте бачення. Ну, дивіться, ворог дуже швидко вчиться. Якщо ви назвали, що у нас відомий підрозділ, і дуже, як ви сказали…

– Ви славитеся такими операціями, про які ще важко навіть подумати і говорити.

Якщо ми продуктивний підрозділ і, скажімо так, у нас є якісь передові технології, то ворог автоматично ці ж самі передові наші технології вводить у себе через місяць. То ми їх самі навчаємо. Трошки із запізненням, але вони у нас вчаться.

Я скажу, що дам 99%: якщо цю бригаду зараз зняти і відправити на якийсь з інших напрямків, то, якщо там буде не дуже потужна, кадрова стара бригада, наших Збройних Сил, то в них будуть дуже великі проблеми. Бо в нас є дуже багато засобів, якими не користуються ще Збройні Сили України. Умовно кажучи. Бо підхід у нас трошки інший.

Я чого так сміло це запевняю? Ми стоїмо на смузі фронту 2 роки. Ми стоїмо і якось її ще дуже важко, але тримаємо. Ніхто не говорить, у нас це не ідеально, але ми її тримаємо. І ворог напроти мене вчиться просто катастрофічно. Раніше він запроваджував наше нововведення через 3 місяці, а зараз, с*ка, водить його, бл**ь, через місяць, через пів місяця.

Так, звісно, ну а що ж – "потужні козаки". Я з ними воював у 2017-му. Я з ними воював у 2019-му. Я з ними воюю у 2022-му, у 2023-му і в 2024-му. Тобто з 10 років життя 5 років я воюю з одним підрозділом.

"Досвід вирішує все"

– От ви говорите, що вони дуже у нас вчаться. А ми в них чогось вчимося?

Також. Ну, не знаю за всіх, я вчуся. Все, що знаходжу гарне, цікаве.

– Це якоїсь тактики ведення дій? Чи щось більше?

Дивіться, насправді ворог провів, наприклад, 100 своїх штурмових дій. Наших тільки одна була. То, звісно, у нього вже досвіду в 100 разів краще. Я вчуся, як ми обороняємось. І також вчуся, як би нам було потрібно проводити цю наступальну операцію.

Ворог втратив безмежну кількість техніки, атакуючи наш підрозділ. Наш, сусідній праворуч, сусідній ліворуч. Ми все одно б'ємось разом усі. Я вважаю, що гуртом легше бити одного. І тут не соромно. Типу у мене зараз класні сусіди праворуч. Я зараз до них ще повернусь. Так що ми всі навалюємо одночасно.

Якщо ворог уже втратив 150 броні, броньованої техніки, танки, БМП, МТЛБ, БМП-1, БМП-2, то, мабуть, для чого мені йти таким же шляхом? Я собі повчився, як треба їхати, де треба дивитися, який треба, щоб був зв'язок. Бо в нього досвіду набагато більше.

Досвід вирішує все. Можна прочитати мільйон книжок, можна подивитися мільйон каналів на ютубі і думати, що ти перець. А зрештою йде бій – він уже ж по-іншому. У вас є хвилина на прийняття рішення. Хвилина – це в кращому випадку. Або буває 10 секунд. Якщо ви приймете це рішення через 5 хвилин, воно вже буде неактуальне. Або поки виїде ваша бронегрупа, ворог уже переїде всі ваші окопи на танку, переоре поле. От і все. Сам сенс швидкого прийняття рішення.

"Людина не залізна"

– У чому в них перевага, окрім людського ресурсу?

А це найголовніша перевага, найголовніша. Все інше – це хе**я.

– Тільки людський ресурс?

Решта – це хе**я. Хе**я, взагалі, дурниці.

– А як же нам говорять, що якість вирішує за кількість!? Ні?

Добре. Давайте беремо кросівки, не знаю, за 150 доларів і за 50 доларів. 10 тисяч гривень і 5 тисяч гривень. Ці прослужать рік, а ці прослужать скільки? Півтора? Яка не була б у мене якість піхоти, за 2 роки мої кросівки зітруться. А за 4 залишаться самі "лапті", де пальці стирчать. Це суворі реалії життя. Треба дивитися менше телевізор, бл**ь.

