От языка до коррупции: объясняем главные причины "европейского провала" в Молдове

За тиждень у Молдові знову відбудуться вибори.

У другому турі зустрінуться проєвропейська Мая Санду та кандидат від проросійської Партії соціалістів Александр Стояногло.

І якщо перед першим туром усі свіжі опитування та прогнози експертів у Молдові пророкували Санду карколомну перемогу та шанс на завершення виборів вже у першому турі – то реальність виявилася значно складнішою.

Санду фінішувала першою, але результат, порахований ЦВК, не дає їй певності у збереженні посади президента.

Ще більшу проблему засвідчив референдум про європейську інтеграцію, де половина виборців проголосували проти руху до ЄС.

Це неймовірно багато! Особливо якщо порівнювати з Україною.

Тож виникає питання: чому Молдова "не хоче" до Європи?.

Чому не спрацював той факт, що за часи Санду Молдова отримала статус кандидата, почала вступні переговори з ЄС (а чотири роки тому це здавалося неможливим)? Те, що експорт з Молдови йде саме до ЄС; те, що саме європейські донори допомагають Молдові, тощо...

Правда" вже розповідала про регіони, що підтримують Кремль у Молдові, про те, як агітували на виборах, та про загрозливість результатів голосування.

У цій публікації ми пояснюємо причини того, що громадяни Молдови виявилися не готові підтримати європейський шлях їхньої країни.

Для тих, хто віддає перевагу відео, ми записали розмову, де детальну відповідаємо на запитання про "неєвропейський вибір" молдован і про його причини.

@video=//www

До речі, цих причин чимало.

Влада Молдови робить наголос на підкупі виборців росіянами і намагається звести свій програш до нього.

Але у дійсності проблеми набагато глибші, розуміння цього з’являється і у команді Санду.

Серед них – і мовні питання, причому в кількох розрізах; і питання добробуту, і корупція, яка не обов’язково означає купівлю голосів.

Про це детальніше читайте також у текстовій версії публікації.

Помилки, що врятували референдум.

Насправді ситуація вже зараз могла бути набагато гіршою.

У тому числі для України.

У Брюсселі та європейських столицях Україну і Молдову розглядають "у пакеті" і розраховують на їхній спільний рух до ЄС.

І це – питання не лише політики, а й географії.

Тож у разі, якби референдум визначив, що громадяни Молдови проти руху до ЄС – це би вплинуло на готовність європейських держав давати обом нашим країнам зелене світло для наступних кроків.

Але цього провалу вдалося уникнути.

Проєвропейські сили перемогли – за конституційні зміни щодо євроінтеграції проголосували 50,35% виборців, проти – 49,65%.

Різниця склала лише 10 тисяч голосів.

Юридично такий малий розрив нічого не змінює: перемога є перемога.

Однак її суспільна легітимність – під питанням.

До того ж насправді цей результат забезпечили голоси молдовської діаспори.

Молдовани за кордоном поставили рекорд явки як для першого туру: понад 15% голосів надійшли з-за кордону, і левову частку склали дільниці в Європі, де переважно підтримували Санду та рух до ЄС.

А от усередині Молдови 56% виборців проголосували проти євроінтеграції.

Цікава деталь: "перемогу ЄС" насправді забезпечили… помилки проросійських сил.

Правда" вже розповідала, що придністровський режим цього разу, уперше за багато років, не підвозив проросійських виборців на дільниці, відкриті на підконтрольній уряду території, і не стимулював їх йти голосувати.

Як наслідок, на виборах проголосувало на 12-15 тисяч менше виборців, ніж зазвичай.

Хоча цієї кількості було би достатньо, щоби "перекрити" розрив у 10 тисяч голосів, що забезпечив перемогу європейського вектора!.

Свою роль зіграло і те, що молдовське МЗС заборонило ЦВК відкривати додаткові дільниці у Росії.

Цього разу відкрили лише дві дільниці, обидві у Москві; на кожній проголосувало трохи більше 4 тисяч молдован.

Відкриття ще 3-4 дільниць (як хотів зробити Центрвиборчком) могло бути достатнім, щоби змінити результат голосування.

