Родинна справа. Як донька головреда «Волинської газети» розвиває видання, поки батько служить у ЗСУ

Історія тижневика «Волинська газета» бере початок із 1995 року. Щоправда, називалася тоді обласна газета «Досвітньою зорею», а своє нинішнє ім’я отримала у 2005-му, коли головним редактором видання став Володимир Данилюк. Він урятував газету, керівництво якої під час Помаранчевої революції підтримувало регіоналів, від фінансового та репутаційного банкрутства, а згодом, у 2017 році, вивів з-під опіки владного засновника. Свого часу «Детектор медіа» писав про судовий процес, у якому медіа виборювало своє право на роздержавлення і який зрештою завершився перемогою редакційного колективу над Волинською ОДА. Власником газети став колектив редакції.

У перші дні широкомасштабного вторгнення головний редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк мобілізувався, ставши заступником командира з морально-психологічного забезпечення одного з батальйонів територіальної оборони ЗСУ. Понад два роки газета мусила функціонувати без керівника. А з червня 2024 року виконувати обов’язки головреда почала Ольга Данилюк — дочка Володимира, яка тільки-но завершила навчання в Інституті журналістики Київського національного університету.

«Детектор медіа» розповідає, як живе газета тепер, як розширює аудиторію та чому у друкованих локальних медіа є шанси вижити в майбутньому.

Неочікуване рішення

Ольга Данилюк ще в дитинстві мріяла про навчання в Інституті журналістики КНУ, після закінчення якого хотіла залишитись у Києві та працювати в одному із загальнонаціональних медіа. На останньому курсі в неї був уже складений список видань, куди б вона хотіла потрапити на роботу. Одне з них — Укрінформ, де у 2021 році Ольга проходила стажування та де їй дуже сподобалося.

«Водночас я постійно варилась в інформації про те, що відбувається у “Волинській газеті”, в редакції якої з дитинства проводила чимало часу, гортаючи щойно привезені з друкарні примірники, поки батько набирав на комп’ютері черговий матеріал. Знала, що після початку великої війни для медіа настали непрості часи. Крім батька, в армію мобілізувався ще й наш дизайнер Михайло Троцюк. Для невеликого колективу це стало неабияким випробуванням. Однак завдяки заступнику головного редактора Сергію Цюриці, досвідченому журналісту Володимиру Приходьку та кореспондентці Ользі Конончук найважчий період вдалося пережити. Залучили інших працівників, налагодили контакти з керівниками багатьох підприємств, органів самоврядування, з громадськими організаціями. Це дозволило газеті втриматися на плаву», — розповіла нам Ольга Данилюк.

 Отримавши диплом бакалавра з відзнакою, Ольга Данилюк очолила редакцію обласної газети

Однак після того, як завдання втриматися на плаву було виконано, перед медіа постало нове — розвиватися. Тоді у Володимира Данилюка і виникла ідея залучити до справи дочку, яка ось-ось мала отримати диплом журналіста. На той час Ольга встигла ще й пройти навчання у програмі Phineo Startup, де здобула додаткові знання про те, як зробити медіа сучаснвішим, залучити молоду аудиторію, розвинути диджитал-складову видання.

«Нам допомогли на цій програмі абсолютно безплатно розробити новий сайт газети, створити власну айдентику видання. Тобто процес оновлення “Волинської газети” було запущено. І непомітно для самої себе я опинилась усередині цього процесу», — згадує Ольга. Тож коли батько запропонував їй спробувати після закінчення інституту свої сили на посаді тимчасової виконувачки обов’язків головного редактора «Волинської газети», вона відмовилася від планів будувати журналістську кар’єру в Києві та повернулася додому.

«Вистояти. Набути досвіду. Реалізувати нові ідеї. Не боятися робити помилки, а вчитися на них», — такий стислий зміст настанов, які батько дав Ользі перед вступом на посаду. Страху, стверджує вона, не відчувала, було лише усвідомлення колосальної відповідальности та розуміння, який величезний обсяг роботи на неї чекає. У червні 2024 року нову виконувачку обов’язків головного редактора «Волинської газети» представили колективу.

 Багаторічний головний редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк

Із самого початку Ольга домовилася із заступником головного редактора Сергієм Цюрицею про розділення сфер відповідальності: Сергій опікується переважно друкованою версією видання, тоді як Ольга скеровує основні зусилля на розвиток диджитал-складової медіа. Звісно, це розділення дуже умовне, і до розв’язання питань, пов’язаних із «паперовим» життям «Волинської газети», нова керівниця також залучена. А їх чимало — починаючи від зростання цін на папір і послуги поліграфії й закінчуючи неналежною роботою регіонального відділення «Укрпошти».

