Мета китайсько-російського тандему одна: збаламутити світ, і таким чином зруйнувати міжнародний порядок

22-24 жовтня в російському місті Казань проходить черговий саміт BRICS. Москва і Пекін покладають на нього великі сподівання. Можна сказати вже зараз, що за його підсумками будуть зроблені сенсаційні заяви. Але це будуть наміри про наміри, адже навряд зараз група цих країн зможе перевернути світовий порядок, як би їм цього не хотілося. 

Зростання чисельності геополітичної вісі BRICS, до якої прагнуть долучитися і держави, що  ще вчора декларували свій нібито прозахідний курс, вказує на те, що Росія та Китай вирішили поділити світ на два антагоністичні геополітичні полюси.  При цьому Пекін та Москва роблять все для того, щоб ця цивілізаційна прірва тільки розширювалася. 

Ми є свідками створення геополітичного та економічного блоку. Можна говорити про те, що реалізується новий різновид імперіалізму, коли Китай прагне під прикриттям BRICS поширити свій вплив на всю нашу планету. Країни Глобального Півдня в цьому сенсі підіграють Пекіну, адже режим Сі Цзіньпіна подає таке об’єднання, як реальну можливість для них звільнитися від гегемонії Півночі.

Китайська Народна Республіка видає все це їм за красиву картинку створення єдиного фронту протидії домінуванню Заходу, який століттями визискував держави третього світу. А от тепер Пекін і Москва нібито дають їм можливість свободи вибору.

Мета китайсько-російського тандему одна: збаламутити світ, і таким чином зруйнувати міжнародний порядок, котрий було встановлено майже вісімдесят років тому.

Як може Глобальний Захід протидіяти експансії Глобального Півдня? Адже ситуація набагато складніша, аніж вона зараз бачиться багатьом  західним політикам. BRICS тримається на ненависті до західного світу та бажанні замінити світову валюту долар на якійсь там умовний «рублянь» (гібрид рубля з юанем).

Хоча уявити собі єдину валюту, порівнянну з доларом і євро, з централізованою платіжною системою та власними валютними резервами – чиста фантастика.

Адже крім технічних і регулятивних проблем, відмінності в поглядах та інтересах між країнами, які увійшли до BRICS, занадто великі. Чи можна собі уявити, що Китай та Індія, які мають територіальну суперечку щодо делімітації своїх кордонів і конфлікти за вплив у деяких країнах, погоджуються використовувати ту ж саму валюту?

А якщо Південно-Африканська Республіка та Бразилія заявили про своє бажання звільнитися від впливу Сполучених Штатів, це зовсім не означає, що вони хочуть розірвати з ними всі зв’язки та втратити привілейований доступ до американського та європейського ринків.

Таким чином, на питання чи зможе BRICS насправді запустити єдину валюту, повторюючи успішну модель євро, задуману та випробувану з нуля, відповідь буде – «ні». І можна спрогнозувати, що ще дуже довго ніякого «рубляня» взагалі не буде. Сподівання на створення альтернативи західній економіці, та створення штучної валюти, котра замінить американський долар, є дуже далекими, якщо взагалі не недосяжними цілями.

Зараз до BRICS входять Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка, а також Іран, Саудівська Аравія, Єгипет, Об’єднані Арабські Емірати та Ефіопія. При чому Аргентина та Казахстан відмовились до нього приєднуватись.

Не важко побачити, яким строкатим є сам склад «бліксистів». Це держави, кожна з яких дуже відрізняється від іншої, і інтереси яких часто абсолютно не стикаються між собою. І якщо одна із цілей,  задекларованих учасниками цього угрупування, заохочувати внутрішню торгівлю може умовно успішно виконуватися, то інші цілі поставленні під питання.

Не кажучи вже про те, що антагонізм між Індією та Китаєм є одним із факторів найбільшого розколу всередині цього штучно створеного альянсу. Якщо основна мета Китаю – очолити Глобальний Південь, то амбіції Індії такі ж самі. Крім того, 10  країн BRICS мають різні позиції щодо відносин із Заходом. А Китай, як би на цьому не намагалася акцентувати Москва, не вважає Росію своїм союзником. Визначаючи ці відносини, як ситуаційне партнерство.

