Чому громади перестали переходити з УПЦ МП до ПЦУ і чи змінить це новий закон?

За останній місяць від УПЦ МП до ПЦУ перейшло лише 9 парафій, що значно менше, ніж два роки тому. Які причини цього явища та чи змінить щось новий закон про заборону РПЦ в Україні читайте у матеріалі Текстів.

Аби розібратися, що впливає на переходи парафій, ми поспілкувались з релігієзнавцем, професором кафедри історії Національного університету «Острозька академія» Андрієм Смирновим. Далі його пряма мова:

Загалом є кілька сплесків переходів від УПЦ МП до ПЦУ. Вони пов'язані з певними подіями або тригерами, наприклад, надання Томосу у 2019 році. Тоді десь три місяці тривала перша хвиля.

Новим поштовхом було повномасштабне російське вторгнення у 2022 році. Але зараз потенціал для масових переходів вичерпався. Усі парафії УПЦ МП не можуть перейти до ПЦУ, цього ніколи не станеться, тому що Україна є дуже різною.

Наприклад, на заході України відбувалась найбільша кількість переходів, лідером зараз є Хмельницька область. Там був найбільший регіон поширення парафій УПЦ МП, і на відміну від Волині, майже не спостерігалися переходи до Київського Патріархату (йдеться про УПЦ КП – незалежну українську православну церкву, яка існувала до ПЦУ, та не була визнаною іншими православними церквами, – ред).

Це відбуваєтьсятому, що до 2022 року на Хмельниччині майже не було переходів. Тобто ця енергія, потенціал, має вийти. Але якщо ми подивимось на центр, південь чи схід, то там і зараз майже немає переходів, – там немає того потенціалу для цього.

Чи змінить щось новий закон?

У зв'язку з набуттям чинності нового церковного закону, може початися черговий сплеск переходів, але невеликий. Уже є перші священники, наприклад, отець Василь Левченко з Чернівецької області, що приєднався до ПЦУ, але поки без парафії. Тобто це теж якось пов'язано із набуттям чинності нового закону.

І другий важливий момент – через два місяці будуть припинені договори користування культовими спорудами, які надавалися УПЦ МП в оренду місцевими радами, і громади постануть перед вибором: або вони втратять можливість користуватися цими храмами-памʼятками, або вони перейдуть до Православної церкви України. Я не виключаю, що частина парафій дійсно ухвалить рішення перейти до ПЦУ, зберегти храм і продовжити молитися там.

Перешкоди для переходу

Жодних проблем перейти немає, бо є відповідна законодавча база, а новий закон навіть спрощує ці процедури. Ба більше, якщо раніше монастирі не мали можливості змінювати канонічну підлеглість, то зараз навіть вони можуть перейти до ПЦУ, ухваливши рішення на своїх загальних зборах. Проте існують деякі несприятливі фактори, що впливають на переходи.

Хто має право голосу?

Є проблема з так званим членством, це ключова перешкода, що існує зараз. Держава не може визначати, хто є членом тієї чи іншої парафії, сама громада повинна мати цей реєстр.

Але є нюанс – у православній церкві немає обов'язку вести цей реєстр, і якісь парафії його мають, а якісь не мають. Тоді визначити, хто саме має право голосу за чи проти переходу майже неможливо. Одні кажуть, що має голосувати вся сільська громада, бо територіальний критерій має значення. Інші ж вважають, що мають право голосу мають лише постійні парафіяни, яких визнає настоятель.

У містах ще складніше визначити хто є постійним членом та регулярно ходить до церкви. На цьому підгрунті й виникають конфлікти, хто має право голосувати на загальних зборах, а хто ні. Тоді в УПЦ МП використовують цю прогалину і йдуть до суду для оскарження переходу до ПЦУ. Але суди зазвичай підтримують рішення громади про зміну підлеглості.

Було б добре, якби парафії мали затверджені списки парафіян, це б спростило перехід. Але тут є небезпека використання цих списків для блокування переходів. Так, священник може скласти список з наближеного до себе оточення – родичів, старост, хористів тощо – і заявити, що саме ці люди є членами громади. А 200 людей, що більш-менш регулярно відвідують храм на свята – не мають права голосу.

Священники не підтримують свої громади

Також існує проблема, коли священники не підтримують рішення своїх вірян щодо зміни канонічної підлеглості. Це призводить до розколу громади на прихильників ПЦУ й УПЦ МП. Більшість парафій із 1500 перейшли без священника. Тоді ПЦУ призначає нового настоятеля. Водночас паралельно без державної реєстрації продовжує діяти спільнота УПЦ МП, очолювана колишнім настоятелем.