Люди виснажуються. Дивіться, опишу ситуацію простіше. Квітень: на позиції відділення з 5 осіб, а у мене був один РПГ. Коли їхала бронетехніка противника, хлопці майже билися за те РПГ – хто зробить постріл!

– Є якась мотивація чи...

Ні, тут просто всі люди хотіли битися, всі хотіли нищити ворога. Вони під'їжджали, до них під'їжджала броня на 300 метрів. І вони в неї лупили, і лупили, і лупили. Він же не сильно там бачить за 400 метрів у диму, коли літають артснаряди, коли противник димить – що їде на нього, танк БМП-1, БМП-2 чи МТЛБ? З кулеметом 7,62 чи без кулемета ПКТ? Він цього не бачить. Він вилазив і стріляв. На нього їдуть штурмувати, він їде і знищує цю броню. У мене так робили хлопці.

То зараз, я кажу відверто, зараз треба кричати, хлопці, беріть РПГ. Беріть або він вас переїде. Один і той самий особовий склад. Але він змінився за п'ять місяців. За день влітає 20 снарядів у його СПшку. В нього влітає 4 – 5 FPV. По ньому зроблять 7 – 8 скидів на голову, наприклад, 500-грамових, кілограмових з "Мавіка". Ну людина ж не залізна.

Просто людина сама собою не залізна. Який в неї ресурс? Як хтось мені скаже: людський ресурс – тисячу снарядів отримати по голові. Все, я буду вести або скажу: "Командире роти, веди, скільки по голові вона має отримати снарядів, коли виробиться її ресурс". Немає ж цього. Немає ТТХ, це живі люди. Так тоді про що можна говорити? Заї**ть людей до гикавки? Бл**ь, ну це не мій формат. Не мій, не наш. Не нашого батальйону.

"У мене не буває поганих бійців"

– А у вас були ротації?

Ні, жодного разу. З вересня місяця 2021 року батальйон без ротацій. Так, ми були в АТО. Ми зустріли війну в Мар'їнці через вісім місяців. І ми були на ротації: це був у нас марш з міст Мар'їнка, Красногорівка Донецької області – ми перемістились в місто Сіверськ. Якщо це навіть ротація дводенна на тралах, триденна, то всі тоді на ротації були.

Я не лізу до всіх підрозділів, хто був більше за мене в боях, хто не був. Це особисто ваша справа, я керую своїм підрозділом. Я можу говорити тільки за нього. Я не бачив підрозділів, які були більш ніж з 2021 року без ротацій. Не бачив такого.

– Чи можете ви назвати, яка кількість у вашому підрозділі? Очевидно, що людей завжди недостатньо.

Зараз, може, цей ворог всім скористається, але…

– Тоді не називайте.

Ні, цифру я би не сказав. Набагато менше, ніж було пів року тому.

– А мобілізація? Ось що ви думаєте про це, що зараз відбувається?

Я не думаю, я її не бачу в своєму підрозділі.

– Не бачите?

Я особисто не бачу. Я бачу тільки ту мобілізацію, що ми проводимо рекрутинг особового складу. Рекрутинг нашим підрозділом. Ну скажу так, 30 бійців від країни – це мобілізація за два місяці!?

– А які ці бійці?

У мене не буває поганих бійців. Я радий будь-якому бійцю, який є в мене підрозділі. Головне, без наркотиків. Без наркотиків при мені. От все. От у мене тільки один пунктик. І не пити на позиціях. Всі люди, всі живі, всі нормальні. Я до всього ставлюсь нормально. Хочеш – пити: на три дні собі поїхав – напийся, аби тільки не отруївся. І не пити дихлофос.

Все. Всі люди мені нормальні. У мене немає кращих. У мене є, як бачите, кажу, що немає в мене інших. Я люблю всіх. От як дитина хороша у вас, погана – ви маєте її любити. Я по-своєму люблю всіх. І радий усім. Так, кричу. Так, сварюсь. Я нормальна людина. Ми всі живі люди. Хто скаже, що не свариться матом – я кину в нього камінь, якщо він усе при мені це скаже.