Але головне значення має те, що частина опозиційних політиків Молдови, у тому числі відомий українцям експрезидент, лідер соцпартії Ігор Додон, закликали бойкотувати референдум, не брати бюлетень.

Також срібний призер президентських виборів Александр Стояногло, що балотувався за підтримки соціалістів, публічно відмовився голосувати на референдумі.

Як наслідок, понад 70 тисяч виборців підтримали цей бойкот.

А це – електорат проросійських сил, тобто ті, хто голосував би проти ЄС.

Їхні голоси радикально змістили би баланс сил.

Через це зараз інші проросійські політики критикують їх як винуватців того, що референдум не завершився безумовною перемогою противників ЄС.

Але насправді дії Стояногло і Додона мали свою логіку.

І вона несе додаткову загрозу.

Про неї – трохи згодом.

Вибір, за який Молдові соромно.

Та перш ніж пояснити шанси на успіх, треба наголосити: всі соцопитування у Молдові шалено помилилися щодо результатів першого туру та референдуму.

Усі без винятку опитування останніх тижнів, що проводилися у Молдові авторитетними соціологічними компаніями, прогнозували тверду перемогу проєвропейських сил, зі значним відривом від противників євроінтеграції.

Підкреслимо – це без урахування діаспори, яку соціологи не охоплюють.

А за Маю Санду планували проголосувати майже 45% тих, хто визначився з вибором – з урахуванням діаспори це давало шанс на перемогу навіть у першому турі.

Реальність виявилася зовсім іншою: за Санду проголосували 37,3% виборців усередині Молдови та 42,5% з урахуванням діаспори.

Чому помилилися соціологи?.

Є два ключових пояснення.

Перше – це так званий "ефект сором’язливого виборця", коли громадяни знають, що їхнє голосування суперечить логіці, інтересам країни та суспільним очікуванням – але все одно дотримуються своїх переконань, просто нікому про них не кажуть.

У Молдові 20 жовтня це дійсно було помітно.

Іноземні журналісти, що працювали у Молдові у день голосування, ділилися спостереженнями про те, як багато зустрічали виборців, що розповідали про своє голосування за ЄС – і як це контрастувало з результатами підрахунку голосів.

Кореспондент "Євро.

Правди" був свідком того, як медійники опитували виборців з Придністров’я, що голосували у селі Варниця, і майже усі, хто погоджувався говорити, казали про свій європейський вибір.

Голосування проти ЄС не визнавав практично ніхто.

А більшість – просто відмовлялася спілкуватися, навіть не під запис.

Утім, результати голосування виявилися категорично відмінними: в реальності за ЄС тут голосувала приблизно третина.

І це – придністровці, для яких, здавалося б, немає жодних причин приховувати свою проросійськість!.

Схоже, що подібний ефект був у масштабах всієї країни.

Частина молдован, які проти європейського вибору власної країни, сприймають свій голос як те, чого варто соромитися.

Що ж стосується голосу на президентських виборах, то тут на додаток зіграв високий антирейтинг Маї Санду, про який ми вже розповідали раніше.

Попри те, що для України нинішня президентка Молдови видається найкращим вибором, у самих молдован є підстави для запитань про ефективність її роботи і про виконання нею передвиборчих обіцянок.

Це і наміри щодо боротьби з корупцією та оновлення судової влади, які чотири роки тому дозволили Санду виграти вибори – але лишилися не втіленими тією мірою, як чекав виборець.

Це і питання добробуту – Молдова була і лишається бідною країною.

Звісно ж, на тлі війни, енергетичної кризи, ковіду тощо це було неможливо змінити за чотири роки.

Однак багатьох виборців не надто обходять пояснення "чому це складно".

Вони чекали від Маї Санду дива, яке вона не здійснила.

І цього достатньо для втрати довіри.

Тому абсолютна більшість тих, хто в опитуваннях казав, що не визначився з вибором – у день виборів поставили галочку проти будь-якого іншого кандидата, але не чинної президентки.

Бо це було голосуванням протесту.

"Аби гірше, але інше".

Все це посилило вплив помилки, яку зробили політтехнологічна команда Санду, жорстко пов’язавши у свідомості людей особу президентки та рух Молдови до ЄС.

Через це антирейтинг Санду перенісся і на референдум про європейський вибір.

