Гра в нафтові піддавки з Кремлем на шість мільярдів доларів щорічно

На третій рік повномасштабної війниУкраїна і надалі транзитує близько 14 млн тонн російської нафти до країн Східної Європи, що приносить у військову скарбницю Кремля 6 млрд дол. Чи не настав час це зупинити?

У бюджеті РФ на 2025 рік військові витрати заплановані у розмірі 13,2 трлн рублів (130 млрд дол.), що на 25% більше, ніж 2024-го (10,4 трлн рублів), при цьому нафтогазові доходи історично становлять значну частину загальних доходів бюджету (27,1%). Саме тому основним завданням західних санкцій проти Росії є позбавлення РФ нафтогазових доходів.

Ще в червні 2022 року Європейський Союз запровадив шостий пакет санкцій проти РФ, який, зокрема, включав заборону на купівлю та імпорт до ЄС російської сирої нафти та нафтопродуктів. Обмеження почали діяти з 5 грудня 2022 року для сирої нафти та з 5 лютого 2023 року — для інших продуктів переробки нафти. Але санкції включали тимчасовий виняток для імпорту сирої нафти трубопроводами до тих держав — членів ЄС, які через своє географічне положення страждають від особливої залежності від російських поставок і не мають реальних альтернатив.

У Німеччини та Польщі було достатньо політичної волі, щоб відмовитися від привабливих цінових пропозицій Кремля, розбудувати альтернативні маршрути постачання нафти та повністю припинити імпорт російської нафти через північну гілку нафтопроводу «Дружба» ще з середини 2023 року. Чехія планує відмовитися від імпорту нафти через південну гілку «Дружби», яка проходить через Україну, вже на початку 2025 року.

Однак, на жаль, Угорщина та Словаччина і надалі імпортують мільйони тонн російської нафти та категорично наполягають на продовженні транзиту цієї нафти через Україну. І таку позицію Орбана та Фіцо не викликано відсутністю альтернатив для зазначених країн. Хорватія давно пропонує розширити нафтопровід Adria, здатний транспортувати неросійську нафту з хорватських портів до Угорщини та Словаччини. Хорватський трубопровідний оператор JANAF уже довів, що може відправляти до Угорщини 1,2 млн тонн сирої нафти на місяць, чого достатньо для покриття всіх потреб нафтопереробних заводів угорської енергетичної компанії MOL в Угорщині та Словаччині. Але угорська сторона законтрактувала лише 2,2 млн тонн 2024 року для транспортування цим нафтопроводом, що становить лише 15% від його потужності. Ба більше, угорські офіційні особи висловили скептицизм щодо залежності від Хорватії — союзника ЄС і НАТО. «Хорватія просто не є надійною країною для транзиту», — заявив міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто. Натомість Угорщина покладається на російську нафту та її транзит через Україну, де вже третій рік іде континентальна війна і нафтопроводи можуть бути зруйновані у будь-який момент. Щороку угорські компанії відправляють мільярди доларів до РФ за нафту та газ.

Тому нам не варто очікувати від проросійських політиків Орбана та Фіцо появи політичної волі для зупинки закупівлі енергоносіїв у РФ і розбудови альтернативних маршрутів постачання неросійської нафти до їхніх країн. Україна має діяти самостійно для захисту національних інтересів і скорочення валютних надходжень Кремля.

«Укртранснафта» (оператор державних нафтопроводів, входить до групи НАК «Нафтогаз України») прокачує російську нафту за десятирічним контрактом від 2019 року. За даними російського «Інтерфаксу», українська компанія за десять років має отримати 1,5 млрд дол. доходів за транзит, або в середньому 150 млн дол. на рік. Для порівняння: Росія заробляє на постачанні нафти через Україну близько 6 млрд дол. на рік. Тобто Україна отримує в 40 (!) разів менше від Росії. Вочевидь транзит нафти не приносить Україні такого значного прибутку, який міг би виправдовувати його збереження на третій рік війни. І у України є різні варіанти припинити його.

Найпростіший варіант — зупинити транзит, посилаючись на форс-мажорні обставини (війну). Зазвичай контракти на транзит включають пункт про форс-мажор, який дає можливість стороні відмовитися від виконання своїх зобов’язань навіть без штрафних санкцій. Вочевидь, що навіть неоголошена війна РФ проти України підпадає під поняття форс-мажору і дозволяє відмовитися від виконання цього контракту. Про існування контрактів на транзит російської нафти іншими російськими або угорськими контрагентами невідомо. Тому керівництво «Укртранснафти» або «Нафтогазу» могло б прийняти рішення про припинення транзиту нафти та оголошення форс-мажору, але, безумовно, воно має прийматися на рівні військово-політичного керівництва країни (зараз це ОПУ).

