"Ми воюємо на межі можливого": правдива розповідь командира про пекельні бої

До такого рівня недосяжне навіть НАТО. Командир батальйону "Свобода" Петро Кузик відверто розповів 24 Каналу про бої та ситуацію на фронті загалом – читайте усе далі у матеріалі.

Що відбувається на Сіверському напрямку

Пане Петре, вже півтора року ви працюєте на Сіверському напрямку. У медійному плані його менше згадують, ніж, наприклад, Курахівський, Торецький. Що станом на зараз там відбувається? Я так розумію, що сили противника тримають вас щонайменше з трьох сторін?

Так і є. Карта не відображає всю складність ситуації. На жаль, зарз склалося так, що деякі фланги "оголені" з об'єктивних та інших причин. Були моменти, коли нам доводилося працювати майже на 270 градусів.

Зараз вдалося трошки покращити становище, але, тим не менше, ми стоїмо таким виступом. Це все ускладнює, бо якби ми працювали просто від фасаду, від передньої лінії – це одна робота. А нам доводиться "крутитися" і тримати втричі більший периметр оборони, ніж той, який треба було б тримати.

Дуже важка логістика. Частково прострілюємо, інколи туди прориваються групи ДРГ, доводиться їх знищувати. Загалом ця ділянка завжди була непроста, завжди була складною.

Ви правильно сказали, що медійно вона якось не звучить. Але за натиском окупантів, за їхніми планами, вона не менш важка, не менш динамічна, ніж загальновідомі ситуації. Тобто ускладнюється ситуація на лінії у будь-якому визначеному місці – вона одразу, в ту ж секунду, ускладнюється і тут.

Ба більше, вона ускладнена тим, що ворог не може її пробити вже другий рік. Від цього трошки звіріє, кидає сюди нові й нові сили, намагається за будь-яку ціну зрізати цей виступ і покращити тактичне становище. Поки що ворога вдається стримувати, завдавати серйозних уражень.

Наперед скажу – я не бравую, тут працювати непросто, на жаль, ми маємо втрати, але поклали їх (росіян – 24 Канал) так, що я навіть трішки здивований, що вони ніяк не заспокоюються, а пруть і пруть.

На початку повномасштабного вторгнення саме на цьому напрямку під керівництвом Александра Лапіна росіяни намагалися через Сіверський Донець, через понтонні переправи перекидати техніку. Вони залишили її дуже велику кількість. Чи зараз є в них спроби застосовувати ті самі методи, на яких колись обпеклась?

Вони розвиваються, роблять висновки. Працюють дуже передбаченим методом – методом з підручників радянських воєнних академій, які нам довелось простудіювати і деякі моменти вивчити.

Росіяни працюють не з новою тактикою, а з елементами, які враховують, дивлячись на нашу роботу.

Я не скажу, що ця тактика недієва, дурна чи якась нерозумна. Вони чітко й цинічно знають наші сильні та слабкі сторони. Також знають свої сильні й слабкі сторони. Все це враховують і вибудовують тактику наступу, побудовану на радянських традиціях, але також і на ефективних нових даних, судячи з того, де є наші слабкі місця. Цим вони і користуються.

"Росія знає наші недоліки"

Вам вдається вже півтора року тримати ворога фактично на тих самих рубежах. У чому різниця між Сіверським вклиненням і виступом, та іншими напрямками? Чому на одних рубежах росіяни просуваються, а тут стоять?

Причини, можливо, в трошки кращій організації між підрозділами. Ми працюємо пліч-о-пліч з підрозділом, наприклад, К-2, на який можна покластися. Ми ділимося інформацією і допомагаємо один одному.

Нема такого, що йдуть штурмові дії на мене, і я лишаюся сам на сам. Мені допомагають сусіди, так само, якщо йдуть штурмові дії на наших сусідів, ми всіма силами намагаємося допомогти їм в межах досягнення наших систем ураження.

Друга причина, можливо, в тому, що наші підрозділи трошки краще оснащені. Дефіцит є у всьому по всій лінії, але гріх жалітися, бо завдяки волонтерам, небайдужим людям у нас в достатній кількості є FPV-дрони, протитанкові системи. Є чим воювати, не дивлячись на загальний воєнний дефіцит стандартного боєкомплекту.

Тобто, відсутність мін ми заміняємо FPV-дронами. Відсутність артилерійських снарядів – дронами далекого бою, які можуть долетіти на велику відстань.

Можливо, ще те, що тут працюють підрозділи, які складаються не з новобранців, а з людей, які від початку повномасштабного вторгнення пройшли серйозні пекельні бої.

