Тест із медіаграмотності вперше вийшов за межі «інформаційної бульбашки». Що далі

17 жовтня в Україні втретє пройшов Національний тест із медіаграмотності. Цього року інтерес до нього був набагато більшим, ніж у попередні два роки. Кількість людей, які намагалися пройти його одночасно, навіть на деякий час паралізувалароботу сайту Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр». Команда проєкту, з огляду на суспільний інтерес, продовжила можливість пройти тест до неділі, 20 жовтня. За перший день 200 тисяч користувачів зробили спробу пройти тест, до інформаційної кампанії долучилися десятки великих і маленьких бізнесів, які у своїх соцмережах закликали українців пройти тест. Також у промоції тесту брали участь зірки шоубізнесу та блогери.

Користувачі в соцмережах поширювали результати своїх тестів, радіючи високому рівню власних відповідей. Але технічні проблеми та самі питання в цьому тесті викликали й негативні коментарі. Зокрема критикували тест через відсутність можливості перевірити, які відповіді правильні, а які ні. «Детектор медіа» звернувся за коментарем до керівниці «Фільтру» Олени Кравченко, яка розповіла  про роботу команди над тестом та його просування в соцмережах (читайте його тут). Окремо вона додала, що перевірити правильні відповіді в тесті можна — відповіді на запитання опублікують на сайті після завершення. Оцінювали результати тесту проміжком балів, а не точною кількістю правильних відповідей.

«Річ у тім, що ми хотіли додати бали, але це збільшило навантаження на сайт. Вийшло так, що ми публікували лише рівень балів, які набрали. Ті учасники, які позначали отримання сертифіката, дізнаються точну кількість балів, коли отримають його. У сертифікаті відображена точна цифра», — сказала Кравченко.

MediaSapiens поговорив із медійниками про те, наскільки вдалим вийшов цього року тест і що можна було б у ньому покращити в майбутньому.

Тимофій Брік, очільник Київської школи економіки, керівник соціологічних досліджень:

— Я проходив тест зі смартфона. Може, це якісь проблеми з девайсом, а може — проблема тесту, але я не побачив демонстрації правильних відповідей. Я так і не дізнався, а де ж я помилився та чому.

Загалом питання дуже прості, майже «занадто» прості варіанти відповідей. Моя гіпотеза, що ціллю тесту є не питати, а навпаки, в ігровій формі підказати очевидні правильні варіанти.

Мені сподобалася частина про Клавдію Петрівну. Мені здається, що у багатьох людей немає якогось уявлення про етикет і правила в інтернеті. Моє покоління зростало в інтернеті, чатах, форумах, ми були модераторами й проходили модерацію. Пройшли «школу» сварок в інтернеті. Але багато людей старшого покоління не розуміє, як писати коментарі. Думаю, що це корисно, — показувати такі приклади.

Оксана Мороз, тренерка з інфомедіагігієни та медіаграмотності, авторка просвітницького ютуб-проєкту «Як не стати овочем»:

— Якщо цей тест задумували як промо і легке навчання, то дуже чітко треба зрозуміти його цільову аудиторію. Цього року під час проведення тесту з медіаграмотності ми вперше вийшли за межі «інформаційної бульбашки». І це мегакруто. Але з іншого боку утворився розрив між тими, хто вже не перший рік у темі, їм було відчутно легко, нецікаво, і в дечому цей тест дублював те, що було в попередні роки. Натомість людям, які вперше зіштовхнулися з поняттям медіаграмотності та вперше проходили тест, було складніше, тому що тест уже «виріс» із цієї промофункції та тестування базових знань. Важливо розділяти згадані цільові аудиторії, як на мене. Це легко зробити технічно. Для тих, хто вже не вперше проходить тест, доцільно пропонувати трохи інші питання, ніж тим, хто проходить уперше.

