Horten Ho-229: як передовий німецький літак випередив B-2 Spirit на 44 роки

Літак був розроблений німецькими конструкторами братами Гортенами, які прагнули створити машину з мінімальним аеродинамічним опором. У результаті був створений літак з досить прогресивною для свого часу конструкцією "летюче крило".

За часів Другої світової війни авіаційні технології зазнали значного стрибка. Розвиток інноваційних ідей призвів до появи одного з найцікавіших зразків бойової авіації — реактивного літака Horten Ho-IX (або Gotha Go 229) з конструкцією "летюче крило". Про те, як машина випередила на багато десятиліть ідею створення американського B-2 Spirit, йдеться у матеріалі журналу Defense and Aviation.

Серед найбільш революційних розробок — Messerschmitt Me-262 Schwalbe, перший реактивний винищувач, який коли-небудь використовувався в бою, і перший діючий реактивний бомбардувальник Arado Ar-234.

Іншою видатною новинкою став Messerschmitt Me-163 Komet, який став першим літаком, що перевищив швидкість 1000 км/год у рівному польоті, на якому використовувався ракетний двигун.

Однак одним з найвидатніших літаків цієї епохи став Horten Ho-IX, примітний тим, що він був одним з перших крил, що літають, і оснащений реактивною силовою установкою.

Конструкторський шлях братів Гортенів

Літак був розроблений німецькими конструкторами братами Вальтером та Реймаром Гортенами, які прагнули створити машину з мінімальним аеродинамічним опором. У результаті, у відповідь на запит Люфтваффе про швидкого і далекого винищувача-бомбардувальника, Horten Ho-IX став першим у світі реактивним літаком, спроєктованим за схемою вельми прогресивною для свого часу конструкцією "летюче крило", тобто не мала фюзеляжу.

Ще в 1930-х роках Гортени почали свої експерименти з "летючими крилами", створюючи планери з цією аеродинамічною схемою. У 1931 році вони збудували свій перший планер, а в 1934 році був розроблений Horten-II з покращеними аеродинамічними характеристиками.

У 1936-37 роках брати створили Horten-III, з урахуванням якого було розроблено наступні моделі. Значна підтримка від Міністерства авіації дозволила їм продовжувати дослідження та виробництво.

Створення Go 229

Розуміючи перспективи реактивних двигунів та аеродинаміки "летючого крила", брати розпочали розробку реактивної версії своєї конструкції. Весною 1944 року було випробувано перший безмоторний прототип Ho-IX V1, який показав позитивні результати. На другий прототип, Ho-IX V2, встановили турбореактивні двигуни Jumo-004, що вимагало невеликих доопрацювань конструкції. До цього моменту до проєкту приєдналася компанія Gothaer Waggonfabrik, яка отримала завдання довести літак до серійного виробництва, надавши йому позначення Go 229.

Ho IX був оснащений двома турбореактивними двигунами Jumo-004B та міг нести потужне озброєння. У центроплані передбачалося встановлення чотирьох автоматичних гармат Mk 103 або Mk 108, а під крилом — підвіси для двох 1000-кг бомб або паливних баків ємністю 1250 літрів. Катапультоване крісло в кабіні пілота було одним із найновіших заходів безпеки.

Кабіна пілота та двигуни були інтегровані в центроплан крила, а вертикальне оперення не було. Управління з курсу здійснювалося з допомогою спойлерів, встановлених на крилі.

Доля Gotha Go 229

На жаль, для братів Гортен погіршення ситуації в Німеччині до 1945 року завадило подальшому розвитку Gotha Go 229. Проблеми виникли з двигунами, які були виготовлені з низькосортної сталі та мали велику витрату палива, що обмежувало їх експлуатаційний ресурс приблизно 20 годин. Попри ці невдачі, машина була сміливим кроком до нової ери авіації, особливо з точки зору аеродинамічного дизайну та реактивної тяги.

Сьогодні зберігся лише один Gotha Go 229 – прототип Ho-229 HV3, який так і не полетів. Він був захоплений американською Восьмою армією під командуванням генерала Паттона і зараз виставлений у Національному музеї авіації та космонавтики у Суітленді, штат Мериленд.

Конструкція Gotha Go 229 набагато випереджала свій час, особливо в плані конфігурації літаючого крила, яка стала основною лише через десятиліття з появою таких літаків, як стелс-бомбардувальник B-2 Spirit. Однак відсутність комп'ютерів керування польотом робила його надзвичайно складною в управлінні.