"Люди не згодні йти вмирати"

– Я просто хочу процитувати, що писали нещодавно у Генштабі, що головком ЗСУ Сирський визначив завдання та пріоритети на жовтень. Зокрема, мовиться про мобілізаційні аспекти, посилення ефективності управління діями військ, підвищення якості підготовки наших воїнів, необхідність оперативного узагальнення і врахування бойового досвіду та нарощування результативності вогневого ураження противника. Якщо все це, що ми щойно озвучили, відбудеться…

Дивіться, хто я такий, що суперечити головнокомандувачу? Ніхто. І звати мене ніяк. Ну, відверто, я кажу, як є. І це без ілюзій, без сарказму. Є Головнокомандувач, він бачить отак. Бо насправді він отак бачить. Є я, який бачить і тут, і отак. І по-своєму. У мене інша точка сидіння, і вона обумовлює іншу точку бачення.

– От про вашу думку. Що ви думаєте про мобілізацію? Що пішло не так? Або, можливо, що нам треба змінити в цих підходах?

Добре, скажу, як є. Совість, вона насправді дорожча. І зараз граю в погану гру для себе, але скажу, як є. У нас, скажу прямо всім, під контрактом внизу написано, бл**ь, невидимим шрифтом – піди, су*а, і вмри, бл**ь, за 3 тижні. Люди згодні йти вбивати. Люди не згодні йти вмирати. Якщо зараз сидить собі хлопець, який думає: "Бл**ь, піду на війну, виживу, це одне".

Всі йдуть, я йду, у мене люди йдуть в бій, і вони мають плани через два дні. Це значить – вони не збираються вмирати. Якщо ти йдеш в армію і маєш вмерти через годину, тоді, бл**ь, я розумію людей, які не сильно так хочуть йти. От реально, я розумію. От що мені їм сказати? Хлопці, йдіть, умріть. Не можу я такого сказати. Не можу. Я не маю такого людського права. Кожна людина має право на життя. Кожна ж. Правильно?

– Звісно. Це найцінніше.

От і все. Це моє бачення. У нас зараз збереження особового життя – це модно. Це тренд. Тільки між, бл**ь, робити і п**діти – це трошки різні речі. От нормально я зараз пояснив усю глибину мого бачення?

Я виконую накази. Наш підрозділ 90% виконує накази. Але з нашим підходом, з нашим баченням. Я ніколи не суджу всіх. Скільки командирів – стільки різних думок. Вони командують по-своєму, хай командують по-своєму. Честь їм та хвала. У мене таке бачення на сьогоднішній день, що я командир цього підрозділу. Поки я живий і в мене є сили – при мені буде так. Якщо через тиждень щось зміниться, хай все буде по-іншому. Але при мені буде так.

З приводу мобілізації, я вважаю, що люди дуже зневірились у Збройних Силах України.

– А чому?

Я ж вам сказав чому.

– Саме через цей фактор? Чи, можливо, через те, що якісь завищені очікування?

Люди не сліпі. По телевізору ви обіцяєте їм – все у них класно, у нас перемога буде через три дні, бл**ь. Через тиждень ми одіб'ємо.

Та навіть якщо завтра ворог просто відступить з усіх територій, я за три дні не доїду до кордону України. Бо просто фізично не зможу доїхати, бо, можливо, треба буде розмінувати всі хоча б дороги асфальтовані.

Треба людям говорити правду. Люди не стадо. Що ми до них ставимось, як до баранів, бл**ь? Ну скільки це може тривати?

Людина не хоче йти вмирати. Вона хоче йти воювати. Вона хоче йти знищувати ворога. Вона хоче жити, бл**ь. Я хочу жити, всі мої люди хочуть жити, бл**ь. От і все. От чому.

Тому що одні, бл**ь, брешуть, другі розказують великі святі історії, треті обіцяють нереальне. Та скажіть правду, бл**ь. Ну який Крим за два тижні? Ні, можливо, я щось не знаю. Якщо Крим ми повернемо сьогодні, якщо ми повернемо кордони України через 2 тижні – я офіційно встану на нашому каналі, офіційно попрошу вибачення перед усіма, кого я зараз засоромив, і щось не так сказав. Офіційно. І попрошу вибачення реально перед усіма. Я можу це зробити. Але я, бл**ь, не бачу цього. Можливо у мене хре**ва точка сидіння.

– Якщо не про Крим за 2 тижні, то...