Другий важливий момент: хоч цей тест і проходить у рамках Тижня медіаграмотності, але він не про те, щоб визначити рівень медіаграмотності. Тут дуже важливо не завищити очікувань. Наші люди дуже хочуть простих рішень складних проблем. Коли вони проходять тест і отримують рівень «гуру», якого досягнути достатньо легко, легко на цьому розслабитися. І це помітно по радісних відгуках у соцмережах з приводу того, що «я — гуру». Краще говорити, що тест — про зменшення ризику отримати шкідливі впливи. Над цим слід подумати, щоб не було некоректних завищених очікувань. Ну і загалом, на мою думку, нам треба відходити від поняття «медіаграмотність» для широкого загалу — але це предмет окремої дискусії.

Важливий момент — самі питання та відповіді на них. Це все-таки промотест, і важливо, щоб у нього закладали речі, які людина одразу зможе використовувати у повсякденні. Треба фокус на чомусь, що людина може взяти й виконувати. Навчити людей розрізняти анонімні телеграм-канали та навертати людей до «білого списку» медіа, працювати з покращенням репутації медіа загалом.

Дуже важливо, як ми це робимо. Якщо у вигляді тесту щороку замірюємо, як градусником, це — одна справа. Інша ж, коли протягом року фіксуємося на певних речах і тест є одним з елементів такого фокуса, тоді б усе було більш ефективно.

Україна вже виросла з коротких формальних штанців медіаграмотності. В нас інший рівень проблематики, інший рівень експертизи та спільнота експертів, людей, які є носіями та лобістами медіаграмотності, має підходити до цього більш комплексно, більш продумано та ставати зразком для інших країн.

Якщо для певної країни проведення такого тесту може бути формою актуалізації проблеми, у випадку України — це не так. Коли ми будемо думати про це комплексніше, тест буде іншим. Варто змінити підхід, він має бути не формалізованим і не зводитися до того, що проводимо тестування, бо так вирішили, а з урахуванням того, що ми хочемо цим тестом досягнути. Якщо ми вже зробили цей крок у позаформалізм, то було б дуже добре це продумати.

Тест, відверто кажучи, — не дуже добрий інструмент для промо, є кращі, але якщо ми його вписуємо у цю лінійку, він може давати ефект. Треба зрозуміти, що ми від нього хочемо. Ми бачимо, що люди хочуть проходити тести, але здебільшого йдеться про розважальні. Ми також бачимо, що бізнес готовий долучатися і буде це робити й надалі.

Цей тест був не такий, як у минулі роки, «неформальний». Я бачу багато зрушень. Абсолютно не згідна з критичними дописами у стрічці про те, як «усе погано».

Олексій Харченко, експерт Інституту інформаційної безпеки, член Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України:

— Останніми роками все більше людей доєднується до Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, який щороку організовує Українське радіо — флагманський радіоканал Суспільного мовлення. Він уже встиг стати чи не «наймасовішим флешмобом, що об’єднує українців в усьому світі». Подібні заходи — хоча і є символічними, але їхній вплив важко переоцінити. Приємно, що в цифрову епоху в Україні започатковується новий символ для української цифрової спільноти — Національний тест із медіаграмотності.

Окрім того, що тест може стати символом, він також виконує й інструментальну функцію — на додачу до опитувань і фокус-груп може дати краще розуміння, де та яка допомога потрібна українцям для більш впевненого і безпечного пересування цифровим простором. Зокрема, які навички та в яких демографічних групах потрібно більше розвивати.

Приємно, що в межах Глобального тижня медіаграмотності ЮНІСЕФ, який пройде з 24 по 31 жовтня 2024 року, «Суспільне Культура» також підтримало національний проєкт із медіаграмотності Міністерства культури та стратегічних комунікацій «Фільтр» і проведе Національний урок із медіаграмотності 31 жовтня об 11:00 на телеканалі та ютуб-каналі «Суспільне Культура».

