Воєнної економіки в Україні досі не створено. Може, це на краще?

Провокація у заголовку має своє виправдання. Передусім тому, що словосполучення «воєнна економіка» у нас стало певним загальним місцем спрощеної дискусії про те, якою мала би бути українська економіка під час війни.

Дійсно, якою ж?

Відповідь на це запитання необхідно шукати в аналізі трисекторної моделі економіки Фішера—Кларка. Відповідно до цієї теорії економіка сучасного типу складається із трьох основних секторів. Перший, або первинний, — це видобуток корисних копалин і сільське господарство. Другий сектор — виробничий. Третій — сфера послуг, наука, освіта та медицина.

У найрозвиненіших творчих економіках нині формуються четвертий (високорозвинені фінансові, інформаційні, корпоративно-юридичні сегменти тощо) і п'ятий (та сама сфера послуг, але на базі більш кваліфікованого персоналу із включенням елементів штучного інтелекту та технологій цифрової економіки) сектори.

В Україні ж до війни була сформована класична трисекторна економіка постіндустріального типу.

У своїй праці «Умови економічного прогресу» Колін Кларк дійшов таких висновків. У міру зростання доходу на душу населення відносний попит (як частка від загальних витрат) на продукцію первинного сектора, насамперед на продукти сільського господарства, починає зменшуватися.

Щодо промислової продукції залежність не така лінійна, а параболічна: що більший дохід на душу населення, то вищий попит на промислові товари, але потім починається зниження.

Стосовно послуг знову лінійний взаємозв'язок, але якщо із сільськогосподарською продукцією він зворотний, то у випадку з послугами — прямий: що більший дохід населення, то вищий попит на послуги, і він тільки зростає.

Таким чином, ключове завдання будь-яких урядів у постіндустріальному укладі економіки — це спробувати ув'язати стратегію зростання споживчих витрат населення із зміною економічної структури, простими словами, запустити двигун третього-п’ятого секторів економіки на базі першого-другого.

Це як розгонні блоки (ступені) у космічній ракеті — що вище, то більше таких блоків вступає у дію і потім відпадає, допоки сам космічний апарат не опиниться у відкритому космосі.

Однак напередодні війни українські уряди спрямовували всі дотаційні стимули на збільшення аграрного (першого) сектора економіки. Як наслідок, відбувалася деіндустріалізація (скорочення другого сектора) та млявий розвиток сектора послуг (третій сектор).

У такій економічній парадигмі будь-яке стимулювання платоспроможного попиту провокувало лише збільшення обсягу імпортних товарів, а аграрна продукція знаходила ринки збуту за кордоном, оскільки внутрішній ринок був недостатньо містким. І це лише посилювало залежність країни від зовнішньої цінової кон'юнктури та її вразливість від впливу глобальних криз і війни.

Постіндустріальний уклад

Кожна економіка у своєму розвитку проходить через кілька етапів, коли домінує первинний сектор (доіндустріальний тип), вторинний (індустріальний) і третинний (постіндустріальний).

Жан Фурастьє у книзі «Велика надія XX століття» сформулював цей перехід залежно від структури зайнятості штатних працівників.

У доіндустріальному типі економіки у третинному секторі зайнято лише 10% працівників, в індустріальному укладі у третьому секторі вже 20% зайнятих і, нарешті, у постіндустріальному укладі в секторі послуг — більш як 70%.

Якщо розподілити ВВП України за трьома секторами, то ми перебуваємо саме в постіндустріальній фазі, адже на третій сектор припадає найбільше — 63,4%ВВП.

Проаналізувавши рівень зайнятості в українській економіці до війни (станом на 2021 рік), можна побачити таке: 63,5% населення працювали в третинному секторі економіки (торгівля та послуги), 19,2% — у вторинному (промисловість і будівництво) та 17,2% — у первинному (сільське господарство).

Це в принципі стандартна постіндустріальна структура економіки, але з певною атрофацію та одночасно гіпертрофованим розвитком певних секторів. Наприклад, третинний сектор недорозвинений для формату постіндустріального укладу — має бути 70%, а по факту 63,5%. Суттєво стиснутий вторинний сектор економіки — промисловість: має бути 25%, а по факту 19,2%. І гіпертрофований первинний сектор (сільське господарство) — 17,2%, а мало би бути не більш як 5%.

