Кліматична війна — другий фронт України: що потрібно зробити, щоб зупинити екологічну катастрофу

8 жовтня 2024 ВРУ ухвалила довгоочікуваний кліматичний Закон, який визначає засади державної кліматичної політики та спрямований на досягнення вуглецевої нейтральності України до 2050 року. Чому цей закон настільки важливий і як питання клімату стосуються кожного з нас, розберемося у цьому аналізі.

Протягом останніх десятиріч всі, навіть ті, хто безпосередньо не цікавиться глобальною політикою, безперечно, чули про кліматичні зміни й глобальне потепління. Однак для багатьох це питання, особливо на фоні трагічних подій в нашій країні, цілком зрозуміло, не було пріоритетним. Брак доступної для неспеціалістів інформації з цього питання є ще одним фактором низького інтересу до цієї проблеми серед широких верств населення.

Те, що викиди парникових газів (ПГ), які утворюються у процесі згоряння викопного палива – вугілля, нафти, газу — основним з яких є СО2 (двоокис вуглецю) спричиняють глобальне потепління, стало зрозуміло ще в 1980-і роки. Протягом останніх десятиліть міжнародна спільнота впровадила низку угод і механізмів, спрямованих на скорочення промислових викидів ПГ, такі як Рамкова Конвенція ООН про Зміну Клімату (РКООНЗК) і Кіотський протокол. Однак проблеми з ратифікацією країнами з найбільшими викидами (США, РФ) і відсутність конкретних лімітів для великих країн-ратифікантів, що розвиваються (Китай, Індія, Бразилія), призвели до того, що глобальні викиди не тільки не скоротилися, але й ще більше зросли, а темпи глобального потепління пришвидшилися, що призвело до надзвичайної кількості катастрофічних кліматичних подій в усьому світі.

Тоді, в 2015, країни-підписанти РКООНЗК, зібравшись на чергову конференцію сторін у Парижі, визнали, що просте зменшення викидів ПГ вже не зупинить стрімкого глобального потепління, яке за існуючого тренду становитиме +4 С до кінця цього століття, тому єдиний спосіб врятувати людство — це повністю припинити чисті викиди ПГ і утримати глобальну температуру на рівні не вище +2 С порівняно з доіндустріальною ерою.

Країни, які ратифікували Паризьку кліматичну угоду (ПКУ), зобов'язалися досягти повного скорочення викидів і кліматичної нейтральності до 2050 року. Термін "кліматична нейтральність" означає, що баланс викидів ПГ у повітря і його поглинання буде нульовим. Конкретніше, це передбачає, що більша частина таких викидів буде максимально знижена (наприклад, шляхом відмови від викопного палива і переходу до безвуглецевих технологій, наприклад, відновлювальної енергетики), а решта викидів ПГ, яких технічно неможливо позбутися, будуть компенсовані шляхом технології поглинання двоокису вуглецю з повітря (наприклад, шляхом збільшення зелених насаджень або впровадження технологій уловлювання вуглецю і збереження у надрах і океанічних глибинах).

Окрім безпосереднього скорочення викидів, тобто пом’якшення змін клімату, другою вимогою є так звана адаптація – тобто впровадження проєктів, які б могли протистояти негативним кліматичним впливам. Це включає, наприклад, стійкий до природних катаклізмів дизайн будівель, доріг, мостів, дамб, енергетичних об’єктів тощо.

Але технологічна складова – це лише частина плану, адже впровадження цих зобов’язань вимагає від країн великих початкових витрат, підкріплених регуляторними вимогами. Різні країни запровадили специфічні комплекси заходів для досягнення кліматичної нейтральності.

На виконання зобов’язань у межах ПКУ у 2019 році Європейський Союз запровадив так званий Європейський зелений курс, що є дорожньою картою заходів, які перетворять Євросоюз на ефективну, стійку та конкурентоспроможну економіку і перший у світі кліматично нейтральний континент до 2050 року. Потужна програма фінансової підтримки для зеленого переходу, надана Єврокомісією, складає 1 трильйон євро.

Що стосується безпосередньо України, то вона ратифікувала РКООНЗК і Кіотський протокол, в межах яких реалізувала низку проєктів спільного впровадження, спрямованих на підвищення енергоефективності та скорочення викидів ПГ на різних підприємствах. Продаж квот на викиди ПГ, отриманих завдяки економії викидів, принесли в бюджет України у 2010-2011 роках 4 млрд грн.