Загалом це гарний почин та ініціатива, яка має гарні шанси стати важливою частиною освоювання цифрового світу. Але як у фахівця в мене все ж виникло кілька питань, над якими довелося подумати. Найперше, що пригадую — це питання про згенеровані штучним інтелектом зображення, а також формулювання питань і відповідей, які можна неоднозначно трактувати. Крім того, були питання досить специфічного характеру, відповіді на які цілком можуть знати нефахівці, зокрема, які стосуються висвітлення чутливих тем. Інколи можна було помітити й поодинокі технічні недоліки.

Однак те, що мені вдалося пройти тест до кінця з першого разу, говорить про його життєздатність. Тема тесту — медіаграмотність. Проте блок із кібербезпеки говорить про те, що тест більше про цифрові навички.

Загалом, у п’яти блоках подані переважно типові приклади, з якими кожен із нас стикається. Але деякі варіанти відповідей, особливо коли потрібно обрати кілька варіантів, розраховані на фахівців і, швидше за все, не були простими для тих, хто не так ґрунтовно знається на цій сфері. Тому попри загалом правильну концепцію та підхід, було б добре на майбутнє поглянути на формулювання питань і відповідей з погляду нефахівців і зробити наголос на просвітницьку роль тесту. Так, було б доречно, на мій погляд, перед проходженням подати матеріали для ознайомлення, що покращило б рівень поінформованості.

Цей тест корисний абсолютно всім, хто хоче перевірити свої знання. А «флешмобний» характер робить його більш захопливим. Інформаційна кампанія була якісною. Як я не намагався уникнути його і вже тішився, що я, мабуть, настільки фахівець, що точно не представник цільової аудиторії, але все ж тест наздогнав мене. І це дуже добре!

Окрім кампанії, що досягла мети, — я бачив, що більш як 200 тисяч українців узяли у ньому участь, — долучення комерційних компаній, які розмістили промоційні та просвітні повідомлення, безперечно має позитивне значення.

Основним недоліком, на мій погляд, є те, що цей тест стоїть дещо окремо від комплексу заходів, спрямованих на підвищення обізнаності та медіаграмотності. Помітно, що розробники не розраховували на популярність тесту. Це призвело до вибору не настільки потужної технічної платформи для його організації, що й викликало технічні складнощі: підвисання, затримка з опрацюванням відповідей та інших нюансів. Ще одним суттєвим недоліком я б назвав відсутність просвітницького компонента безпосередньо в тесті після вибору відповіді. Хоча б невеличке роз’яснення щодо коректності чи некоректності відповіді допомогло б закріпити навички тим, хто знав чи вгадав, і опанувати нове знання тим, хто помилився.

Сама ідея — позитивна, як я вже зазначив вище. Але є певні нюанси. Так, цікавим моментом є те, що цей тест перегукується з «Цифрограмом» — національним тестом на цифрову грамотність. На мій погляд, ліпше було б поєднати ці тести, якщо є спільні блоки. Або ж сфокусуватися на унікальних речах.

На майбутнє насамперед я б порадив визначитися, наскільки важливою є просвітня компонента тесту та як він вписаний у заходи з поліпшення медіаграмотності. Я б радив більше вірити в українців і запасатися більш потужними і якісними технічними рішеннями.

Також я б радив робити наголос на ігрові моделі. Наприклад, уже був створений прекрасний тест-гра «Маніпулятор. Cтвори найгірше ЗМІ та стань популярним», яка в ігровій формі дозволяє опанувати практичні навички. На мою думку, гейміфікація дозволяє краще донести зміст питань і водночас є платформою для розвитку цієї ідеї в майбутньому та сприяє поширенню контенту користувачами.

Альона Романюк, медіаекспертка, фактчекерка, головна редакторка проєкту «По той бік путінської брехні» й авторка проєкту «НотаЄнота», викладачка:

— Я пройшла тест, як і кілька груп студентів, із якими я працюю. Мені він підійшов для роботи зі студентами.