Люди голосували не так проти Європи, як проти політики чинної влади Молдови.

І, нарешті, про останній, може, й найбільш важливий козир, який команда Санду на цих виборах втратила.

Мова має значення! Але не так, як в Україні.

"Я вважаю, що громадяни країни повинні знати і російську мову… Ми не можемо будувати країну тільки однією мовою.

Якщо ми хочемо зберегти в країні міжетнічну толерантність, взаємну повагу, громадянський мир, ми повинні вміти спілкуватися і державною мовою, і мовою (міжнаціонального) спілкування (тобто російською.

– ЄП)".

Ці слова пролунали від Александра Стояногло – кандидата, що вийшов у другий тур президентських виборів і спробує відібрати посаду президента у Маї Санду.

В Україні 2024 року така заява точно зашкодила би політику, що претендує на національне лідерство.

Але Молдова – не Україна.

Там це реально дієвий аргумент.

Ба більше: він працює не лише для проросійської частини населення.

Тут варто коротко пояснити, що допомогло Маї Санду перемогти на виборах чотири роки тому, в листопаді 2020-го.

Читачі з України знають Маю Санду як чітко прозахідну політикиню, яка зробила чіткий геополітичний вибір і веде країну до членства в ЄС та подалі від Росії.

І це, загалом, відповідає реальності.

Але якби восени 2020 року Санду мала такий імідж, то її шанси виграти вибори у тодішнього президента Ігоря Додона були би мінімальними.

Тому й зараз у промовах, спрямованих всередину Молдови, Санду намагається не демонструвати настільки чітку прозахідність.

Якщо описувати спрощено, то виборців Молдови можна поділити на три групи, подібні за розміром.

Приблизно третина – це правий електорат, переконані прибічники західного вектора розвитку Молдови.

Друга третина – це ліві проросійські виборці.

До них належить більшість російськомовних молдован, і не лише етнічних росіян.

В реаліях Молдови до цієї групи належить також переважна більшість гагаузів, болгар, українців тощо.

Так, серед українців Молдови поширені настрої, здатні шокувати багатьох в Україні – аж до прямої підтримки путінської агресії.

І це не дивно.

Бо більшість з них живуть в інформаційному просторі, сповненому російської пропаганди.

І третя група – це невизначені.

Громадяни без визначеної позиції навіть з ключових ціннісних питань.

Ті, хто каже, що вони "поза політикою".

"До ЄС, до Росії – байдуже, аби було спокійно".

Наслідок такого поділу – це те, що у сучасній Молдові для перемоги на президентських виборах саме третя група має "золоту акцію".

Неможливо отримати більшість лише голосами проросійських або прозахідних виборців.

Необхідно залучити також "болото", тобто байдужих виборців.

У 2020 році Санду це вдалося.

Під час кампанії вона час від часу говорила російською.

Вона не наполягала на західному шляху Молдови, уникала розмов про вступ до ЄС і обіцяла вести діалог також з Москвою.

А виборчу кампанію побудувала на боротьбі з бідністю та корупцією.

Так Мая Санду створила собі імідж центристської політикині.

Втім, у наступні чотири роки її діяльність, а також російська агресія зруйнували цей імідж.

Вона повернулася на природний для себе правий фланг, сподіваючись, що Молдова достатньо подорослішала та "поправішала", щоби переобрати її на посаду – але, як бачимо, цього не сталося.

Дії та бездіяльність Санду в гуманітарних та мовних питаннях зіграли тут чималу роль.

Вона практично не співпрацювала з національними меншинами, не шукала з ними спільної мови (у тому числі у буквальному сенсі), натомість ініціювала програми навчання державної мови для дорослих, які досі її не знають (а у Молдові це – цілком реальна проблема).

Дуже правильний підхід з позиції державника, який, втім, не допомагає залучати голоси виборців-центристів.

Також по Санду вдарило рішення її партії вичистити законодавство Молдови від радянського атавізму, терміну "молдовська мова", і замінити його на термін "румунська мова".

З лінгвістичної точки зору це – абсолютно коректний крок (читайте пояснення у статті ЄП "Молдовської мови" не існує"), і він також лише посилив авторитет президентки серед правих.

