Валентин Гайдай: Мая Санду переориентируется на Москву?

Цей текст доступний українською мовою

Одразу в чотирьох країнах-сусідках нашої держави найближчим часом відбудуться президентські вибори: в Білорусі, Польщі, Румунії та Молдові. Безумовно, всі ці згадані країни є важливими, як для України, так і для всієї Центральної та Східної Європи, адже після російсько-української війни саме в цих країнах буде створюватись фундамент майбутньої системи колективної безпеки в Європі й саме ці країни мають бути прогнозованими для Києва в своїй зовнішній політиці.

З Білоруссю, Румунією та Польщею більш-менш картина зрозуміла. Лукашенкові, очевидно, вдасться без особливих труднощів переобратися – опозиція розгромлена після протестів 2020 року, а в Білорусі ліквідовано останні залишки демократії, сотні тисяч людей, які не підтримували Лукашенка, виїхали з Білорусі впродовж останніх 4-5 років. Хоча, гіпотетично, можливі й інші сценарії, оскільки Лукашенко вже натякав, що йому рано чи пізно доведеться піти, а його відносини з Москвою – далеко не ідеальні й за низкою джерел в Кремлі вже давно подумують замінити його на більш лояльного.

В Румунії за владу будуть боротися кілька кандидатів, загалом проєвропейського напрямку, серед яких й Орбан, тільки не угорський, а його румунський однофамілець – Людовік Орбан, який був раніше прем’єром Румунії.

В Польщі чинний президент А. Дуда закінчує свою другу каденцію та не зможе більше балотуватися. Відтак, очікується напружена боротьба між «Правом та справедливістю» та «Громадянською платформою». Проте, для України в цілому ситуація в Польщі є прогнозованою – і гіпотетичний кандидат від «Права та справедливість» і кандидат від «Громадянської платформи», яким може бути Р. Тшасковський, будуть продовжувати підтримку України та наш курс в ЄС та НАТО, хоча й не без незручних моментів історії, торгівельних суперечностей між країнами.

А от де ситуація буде реально цікавою це – Молдова. Справа в тім, що з кількох джерел з Молдови – журналістів, громадських діячів, надходить цікава та водночас тривожна інформація щодо можливої проросійської переорієнтації Маї Санду, яка має всі шанси переобратися на другий президентський строк.

Про що говорять джерела? Мова йде, не більше, не менше, як про кураторство над Маєю Санду з боку ФСБ та нібито її контакти з Дмитром Козаком, тим самим, який до початку повномасштабної війни курував у Кремлі питання Донбасу. Окрім цього, подейкують, що фінансування передвиборчої кампанії Санду буде здійснюватись фактично з російського гаманця – з фондів пов’язаних з російськими олігархами.

Поки що це лише сутки. Але чи буває дим без вогню? Спробуємо розібратись.

По-перше, російський вплив за останній час набув дійсно суттєвої ваги в Молдові за прикладом з Грузією й на сьогодні цілу низку молдовських політиків, в тому числі кандидатів в президенти, так чи інакше пов’язують з РФ. По-друге, не вперше молдовських політиків та можновладців підозрюють у зв’язках з Росією або фінансуванням з боку скандальних олігархів, як це було з попередником М. Санду – І. Додоном. Як відомо, його не лише називали проросійським, а й підозрюють у отриманні грошової винагороди в розмірі бл. 1 млн дол. від опального олігарха та політика В. Плахотнюка.

А в останні тижні перед виборами президента ситуація взагалі набула найвищого градусу, про що писав й ряд українських ЗМІ. Так, з інформації у ЗМІ, а два тижні до дня виборів росіяни дещо скоригували тактику і деякі кандидати отримали вказівки або підтримати найбільш рейтингового Олександра Стояногло, або взагалі знятися з вибрів. Набула розголосу ситуація навколо кандидата Ренато Усатого, який займає третю сходинку президентського рейтингу. Він відмовився знімати свою кандидатуру на користь Стояногло після чого отримав прямі погрози вбивством з боку ФСБ.

Але повернемося до інформації про нібито контакти Маї Санду з російськими можновладцями та спецслужбами. Що могло спонукати її до такого кроку та що вона могла пообіцяти взамін фінансової підтримки? Як вже було зазначено, ситуація в Молдові певною мірою нагадує ситуацію в Грузії, де певна частина політикуму офіційно декларує проєвропейські наміри, проте, насправді обстоює проросійський вектор зовнішньої політики. В Молдові, як і в Грузії існує проросійський анклав – Придністров’я, де й досі наявний російський контингент під видом миротворців, окремо є Гагаузія, яка хоч і де-факто не виходила зі складу Молдови, як Придністров’я, але також є інструментом впливу Москви через місцеві проросійські еліти. Також в Молдові мешкає ще значна частина пострадянського або проросійського населення та, власне, як і в Грузії є страх російської агресії та поглинання Росією в тому чи іншому варіанті. Звісно, у випадку з Молдовою це звучить дещо утопічно, оскільки РФ та Молдова не мають спільного кордону, але через вище наведені факти – п’яту колону та сепаратизм дійсно є ризик проросійського реваншу та суспільно-політичної кризи.

Враховуючи практично відсутність реальних успіхів РФ на фронті воєнному, Москва вдається до своїх улюблених маніпуляцій на фронті інформаційному, політичному та дипломатичному. Тож, цілком можна припустити, що з Санду технологи Кремля хочуть зробити чергового проросійського лідера європейської держави у демократичній обгортці й таким чином, послабити міжнародне становище України її торгівельні та транзитні спроможності, адже нині Молдова відіграє неостанню роль в логістиці та економічних зв’язках України з Південно-Східною Європою. Перші дзвіночки цього вже є, адже ряд ЗМІ та експертів припустили думку, що зближення Санду з Москвою вже відбувається, наприклад, в питанні щодо постачання та розрахунків за газ.

Загалом, на відміну від тієї ж Білорусі, правлячий режим якої є співагресором та союзником Путіна, з боку Молдови не буде якоїсь суттєвої загрози для України, хоча й мати чергового Орбана в спідниці також не хочеться. Втім, слід пильно стежити за тенденціями наступних 2-3 місяців.