Мрії про науку. Як українські підлітки писали нашим полярникам

Коли ви були підлітком, що б відчули, якби вам випала нагода написати людям, які є суперпрофі в тому, чим ви захоплюєтесь? І не просто написати, а набратися сміливості й запропонувати власні ідеї? Науковці Національного антарктичного наукового центру України (НАНЦ) запитали підлітків, як вони уявляють майбутнє Антарктиди та нашої антарктичної станції «Академік Вернадський» 2096 року. Й не просто запитали, а оголосили конкурс «Вернадський-2096». Чому саме 2096-го? Тому що цього року виповниться рівно 100 років відтоді, як Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», нині — «Академік Вернадський».

За умовами конкурсу, в ньому могли взяти участь підлітки віком 12–18 років. Вони мали розповісти, як у майбутньому зміниться станція та сама Антарктида, які дослідження тут проводитимуть і які проблеми потрібно буде вирішувати. Тобто щоб узяти участь у конкурсі, потрібно було провести справжню наукову розвідку.

На конкурс подалося 29 підлітків із усієї України. Мало? З одного боку, так. А з іншого — багато. Адже дізнатися про конкурс можна було лише зі сторінки НАНЦ у соцмережах, і це означає, що конкурсантами стали ті, чиї вчителі чи батьки підписані на сторінку полярників, цікавляться наукою й привчають до цього дітей.

У конкурсі взяли участь діти з різних регіонів, але лідером тут є Чернігівська область, звідки надіслали аж 11 робіт. Честь і хвала тій учительці, яка так надихнула своїх учнів. Також помітно, що чимало конкурсантів навчаються в науково-природничих ліцеях. І це ще раз доводить, наскільки важлива профілізація. Дуже круто, що в деяких конкурсних роботах були посилання на науково-популярні блоги з природничих наук. Тих самих наук, із якими в школярів зазвичай великі проблеми (подивіться на результати PISA, ЗНО та НМТ, а також вступної кампанії).

Цей конкурс захоплених наукою підлітків зламав й інші стереотипи. В усіх освітніх дослідженнях і моніторингах діти з міст завжди дають фору сільським учням. А на конкурсі роботи дітей із села нічим не відрізнялися від робіт киян чи львів’ян, а переможницею стала дівчинка із села Конятин Чернігівської області — Діана Горбач. Друге місце — в Євгена Братиці з Борисполя Київської області, третє — в Тимофія Хобти з міста Городок Хмельницької області. Приз глядацьких симпатій і справжній шеврон полярної експедиції отримала одна з наймолодших учасниць конкурсу — Поліна Вовкула із села Софіївська Борщагівка Київської області.

Кожна конкурсна робота була по-своєму цікавою. Хтось робив презентацію з ілюстраціями ШІ. Хтось писав фантастичне оповідання. Хтось знімав відео. А головне — вони надіслали свої роботи науковцям і дуже тішилися тим, що кумири побачать їх, прочитають листи. Саме з таких речей і треба починати популяризацію науки. Й за це — окремий респект нашому антарктичному центру.

Мені запам’яталося відеозвернення 16-річної Вероніки Діброви, яка спочатку дуже ґрунтовно й по-дорослому виклала свої ідеї про майбутнє Антарктиди та станції «Академік Вернадський», а потім раптом відклала теку з доповіддю та показала на камеру сердечко. І сказала: «Я б хотіла звернутися до співробітників станції «Вернадський». Ви надзвичайно круті люди. Працювати в таких складних умовах, та ще й коли у тебе в країні війна, — це дуже стресово. Ви неймовірно хоробрі. Незважаючи на такі умови, наука в моїй країні продовжує розвиватися». А Марійка Поліщук дописала наприкінці свого фантастичного есе: «Бережіть себе».

У багатьох конкурсних роботах українські науковці — це ледь не кіборги, найкрутіші й найкращі люди на планеті. Й нехай в очах 29 підлітків, а не всього суспільства, та це обнадіює. Так, у майбутньому наші науковці спускаються в підземні озера для унікальних досліджень (робота Євгена Братиці), рятують людство від нових вірусів і бактерій за допомогою суперкрутого антибіотика (Діана Горбач). І навіть створюють спілку «Повернемо життя Землі» для вирішення екологічних проблем людства (Домініка Старченко), до якої потім приєднаються колеги з інших країн. А за дослідження магнітних явищ на станції «Академік Вернадський» українці отримають у майбутньому Нобелівську премію з фізики. «Розвиток іде, й Україна має чудові результати! Майбутнє за нами!» — написала у своїй конкурсній роботі Домініка Старченко. До речі, в усіх роботах звучить безкінечна віра в майбутнє та Україну.