За геополітичними пріоритетами держави  BRICS можна розділити на три умовні групи. Першою з них є трійка країн – Китай, Росія та Іран, які рішуче налаштовані проти Сполучених Штатів, об’єднаної Європи та Заходу в цілому, а також демократичних країн на інших континентах. На кшталт Японії, Південної Кореї, Австралії, чи Нової Зеландії.  

Друга група – Індія, Бразилія і Південно-Африканська Республіка, які зацікавлені в розширенні своїх спільних потенційних можливостей, але не мають наміру розривати із Заходом.

Третя група – чотири країни – Саудівська Аравія, Єгипет, Об’єднані Арабські Емірати та Ефіопія,  які багато в чому далекі від Заходу, та в той самий час, підтримують з ним зв’язки.

Тому команда BRICS далеко не однорідна на геополітичному фронті. Ймовірно, що прагнення обмежити економічну гегемонію Сполучених Штатів і Заходу продовжить діяти як об’єднавчий чинник для нинішніх членів групи та тих, хто буде мати бажання приєднатися до них. Проте сумнівно, що ситуативна єдність, що лежить в основі країн BRICS, спонукає їх стати на один, чи інший бік, якщо виникне у цьому потреба.

Однак BRICS  вже охопив країни, котрі багаті на сировину, мають великі території та чисельне населення. І якщо США та ЄС не будуть більш рішучими в Середземномор’ї, Африці, Близькому Сході та Латинській Америці, то це зроблять інші. А це призведе до втрати ваги держав колективного Заходу.

Поки що не можна сказати, що ситуація аж занадто загрозлива в економічному вимірі. Враховуючи поточну ситуацію в BRICS та прогнози Міжнародного валютного фонду, щодо валового внутрішнього продукту у 2024 році, можна побачити, яку вагу ця група має у світовій економіці.

Якщо поглянути на номінальний ВВП у доларах США, то частка десяти країн становить близько 26 відсотків. Зрозуміло, що левову частину в групі займає Китай, а на другому місці Індія. Частка BRICS є значною і свідчить про прогрес досягнутий країнами, що розвиваються, але вона все ще дуже далека від частки країн G7 – Сполучені Штати, Канада, Німеччина, Японія, Велика Британія, Франція, Італія.  Частка яких загалом становить близько 44 відсотків світового ВВП.

Але попри все це, BRICS став першим кроком  до свого роду «великого вибуху», який прагне змінити геоекономічний баланс світу. Щонайменше 40 інших держав виявили бажання приєднатися до клубу: від Алжиру до Демократичної Республіки Конго, від Індонезії до Куби, від Азербайджану та Туреччини до Венесуели. Тому формується небезпечна коаліція, яка об’єднує великі держави, такі як Китай, Індія та Росія, з африканськими, азійськими та латиноамериканськими державами, які все ще розвиваються.

Можливо для Сполучених Штатів та об’єднаної Європи настав час подумати над тим, щоб і їм оперативно створити свій глобальний геополітично-економічний блок. До якого можуть долучитися ті країни, які вважають себе частиною західної цивілізації.

Теоретично такий блок міг би мати назву GGUАF (Great Britain, Germany, United States, Argentina, France). І до нього крім Сполучених Штатів, Аргентини, Великої Британії, Німеччини та Франції можуть увійти всі країни Європейського Союзу, включно з Україною, а також Канада, Мексика, Японія, Тайвань, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та Філіппіни. 

Об’єднавши усі свої геополітичні та економічні сумарні сили, блок GGUАF не дасть можливості BRICS усунути провідну роль західних розвинених демократичних країн на міжнародній арені. А також підштовхне  держави, котрі ще й досі остаточно не визначилися з  ким вони, – з демократію, чи тоталітаризмом, – зробити свій остаточний вибір.