«Тіні на лівому березі»: фільм-розслідування The Kyiv Independent про невидимі світу страждання українців в окупації

Холодного осіннього вечора 17 жовтня люди прийшли до Будинку кіно в Києві на кінопрем’єру. Робочий день, неприємна погода, постійні повітряні тривоги, які частково паралізують місто — і при цьому практично повна зала, яка вміщує 670 глядачів. Люди зібралися заради фільму-розслідування команди The Kyiv Independent про російські воєнні злочини «Тіні на лівому березі», хоч стрічка вже доступна на ютубі (україномовна версія — на каналі «Української правди», англомовна — на The Kyiv Independent).

 Глядачі, які прийшли на показ стрічки «Тіні на лівому березі»

Перед початком показу фільму на сцену вийшла головна редакторка The Kyiv Independent Ольга Руденко, яка представила роботу.

 Ольга Руденко, головна редакторка The Kyiv Independent

«Тіні на лівому березі» — фільм авторства Данила Мокрика про колишній відділок поліції у селищі Горностаївка на лівобережжі Дніпра у Херсонській області, який росіяни перетворили на катівню для цивільних українців, які опинилися в окупації.

 Постер фільму «Тіні на лівому березі»

Назву Данило Мокрик обрав не випадково — все те, що досі відбувається на окупованих територіях, ніби покрите мороком. Українські слідчі органи не мають доступу до цих територій, а поодинокі люди, яким усе ж вдається звідти вирватися, здебільшого бояться говорити, адже в них там ще перебувають родичі. Власне, образ тіней проходить крізь фільм червоною ниткою. І починається він із відповідного епіграфа з цитатою Данте Аліг’єрі: «Що бачив ти на дні? Чому ти роздивлятися готовий ці тіні покалічені, страшні?».

 Образ тіней у фільмі показали у співпраці з театральним бюро «Тіньова»

В основі сюжету — історія вбивства 28-річного жителя Горностаївки Руслана Руснака, який був ветераном АТО. Його викрали російські окупанти у листопаді 2023 року та закатували у колишньому відділку поліції.

 Раїса Руснак та її син Руслан

Мати Руслана Раїса Руснак у фільмі розповіла, що до того окупанти тричі його затримували. «Тоді просто побили й нічого такого», — сказала жінка в інтерв’ю. Згодом, уже розповідаючи про роботу над фільмом, Данило Мокрик звернув увагу на те, що жінка каже «просто побили» та що це «нічого такого». Тобто для людей в окупації це — буденність, норма.

Також у фільмі розповідається про низку інших історій викрадень, катувань і вбивств. Судячи з розповідей очевидців і потерпілих, росіяни арештовують людей із будь-якої, навіть найменшої причини — якась ознака прихильності до України, відмова передати росіянам своє майно, не так сказане слово й навіть погляд, який їм не подобається. Зокрема, у фільмі йдеться про Олександра Слісаренка, якого росіяни затримали у серпні 2022 року на власному подвір’ї та доля якого досі залишається невідомою.

 Колишній відділок поліції у Горностаївці росіяни перетворили на так званий «ОМВД Горностаевский», а насправді місце терору та катувань

Приміщення відділку поліції у Горностаївці стало центром цього терору. Складно навіть уявити, скільки людей через нього пройшли. Живими залишилися далеко не всі. Судячи з фільму, туди звозили людей не лише з навколишніх сіл, а й навіть із Нової Каховки, яка розташована за кількадесят кілометрів. Данило Мокрик у фільмі спілкується зі свідками та потерпілими, більшість із яких залишаються анонімними. Журналісту розповіли про низку людей, яких у Горностаївці закатували до смерті, зокрема — Володимира Ручку та Сергія Клопота. У розшуку цих людей команді The Kyiv Independent допомогли документатори проєкту Thruth Hounds, які взяли знімальну групу у свій виїзд до свідків.