Якщо говорити про наш підрозділ, то після Київщини, після звільнення Ірпеня ми працювали в Рубіжному, під Горлівкою, Бахмут і так далі. Всі ці "гарячі точки" ми пройшли, тому якихось нових сюрпризів ворог не може для нас підготувати.

Напевно, також треба врахувати концентрацію потуг. Хоча я б не применшував дії нашої піхоти, але й не можу применшувати дії інших підрозділів, там, де росіяни вже вклинились.

Загалом просування ворога має багато причин: виснаженість і втомленість підрозділу, невчасне поповнення, не довезли боєкомплект, десь склад підрозділу більше з новобранців, десь більш виснажений підрозділ, десь більше натиснули саме на цю ділянку – факторів є багато.

Хоча росіяни тиснуть всюди. Вони шукають, де б могли вклинитись і рівномірно пруть, пруть, пруть. А там, де дають слабину, за різним причинам, там і розвивають успіх, кидають туди сили й намагаються вклинитись.

Сказати, що за цей час нас не протисли не можна, тому що були моменти відчаю, були моменти, коли я сварився з керівництвом, було різне. Ми досить великою ціною стабілізували ситуацію. Траплялося таке, що були порушені порядки, був "вінегрет", коли через одну нашу позицію стояли ворожі. Поки ми спершу витримали цей натиск, потім зачистили територію – все це далося великою роботою і великою ціною.

Поки що ми стоїмо. Що буде завтра, я не можу сказати, тому що ми працюємо від оборони і ще й в системі координат, де не зовсім стандартна робота.

У нас великий дефіцит майже всього. В цих умовах доводиться кооперуватися з сусідами, у кого є боєприпас, там діємо спільно, ділимося інформацією, ділимося боєприпасами. Тому, за великим рахунком, ми викручуємося, в багатьох ситуаціях доводиться діяти нестандартно.

З одного боку, це добре – залучення інновацій, нестандартних підходів, новий досвід і так далі, але з іншого – є прописні речі, про які я кажу.

Користуючись вашим майданчиком, я порушу цю тему – піхота слабо прикрита по всій лінії, не тільки моя, а по всій лінії фронту. У нас прогалини з прикриттям піхоти від ворожих дронів, FPV, скидів, тобто ми дуже слабо, порівняно з росіянами, прикриваємо піхоту РЕБами. Піхота майже не прикрита контрбатарейною боротьбою.

Тобто, коли починаються артнальоти, бійці залишаються майже сам на сам. Причина проста – немає боєкомплекту і достатньої кількості гармат для контрбатарейної боротьби. Те саме можна сказати і про артилерію, про дефіцит артилерійських гармат і БК до нього.

У таких дефіцитах солдати-піхотинці показують такий рівень героїзму, витривалості й стійкості, який є не просто захмарним, а недосяжним для натівських, російських чи будь-яких солдатів інших країн.

Повірте, на жаль, я не перебільшую. Цим можна було б хвалитися, якби я не розумів, що це все через те, що ми воюємо на межі можливого, тому що країну треба захищати. А в нас така ситуація.

Ми працюємо від мінімальних запасів того, що треба було б мати. Я витратив вже багато емоцій на цю історію, але ситуація не змінюється. У перші дні війни ще були боєприпаси. Але, пам'ятаю, що в Рубіжному ми працювали вже майже без прикриття. І так у всіх наступних містах. Бахмут також. Завжди у нас мінуси в обладнанні, в артилерії, в розвідувальних засобах.

Ворог чітко знає наші мінуси, а ми знаємо його, тому будуємо свою роботу на знанні їхніх недоліків. А вони, коли нас штурмують, чітко враховують наші дефіцити. Росіяни точно знають, чого в нас немає.

Але їхніх переваг не так багато. У них переваги в кількості людей, в кількості артилерійських гармат, мінометів. Переваги в розвідувальних БпЛА, в кількості FPV, в стаціонарних розвідувальних системах, які зразу дають координати. У всьому решта також є переваги, але вони відносно невеликі.

"50 людей – на вірну смерть"

А все решта, пане Петре? Ви назвали фактично всю номенклатуру, яка використовується на фронті, і всюди перевага в росіян. В них у всьому перевага?

Ну, можна продовжувати. Кількість танків, бронетехніки, запчастин, БК до танків і до бронетехніки. Раніше ми танки спалювали. Тепер росіяни їх витягують, і ми бачимо, що за місяць той самий танк знову виїжджає. Тобто вони його ремонтують.