У 2015 році Україна однією з перших європейських країн приєдналася до ПКУ. Було розроблено дорожню карту для досягнення своїх зобов'язань, яка передбачала такі кроки, як збільшення частки відновлюваних джерел енергії в електроенергетиці; поступове закриття вугільних шахт у комплексі з програмами трансформації вугільних регіонів і з часом – повну відмову від викопного палива; збільшення лісових територій; впровадження заходів з енергоефективності в будівлях; перехід на електротранспорт; впровадження стійких практик сільського господарства та землекористування; удосконалення системи поводження з відходами для зменшення викидів метану тощо. Проміжні цілі включали 65% скорочення викидів ПГ до 2030 року і повну відмову від викопного палива до 2035, із забезпеченням всіх енергетичних потреб завдяки відновлювальній та атомній енергетиці 50% на 50%. Україна почала адаптувати своє законодавство відповідно до Європейського зеленого курсу, адже доєднання до цього процесу могло б принести країні не тільки безпосередні вигоди у вигляді пом'якшення наслідків зміни клімату, але і величезні фінансові надходження, адже Україна має величезний потенціал для зеленої енергетики як для власних потреб, так і для експорту. Крім того, вона могла б отримати доступ до грантів та інших інструментів фінансової підтримки від ЄС.

Однак, подальша повномасштабна військова агресія відтермінувала ці плани та ще більше посилила негативні екологічні та кліматичні впливи. Протягом 2 років активних бойових дій було зафіксовано понад 5500 фактів руйнівного впливу на довкілля. Через щоденні обстріли і їх наслідки викиди парникового газу досягли 175 млн т вуглецю.

Попри всі виклики, в Україні триває адаптація законодавства в екологічній сфері до норм і стандартів ЄС, зокрема в межах виконання Угоди про асоціацію з ЄС.

2024 відзначився низкою важливих законодавчих актів. Так, в березні КМУ схвалив План України, необхідний для реалізації ініціативи ЄС "Ukraine Facility" обсягом 50 млрд євро на період 2024-2027 років. Ці кошти ЄС будуть спрямовані на фінансування державного бюджету, стимулювання інвестицій, а також технічну підтримку в реалізації програми. В червні КМУ також схвалив Національний план з енергетики та клімату (НПЕК) на період до 2030 року. НПЕК є стратегічним документом, який спрямований на узгодження екологічної, енергетичної та економічної політики для сталого розвитку України. Нарешті, в жовтні ВРУ було ухвалено вже зазначений кліматичний закон, який поставив перед Україною ще більш амбітну мету – досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року, замість раніше оприлюднених планів до 2060 року.

Закономірне питання, яке може виникнути у пересічного громадянина — де ми можемо взяти кошти на імплементації цих планів. Ще до початку повномасштабної війни, згідно з оцінками НБУ, інвестиції для досягнення Україною кліматичних цілей становили $ 102 млрд. Наразі ця цифра, враховуючи додаткові негативні наслідки спричинені війною, ще вище.

Однак більш доречним було б запитання про те, що Україна може втратити, якщо в найближчі десятиріччя не перейде до вуглецево нейтральної та стійкої змін клімату економіки. Кліматичні зміни й пов'язані з ними катастрофічні наслідки у вигляді повеней, посух, поповзнів, погіршення якості повітря і води, аномальної спеки, лісових пожеж тощо можуть мати на Україну негативні впливи, які можна порівняні з руйнуваннями, спричиненими тривалою війною. Це, зокрема, може спровокувати втрати родючих земель, зменшення площі лісів, дефіцит питної води, надмірне забруднення повітря і врешті-решт – збільшення захворюваності та смертності населення. Ще до війни Україна неодноразово потерпала від повеней на Закарпатті, лісових пожеж та інших природних катаклізмів. В останні роки збільшення посушливих днів площа знищення лісів України від пожеж зросла втричі. Минулої зими ми спостерігали, як надзвичайної сили вітер просто зруйнував металеві опори вітрової електростанції на Одещині. Отже, кліматичні зміни завдають багатомільярдних збитків для всіх без виключення секторів економіки, а відтак – мають безпосередній вплив на добробут і життя кожного з нас.

Війна в рази посилила ці впливи, тому реакція на них має бути невідкладною. Відгородитися державними кордонами від кліматичних лих просто неможливо. І це не якійсь апокаліптичний сценарій, а цілком ймовірний варіант розвитку подій, якщо людство не зупинить зростання температури на нашій планеті. Ось чому ми маємо вітати ті позитивні зрушення, які відбуваються в Україні в контексті ставлення до пом’якшення та адаптації змін клімату. Державна політика і механізми фінансування мають бути запроваджені на всіх рівнях, а кожне українське підприємство має включити оцінку та управління кліматичними ризиками у свою бізнес-модель, аби відповідним чином адаптуватися до цих змін і залишатися конкурентоспроможним. І безумовно, обізнаність і підтримка цих процесів серед широких верств населення є важливим фактором успіху кліматичної політики, яка дозволить нам побудувати зелену, енергетично-незалежну і стійку країну.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігаатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.