Так, добре, кордони України за 2 тижні. Давайте так, якщо ми будь-яке велике місто заберемо за 2 тижні, я попрошу вибачення перед усіма. Значить, чогось не бачу. Тільки, наскільки я знаю, ми зараз можемо втратити. А ми втратили вже велике місто чи ні?

– І не одне.

Ні, ну давайте поговоримо за крайні 2 тижні. Давайте подивимось на наступних 3 тижні. Хто матиме рацію? Я чи хтось інший?

Що вважатиме перемогою у війні

– Якщо говорити про те, що для нас буде перемогою, якщо Крим за 2 тижні ні, кордони ні. Як ви це бачите?

Я особисто не знаю, що буде перемогою для вас, я знаю, що буде перемогою для мене. Бо я є військовослужбовець, командир величезного батальйону, і я просто людина. Зараз у мене офіційна відпустка за сімейними обставинами, тому я просто людина. Я також можу мріяти, також маю емоції. Я не бездушний чорт, як би там це не було чи як би це не звучало.

Кирило Верес висловив своє бачення перемоги / Скриншот з відео

Я сказав, що для мене буде перемогою, коли підрозділ під моїм керівництвом перестане гинути. Ну і є ще певні межі, куди ми можемо відійти, а куди ні. Це моє особисте бачення. Хтось вважає, що до останнього м*скаля – вогонь. Хтось вважає, що до останнього нашого – вогонь, але без мене. Я не гратиму в цю гру. Я також маю право на життя. Я також хочу, щоб мої люди були живі.

Я можу грати в будь-які ігри, але, якщо граючи в чиюсь гру, я почну втрачати свій особовий склад, бл**ь, я не хочу цього робити. Не хочу. А зараз я його втрачаю дуже багато. Мене це не цікавить. Я не переступлю через угоду з совістю. Це мої люди, це мої діти, я їх так називаю.

А тепер виходить, що тут я кажу, що це мої діти, бл**ь, а тут вийшов і сказав: "Всі на штурм!". Я не можу цього сказати. Знімуть мене з посади, так знімуть. Ці знімуть – інші поставлять. Я не бачу тієї кількості БК, просто не бачу. Можливо, вище керівництво думає, що на моїй лінії фронту воно не потрібно. Можливо. Але це як один бар. Там всі один одного знають. Одне село тільки за різними столиками. Я ні в кого так не знаю зараз (достатньо БК – 24 Канал). Не бачу. Можливо, всі думають – ніхто не може сказати. А, можливо, я не маю рації. Якщо треба, то встану й попрошу вибачення.

Чи справді Україна переважає Росію у дронах

– А перевага в дронах з нашого боку?

Хто сказав, що у нас перевага в дронах? Хто вам таке сказав?

– Називати офіційно?

Так, офіційно назвіть, хто вам таке сказав?

– Президент Зеленський, виступаючи на Міжнародному форумі оборонних індустрій сказав, що 4 мільйони дронів ми можемо виготовляти, а законтрактовано півтора мільйона.

Дивіться, я ніколи не буду сперечатися з Верховним Головнокомандувачем. Ніколи. По-перше, це мій Верховний Головнокомандувач. По-друге, він знає щось більше, ніж я.

Але "можемо виготовляти 4, а законтрактовано півтора". Тобто ми ще не виготовляємо 4. Виготовляємо півтора. Скільки дронів виготовляє Росія? Назвіть мені цифру. Я не бачу переваги в дронах. Я бачу перевагу в дронах у своєму підрозділі. Завдяки спільнотам. Це я бачу.

Я не скажу, що країна мені нічого не дає. Моєму підрозділу також нормально перепадає дронів від країни. Але я не бачу переваги. Якщо зараз забрати у мене волонтерську спільноту, громади, просто небайдужих людей, міста, села, які нам дають донати, субвенції на наш підрозділ, то я взагалі не бачу переваги дронів. Взагалі. А ви кажете, що ми топовий підрозділ. Тоді що в інших? Що тоді в інших?

Я зараз кажу, що в мене не перевага. У мене конкретно. На їхніх 50 дронів за день я запускаю своїх 20, якщо ми говоримо про ударні дрони. Яка це перевага? Я рахую кожен дрон. Я знаю, скільки коштує дрон, скільки коштує батарейка, акумулятори на великий "бомбер".