Сам по собі тест — хороший спосіб привернути увагу до теми медіаграмотності, фейків, маніпуляцій, дезінформації. Є чіткий поділ на блоки та визначена кількість питань у них, що допомагає правильно розпланувати час на проходження. Для тесту підібрано теми, з якими можна працювати зі студентами або іншими аудиторіями. Викладачі, вчителі, тренери можуть використовувати його як вступ до теми, а далі, відштовхуючись від цього, вибудовувати свої заходи, тренінги, навчальні плани.

Маю кілька побажань, які, вважаю, доцільно врахувати надалі. З універсальністю питань, як мені видається, команда «Фільтра» впоралася. Однак окремі викликали у мене як у людини, яка працює у цій сфері, неоднозначну реакцію, проте, мені здається, у великої кількості учасників вони не викликали зауваг.

Наприклад, було питання, як краще підбирати паролі. Я не рекомендую вводити свій пароль на різних сервісах.

Що ж до питання про ботів, то, як на мене, зараз настільки розмита межа між ботами та справжніми користувачами, що визначати стає усе складніше. Понад те, існує проблема, що акаунти здають в оренду. Тому, як на мене, це питання не таке актуальне для включення у тест. Проте це гарний спосіб, щоб розглянути цей приклад. Я буду розглядати таку тему зі студентами під час заняття.

Мені не вистачило одного-двох питань стосовно тіктоку, який багато людей в Україні використовує як джерело інформації або для того, щоб відволіктися та розважитися.

Думаю, наступного року команда «Фільтра» враховуватиме це. Перед тим, як запускати тест, доцільно віддати його на апробацію фахівцям із медіаграмотності, щоб удосконалити певні питання та зробити їх більш відповідними до інтересів аудиторії.

У будь-якому разі, мені основні тематичні блоки «лягають» у програму роботи зі студентами для того, щоб ввести їх у тему.

Олексій Панич, філософ, громадський діяч, член Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України:

— Вважаю, що цей тест є добрим за задумом, але дуже неякісним за виконанням. Власне, похвалити розробників я можу лише за одне: такі тести з медіаграмотності справді потрібні! А проблеми з виконанням я би розділив на два рівні.

Перший — концептуальний: що таке, власне, «медіаграмотність»? Тест поділено на п’ять тематичних розділів, зокрема «Кібербезпека» й «Етична поведінка та взаємодія з контентом». Тут виникає питання: чи стосується медіаграмотності, наприклад, уживання фемінітивів або заходи безпеки під час приєднання до громадського wi-fi? Я маю сумніви, що це так.

Другий — рівень конкретних запитань, серед яких, на жаль, чимало некоректних — на рівні або постановки питання, або запропонованих відповідей. Ось найбільш кричущий приклад:

«Перед вами фотопортрети двох людей. Одне з облич справжнє, інше — згенероване штучним інтелектом. Оберіть правильну відповідь.

1. Фото 1 згенероване ШІ, а фото 2 — справжнє.

2. Фото 2 згенероване ШІ, а фото 1 — справжнє.

3. Обидва фото несправжні.

4. Обидва фото справжні».

Якщо вже сказано, що «одне з облич справжнє, інше — згенероване штучним інтелектом», який сенс пропонувати відповіді 3 та 4? Як узагалі розробники тесту припустилися такого явного алогізму?

Принагідно скажу, що обрати «правильну» відповідь між варіантами 1 та 2 тут можна хіба якщо просто в процесі проходження тесту завантажити собі обидва фото й погуглити їх (але навряд чи розробники тесту розраховували на такий алгоритм пошуку відповіді). Адже, на мою візуальну оцінку, обидва фото можуть виявитися: а) справжніми; б) справжніми, але відредагованими в графічному редакторі (на зразок Adobe Photoshop); в) згенерованими ШІ. Отже, з чотирьох запропонованих відповідей дві суперечать умовам поставленого питання, а для вибору між двома іншими найпростіше підкинути монетку.

