Як повернути українців в Україну

У передмові до моєї книги про українськість нашого з ним Придонеччя Сергій Жадан написав: «Це не про втрату, це про необхідність та неминучість повернення. Повернення українських міст…». І людей. У нас із Сіверськодонецька навесні 2022-го евакуювалися до 90% жителів. І ми з дружиною, після ночей у підвалі під обстрілами. Домівка знищена. Та відразу, під гостинним дахом родини Денищуків біля Львова, замріяли про повернення після звільнення. Хіба тільки ми?!

Там, де потрібніше

Днями заговорили про доцільність створення спецміністерства, яке сприятиме зворотній міграції українців з інших країн. Але вангую: зусиль держави замало, необхідна синергія із суспільством. Діють ділові важелі; тільки не забуваймо про українську душу. Варто повернутися до проблем повернення не просто розумним обличчям, — щирим серцем. На такі думки наштовхнуло знайомство із львівським подружжям.

Пара зійшлася у більш ніж зрілому віці. Давно живуть в офіційному шлюбі. У США, куди закинула війна, Володимир Штереб згадав свій перший фах будівельника, а Леся Гарасимів, як і раніше, зайнялася бізнесом. Потроху. Труднощі були. Та Америка на те й Америка, щоб дати змогу працьовитим твердо стояти навіть на дуже дорогій землі Нью-Йорка. Леся ще вивчилася на військового капелана, їздить до наших воїнів у госпіталі.

Далі цитую пастора української протестантської церкви. На видах NYC можна побачити й їхню будівлю — архітектурну пам'ятку на 9 E 7 Street, між Бродвеєм та «Українським селом». Доречний саме пасторський погляд. Іван Белець розповів мені: «Володя, Леся стали активними парафіянами. Молимося за Україну, волонтеримо, збираємо донати для Батьківщини, допомагаємо пораненим українським військовим, які лікуються в США, проводимо благодійні самодіяльні концерти, створюємо вистави про війну… Нещодавно подружжя звернулося до мене — бажаємо укласти і церковний шлюб. Ми зробили це великим святом. Готували його всім приходом, разом із моєю багатодітною родиною. Але фінал став сюрпризом».

«Молоді» відкрили те, що на серці: love story, почуття, вірші, пісні, які підхоплювали й юні. Говорили про рідну землю. Раптом повідомили: «Ми повертаємося в Україну. Лікувати її рани». Як їх обіймали на прощання! Першою поїхала Леся як голова благодійного фонду «Воля 15». Трускавецького. Місце дій зараз — село Ластівка Дрогобицького району. Там чоловік, який займався аграрною справою, передав фондові свою велику ділянку землі. Отримали дозволи на створення там фондом дитячого реабілітаційного центру, зайнялися проєктом.

— Тягнути з реалізацією не можна, — сказала мені Леся. — Війна стільки дітей позбавила родин, здоров'я, щастя!

Володимир зауважив: «Зважаючи на наш вік, до нас будуть направляти не зовсім маленьких дітей. Встигнемо поставити на ноги. Позаду підозри, що буцімто продаватимемо дітей у Штати».

Знадобилося чимало зусиль, аби влада, односельці повірили їм. А якби ні, то чи побачили б їх удома?

Додому через Гарвард?

Літні люди — одна справа, а молодь? Освітянський міністр Оксен Лісовий бідкається: чимало старшокласників їдуть навчатися за кордон. Що далі? Один із шляхів показала авторитетна благодійна організація Ukraine Global Scholars (UGS). Інтерв'ю з її президенткою Юлією Лемеш готую. Тримайте спойлер.

— Розуміємо бажання скористатися світовою освітою, — каже Юлія. — Сама скористалася. І разом із спільнотою таких українців створили простір для цього з новою місією. Знаходимо молодь, яка зобов'язується, здобувши в такий спосіб найкращі знання, оволодівши практиками, використати їх в Україні. Проходять тестування, співбесіду і одержують безкоштовну допомогу під час вступу до топових (із Гарвардом включно) університетів різних країн, у тому числі наших, подальшу підтримку, яка включає безкоштовне навчання тощо. У нас партнери в освіті, бізнесі — відомі організації. Налагодили стажування у провідних українських компаніях. «Укрзалізниця» долучила нас до своєї програми «Залізна зміна», де молодь пізнає Батьківщину, власну роль у ній, розширює коло друзів. Розраховуємо, що держінституції сприятимуть координації всіх дій задля більшої віддачі в різних сферах, перспективи. Пишаємося випускниками, які вже повернулися, працюють, діють як волонтери. Одна з дівчат пішла у фронтові парамедикині.

Чекаємо обговорення аспектів взаємодії держави та громадянського суспільства в таких справах. Принаймні мої сини (випускники топових американських вишів) вважають діяльність UGS важливою. Один по-волонтерськи став їхнім старшим ментором, другий із боку УЗ сприяв тій синергії із «Залізною зміною». Особливо задоволений, що чимало сільських підлітків уперше мандрують Україною, зустріли людей, які складають її славу. Так і виховується потяг до своєї Великої землі.