Я все це знаю не тому, що я дуже розумний і дуже класний, а тому, що ми це купуємо. Я знаю, скільки коштує радіостанція, EcoFlow. Я знаю, скільки коштує новий автомобіль в салоні, скільки Б/У. Це тому, що я такий допитливий хлопець? Ні.

– Купуєте за кошти волонтерів? Небайдужих?

А це справа комбата, скажіть мені? У мене тисячі людей в підпорядкуванні. А комбат знає, скільки коштує все в кожному магазині. Тому що комбат ходить і просить допомоги. Хтось по телевізору, хтось не по телевізору. А в нас вибору немає. Я хочу, щоб мої люди були живі, тому мені треба просити. А тепер повернемось до фрази 4 мільйони дронів. Може, я не тим займаюсь? Може, мені не треба ходити просити?

Можливо, я не маю рації. Якщо у всіх інших все достатньо. Блін, хлопці, честь та хвала. Я радий за вас. Значить, мені чомусь так не пощастило. Може, я комусь не подобаюсь. Або думають, що мені не потрібно. Хоча не пригадую, щоб я казав: "вистачить, вистачить, дронів вже стільки, що я не можу запустити".

Але я вдячний усім. Я не скажу, що мій підрозділ бідує. Якщо 90% підрозділів Збройних Сил України буде, як мій. Блін, у них буде все класно. Мені гріх жалітися. Буде краще, буде дооснащення – буде більше знищеного ворога. А найголовніше – це нові проєкти, нові технології, новий розвиток. Це дуже важко й дуже дорого.

Ти можеш витратити декілька мільйонів гривень, а воно не спрацювало. Або зараз не працює. Це, звісно, обідно. Через це ти не завжди одним із перших можеш цим використовувати. Ти чекаєш, хтось це закупить, хтось зробить, потім по дружбі ти у нього попросиш пораду. А вже пройшло, блін, 4 місяці. Потім ще 2 місяці чекаєш, поки воно виробляється. Місяць літаєш, а воно вже н*хрен нікому не потрібно, бо воно вже не діє. Це, звісно, штанга.

Яке нововведення запропонувала держава

– Є якесь дуже хороше нововведення держави, те, що б ви дійсно похвалили?

Ну, мабуть, що система… Але тут знову є два табори: одні кажуть, що це класно, а інші, що ні. Військові, які отримують з цього бонуси, кажуть, що це класно. Особисто я дуже задоволений.

Скажу відразу – наш підрозділ отримує деяку частину дронів від країни. Якщо ми цими дронами ефективно нищимо ворога, то ми отримуємо систему балів, оцінювання та їхнього накопичення. Далі за цю кількість балів в кінці місяця, я можу ще додатково докупити дронів. Наприклад, мені дають 10, а "балів" вистачає ще на 5 – 7. Наприклад, цього місяця (жовтень 2024 року – 24 Канал) ми змогли зекономити 30 чи навіть 40 % коштів батальйону. Ми їх пустили в інші напрями, які потрібно розвивати. Але це для мене, як для комбата, дуже позитивно.

Як зменшити втрати у війську

Я зараз скажу одну ремарку. Я вважаю і всім раджу, що потрібно все вимірювати грошима. Це єдина стала величина, якою можна оперувати. Розшифрувати? Додайте мені кілометри та секунди. Ви ж не можете цього зробити. Дайте мені якусь цифру. Як взагалі вимірюється війна? Снарядами, грошима, людьми чи технікою? Чим?

– Всім. Загалом.

Це неправильно. Я можу сказати, що треба все перевести в кошти.

– Це і є мотивація для наших бійців?

До чого тут мотивація для бійців? Ні. Це те, як Україна може порахувати, що ефективно, а що не ефективно. Якщо ви вкладаєте гривню, а отримуєте 100 – це ж є плюс. А якщо ви вкладаєте цеглу, а отримуєте півтори цегли – це невідомо.

Що ми зараз міряємо? Хто скільки запустив у нас снарядів? Скільки випустила Україна снарядів? А я кажу, що треба врахувати інше. Ми послали в штурм 20 людей. Знищили 100 ворогів. Це економічно невигідно. А я кажу, що треба послати в штурм 100 дронів. Взагалі, все треба вимірювати грошима. Якщо у вас є підрозділ, то треба, щоб врахувалось все.

