Ексмер Зборова, а нині боєць з передової: Знаю, як ветеранам знайти себе у житті

Військовослужбовець, фермер, підприємець. А ще у далекому 2009-му Василь Мартюк був наймолодшим мером України. Василю було 23 роки, коли його обрали градоначальником містечка Зборов у Тернопільській області. Про підприємство, яким він керує з передової, про те, чи можна заробити мільйон на соках, а також про підтримку ветеранського бізнесу і чи зручне мерське крісло - у матеріалі Коротко про.

Ветеранський фонд допоміг з фінансуванням

Яблука щедро вродили цього року. Тому на «Сокарні», невеличкому сімейному підприємстві  у Тернополі, кипить робота. Тут чавлять натуральний сік з фруктів-овочів, що привозять замовники.

- Наразі 90% сировини, що ми переробляємо, це яблука, - розповідає Коротко про власник «Сокарні» Василь Мартюк. -  Далі за популярністю йдуть груша та виноград. Також клієнти люблять міксувати сік із гарбузом чи морквою. А взагалі що привезуть - з того ми готові чавити сочок.

Привіз плоди – забрав свіжий натуральний сік. Ось так коротко можна описати роботу «Сокарні». Хоча насправді робочий процес та й історія цієї компанії набагато цікавіші. Наприклад, власник «Сокарні», 39-річний Василь Мартюк, зараз знаходиться за тисячу кілометрів від Тернополя, десь у східній частині України на передовій, де захищає рідну землю від навали ворогів.

- А всіма процесами на «Сокарні» керує моя дружина Мар’яна, це наш сімейний бізнес-проєкт, - зізнається Василь Мартюк.

У 2014 році Василь також воював, в АТО. Після демобілізації отримав від держави 2 гектари землі і зайнявся фермерством: разом із шваґром почав вирощувати малину. Так з’явилося невеличке фермерське господарство «Фама». Згодом добрали в оренду ще 4 гектари, на яких зараз росте обліпиха.

- Майже одразу об’єдналися разом з іншими ягідними домогосподарствами  і створили кооператив «Файна поляна», який налічує уже більше 100 учасників та має власні потужності із заморозки ягід і експортує свій продукт. Це найбільший реально діючий ягідний кооператив в Україні, - хвалиться підприємець.

І каже, що нинішня «Сокарня» - це логічне продовження його фермерської діяльності. Щоправда, відкрити підприємство, яке спеціалізується на вичавленні соку, було складно. Звісно, болючим було питання - «де взяти гроші?».

- Лише вартість повного комплекту обладнання становить більше 80 тисяч евро, - розповідає Василь Мартюк. - У нас такої суми не було. Обдумували різні варіанти кредитування, писали заявки на проєкти та гранти, щоб отримати фінансування на реалізацію нашої мрії. І наш проєкт пройшов конкурсний відбір в Українському ветеранському фонді. Завдяки частковій фінансовій підтримці фонду нам вдалось зібрати необхідну суму і розпочати роботу.

І одразу радить ветеранам, які повернулися з війни та шукають свою справу до душі: варто спробувати свої сили у підприємництві. Василь впевнений, що краще не стрибати стрімголов у нову сферу, а дивитись на власний попередній досвід, свої вподобання, що приносить задоволення, і пробувати це масштабувати та перетворювати у бізнес-проєкти.

Вичавлюють плід до 75%

«Сокарня» працює всього кілька місяців. Але за цей час тут переробили на сік десятки тонн плодів.

- Як правило, привозять від одного мішка яблук, тобто приблизно 30 кг, - усміхається Василь Мартюк. - Достатньо їх привезти до нас – все інше ми зробимо впродовж наступних 10-15 хвилин.

Господині, які хоч раз власноруч вичавлювали сік на своїй кухні, знають, наскільки це довгий, важкий та «брудний» процес. Плоди треба ретельно помити, почистити, нарізати, стояти над соковитискачем, поки той працює, опісля стерилізувати банки, перекип’ятити напій, розлити, закрити кришками. І видихнути та братися за прибирання кухні. Чи буде такий переварений сік корисним – узагалі риторичне питання.

На «Сокарні» усе набагато швидше. Перш за все овочі або фрукти ретельно промиваються в автоматизованій трьохрівневій мийці, з полосканням. Потім плоди потрапляють у прес, який може переробити 800 кг за годину - ця "шайтан-машина" вичавлює яблуко до 75%. Домашня соковичавниця може лише позаздрити такій роботі. Далі – фільтрація: сік пропускають через два види сит, щоб він був чистий, наче сльоза, без м’якоті.

І на завершення – проточна пастеризація.

- Тільки не плутайте зі стерилізацією, це зовсім інший процес, - підкреслює Мартюк. – При пастеризації сік швидко і короткостроково нагрівають до 80-82 градусів, що забезпечує збереження корисних елементів та смакових якостей. Ще гарячим розливаємо в упаковку на вибір клієнта. Кожна упаковка має невеличкий спеціальний краник, що не дозволяє потрапляти повітрю в середину пакета. Це важливо для продовження терміну зберігання продукту.

Ох і складно! Зате термін зберігання такого соку близько року, а після зняття пломби із краника сік можна вживати до 3 тижнів, що значно довше, аніж з банки.

- А що з «Сокарнею» буде взимку, коли свіжих овочів-фруктів немає? –запитуємо.

- Дійсно, проблема завантаження роботою у несезон є, - зізнається Василь. - Щоб її мінімізувати, ми плануємо налагодити співпрацю із місцевими фермерами, які мають більші сучасні сади. Хочемо надавати їм послуги у виготовленні соків із можливістю брендування під їхні господарства. Узагалі планів маємо багато. Наприклад, хочемо виготовляти купажовані соки із додаванням ягід, які уже вирощуємо.

Василь Мартюк говорить, що мета його життя насамперед у тому, щоб отримувати задоволення від роботи та приносити користь іншим людям і суспільству.

- Заробити на соках мільйон? Та не в тих мільйонах щастя, - каже він. - Якщо працюєш професійно та наполегливо, то результат буде 100%, і він буде із плюсиком. А яким буде цей «плюсик» - час покаже.

До речі

Крісло мера залишив у минулому

І як обіцяли: Василь Мартинюк поділився, як воно - бути мером, та ще й наймолодшим в Україні. У 2009 році тоді ще 23-річний студент одного із університетів Тернополя переміг на виборах міського голови у рідному місті Зборів. Юний мер планував захищати історичні пам’ятки міста, зробити Зборів цікавим для туристів, розвивати місцевий осередок «Пласту», який він, до речі, у Зборові і заснував. Щось вдалося, а щось - ні. Зараз про своє мерське минуле Василь Мартюк лише згадує час від часу.

- Це був надзвичайний виклик у моєму житті, і я отримав колосальний досвід, - ділиться спогадами Василь Мартюк. - З того часу уже пройшло 15 років. Тоді я з командою реформували комунальні підприємства міста, провели грандіозне святкування 360-річчя Зборівської битви, розпочали реконструкцію парку, відновлення освітлення міста, підготували кілька проєктів ремонту доріг, які продовжили втілювати і після мене… Але це вже історія.

-  Чи було зручним для вас мерське крісло? Може, маєте бажання повернутися в нього?

- Якби було кілька життів, то я б одне точно віддав рідному місту для його розбудови, – усміхається Василь. – Проте, на жаль, наш час обмежений. Зараз не маю таких планів. Після війни маю намір продовжити працювати на землі, як фермер, і розвивати свою підприємницьку діяльність та кооперацію.