Інший варіант — запровадити санкції РНБО на транзит нафти російського походження. Боязка спроба України в червні 2024 року запровадити санкції на транзит нафти російського «Лукойлу» ні до чого не призвела. Угорці просто почали купувати російську нафту на кордоні Україна—Білорусь та продовжили її транспортувати вже як угорську. І наші урядовці це мовчки проковтнули, хоча всі розуміють, що це та сама нафта російського походження, тож кінцевим отримувачем грошей від її продажу в ЄС є саме Росія. Прем’єр-міністр Шмигаль навіть зазначив, що «Україну влаштовує, що транзит нафти здійснює угорська компанія».

Фактично Україна погодилася на дуже примітивну схему обходу своїх же санкцій — просто купуй на кордоні з РФ і все буде нормально. У такому разі дуже скоро можуть з’явитись угорське (або будь-яке інше) вугілля, природний газ, автогаз, дизель та інше. Коли весь цивілізований світ бореться зі спробами РФ обійти західні санкції з допомогою «тіньового» флоту, перевалки в морі, відключення транспондерів на танкерах тощо, Україна сама погоджується не помічати банальної схеми обходу своїх же санкцій угорськими компаніями, що створює небезпечний прецедент і підриває довіру західних партнерів.

Голова уряду також заявив: «У нашій Угоді про асоціацію (з ЄС. — Ред.) є обов'язок України надійно забезпечувати європейські країни газом і нафтою. Ми готові виконувати нашу Угоду про асоціацію, але ми не готові співпрацювати з Росією». Але ці пояснення є некоректними і не витримують жодної критики.

В Угоді про асоціацію немає нічого про «обов'язок України надійно забезпечувати європейські країни газом і нафтою». Стаття 276 угоди лише передбачає, що «Сторона, через територію якої переправляються транзитом або транспортуються енергетичні товари, не повинна у разі виникнення спору з будь-якого питання за участю Сторін чи однієї або більше осіб, що знаходяться під контролем або юрисдикцією однієї зі Сторін, переривати або скорочувати, дозволяти будь-якому суб’єкту, що знаходиться під її контролем або юрисдикцією, в тому числі державному торговельному підприємству, переривати або скорочувати чи дозволяти будь-якому суб’єкту під її юрисдикцією переривати або скорочувати існуюче транспортування або транзит енергетичних товарів, крім випадків, коли це чітко передбачено в договорі або в іншій угоді, що регулює такий транзит або транспортування, до завершення процедур вирішення спору в рамках відповідного договору».

Однак більшою мірою ситуації транзиту нафти агресора під час війни стосується стаття 472 угоди, яка чітко каже: «Ніщо в цій Угоді не перешкоджає Стороні вживати будь-яких заходів… с) які вона вважає необхідними для забезпечення власної безпеки, у випадку серйозних внутрішніх безпорядків, які порушують закон і громадський порядок, під час війни або серйозного міжнародного напруження, яке становить загрозу війни, або для виконання взятих на себе зобов’язань з підтримання миру та міжнародної безпеки».

Очевидно, що продовження експорту російської нафти через українську територію, який приносить до російського бюджету 6 млрд дол. щороку, створює критичні загрози для національної безпеки України, бо ці кошти потім використовуються Кремлем для виробництва зброї для війни проти нашої країни. Тому навіть згідно з Угодою про асоціацію в України є право не продовжувати транзиту російських нафти та газу, особливо коли Словаччина та Угорщина вже мають технічну можливість імпортувати газ і нафту через альтернативні канали, а їхнє бажання і надалі отримувати російські нафту та газ продиктовано виключно власними економічними інтересами та суперечать позиції Європейської комісії щодо повної заборони імпорту російської нафти.

Нагадаю, що Україна вже оголошувала форс-мажор і припиняла транзит газу в травні 2022 року через точку входу «Сохранівка». Тому прецеденти таких рішучих дій уже були, їх адекватно сприйняли партнери. Головне, щоб у наших урядовців і зараз були політична воля та державницька позиція.

Що робити?

Україна має разом з Європейською комісією та США активно лобіювати запровадження повної заборони на імпорт російських нафти та газу (трубного і СПГ) до Євросоюзу. Підтримка Брюсселя та Вашингтона вкрай важлива, щоб протистояти тиску Орбана та Фіцо.
Україна повинна скористатися своїм суверенним правом на запровадження санкцій проти російської нафти та заборонити її транзит Україною з 1 грудня 2024 року (може включати перехідний період не більш як шість місяців). Україна також не має заплющувати очі на будь-які схеми обходу таких санкцій шляхом укладання комерційних угод на кордоні із РФ.
Україні потрібно шукати можливість реалізувати нові спільні проєкти з країнами ЄС для посилення регіональної енергетичної безпеки та її незалежності від РФ. Наприклад, після війни варто повернутися до проєкту транспортування нафти через Одесу нафтопроводами України до Польщі та Східної Європи. Це могло б значно спростити доступ каспійської нафти на ринки Європи.

Наша боротьба з російським агресором ведеться в тому числі й на енергетичному фронті, де Росія все ще намагається зберегти свій вплив та експортні доходи. Рішучі дії керівництва України вкрай необхідні для захисту наших національних інтересів.