До програми долучився зарубіжний рекордсмен із поїздок Україною, реалізованих проєктів її підтримки Говард Баффетт. Знову та знову приїжджають сюди й відомі американські діячі Ерік Шмідт, Хосе Андрес, Шон Пенн. У бесіді із Хосе, засновником «Світової центральної кухні», ми згадували про годування переселенців-сівєрськодончан, у розмові з Шоном — його фільм «Суперсила» про подвиг України, де двічі згаданий Сівєрськодонецьк. Почув про їхню дружбу з українцями, любов до країни. Ми здатні і навчати світ, і навчатися у нього.

Наші люди — всюди

Аналіз того, що робити в розвороті країни до повернення співвітчизників, попереду. І скільки їх чекати — в сенсі часу, кількості? Глянемо правді в контактні (з нами) лінзи не через окуляри кольору троянд. Дехто каже: «А чому тих, хто виїжджав за кордон під час війни, зустрічати з квітами?! Того більше заслуговують ті, хто залишився». Зрозуміло, це про мотивацію.

Вважаю, багато можуть підказати в діаспорі, зокрема, потужна благодійна організація RAZOM FOR UKRAINE (якою керує Марія Сорока), її молоді, креативні партнери з волонтерської UKRAINIAN JERSEY CITI на чолі з Оксаною Яремчук. Добре б потурбуватися про індивідуальні підходи. Зважимо: і ті, хто пов'язав подальшу долю із зарубіжжям, налаштовані працювати на Україну, задля неї. Наприклад, переносять туди стартапи. Скільки потенціальних учасників такого руху знають невтомні активістки Тамара Сибі-Головко, Марія Хорун, які допомогли людям адаптуватися у Штатах! Разом волонтерять, підтримують наших воїнів в американських госпіталях, заробляють (і на яскравих заходах) донати для ЗСУ, медиків, збирають гуманітарку, лобіюють українські інтереси. Тамара має стосунок до заходу, Марія — до сходу України. Батьки другої приїхали до неї з фронтової зони, піклуються про земляків там, мріють знову хазяйнувати на покинутій садибі.

Збираються після війни продовжити подорожі Україною Наталія та Альфред Брендони. А поки Наталія, вміла майстриня, радує своїми посилками брата, його побратимів на фронті, батьків у рідних Сумах. Ще одна сім'я — сіверськодончани Дмитро Вировець із дружиною Тетяною. Магніт для них — вулиця Ю.Пивоварова в рідному місті, адже цей наш талановитий конструктор виростив Дмитра. Тамара в Нью-Йорку навчає українських дітей. Те саме робить киянка Вікторія Рухальська. Ті, кого назвав, давно в США. Для таких людей теж цікаве подвійне (й українське) громадянство. Як свого роду по-вер-нен-ня.

Ми розмовляли з лауреаткою Шевченківської премії Іриною Цілик, її чоловіком, письменником-воїном Артемом Чехом, народним артистом Іво Бобулом, Олександром Сидоренком-Фоззі з ТНМК, які зустрічалися із співвітчизниками у США. Відзначили: діаспора нині особливо згуртована, незалежно від того, хто з якої частини України. Нам не можна відставати. Співрозмовники свого часу бували у моєму місті. Закарпатець Іво неподалік, в юності, навчався на кераміста, уперше вийшов на сцену тут. Його пісня «На Україну повернусь» — про всю нашу землю.

Втім, підходи до повернення в той чи інший край бачаться різними. Ми погано протистояли російському зомбуванню. Досі можна почути повторення ворожих наративів про нібито проросійськість сходу. Від тих, хто не був тут під час боїв. Моя колишня сусідка вдома Наталя Бугайова як експертка ISW писала: «Росія в битві за Сєвєродонецьк себе виснажила». У пекельному травні-2022 наш син разом з очільником «Укрпошти» Ігорем Смілянським привозив у Сєвєродонецьк, до бомбосховища на хімічному гіганті «Азот» пенсії, гуманітарку. Потім зробив для земляків подарунок: футболки «Азот — сталь. Відіб’ємо Сєвєр!». Це не тільки про нього. «Укрзалізниця» заздалегідь реалізує квитки на Потяг Перемоги до міст, які належить деокупувати (був і Херсон); занесла на вагон їхні назви, в тому числі нашого. Міське керівництво в Дніпрі укладає меморандуми з міжнародними партнерами про участь у відновленні після деокупації.

* * *

Тепер про головних дійових осіб. Серед них багато сіверськодончан. І Герої України Олександр Коваленко та Артур Пруглов. Перший — відомий світові із суперпопулярних відео «танцюючий воїн». На моє запитання щодо виникнення тих, дозвольте, назву так — «танців над шанцями» Олександр відповів: «Дружина, дочка повинні знати, що вони надихають віру в Перемогу, що чоловік, батько неодмінно повернеться». І ми будемо з ними.