Якщо є зниклий безвісти, можу помилитися, але перших пів року країна йому платить заробітну плату 22 тисячі й платить 100 тисяч, як на лінії боєзіткнення. І потім, коли підтверджується, що він загинув, йому платять, здається, 22 чи 20 мільйонів.

– Якщо платять…

Я щиро вірю, що платять. Я тут не можу заперечувати. Знаю, що за зниклих безвісти платять. Якщо він поранений, то його лікують. Якщо він отримав інвалідність, то йому потім країна все це виплачує. Але це неправильно. Я зараз скажу по-іншому.

Якщо беремо батальйон, який обходиться на місяць приблизно 10 мільйонів гривень, наприклад, на дрони. Оперуємо цифрами. Гине в батальйоні 20 військовослужбовців на місяць. Якщо я зараз скажу, дайте мені 20 мільйонів гривень і я зменшу свої втрати на 30% в особовому складі.

От і виходить, що мені дали 10 мільйонів гривень, гинуло в мене 20 людей, а тепер мінус 30%, то виходить 6 військовослужбовців. Якщо помножити на 20 мільйонів гривень – це 120 мільйонів. Тобто 120 відняти 10 – країна отримає 110 мільйонів зекономлених коштів.

Хто хоч раз взагалі підраховував, скільки коштів ми витрачаємо? Постійно на дрони, на дрони, на дрони. А хто хоч раз підраховував, скільки грошей ми витрачаємо для сімей загиблих, на поранених, на оздоровлення, на центри, на реабілітації, на протезування. Ні. То може потрібно, бл**ь, просто зменшити наші втрати, с*ка, більшим виробництвом озброєння?

Може потрібно робити броньовані машини? А не мій особовий склад їде на вср*ному L200, бл**ь, яке коштує бл**ь 1 мільйон 340 тисяч гривень в салоні. За кордоном ми їх купуємо по 900 тисяч гривень. І він (військовий – 24 Канал) гине від одного FPV, бо РЕБ – це не панацея. Можна загинути від снаряда й країна виплатить сім'ям загиблих 40 мільйонів гривень.

Та може хр*н, може треба зробити броньований автомобіль, який буде коштувати 3 мільйона гривень? Ну математика проста. Треба рахувати все грошима. Тоді буде завжди стала цифра, сталим буде все. Бо коли ми міряємо на кількість снарядів, на кількість дронів, на кількість загиблих – це все х*рня.

– До речі, про гроші. Це ж основне, чого нам і не вистачає на виробництво тієї самої броньованої техніки й всього іншого.

Добре, я ж вам кажу ще раз. Якщо ми мінімізуємо наші втрати хоча б на 30%, цього вистачить, щоб перекрити в 10 разів все виробництво. Наприклад, якщо у нас є 1000 гривень: 100 гривень ми закладаємо на заробітну плату, 200 – зниклим загиблим, 100 – на озброєння і 500 гривень ще кудись. Так може ми цих 200 гривень закладемо сюди (на озброєння – 24 Канал) і тоді на виплату всім іншим потратимо значно менше? Ну математика проста.

Як би там не було меркантильно, але я завжди рахую все грошима. У мене є одна стала величина. Золоті слова у пана Юрія Бутусова, що все треба рахувати грошима. Це правда. Бо коли ми оцінюємо снаряд, то що це взагалі таке? Наприклад, ми виготовили снаряди: 82мм, ВОГ-17, 60-та міна чи 152-га? Тобто на мою кілограмову 60-ту міну, яку я відправив, мій боєць отримав три 17-кілограмових снаряди 152 калібру? Ну так собі, скажу вам. Кілограм і 17. Чи 23 кілограми? Не прив'язуюсь до цифр. Добре знаю, що 120-та вагою 15 кілограмів і мій один кілограм. Ну трошки різне на голову падає.

А потім повертаємось до того, що я казав раніше. Скільки моєму бійцю треба отримати на голову снарядів, щоб він вийшов зі строю на якийсь термін? П*здєц.

– А чи рахують гроші росіяни?

Гроші рахують всі.

– А що їх мотивує?

Та мені н*срать, що мотивує росіян.

– Я про те, що ви ж берете їх в полон.