Команда The Kyiv Independent установила імовірних виконавців та організаторів терору, зокрема так званого «начальника ОМВД Горностаевский» Андрія Полевщикова, який ще у 2021 році був начальником ОМВД Росії в Жовтневому районі міста Томська, але потім поїхав «працювати» на окуповану Херсонщину. Російські джерела повідомляли, що російські правоохоронці після загибелі Руслана Руснака нібито навіть намагалися притягнути до відповідальності Полевщикова та ще низку російських «поліцейських» за «перевищення посадових повноважень». Однак автор стрічки Данило Мокрик з’ясував, що реального притягнення до кримінальної відповідальності не було. Полевщиков та інші «поліцейські» з його відділку мобілізувалися до російської армії та отримали поранення, що і стало підставою для уникнення відповідальності.

 Андрій Полевщиков, із яким Данилу Мокрику вдалося поговорити телефоном

Про це Данилу Мокрику телефоном розповів сам Андрій Полевщиков. Журналіст втерся йому в довіру, придумавши легенду про організацію ветеранів МВС і нібито хотів надати підтримку.

Також у фільмі розказано про ще одного причетного до катувань у Горностаївці — «поліцейського» Володимира Плюхіна. Як установили журналісти, він є колишнім українським поліціянтом із Запорізької області, що перейшов на бік ворога з початком повномасштабного вторгнення. Один зі свідків зустрічав Плюхіна в Горностаївці ще в грудні 2022 року, коли той охороняв ув’язнених на вулиці Торговій. Інша жінка впізнала його за фото і розповіла, що влітку 2023 року він погрожував їй. Інформація про причетність «В.Плюхіна» до смерті Руслана Руснака в листопаді 2023 року була також опублікована в одному з анонімних російських телеграм-каналів.

 Володимир Плюхін, який був українським поліціянтом, але перейшов на бік окупантів і працював у Горностаївці

Стрічка присвячена пам’яті Руслана Руснака та всіх жертв російського терору у Херсонській області. Мама вбитого росіянами Руслана Руснака Раїса Руснак особисто прийшла на прем’єру.

 Раїса Руснак — мама вбитого росіянами Руслана Руснака

Цей фільм без перебільшень приводить до тями. Він розповідає про те, що на окупованих територіях терор — це норма, люди масово зникають, піддаються тортурам, їх убивають. Але притягнути до відповідальності воєнних злочинців наразі практично неможливо, як і потрапити на місце злочину та провести нормальне розслідування. Поки лівий берег окупований, усе, що відбувається там, — ніби суцільний морок жаху, відчаю та невідомості.

У залі панувала мертва тиша впродовж усього показу фільму і до закінчення титрів. Опісля — оплески глядачів. Коли вони вщухли, на сцену вийшла команда, яка працювала над фільмом, зокрема автор Данило Мокрик і керівниця відділу воєнних розслідувань The Kyiv Independent Євгенія Моторевська.

 Команда, яка працювала над стрічкою «Тіні на лівому березі»

Євгенія розповіла, що коли Мокрик понад пів року тому прийшов до неї з ідеєю зняти фільм про злочини, що тривають, вона поставилася до цього скептично. Бо дістати такі свідчення та показати те, що відбувається на територіях, до яких немає доступу, вкрай складно. 

 Біля мікрофона — Євгенія Моторевська, праворуч від неї — команда фільму «Тіні на лівому березі»

Данило Мокрик розповів, що спочатку мав ідею розповісти про випадки з кожної окупованої області й таким чином показати системність і масштабність російського терору на окупованих територіях. Пізніше він вирішив звузити пошуки до всього лівобережжя Херсонщини. Але коли спілкувався зі свідками звідти, дуже багато історій вели саме до Горностаївки. Тож журналіст вирішив: ніщо краще не покаже системність і масштабність цього жаху, як приклад одного невеликого селища, в якому викрадено та закатовано так багато людей, і терор не зупиняється протягом усього часу окупації. Насправді ж, додав Данило Мокрик, таких точок терору на окупованій частині Херсонщини безліч і всюди українцям доводиться страждати.

 Данило Мокрик

«Ми цим фільмом хотіли показати, що на окупованих територіях, зокрема на окупованому лівому березі Херсонської області триває системний окупаційний російський терор. Ми хотіли показати, що це означає для тих людей, які там залишаються, для тих українців, які досі там, з чим щоденно їм доводиться мати справу», — сказав він.