Зараз ми вже палимо танки на недосяжній відстані. Ближче їх підпускаємо. От виїжджає колона танків. Ми її розбомбили на виїзді, спалили, ходимо задоволені. Потім, за певними ознаками, ми ж на досить високому рівні маркуємо, звітуємо, бачимо, що той самий танк знову виїжджає на штурмові дії. І ми розуміємо, що вони цю техніку відновлюють.

Значить, що ми робимо? Ми підпускаємо танки до себе. Але зараз росіяни врахували і цю історію.

Тепер їхня тактика – це постійні, безперервні штурми малими групами. У різний час виходить одна група, друга, з іншого боку третя. Ми їх знищуємо, там до 4 – 5 чоловіків.

Вся система спостереження у нас зосереджується на цих групах. І вони перевантажені. Тому що постійно відбуваються штурми майже безперестанку – вдень та вночі.

Ворог рухається завдяки кількості людей, яких може послати в один бік на смерть.

Навіть полонені кажуть мені, що розуміють, що втрьох, вчотирьох нічого не можуть зробити, коли штурмують батальйонний порядок оборони. Тому знають, що їх послали на смерть.

У цей час росіяни вираховують наші вогневі точки, наприклад, де кулемет запрацював, де передній край піхоти. Паралельно готують свої "танкові кулаки". Десь два рази на тиждень у нас відбувається історія з бойовою технікою. А перед "танковим кулаком" по наших, вже наперед визначених позиціях, йде серйозний артналіт. Трамбують піхоту.

На жаль, не можемо закрити їхню артилерію. Це все відбувається майже безкарно. Хіба на свято може вистрілити наша контрбатарейка чи полетіти наш далекобійний дрон. За моїми даними й тими, що дає розвідка, ми знищили близько чотирьох гаубиць. А проти нас, по тому сектору, який ми обороняємо, їх працює чотири десятки. От вам співвідношення і різниця.

Коли вже виснажено все, в якийсь такий час, виїжджає російська бронетехніка. Спереду йдуть танки, на них такі катки як для укладання асфальту. Їхня задача – протралити дорогу від мін. А потім за танками їде бронетехніка з десантом піхоти.

Вони мають доїхати до наших позицій, скинути в окопи піхоту. Поки зав'язується бій, знищується ця піхота, вони підвозять нову партію і так далі. Тактика зрозуміла. Ми знаємо, що з нею робити. Але вона дієва та дошкульна.

Вони все враховують. Наприклад, виїхали, ми їм танки попалили, яскраво все вибухало. Бачу крайні штурми передні танки, які розміновують, їдуть вже без БК. Тому горять не так яскраво, без детонації боєкомплекту. Бо коли боєкомплект детонує, там відриває башту, виходить досить красивий "феєрверк". Але вони враховують нюанси, так само як ми враховуємо їхні.

Російська тактика спрацьовує, але тільки через те, що окупанти ставляться до своїх людей, як до худоби. Їхній командир може послати 50 людей на вірну смерть, просто, щоб в цей момент повністю виснажити наш протитанковий запас. Або для того, щоб ми зосередились на ліквідації групи, а тим часом вони змогли запустити десь по флангах невеликі групки ДРГ.

Вони розраховують, що ми відволічемось на знищення "танкового кулака" і їх пропустимо. Десь справді вони пролазять. Десь не пролазять.

Наприклад, можуть запустити піхотний штурм, і поки робота зосереджена на цей штурм, вони десь під посадкою намагаються на великій швидкості прорватися до наших порядків.

Крайні штурми були цікаві. Цей випадок, я б відніс до істерики водія, якби не бачив їхнього ставлення до піхоти. Доїхала крайня мотолига до наших позиції. Їх там виїжджало близько 5 – 7 штук. Доїхала крайня, скинула десант. Звісно, ми почали працювати і по мотолизі, і по десанту. Десант заліг, хтось встиг заскочити в окоп, більшість перед окопом залягла, бо по них кулемет почав працювати.

Мехвод мотолиги в істериці почав розвертатися і тікати. І гусеницями розвертається по своєму ж особовому складу. Передавив половину штурмової групи. А половину вже ліквідували наші воїни.

Це можна було б списати на істерику мехвода, але таке у них ставлення до солдатів. Однак, як не дивно, воно дає росіянам результат. Вони ставлять "загороджувальні загони", погрожують смертю солдатам, якщо ті відмовляються наступати. І це дає їм можливість постійно тиснути лінію вперед.

Окупанти зазнають колосальних втрат. Раніше я навіть цьому радів. А зараз розумію, що це для них неважливо і несуттєво. Тому що їм нових людей привозять постійно. Для них наші позиції, завалені ворожими трупами, – це апокаліптична картина, але для них вона не грає ніякої ролі.

