Від «чорної суботи» до «Ангелів Землі»: як світ уникнув апокаліпсису в Карибській кризі

Тематика ядерної загрози – моторошний тренд усіх світових ЗМІ сьогодення. Постійний шантаж, що виходить із Кремля, жовтневі ядерні навчання країн НАТО, фейк про відтворення атомної бомби українським ВПК...

Навіть те, що Нобелівську премію миру вручили японській організації, яка розповідає про жертв атомних бомбардувань, сприймається як натяк для всього людства.

Ми, звичайні люди, свято віримо в політику ядерного стримування, розум, добру волю і здоровий прагматизм світових лідерів. Та що там, навіть у тваринні почуття самозбереження Путіна у цьому разі віримо. Але не можна забувати і про ситуації, коли щось просто виходить із-під контролю. Техніка дає збій, помиляється людина чи Сонце своїми магнітними бурями дезорієнтує супутники. З моменту появи ядерної зброї зафіксовано сотні випадків помилкового спрацьовування систем раннього оповіщення запуску ракет із ядерними боєголовками. Понад 30 із них докладно описані журналістами. Кожен - із категорії «на межі».

І найчастіше такі ситуації відбуваються в період загальної напруги на планеті. Нині це війна в Україні. В історії найяскравіший і схожий епізод – Карибська криза, що тривала всього 13 днів, з 16 по 28 жовтня 1962 року, але ледь не призвела до катастрофи світового масштабу. Про те, як людство тоді змогло зупинитися і про доленосні епізоди Карибської кризи - у матеріалі Коротко про.

11 днів - на волосинку від війни

Все почалося 16 жовтня, коли на стіл президентові США Джону Кеннеді поклали фотографії радянських пускових установок, знятих літаком-шпигуном на Кубі. Холодна війна між СРСР і США з цього моменту стала стрімко переходити в гарячу фазу. Буквально на очах.

В американців обговорювалися два варіанти відповіді. Перший - висадитись на Кубі, що автоматично переросло б у збройний конфлікт. Другий шлях більш м'який - блокада острова із забороною проходу всіх кораблів. Кеннеді зупинився на другому. Природно, у Кремлі це сприйняли як акт агресії. Обидві країни максимально готуються до початку війни найближчим часом. 22 жовтня Кеннеді виступив у телезверненні до громадян США та радянського уряду, оголосивши про початок морської блокади. 24 жовтня блокада (названа карантином) починає діяти.

Далі було засідання ООН. На підвищених тонах сторони звинувачували одна одну у різних порушеннях. До речі, жодних рішень на ньому так і не було ухвалено. Посварилися і розійшлися. Потім був обмін листами з докорами та погрозами між Кеннеді та Хрущовим. Позиція Кеннеді була аргументованішою, та й військовий потенціал США перевершував радянський, що давало їм право «тиснути» на опонента. Хрущов вже тоді показав свою готовність до поступок, але до піку кризи було далеко. Він настав 27 жовтня, через 11 днів після початку загострення.

«Чорна субота» - щаслива для людства

Кульмінація кризи датується 27 жовтня, яка отримала назву «чорна субота». Починалося все з пострілів систем ППО, які пролунали недалеко від Гавани. Розрахунок радянських зеніток збиває літак-розвідник U-2. Цей залп міг стати першим у Третій світовій війні. Після цього американські військові наполягають – настав час військового вторгнення на Кубу. Кеннеді тримає паузу.

Того ж дня відбуваються ще дві події, що підштовхують світ до війни, але водночас вони ніяк не пов'язані з наказами керівників країн. Це спонтанно виниклі ситуації, коли все залежало від однієї, конкретно взятої людини.

Таких людей (часто званих «Ангелами Землі») у новітній історії було кілька. Це полковник підводного флоту СРСР Василь Архіпов і капітан ВПС США Вільям Бассет. Третій – підполковник ППО СРСР Станіслав Петров (див. У тему).

Василь Архипов був представником штабу на дизельному підводному човні Б-59, що прямував до Куби. Субмарину виявили кораблі США, які здійснювали блокаду острова. Залегле підводне судно атакували глибинними бомбами. На човні не було радіозв'язку, і екіпаж просто не розумів, що відбувається на поверхні. А може, там уже йде Третя світова? Командир запанікував, замполіт вагався, і лише Архипов був спокійний. Ситуація посилювалась тим, що на борту були торпеди з ядерними зарядами. І відмовити командира випустити їх в американців зміг лише Архипов.