Якби до ПЦУ приєднувалися єпархії разом із єпископами, то ми справді б спостерігали масовий рух. Звичайні парафіяльні священники бояться єпископів і не хочуть діяти самостійно. Жоден єпископ УПЦ МП за пʼять з половиною років не перейшов до ПЦУ.

Крім того, важливим фактором, чому священники і віряни не переходять до ПЦУ, є упередження, що ПЦУ є неблагодатною (тобто без Божої благодаті, і належність до такої церкви не гарантує спасіння після смерті, що важливо для віруючих) та розкольницькою структурою.

Попри наявність Томосу та визнання церкви Вселенським патріархатом, московська пропаганда дуже довго працювала й працює над створенням такого образу ПЦУ. Люди вірять у цей "розкол", і не хочуть туди йти.

До сих пір існує негативний імідж ПЦУ, створений зокрема проросійськими церковними чи навколо церковними медіа ресурсами, наприклад "Союзом православних журналістів", "Першим козацьким" чи анонімними телеграм каналами.

Фізичне протистояння

На жаль, переходи інколи супроводжуються фізичним протистоянням через майнові питання. Так може формуватися негативний імідж ПЦУ, як "церкви з болгаркою". Саме болгарка стала символом цих переходів, але тут болгарка не винна, як і ті, що застосовують її. Часом цивілізовано потрапити в церкву неможливо – двері зачинені, а священник не віддає ключі, хоча більшість громади вирішило перейти до ПЦУ, і часом це навіть підтверджує суд.

Зрештою закон дозволяє почергово богослужіння, наприклад можна визначити години чи дні, коли будуть проводитись богослужіння ПЦУ та УПЦ МП. Попри те, що митрополит Онуфрій Березовський не підтримує таку практику, є випадки коли все таки парафіяни знаходять компроміс і проводять богослужіння по черзі. Це сильно мінімізує насильство й знаходить якийсь вихід, хоча б тимчасовий.

Священники бояться розколу громади

Священники бояться розколу своєї громади. Вони бачать протистояння між прихильниками ПЦУ та УПЦ МП. Тому, поки священник служить у рамках УПЦ МП – громада більш-менш єдина, як тільки священник підтримає більшість чи меншість, що виступає за приєднання до ПЦУ, то громада може розколотись. Настоятелі церков хочуть, щоб цей вибір був одностайний, але це неможливо. Тому вони очікують загальноцерковних рішень.

Фанати «русского міра»

В Україні ще існує багато проросійських єпископів, наприклад Антоній Паканич (Антоній Паканич є підсанкційною особою України з грудня 2022 та фігурантом сайту «Миротворець” за поширення російської пропаганди – Ред.), Феодосій Снігірьов, Лука Коваленко.

Вони не приховують, що виступають за Росію, моляться за патріарха Кирила, і ніколи не перейдуть до ПЦУ, і відповідно їхні єпархії. Як ми вже зазначили, через це багато священників не переходять до ПЦУ, бо залежать від позиції своїх владик.

Більшість єпископів УПЦ МП були виховані в певній російській церковній матриці – вони навчались десь в Росії, у них є друзі там, можливо вони й чекали на прихід Путіна в Україну у 2022 році. Зараз звісно Україна вистояла, і вони затихли, не демонструючи усю цю проросійськість.

Є звісно й проукраїнська меншість серед єпископів, але вона не є самостійною. Вона орієнтується на митрополита Онуфрія, як на впливову особу. Зараз там немає якоїсь альтернативи митрополиту Онуфрію, який би міг би за собою повести цю проукраїнську частину УПЦ МП.

Тобто ці єпископи ймовірно співчувають Україні та моляться за наших воїнів, але тихенько. Вони не готові самостійно по-одному переходити до ПЦУ, бо знову ж таки знають, що втратять свою єпархію. Якщо якась окрема єпархія перейде до ПЦУ, то одразу буде призначений новий єпископ. І більшість парафій піде за новим владикою, бо вони визнають владу Онуфрія.

Він справді є авторитетом для багатьох єпископів, священників і вірян, а його позиція відома – чекати й чекати на завершення війни. Він не робить різких рухів, і така пасивна позиція дратує багатьох. Але він не піде на зближення з Вселенським патріархатом і ПЦУ через свої специфічні церковні переконання.