Рецензія на фільм «Код “Чорна канарка”» / Canary Black

З 17 жовтня в кінотеатрах розпочався показ шпигунського бойовика «Код “Чорна канарка”», де роздавати стусанів поганцям довірили популярній зірці, зокрема й екшн-фільмів, Кейт Бекінсейл. У рецензії нижче з радістю констатуємо, що акторка досі впевнено почувається в образі крутої войовниці, але це не рятує фільм від загальної бляклості та вторинності сюжету.

«Код “Чорна канарка”» / Canary Black

Жанр шпигунський бойовик, трилер
Режисер П’єр Морель
У ролях Кейт Бекінсейл, Руперт Френд, Рей Стівенсон, Бен Майлз, Горан Костич, Майкл Брендон, Саффрон Берроуз
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Поки крута секретна агентка Ейвері Ґрейвс рятує світ на черговому завданні у Токіо (загальний план міста нагадав початок четвертої «Оселі зла»), її чоловік Девід старанно нарізає цибулю порей вдома на вечерю до приїзду коханої. Тим паче, що пара святкує урочисту дату, і вправна шпигунка підготувала з подорожі для дбайливого Девіда фантастичні боксери з написом «Big in Japan».

Але грайливий настрій подружжя швидко псується, коли Ейвері повертається з роботи додому й виявляє, що якісь пройдисвіти викрали її благовірного. В обмін на його життя вимагають файли таємного проєкту під назвою «Чорна канарка» (не «Червоний горобець» — і на тому дякуємо). Тепер героїня постає перед непростим вибором, коли на шальки терезів поставлена безпека країни з одного боку та життя коханого — з іншого.

Колись французький оператор і постановник П’єр Морель знімав файні фільми, такі як дебютний «Тринадцятий район» та «Заручниця», що йшла за ним. Але потім щось пішло не так і режисер просто загруз у суцільній посередності, якщо не сказати, що у повному несмаку, як торішній «Фрілансер» з усюдисущим Джоном Сіною.

А все тому, що сценарій становить настільки виразну вторинність, що передбачити кожен наступний сюжетний хід не складе жодних труднощів. При цьому деякі з них виглядають сміховинно і безглуздо, як, наприклад, суцільна безпорадність шпигунського агентства, диво-твіст, який, щоб не спойлерити, відкриває очі головній героїні (але навряд чи глядачу), або ж фінальне втручання персонажки Саффрон Берроуз, яке просто сміх та й годі.

В якийсь момент творці ніби і намагаються підвищити ставки, а масштаб проблеми виходить дуже далеко за межі сім’ї багатостраждальної Ейвері Ґрейвс, аж на глобальний рівень. Та і це не рятує ситуацію, адже єдина особливість тутешнього макгафіна — замість стандартних загроз на кшталт зворотного відліку після запуску ядерної зброї, місцева переміщується на екран звичайного ноутбука, тобто у площину кіберпростору.

Простіше кажучи, тут полюють не за умовною ядерною валізкою, а за магічною флешкою з диво-файлами. Та це усього лиш різні варіації одного жанрового кліше, яким часто грішать автори шпигунського кіно, навіть у тій же «Місії неможливій». Втім, у томкрузівській сазі його хоча б освіжили, звернувшись до теми штучного інтелекту — так би мовити, намагаються крокувати у ногу з часом. Тут маємо файли на флешці; ну, хоч не на CD-R, як бувало років 25 тому, і вже добре. Та й кібертероризм — давно не нове слово у екшн-фільмах. Згадаймо хоча б четверте пришестя Джона Маклейна.

Кейт Бекінсейл знаходиться у чудовій формі і хоч зараз затягуй її у спокусливий латекс і відправляй на війну з перевертнями. У початковій сцені акторка постає перед глядачем у перуці аля атомна блондинка Лоррейн Бротон, але далі діє вже у звичному вигляді, впевнено роздаючи стусанів поганцям. Руперт Френд сильно другорядний і майже марний, а це ж той хлопець, який перевтілився у Хітмена, нехай навіть у другій, ще більш провальній екранізації культової серії ігор. Рей Стівенсон, як і у торішній «Асоці», виглядає переконливо, але тут його персонажа буквально зливають. На жаль, це була одна з останніх ролей британського актора.

У підсумку «Код “Чорна канарка”» є у всьому посереднім шпигунським бойовиком, по самі краї напханим типовими жанровими тропами та нічим не примітним екшеном, котрий забувається вже через п’ять хвилин після перегляду. Це навіть не 110-мільйонний «Солт» з Анджеліною Джолі, з яким у новинки є сюжетні точки дотику. Фільм також не блищав оригінальністю, бувши далеким від того, щоб стати в один ряд з видатними представниками жанру. Це щось явно приземленіше, скромніше, менш амбітне. Тож дивитися варто хіба що у тому випадку, якщо ви завзято захоплюєтеся талантами Кейт Бекінсейл.