«Найбільша проблема української друкованої преси місцевого рівня — фактична бездіяльність “Укрпошти”. Це державне підприємство перетворилося на якийсь пересувний супермаркет, натомість свою основну місію — сприяти газетам у проведенні передплати та здійснювати вчасне доставлення періодики передплатникам — практично не виконує», — скаржиться Данилюк.

«Волинська газета» не продається вроздріб і розповсюджується лише за передплатою. А це значить, що дуже залежить від своєчасного доставлення читачам. І нерідко редакційному водієві доводиться самому розвозити надрукований наклад по районах.

Понад два роки після початку великої війни видання продовжувало виходити на шістнадцяти шпальтах. І лише з червня нинішнього року через фінансові складнощі їхню кількість було вирішено скоротити до дванадцяти. Ольга Данилюк упевнена, що це тимчасово: «Наш Сергій Назарович (заступник головреда Сергій Цюриця. — “ДМ”) узагалі мріє про 24 сторінки, і контенту, який виробляє редакція, вистачило б на них, але нинішні часи вимагають оптимізувати видатки».

Натомість у цифровому форматі «Волинська газета» розширюється і розвивається. Крім оновлення сайту й розроблення айдентики медіа, збільшується аудиторія газети у соцмережах — фейсбуку й телеграмі. У планах — створити сторінку в інстаграмі.

Особливості контенту

Весь контент видання унікальний — медіа не передруковує матеріали з інших газет чи інтернет-ресурсів. У ньому переважають розлогі аналітичні статті. Серед авторів видання — не лише професійні журналісти, а й лікарі, викладачі, медіа публікує матеріали про життя громад, розвиток бізнесу. Крім того, видання розповідає історії захисників України та їхніх родин, а також про те, як складаються долі переселенців, які переїхали з окупованих і прифронтових територій на Волинь.

«Сучасні медіа хворіють на спільну болячку: мавпують одне в одного новинну стрічку. Мало хто здатен усвідомити, що відбувається, ще менше фахівців, які вміють проаналізувати різні факти та скласти їх у цілісну картину. Наша ж газета прагне працювати саме в такому ключі», — каже Ольга.

 Ольга Данилюк (праворуч) на презентації своєї роботи, яку вона підготувала під час участі у програмі стартапів від Phineo Startup

Бувають у виданні й журналістські розслідування. Нещодавно, наприклад, у ньому з’явилася серія публікацій про ексзаступницю голови Волинської облдержадміністрації Мирославу Якимчук, яку СБУ й Офіс генпрокурора підозрюють у причетності до переправлення за кордон понад 100 ухилянтів через систему «Шлях». «Правоохоронці озвучили, що кожен із цих людей заплатив орієнтовно по 5000 доларів США. Хто ці люди? Чому таке могло відбуватися взагалі? Як так сталося, що вже третій заступник Юрія Погуляйка за час повномасштабного вторгнення російських окупантів втрачає посаду після скандалів, пов’язаних саме з гуманітарною допомогою, втечею за кордон військовозобов’язаних та іншими подібними “заслугами”? Намагаємося шукати відповіді, аналізувати ці процеси», — розповідає редакторка.

Боротьба з ворожою пропагандою

Приділяє видання увагу й боротьбі з дезінформацією та російською пропагандою. Тим паче, що Волинь потерпає від навали не лише російської, а й білоруської пропаганди, якій особливо піддаються жителі волинського прикордоння, що межує з Білоруссю. На окремих територіях Волинської області досі доступні кілька білоруських телеканалів і мовить білоруське радіо. А альтернативних українських джерел інформації в жителів більшості цих громад немає, адже через закриття локальних медіа там виникли «інформаційні пустелі». Вважаючи цю проблему серйозною, редакція «Волинської газети» навіть намагалась отримати грант на її розв’язання, але поки міжнародні донори заявку не схвалили.

«Ця війна показала, що до боротьби за людські уми треба так само серйозно підходити, як і до бойових дій на фронті. Наївно думати, що окремі спростування фейків, що час від часу з’являються на офіційних сайтах місцевої влади, здатні подолати вплив ворожих фабрик брехні. Тут потрібна системна та планомірна взаємодія між медіа та державою. Можливо, доцільно було би створити робочу координаційну структуру з достатнім матеріальним ресурсом і навченими фахівцями, яка б займалася боротьбою з дезінформацією та пропагандою на обласному рівні», — ділиться міркуваннями Данилюк.

А поки що видання самотужки долає цей шлях — викриваючи на своїх ресурсах брехню російських і білоруських пропагандистів, спростовуючи фейки, пояснюючи читачам маніпулятивність того чи того ворожого вкиду.