Ще один «Ангел Землі» - Вільям Бассет - того дня (за деякими даними, це було вже 28 жовтня. – Прим. авт.) знаходився на американській військовій базі на японському острові Окінава. Будучи на бойовому чергуванні, він отримує по радіо зашифрований наказ атакувати крилатими ракетами території Китаю, КНДР та СРСР. Що змусило капітана засумніватися в коректності отриманого наказу, він сам так і не зміг пояснити. Але все-таки його виконання він відклав. Навіть наказав солдатам застрелити другого чергового офіцера, якщо він віддасть без погодження з ним команду до запуску. За кілька хвилин надійшло нове повідомлення: перший наказ був хибним.

Після «чорної суботи», що показала всю катастрофічність ситуації, криза була купована і завершилася вже 28 жовтня. Сторони пішли на поступки. Холодна війна на цьому не закінчилася, але домовлятися і знаходити спільну мову стали все ж таки більше.

На тему

Світ опинявся на межі кілька разів

Від 7 до 10 хвилин: дедлайн апокаліпсису

У наступні роки форсмажорні ситуації, пов'язані з ядерною зброєю, із лякаючою регулярністю також відбувалися саме в пікові моменти геополітичної напруги. Світ ще кілька разів стояв на останній сходинці біля прірви.

9 листопада 1979 року. «Потепління» відносин, що намітилося між США і СРСР, знову скасувалося. Кремль ухвалив рішення про введення військ до Афганістану, а Білий дім - про бойкот Олімпіади-80. У зв'язку з цим у Ставках двох країн чекали на можливі демарші з боку противника. І катастрофа ледь не сталася через просту технічну помилку. Того дня о третій годині ранку помічника президента США з національної безпеки Збігнєва Бжезинського розбудив телефонний дзвінок. Оператор повідомляв, що система раннього виявлення ракет зафіксувала: з боку СРСР до Америки летить 250 ракет. Повторний дзвінок посилив передбачувану небезпеку – летить уже 2200 ракет! У повітря вже було піднято винищувачі, а американські ракети переведено в стан бойової готовності. Бзежинський зібрався доповідати Картеру і чекати дозволу на атаку у відповідь. Рішення про це мало бути прийти протягом 7 хвилин. Але пролунав третій заспокійливий дзвінок. Виявилось, жодного нападу не було. Хтось із технічної служби випадково завантажив у робочу систему тренувальну версію програми. Бжезінський потім згадував, що навіть не став будити сплячу дружину, адже до світового апокаліпсису було максимум пів години...

26 вересня 1983 року. Відносини між ядерними державами знову загострились. Осінь 1983 року аналітики недаремно називають найскладнішою після Карибської кризи. 1 вересня радянський винищувач збиває корейський "Боїнг", який порушив державний кордон. Сприйняли за літак-шпигун, а в результаті вбили 269 мирних людей. На той час Рональд Рейган вже назвав Радянський Союз «імперією зла», а НАТО готувало в Європі наймасштабніші навчання зі сценарієм ядерної війни. Світ знову висів на волосині.

І ця волосинка ледь не обірвалася в ніч на 26 вересня. Тоді на пульт командного пункту «Серпухів-15» у Підмосков'ї надійшло повідомлення про запуск балістичних ракет із американської території. Сигнал передала нова космічна система попередження «Око». Взяли її на озброєння лише кілька місяців тому, і вважалося, що її можливості майже фантастичні. Оперативним черговим тієї ночі був інженер-аналітик підполковник Станіслав Петров (до речі, випускник Київського вищого інженерного радіотехнічного училища).

За інструкцією, він повинен був відразу повідомити про надходження сигналу командування і дати старт запуску удару у відповідь. Але... доля розпорядилася по-своєму. Офіцер цього не зробив, лише вніс до журналу чергування запис про хибне сповіщення. Чому?

По-перше, увімкнув логіку. Якби США атакували, то робили б це масово з усіх баз. А не з однієї та лише п'ятьма ракетами, як стверджувало «Око». По-друге, не було другої хвилі запусків. По-третє, Петров вважав завищеними можливості нової надсучасної системи. Потім він говорив: «комп'ютер-то за визначенням дурень».

А ще світові пощастило, що на чергування заступив саме він, адже того вечора інженер-аналітик підміняв на зміні колегу, звичайного офіцера ППО. Згодом він згадував: ті 18 хвилин, які минули від моменту отримання сигналу до передбачуваних прильотів, здалися йому вічністю. А винним, до речі, у збої було Сонце, що видало несподівану магнітну бурю та «обдурило» супутники стеження. «Око» модернізували, а Петров отримав догану за невчасний запис у журналі чергувань.