 Ольга Руденко

Ольга Руденко в продовження цього додала, що на початку повномасштабного вторгнення всіх вразило те, що відбулося в Бучі й Ірпені. Але зараз, коли фронт більш статичний і таких страшних відкриттів немає, може скластися враження, що це був якийсь короткостроковий вибух жорстокості та що зараз уже все внормувалося і такого більше нема. «Ні, це все триває — і в не менших масштабах. Люди там живуть у постійному страху», — сказала вона.

Одна з глядачок, яка ставила запитання, сказала, що сама не так давно виїхала з окупованої частини Херсонщини й буквально за день до прем’єри була в Подільському відділку поліції, де писала заяву про ще один злочин, про який їй стало відомо. Але там до цього поставилися байдуже та не виявили жодного інтересу і навіть співчуття.

 Данило Мокрик відповідає на запитання глядачів

Данило Мокрик сказав, що поруч із такими випадками є багато правоохоронців, які роблять усе, що можуть, тож не варто узагальнювати. Зокрема, каже він, прокуратура Херсонської області попри те, що не має доступу до тих територій, усе одно намагається доводити справи до логічного завершення. Цьогоріч до суду передали справу проти двох ідентифікованих російських військових, які в травні 2023 в іншому селі на окупованій Херсонщині застрелили 64-річного чоловіка в його ж домівці. Їх судитимуть заочно.

 Данило Мокрик 

Інша глядачка запитала автора стрічки, як, на його думку, можна подолати прірву між українцями, які пережили окупацію, та українцями, яким пощастило ніколи з цим не стикатися. Мокрик згоден, що прірва є і вона зростає, та назвав це проблемою. За його словами, одним із методів подолання цієї прірви є перегляд таких стрічок навіть попри те, що вони некомфортні.

«Дивлячись ці фільми, пропускаючи крізь себе той досвід і біль, про які говорять герої фільму, ти робиш крок їм назустріч, починаєш краще їх розуміти. В цьому сенсі дуже сильно розчаровують люди, які під анонсами наших фільмів пишуть: “Ні, це занадто складна для мене тема, занадто болюча”. Ця прірва побудована на бажанні людей заради власного комфорту відмежуватися від чужого болю — начебто чужого, хоча всі ми як українська нація є частиною спільноти. Для того, аби подолати цю прірву між людьми, які не знають, що таке окупація, що таке воєнні злочини, і тими, які це пережили, потрібно, аби перші погодилися відкинути свій комфорт заради того, аби розділити біль і трагедію інших», — сказав він.

 Ольга Руденко та Данило Мокрик на сцені Будинку кіно

Але The Kyiv Independent — це англомовне видання і його команда працює насамперед на іноземну авдиторію, тож ця стрічка несе іноземцям важливе повідомлення.

«Зараз є багато розмов і мирних планів, які передбачають у тому чи іншому вигляді заморозку конфлікту і де-факто залишення українських територій під контролем Росії. І при цьому дуже мало говориться про те, що це означатиме для людей, які живуть на цих територіях. Бо коли ми говоримо про торг територіями, то ми маємо розуміти, що це — і торг людьми, і торг людськими долями. Цим фільмом ми хотіли показати, що це означає. Це означає залишити українців, які перебувають на територіях, окупованих Росією, і з різних причин не можуть звідти виїхати, на поталу російському терору. Це — гра не з землею, не з ґрунтом, це — гра з людським болем і людськими трагедіями», — підкреслив Данило Мокрик.

Ольга Руденко продовжила, що робота над фільмом не завершується, коли його змонтували та продемонстрували на великих екранах і в ютубі. Після цього команда проєкту працюватиме над тим, аби максимально популяризувати фільм за кордоном і донести іноземцям усі ці сенси. Бо світ має знати, яким є обличчя російської окупації.

У тексті використані фото Максима Поліщука, «Детектор медіа», та скриншоти з фільму «Тіні на лівому березі»