Ще один приклад:

«Ви перебуваєте у громадському місці, наприклад, у кафе, і хочете приєднатися до доступної мережі Wi-Fi. Які заходи безпеки слід врахувати? Оберіть усі правильні відповіді.

1. Використаю мобільний інтернет від свого оператора замість загальнодоступного Wi-Fi.

2. Вимкну автоматичне підключення до загальнодоступних мереж Wi-Fi на своєму пристрої.

3. Здійсню банківську операцію через загальнодоступний Wi-Fi, адже це зручно.

4. Використаю VPN-сервіс для шифрування даних під час підключення до загальнодоступної мережі Wi-Fi».

Якщо в умові сказано, що ви хочете приєднатися до доступної мережі Wi-Fi, який сенс пропонувати відповіді 1 та 2? Адже вони обидві, знов-таки, суперечать умовам поставленого питання (виходить, що якщо ви хочете це зробити, правильна відповідь — «не робіть цього»). І це при тому, що відповідь 3 очевидно неправильна, а відповідь 4 не рятує від небезпеки користування загальнодоступним Wi-Fi (тут радше потрібен надійний firewall, який захистить смартфон від проникнення з інших пристроїв у цій же локальній мережі).

Ще один приклад:

«Ви отримали повідомлення з проханням підписати петицію щодо присвоєння звання Героя України загиблому захиснику або захисниці. Посилання на петицію виглядає підозріло. Що ви зробите, щоб убезпечити себе? Оберіть усі правильні відповіді.

1. Перевірю, чи посилання веде на справжній сайт петицій: petition.president.gov.ua.

2. Авторизуюся на сайті петицій через свій WhatsApp, щоб швидко підписати петицію.

3. Поділюся посиланням з друзями, щоб вони теж могли підписати петицію.

4. Перевірю, чи сайт петицій просить авторизуватися через електронний підпис або “Дію”, а не через соцмережі чи месенджери».

Тут узагалі немає коректної відповіді: адже відповіді 2 і 3 очевидно неправильні, проте відповідь 1 не враховує, що є й інші справжні сайти петицій (наприклад, petition.kmu.gov.ua), а відповідь 4 не враховує, що несправжні сайти також можуть просити авторизації через електронний підпис.

Останній приклад:

«Ви натрапили на таку новину в мережі. Якою буде ваша перша реакція?

Українців атакують отруйні павуки?: у мережі несеться справжній “апокаліпсис”

1. Скоріше поділюся новиною в чатах із друзями, рідними та колегами, щоб вони остерігалися потенційних місць скупчення павуків.

2. Як справжній арахнофоб зачинюся в кімнаті й нікуди не виходитиму.

3. Репостну новину в соцмережах і порекомендую поширювати далі, щоб якомога більше людей дізналося про небезпеку.

4. Пошукаю інформацію про це на інших каналах, спробую знайти першоджерело, спробую з’ясувати, чи це не фейк».

Вочевидь, упорядники тесту вважали «правильною» відповідь 4. Але «справжній арахнофоб» — а такі є! — цілком може обрати відповідь 2, і для нього, з урахуванням його фобії, ця відповідь не буде неправильною. Крім того, тут бракує найдоречнішої відповіді: «Проігнорую новину, бо клікбейтний заголовок одразу показує, що на це не варто звертати серйозної уваги».

Це не всі приклади проблемних запитань і відповідей, але досить і цього.

Як видно з цих прикладів, тест розробляли люди, які нечітко уявляють собі, що таке медіаграмотність, і не дружать з елементарною логікою; ба більше: навіть не в змозі уважно перечитати те, що самі ж написали.

Інформаційна кампанія з просування цього тесту була прекрасною; бачив, що багато бізнесів долучилися до цього просування pro bono. Тим сумніше, що вони з таким ентузіазмом поширювали вкрай неякісний продукт — вочевидь повіривши організаторам тестування на слово.

