Під обстрілами і попри відсутність покупців: як у прифронтовому Нікополі виживають підприємиці

У місті досі мешкають понад 60 тисяч людей.

Продавати попри відсутність покупців, працювати під обстрілами, і при цьому примудрятися волонтерити. Це про приватних підприємиць Нікополя. Вони змогли перелаштувати свої справи під реалії повномасштабної війни. Окупанти від них за якийсь десяток кілометрів, постійні “прильоти” артилерії та дронів. А нікопольські бінес-леді розширюються та започатковують нові проєкти.

Про підприємництво в зоні бойових дій, розповіла кореспондентка ТСН Анастасія Невірна.

Сирени та вибухи — звуки прифронтового міста, якими Нікополь зустрічає гостей і до яких вже привчив своїх жителів. Попри це тут досі мешкають понад 60 тисяч людей. Працюють кав’ярні, магазини, курсує громадський транспорт.

Встигнути і попрацювати і допомогти фронту намагається пані Наталя. Магазин відчиняє лише на кілька годин на день.

“Ми працюємо з 12 до 18 години. До 12 години я волонтерю. І волонтер, і жінка, і мама, і продавчиня, і бізнесмен, і налогоплатник — все в одному флаконі, і мені це подобається”, — каже жінка.

Вона вже 30 років в торгівлі. З 2014 кількість її магазинів з п’яти зменшилась до одного. Однак підприємиця тримається.

“Магазин у мене жіночий, якби був би чоловічій, я мабуть все звідсіля би віддала на фронт”, — каже жінка.

Син пані Наталі пішов воювати з перших днів повномасштабки. Невдовзі попросив допомоги для себе та побратимів. Так магазин модного одягу перетворився на волонтерський пункт.

“Тут у мене була отака гора, понаносили шкарпетки, каву чай. Перші дні я навіть плакала від того, що в нас такий люд, настіки ми дружні, згуртовані”, — розповідає Наталя Пилипенко.

Згодом, постійні клієнти стали навідуватись за покупками. Триматись каже Наталя, вдається завдяки податковим пільгам для бізнесу у зоні бойових дій, кредитам, та орендарям, що з розумінням ставляться до ситуації.

“Покупці, ви бачите, що їх дуже мало, їх практично мало. Буває таке, що в мене за тиждень дві продажі і все, і це викладається на оці потреби, оці і оці”, — каже жінка.

Утім довго зводити бухгалтерію пані Наталі ніколи. Чекають волонтерські справи.

Христині з мріями про власний бутік довелось розпрощатись ще на початку повномасштабною вторгнення.

“Ми знімали приміщення, хотіли його облаштувати, було багато клієнтів, але через повномасштабне вторгнення ми переїжджали, і десь на рік робота просто зупинилась, і ми її відновлювали знову”, — каже Христина Резнікова.

Торгівлю довелось перевести в інтернет. І справа пішла. Паралельно, із чоловіком виграли грант і запустили соціальний табір для дітей із зони бойових дій. Відпочити там змогли вже кілька сотень дітей.

“Для дітей Нікополя і дітей, які пережили окупацію. Херсон, наприклад. Вісім місяців діти жили в підвалах, ми їх вивозили по гранту на Дагобрат, і вони відпочивали, гуляли соціалізувались. Ми працювали з психологами з ними”, — розповідає жінка.

Попри щоденні обстріли Христина з донько лише на кілька місяців виїжджали з Нікополя. Бо як інакше житиме місто?

“Це питання про силу духу і про боротьбу напевне, бо я вважаю, що це мій дім, я маю все зробити для того, аби всі взяли приклад. Тут люди об’єднуються, вони працюють відкривають свої магазини кав’ярні, відкривають пекарні. І взагалі ми всі тут як одна велика сім’я”, — каже підприємиця.