Тобто відбувся певний секторальний «канібалізм»: людські та інвестиційні ресурси перекочовували в аграрний сектор, де можна було отримати високий дохід, і це відбулося саме за рахунок ресурсів двох інших секторів економіки.

Що відбувалося з економікою різних країн під час Другої світової війни? Тоді майже всі країни-учасниці перебували саме на індустріальній фазі розвитку, тобто мали потужні промислові ядра, які генерували більшу частину ВВП і забезпечували основну зайнятість населення.

Беремо для прикладу США. Ця країна перебувала в індустріальній фазі розвитку. Тобто третинний сектор економіки становив десь 30%. А решта 70% — це промисловість, видобуток природних ресурсів і сільське господарство. Але на першому місці — саме промисловість, індустріальне ядро. В такій моделі байдуже, яку продукцію виробляти — цивільну чи військову. Коли починається війна, ти просто переставляєш промислові виробництва з мирних рейок на воєнні: більша частина ВВП і зайнятості населення як формувалась в індустріальному ядрі, так і надалі там генерувалася. Але для цього були всі інгредієнти: кадри, промислові потужності, досвід організації виробничих процесів і відповідні компетенції населення та політичних еліт.

Натомість постіндустріальна економіка позбавлена таких опцій: більша частина населення зайнята в секторі послуг, там же генерується основна частина ВВП і сплачуються найбільші обсяги податків. Переставити такий формат економіки на воєнні рейки — означає її знищити. Тобто одночасно зруйнувати третинний сектор і не побудувати вторинного (промисловості). Бо для цього немає ані кадрів, ані готових промислових потужностей, ані компетенцій політичних і бізнесових еліт в організації домінуючих над іншими видами діяльності виробничих процесів.

То що ж робити?

Зі зрозумілих причин, перед подібною дилемою на початку війни стояла і РФ. Але тодішній російський міністр економіки Бєлоусов (нинішній міністр оборони) сказав, що для формату воєнної економіки потрібен військовий формат суспільства. А в умовах постмодерну та формату суспільства споживання подібні суспільні трансформації будуть руйнівними для політичної стабільності держави. Адже військовий формат суспільства — це примусова праця «за пайок» і величезний апарат примусу.

Саме тому в РФ запрацювала умовно двоконтурна, бінарна, модель економіки: з одного боку, цивільна економічна система, яка забезпечує зайнятість, генерує ВВП і податки, а з іншого — сектор ВПК, що фінансується за рахунок доходів саме цивільної економіки. Зокрема, відбувається величезний перетік нафтогазових доходів (які до війни перераховувались у західні активи у вигляді відпливу капіталу за кордон) у військово-промисловий комплекс.

Тобто ключове завдання — забезпечити кореляцію між доходами цивільної економіки та інвестиціями у сектор ВПК (сформувати перетік капіталу, як у сполучених посудинах). В цих умовах що більше профіту генерує цивільний сектор економіки, то більше інвестицій йде у військовий сектор (не тільки у ВПК, а й на утримання армії та грошові виплати за контрактом).

Проблема України полягає у тому, що у нас наразі не було сформовано зазначеного перетоку профіту цивільної економіки у сектор ОПК. Майже всі сировинні доходи через різні схеми у нас «витікають» за кордон. За даними НБУ, лише станом на 2023 рік було зафіксовано неповернення валютної виручки в Україну з боку зернових трейдерів на суму понад 8 млрд дол. Ба більше, з 12 липня 2024 року в Україні збільшено з 90 до 120 днів граничні строки розрахунків за операціями з експорту деяких видів аграрної продукції.

Водночас обсяг поверненої валютної виручки в РФ 2023 року в середньому коливався на рівні більш як 90% від загального обсягу.

Таким чином, замість мантр про «воєнну економіку» українському уряду необхідно працювати у напрямі побудови ефективного цивільного сектора, прибутки якого мають працювати на сектор оборони та інвестуватись у розвиток другого економічного контуру — підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК). Для цього як мінімум має бути задіяний новий фіскальний механізм трансформації частини сировинних доходів країни в пакет інвестицій у сектор оборони та оборонну промисловість.