Джерела доходу та команда редакції

Медіа працює за класичною моделлю друкованої преси, отримуючи дохід переважно від передплати, реклами та платних оголошень. Виходить раз на тиждень. Річна підписка на 2024 рік коштувала 507 грн, наступного коштуватиме 632 грн. Видавнича вартість газети — 11,9 грн.

Нині в команді видання — одинадцять співробітників. Однак більшість із них — волонтери, яких вдалося залучити до роботи в медіа його керівниці. «Я просто розмістила на своїх особистих сторінках у соцмережах заклик “Ти потрібен "Волинській газеті"”. І мої друзі з Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, знайомі, з якими ми перетиналися на різних тренінгах і програмах, почали поширювати цей допис. У результаті я отримала чимало повідомлень від тих, хто виявив бажання долучитися до нашої команди на волонтерських засадах», — поділилася методом пошуку кадрів Ольга Данилюк.

 Банер, за допомогою якого команда «Волинської газети» залучила до медіа нових людей

Деякі журналісти «знайшлися», проходячи практику в «Волинській газеті», як-от Анастасія Басалка й Олександра Яценко, які продовжують працювати в медіа й після завершення стажування. «Я їм дуже вдячна — насамперед за творчий підхід до наповнення сайту та соціальних мереж», — каже редакторка. Також вона задоволена якістю матеріалів Данила Бражка та Михайла Гришка, які пишуть про Волинь із Дніпра.

«Таким чином у нас сформувався колектив, який являє собою сплав досвіду та молодості, глибоких знань і новаторських підходів. Залишилося тільки дочекатися перемоги України та повернення до редакції батька та Михайла Троцюка — і тоді ми взагалі будемо надпотужними, — мріє Ольга Данилюк. — Можливо, це звучить надто амбітно, але мені дуже хочеться зробити з “Волинської газети” другу The Guardian, яка колись називалась “Манчестер Ґардіан” і була регіональним виданням, а згодом стала загальнонаціональним щоденником із міжнародною репутацією».

Ольга каже: рано чи пізно читачі почнуть повертатися до паперових газет, як тепер багато хто з фотографів повертається до старої доброї фотоплівки. Адже читання газети, шарудіння паперу й запах свіжої друкарської фарби — це окремий різновид задоволення, не порівнюваний ні з чим іншим. У зв’язку з цим вона згадує, яке враження справила на неї під час поїздки до Британії кількість пасажирів лондонського метро з газетами та книжками.

«Чому звичайний англієць передплачує велику кількість видань? Це результат сили традицій і відповідального, грамотного медіаспоживання. Британці обирають достовірну інформацію від реальних видань і журналістів, які несуть відповідальність за своє слово, дотримуються журналістських стандартів і своєї задекларованої редакційної політики. Українці ж воліють читати анонімів із телеграму, яких не можна притягнути до відповідальності за маніпуляції, а іноді й відверту брехню. Але в цивілізованому суспільстві такий підхід до споживання інформації не може тривати довго. Зміни невідворотні», — розмірковує Ольга.

Що ж стосується планів менш стратегічного рівня, то нині медіа розробляє та готує до запуску новий проєкт у стилі Humans of New York (фотоблог, що складається з коротких історій-портретів жителів американського Нью-Йорка. — «ДМ»), де буде розповідати про волинян — військових, бізнесменів, активістів, митців і представників інших сфер. Крім того, в газеті збираються більше писати про історію та культуру волинського краю, планують серію публікацій про старовинні замки Волині. І не планують припиняти робити журналістські розслідування та випускати з-під контролю роботу місцевої влади.

«Я не вважаю, що національні та регіональні медіа різняться за якістю журналістики. Просто в регіональної журналістики дещо інша чеснота. Вона ближча до своєї аудиторії, і це її перевага перед національними медіа, які не мають такого тісного зв’язку з читачами. Але водночас це й велика відповідальність, оскільки медіа на регіональному рівні мають бути конструктивними, корисними для своєї аудиторії, щоб задовольнити всі її потреби. Для цього потрібно докладати додаткові зусилля, а головне — чітко розуміти свою місію», — резюмує Ольга Данилюк.

Читайте також:

• Як відбувається перевтілення комунальних медіа у публічні
• Опитування ІМІ щодо потреб регіональних медіа: редакціям найбільше бракує технічного обладнання
• «Слово правди — наша зброя». Як редакція газети «МИГ» у Запоріжжі бореться з пропагандою окупантів
• Альона Яцина, «Кордон. Медіа» з Сум: «Те, що ми вижили за перший рік повномасштабки, — це здебільшого фарт»
• Обличчя гіперлокальної мережі Суспільного: як працюють журналісти у віддалених громадах України

Фото: фейсбук Ольги Данилюк