Один мій колега в процесі обговорення цього тесту у фаховому колі попросив chatGPT скласти тест на медіаграмотність українською мовою з 10 питань із 4 варіантами відповіді кожне (зокрема лише одне правильне). Побачивши результат, я можу зробити ще один «комплімент» авторам сьогоднішнього загальнонаціонального тестування: цей вкрай неякісний тест, безумовно, писали вони самі. Адже chatGPT впорався би (власне, він і впорався) з цим завданням набагато краще (й до того ж абсолютно безплатно).

На наступний рік маю для розробників тесту одну пораду: перед публікацією віддати їхню розробку кільком медіаекспертам із проханням ретельно перевірити тест загалом і кожне його запитання на логічність і концептуальну слушність. Боюсь, цього разу вони такого не робили; в результаті тест, який чи не насамперед мав спрямувати уявлення людей про медіаграмотність у правильне річище (насправді це ще важливіше, ніж оцінити їхній поточний рівень медіаграмотності!), у значній частині запитань спрямував їхні уявлення в хибному напрямі. Дуже хочеться вірити, що наступного разу це не повториться.

Марина Безкоровайна, керівниця програми протидії дезінформації та підтримки розвитку незалежних медіа Посольства Великої Британії в Україні:

— Я проходила тест із медіаграмотності вже вдруге, вперше — торік. І звісно, я бачу абсолютно інший рівень інтересу, резонансу, ніж це було у 2023 році. Це і кількість людей, сотні тисяч, які вирішили пройти тест, і кількість і рівень бізнесу, який долучився до кампанії з інформаційної підтримки тесту. Це все дуже тішить, тому що довгий час медіаграмотність в Україні залишалася, та й досі залишаться, на мою думку, недооціненою як критично важлива навичка для суспільства в стані гібридної війни. Одну з основних компонентів якої складає інформаційна війна. На жаль, не все суспільство і досі розуміє, чому такі навички як медіаграмотність, вміння грамотно споживати інформацію, розрізняти маніпуляції важливі. Тому для себе я бачу необхідність ще в кращій комунікації цієї компетенції, і це одна з похідних задач, яку допомагає розв’язати національний тест із медіаграмотності.

Ясно, що тест сам по собі не зробить нікого фахівцем. Але принаймні якщо у людини після проходження тесту виникне інтерес щось почитати на цю тему, погуглити, пошукати матеріали додаткові, які допоможуть їй розібратися краще у темі, дізнатися про якусь певну загрозу чи конкретну компетенцію, — це вже великий прогрес. Це вже одна з задач, яку власне сам тест виконує.

Погоджуюся, що можна вдосконалити питання, більше приділити уваги дизайну. Мені теж не вистачило пояснень, чому ту чи ту відповідь автори тесту вважають за правильну, — це один із висновків на майбутнє. Таких рекомендацій було вже зроблено чимало, я думаю, що все це врахують на наступний рік. А цього року для мене дуже-дуже приємним сюрпризом є високий суспільний інтерес до тесту. Який засвідчило те, що сайт не витримував кількості відвідувачів. Такий резонанс уже є, на мою думку, високим досягненням. З чим я вітаю авторів тесту, Міністерство культури та стратегічних комунікацій і насамперед команду Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр». Я сподіваюся, це залишиться у портфоліо міністерства, і медіаграмотність як пріоритет буде збережено, коли напрямки роботи міністерства будуть переглядати.

Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації (допис у фейсбуці):

— Я вважаю, що важливим досягненням тесту є вихід за межі «бульбашки» й успішне залучення бізнесу та нової аудиторії. Я б навіть розглядала як головний результат саме широку промоцію ідеї медіаграмотності за межами наших вічних спеціалізованих кіл. Сам тест як інструмент навчання до наступного року варто ще допилити (і ми готові долучитися). Підтримую ідеї Оксани Мороз щодо сегментації аудиторії, рефреймінгу самого тесту, промоції тощо. Кампанія продемонструвала зненацька значний потенціал. Думаю, що в цієї ідеї цілком є хороша перспектива.