«Нічний будинок» Ю Несбьо: гра з реальністю та кінгівські мотиви

Норвезький письменник Ю Несбьо широко відомий своїми скандинавськими детективами та трилерами. Але недавно він вирішив зіграти на полі Стівена Кінга та інших авторів, що створюють фантастичні жахастики.» Ю Несбьо написав «Нічний будинок» — містичний горор про підлітка, події якого відбуваються в маленькому містечку у 1980-х роках. Я думаю ви вже відчули певний настрій та атмосферу книги, яку хочеться почитати осінніми вечорами. Проте роман взагалі не той, яким здається на початку і це його велика перевага і недолік одночасно. Цікаво про що я? Тоді читайте далі.

«Нічний будинок» / The Night House

Автор Ю Несбьо
Перекладачка Тетяна Вераксич
Видавництво КМ-Букс
Мова Українська
Кількість сторінок 256
Обкладинка Тверда
Рік видання 2024
Розмір 130×200 мм
Сайт kmbooks.com.ua

Річарду Еловеду чотирнадцять років. Його батьки загинули в пожежі, тому хлопця всиновили дядько й тітка. Вони живуть в невеликому містечку Баллантайн, що загубилося серед лісів. Річард йде в місцеву школу, де не дуже ладнає з іншими підлітками. Він спілкується тільки з однокласником Томом та дівчиною Карен. Під час спільної прогулянки Річарда і Тома, вони натрапляють на телефонну будку біля дороги. Хлопці збираються когось розіграти, але несподівано трубка засмоктує Тома на очах Річарда. Звісно, хлопцю ніхто не вірить, окрім Карен, але поліція та жителі налаштовані вороже. Навіть тітка з дядьком скептично ставляться до його розповіді, тому підліток збирається довести свою правоту. А правда ховається в покинутому будинку, що стоїть в Дзеркальному лісі. Настав час усе з’ясувати хай би що там ховалося.

Я вже писав вище, та й тепер ви самі бачите, що тут в нас вайби Кінга та типовий жахастик для читання під Гелловін. І книга дійсно виправдовує очікування читача, але тільки в першій частині. Маємо атмосферне містечко, незвичну містично-фантастичну подію, підлітків та щось лихе в тому лісі. Так, я розумію, що подібним давно нікого не здивуєш, але тут головне не дивувати, а гарно написати, створити саспенс і налякати, а далі читач сам гортає сторінки до фіналу майже не відриваючись. І все це є й тут, але тільки на початку.

Без спойлерів складно пояснити ідею автора якось ще, але я спробую ще раз, проте візьму приклад з кінематографа. Якщо ви дивилися «Початок» Крістофера Нолана, то напевно пам’ятаєте, як герої бачили сни у сні, а це все було ще в одному сні. Щось схоже зробив у своєму романі і Ю Несбьо. Але це все, що я можу розказати.

Задум автора, на мою думку, чудовий. Бо він взяв затасканий та віднедавна знову популярний (за це здебільшого треба подякувати серіалу «Дивні дива») жанр молодіжних горорів, події яких відбуваються в недалекому минулому та перетворив його на щось незвичне та химерне, на щось своє та скандинавське, якщо хочете.

І це додає «Нічному будинку» не тільки об’єм, а й трансформує роман в набір алюзій та відсилань, в майданчик для експериментів та однозначно потужної уяви. Це точно незвично та дивує, це захопливо та змушує так само гортати сторінки, ненаситно поглинаючи їх.

Проте в цьому ж задумі, який я вихваляв останні три абзаци криється, на мою думку, найбільший мінус книги. Точніше їх декілька. Перший — роман не те чим здається від початку і про це ніде не сказано. Саме тому коли читач налаштовується на жахастик в маленькому містечку з підлітками, отримує спочатку це, а потім взагалі інакше, то в будь-якому разі розчаровується. Як би не було круто, чи не круто, але якщо книга, фільм чи серіал не відповідають нашим очікуванням, але все одно круті, ми їх зазвичай критикуємо. Така натура людини.

Другий важливий недолік — чим далі по сюжету, тим більше роман трансформується в щось інше і це гірше, ніж було. Тобто особисто для мене, перша частина найкраща, друга гірша за першу, а третя найслабша. І це при тому, що історія дуже круто трансформується та міняє напрям. Я думаю так відбувається через те, що автор не зміг докрутити сюжет, а ще тому, бо банально не вивіз так само цікаво допрацювати історію.

Для справедливості мушу сказати, що він давав підказки та натяки на химерність та так званого ненадійного оповідача ще в першій частині, але це розумієш вже потім, і це, на жаль, не рятує читача від розчарування. Також на зворотній частині книги є відгуки різних авторів та видань, де є певні натяки, але їх розумієш вже після прочитання.

Проте з головним героєм Річарду Еловедом Несбьо перестарався. Чотирнадцятирічний підліток майже не викликає емпатії, бо автор зробив його егоїстичним та подекуди жорстоким, а головне цинічним та грубим. І якщо Кінг вміє швидко ототожнити нас із героєм через його не ідеальність, але завжди людяність, то Ю Несбьо занадто загрався з реалістичністю. Через це герой-підліток викликає здебільшого неприязнь, бо таких людей повно в реалі, а читачу треба давати книжкового героя, а не ретельно списувати реального школяра старших класів.

Якщо ви читали мою рецензію на «Салимове лігво» Стівена Кінга, то там я жалівся, що автор занадто затягує історію, тому книгу явно можна було б скоротити. А от у випадку з «Нічним будинком» все навпаки.

Наявних 256 сторінок точно недостатньо, щоб розкрити цей задум. Кожна нова частина менша за попередню і якщо на початку мені сподобалося, що Ю Несбьо відразу кидає своїх героїв у вир подій, то чим далі я читав, тим більше хотів подробиць, а їх не було. Я не кажу, що з 256 сторінок треба було робити кінгівську цеглину на 600-800 сторінок. Але додати 100, чи навіть 50-70 сторінок, та трохи краще пояснити певні деталі, точно можна було б.

Мені сподобалося саме видання «Нічного будинку». Видавництво «КМ-Букс» не стало нічого вигадувати та взяло оригінальну, на мою думку, прикольну та атмосферну обкладинку, яка інтригує та непогано передає настрій роману. До шрифту та якості паперу теж питань немає, як і до загальної якості видання. Все акуратно, просто і зі смаком.