Я не питаю, що їх мотивує. Всі йдуть за гроші. Я взагалі вважаю, що якнайбільше потрібно нищити ворога. Тільки нищити особовий склад. Особовий склад і особовий склад. Хай хворіють. Хай ходять собі без ніг, без рук, на тачанках хай їздять.

Тільки особовий склад. Ніякі мотоцикли, ніякі мопеди. Особовий склад і все. Якщо ми будемо знищувати тільки "буханки", ми ніколи не встигнемо за їхнім виробництвом всіх цих "буханок" і танків. Вони більше виробляють всього, ніж ми за день нищимо всією нашою країною. Як би ми всі не пихтіли.

"Кожне моє рішення – це життя особового складу"

– А що особисто для вас є найскладнішим під час виконання бойового завдання? Можливо, ви пригадаєте якусь історію, яка стала для вас дуже складною за час цієї війни?

Вони у мене всі складні. У командира батальйону, якого постійно атакують, не буває нескладних рішень, якщо це не пов'язано з тиловою позицією. Не буває нескладних рішень. Кожне моє рішення, правильне чи неправильне, це життя особового складу. Якщо я, бл**ь, прогавив і не те щось сказав, не виспався і не так щось подумав – у мене гинуть люди.

Бувають форс-мажори, буває все інше, але здебільшого це так. Найпаскудніше це те, що я маю вирішувати, якому підрозділу куди йти. Я не вирішую за конкретну людину – Колю, Петра чи Сергія Петровича. Ні. Це вже вирішує командир взводу, командир роти. Але це найгірше.

На етапі, якщо ми щось з ним змінимо, нам пізд**ь. Я відповів на ваше питання чи ні? Чи сказати ще якусь річ на завершення? Я не розбираюсь в розумних термінологіях. Мене цьому не вчили. Мене вчили іншого. От моє особисте бачення – якщо ми нічого не змінимо, то нам пізд**ь.

Що мають робити люди в тилу

– Що мають змінити люди, які є в тилу?

Мають зняти рожеві окуляри. Конкретно зняти. Коли я кажу – хлопці вчіться, вчіться в тилу. А не писати дебільний комент, мовляв, ви повинні нас навчити. Ти або вмреш, або будеш далі думати, що тебе має хтось навчити. Люди звикли завжди думати, що їм хтось щось має, хтось щось зобов'язаний, хтось винен. Та ні, друже. Якщо ти хочеш зробити ремонт в себе вдома, то ти береш це і робиш. Якщо ти хочеш нову машину, ти її купуєш. Ну або можеш далі чекати черги ще 20 років. Люди живуть в рожевих окулярах…

– Живуть і думають, що за них хтось щось зробить. Але знаєте, що дивує, що багато кажуть, навіщо мені ця війна? От ви кажете, мій обов'язок захищати Батьківщину.

Я сказав, мій обов'язок захищати свою сім'ю і свою країну. Свою країну.

– Чомусь у нас ці поняття зараз розмилися.

Як я днями сказав одному своєму підлеглому – з яйцями не народжуються, їх набувають. Це життя. Якщо у нього написано в паспорті, що він чоловік – це ще не значить, що він справді таким є. Бо чому в мене одні мають працювати на виснаження, а інші не мають?

Я не заставляю зараз кожного йти в окоп. Це не потрібно. Всі в бій, всі до лав Збройних Сил – це маразм. Так не потрібно. Але всі люди мають розуміти, що закінчиться одні – підуть ті. Якщо ти думаєш, що не підеш, прийде Росія, то я можу зняти ці рожеві окуляри. Так вже хтось думав на окупованих територіях. Тепер що? Вони воюють проти нас.

А втрати Росії значно більші, ніж наші. Рожеві окуляри у нас – це фейсбук, ютуб, інстаграм, твітер. Пост написав, камеру дістав, захейтив народ – все, я блогер.

Там (у Росії – 24 Канал) камеру дістав – два зуби випало, три дні в "кутузці". А якщо це на прифронтових територіях, де влада тільки військових, то камеру дістав – або в яму, або кулю в лоба. Одному кулю в лоба дав – решта 20 пішли як стадо. Така в них проста мотивація. Тому командиру навіть не треба кричати, журналісти навіть ніколи не запитають, як ви спілкуєтесь з людьми? Одна дія – а далі можна без розмов.