Я більше скажу, розмовляючи з полоненими, вони кажуть, що командири в усьому цьому навіть знаходять вигоду – присвоюють собі їхню зарплату, записують зниклих безвісти, виплати не забирають і так далі. Ціла система.

Якщо раніше я думав, що ми суперефективно працюємо. Це почалось ще влітку 2024 року. Ми цикли нашої роботи рахували батальйонними знищеннями. Наприклад, у цьому циклі знищено особового складу 450, поранених стільки-то. Я дивлюсь, а там вже батальйонного рівня втрати, але для них це поки що не болючий сегмент.

Треба зауважити, що зараз вони пішли у ва-банк. Раніше на штурми йшли "Шторм-Z" і так далі. Бахмут штурмувала армія Пригожина, яка зазнала там серйозних втрат. Але працювали вони більш-менш ефективно.

Наприклад, колись на нашій ділянці воювали штурмовики, в яких була підготовка, обладнання. А зараз до нас в полон попадають зв'язківці, водії, навіть штабні працівники.

Тобто "зальотчики", якщо напився чи пійманий з наркотиками, чи претендував на місце командира. Тобто вони збирають весь "шлак", все "сміття" і кидають на наші позиції.

Я роблю висновки й наші аналітики так само, що росіяни йдуть у ва-банк. Є якийсь час. Можливо, це дата президентських виборів у США. Можливо, це якась дата перемовин. Можливо, надходження до них суттєвого іноземного поповнення чи внутрішніх резервів. Ми цього знати не можемо.

Але вони йдуть у ва-банк, вже на видиху кидають все лиш би тільки тримати нас в тонусі. Хочуть зберегти загрозу цього наступу. Кидають не те, що непідготовлених людей, а просто кого спіймали.

Останні два тижні (жовтня 2024 року – 24 Канал) я фіксую серйозний моральний спад ворога, для нас він позитивний. І це по всій лінії фронту, не тільки на нашому напрямку.

Окупанти починають боятися штурмувати, воювати з українцями, особливо найнижча каста російських воєнних –"Шторм-Z" ті, хто провинився йдуть туди, бо там вже довго не живуть. Тепер збільшилась кількість охочих здатися в полон, вони роблять це легше.

У мене були випадки, коли ми затискали ворожу позицію, пропонували здатися, але росіяни не хотіли, прикладали гранату до голови. Можливо, їх залякували, чи щось таке. Потім стало трошки легше. Треба завдати ураження, поранити і він (окупант – 24 Канал) здавався.

Зараз, якщо вони відчувають конкретну небезпеку для життя – викидають автомат, виходять з піднятими руками. Якось легше почало все працювати у цьому плані.

Але це не має звучати так, що ми перемагаємо, всіх беремо в полон і так далі. Це все робота, геройська робота наших солдатів, піхоти на тлі неймовірних загроз, обстрілів, КАБів, артилерії, постійних штурмів. Там відновлюються розвалені позиції або постійно маневруються. Виїжджають танки, ніяк не можемо піймати "Сонцепьок". Він нас замучив вже, чесно кажучи.

От танки легше (знищувати – 24 Канал) вони виїжджають з дистанції, звідти працюють по позиціях. Ми вже навчилися їх підловлювати й палити. А "Сонцепьок" технологічно має ближче під'їхати, бо він не розрахований на дистанцію. І завдає, не скажу, що багато шкоди, але нерви псує, бо випалює все. Це неприємна річ. Ну поки що не піймали, намагаємося його зловити.

Знищуємо системи спостереження "Муром". Росіяни теж роблять висновки, створюють фальшиві макети цих систем. От виявили дерев'яний макет. Ми навіть хочемо пожартувати з них. Це з історій Другої світової війни.

Був момент, коли німці будували фальшивий аеродром, для того, щоб відволікти британську ескадрилью і заманити їх у протиповітряну пастку. Зенітники побудували фальшивий аеродром. Британська розвідка знала, що цей аеродром фальшивий. Коли німці його добудували, то прилетів один британський літак і скинув на нього дерев'яну бомбу, бо там стояли дерев'яні макети літаків.

Ми так само побачили дерев'яний макет "Мурома" і хочемо скинути на нього дерев'яну гранату. Спробувати трошки з британським гумором попрацювати. Але бачите – росіяни роблять висновки.

Вони маскуються, міняються, війна еволюціонує. Так само й ми змушені розвиватися, придумувати. Тому ситуація дуже складна. Але, слава Богу, ми поки що стоїмо, тримаємо оборону. Що буде в майбутньому – загадувати не можу. Ми постараємося, а далі, як Бог дасть.