Та війна, на жаль, однаково прокрадається у мрії наших дітей. Ось уривок із фантастичного конкурсного есе Євгена Братиці: «До нашої сучасної станції з крутим обладнанням рухався старезний крейсер зі знайомим остогидлим триколором. У радіо пролунав вигук: «Прєдлагаю здаться! В пратівнам случяє па вам будєт нанєсьон удар! Как понялі мєня?». Говорили ті, кому ні закон, ні договір не писані». Але читачі можуть не хвилюватися — за сюжетом оповідання українська наукова станція не лише вистояла, а й відповіла пошарпаному крейсеру сучасним вольфрамовим снарядом, який безшумно вихопився з магнітної колії та «послав крейсер разом з екіпажем на корм рибам». «Тепер, дай Бог, після розчистки дна від уламків, на станції «Академік Вернадський» у 2096 році можна жити спокійно…», — підсумовує юний автор.

Майже всі конкурсанти пишуть про те, що в майбутньому всі народи мають жити й співпрацювати в мирі, й тільки так людство зможе уникнути глобальних проблем. В Антарктиді будуть сучасні міжнародні лабораторії та коворкінги. «Антарктида зберігатиме свій статус континенту миру і безпеки, демонструючи, що навіть у найбільш віддалених місцях людство може знайти спільну мову і працювати на благо всієї планети», — пише Анна Руденко з Чернігова, міста, яке нещадно обстрілює ворог.

Конкурсанти надіслали багато наукових і технологічних ідей: про машини-швидкоходи та високотехнологічні всюдиходи, летючі лабораторії, диво-роботів та будинки з прозорими дахами. Не забули й про зміни клімату. Адже Антарктида — природний охолоджувач планети, і якщо через глобальне потепління сніги розтануть, це призведе до проблем для людства. Та Михайло Бабич знає, як із цим упоратися. Він пропонує виробляти просто на місці штучний лід. А електроенергію для цього отримувати з великої сферичної лінзи, наповненої водою. Так Антарктида перетвориться на всепланетний холодильник і не постраждає від потепління.

Аня Руденко й Віка Тишенко пропонують створити в Антарктиді кліматичні куполи, під якими підтримуватиметься комфортний для людей і тварин мікроклімат.

Віка вважає, що цілком реально побудувати підводні міста, розташовані під товщею льоду. Там люди зможуть жити й працювати. «Ці міста використовуватимуть геотермальну енергію для обігріву та освітлення, а також матимуть власні ферми для вирощування їжі», — мріє Віка.

Діана Горбач хоче зробити в Антарктиді 3D-заповідник, де за допомогою 3D-принтерів можна буде відтворити види рослин і тварин, що зникають.

Поліна Вовкула турбується, щоб тварини не постраждали від змін клімату й від людей (особливо якщо в Антарктиді буде багато туристів). Тому Поля вважає, що в майбутньому виникне нова професія — перекладач із мови тварин. Ця людина за допомогою особливого пристрою зможе розуміти почуття тварин і те, чи вони в безпеці.

До речі, про пристрої. Станіслав Лисенко пропонує, щоб наукове обладнання ремонтували просто в Антарктиді, а для цього на 3D-принтерах можна друкувати деталі та запчастини. А Віка Тишенко вважає, що в Антарктиді потрібно створити космічні ліфти, які доправлятимуть людей та вантажі на орбіту Землі. «Це значно спрощує космічні подорожі та робить їх доступнішими», — пояснює дівчина.

Можливо, зараз усі ці ідеї схожі на казку, та людство знає чимало прикладів, коли відкриття й технологічні винаходи, описані фантастами, ставали реальністю.

Ці конкурсні роботи проймають до мурах. З одного боку, неймовірно тішить, що в нас є такі діти, є ідеї, є майбутнє. З іншого — не хочу думати, скільки з них вирішать стати науковцями й залишаться в країні, коли виростуть. Та все ж таки хочу залишатися оптимістом.