Але є чимала частина молдован, що тоді сприйняли це як образу, удар по національній гордості.

Друзі Кремля під маскою "центру".

Словом, на вибори-2024 Санду вийшла у ситуації, коли для багатьох її виборців зразка 2020 року вона перестала бути природним вибором.

Частка тих, хто повірив у європейське майбутнє і готовий голосувати за нього, за цей час у Молдові безумовно збільшилася.

Утім, це не дозволило компенсувати проблеми втрати центру.

Натомість Стояногло, хоч і є кандидатом від лівої проросійської соцпартії, виявився саме тим, хто здатен підхопити втрачений президенткою центристський електорат.

У жодній промові Александра Стояногло ви не почуєте від нього критики на адресу Заходу і ЄС.

Навпаки, він обіцяє співпрацювати з ними, отримувати від них усі можливі бонуси для громадян Молдови.

Але без жодних зобов’язань.

І, звісно ж, так, щоб Росія не образилася.

Пригадуєте, на початку тексту йшлося про те, що Стояногло і Додон наполягали на бойкоті референдуму щодо ЄС? Попри те, що саме цей їхній крок зрештою не дозволив Кремлю отримати на референдумі повну перемогу – але з точки зору президентських і майбутніх парламентських виборів цей підхід є дуже ефективним.

Зокрема, Александр Стояногло убезпечив себе від можливих інформаційних атак – мовляв, "він голосував проти Євросоюзу та європейського майбутнього".

Але й ліві, відкрито проросійські виборці також не лишилися ображені – бо ж і підтримкою єврореферендуму Санду їхньому кандидатові також не дорікнути.

Саме це стане ефективною стратегією Стояногло на період до виборів.

Він має довести, що готовий співпрацювати з усіма.

Переконати центристський електорат у тому, що він не є проросійським.

Саме на таких сигналах зараз концентрується не лише його штаб, а й боти, підконтрольні Кремлю.

Це чітко помітно за коментарями останніх днів під відео та постами, націленими на молдовську аудиторію.

І є висока ймовірність, що чимало виборців вирішать заплющити очі на те, що Стояногло висунула партія Ігоря Додона, політична орієнтація якої не викликає сумнівів.

То Санду програє вибори?.

Наразі це – ключове питання, і відповідь на нього лишається інтригою.

Суто математично, перемога Стояногло є можливою.

Йому вдалося перехопити ту стратегію, яка чотири року тому стала переможною.

Він цілком здатен притягнути виборців інших партій, не змінюючи нічого у нинішньому підході до ведення кампанії.

Натомість Санду, що набрала 42,5% навіть з урахуванням діаспори, опинилася у складній ситуації.

Її антирейтинг нікуди не зник.

Діалог з нацменшинами вже провалений, і цього не змінити за тиждень кампанії, що лишився попереду.

Утім, говорити про певність у поразці – точно зарано.

У команді проукраїнської та прозахідної президентки розраховують на перемогу.

По-перше, неправильно стверджувати, що ті, хто голосували за інших кандидатів у першому турі, і навіть всі ті, хто відповіли "ні" на референдумі – готові йти проти неї до кінця.

Існує шанс, що частина електорату після протестного голосування 20 жовтня – у другому турі погодиться дати Санду ще один шанс.

Утім, це буде можливо лише у разі, якщо за наступні 7 днів Мая Санду та її команда зможуть переконати виборців, що її другий термін буде відмінним від першого.

І кроки в цю сторону вже є.

Включно з обговорюваною можливістю зміни уряду, яка дасть сигнал про готовність до виправлення помилок.

По-друге, існує імовірність, що "геополітичний" другий тур дасть ще більшу мобілізацію діаспори та прозахідного електорату всередині Молдови, для якого повернення Молдови на російський шлях розвитку неприйнятним.

Утім, щоби це запрацювало, Санду треба переконати людей у тому, що Стояногло – це проросійський кандидат, що його риторика щодо ЄС не є щирою.

Треба визнати, що довести цього для виборців-центристів – доволі непросте завдання.

При цьому хай як це парадоксально, сама Санду має уникати геополітичних заяв, і вона це вже робить.

Наприклад, у ніч виборів вона публічно звинуватила Росію у втручанні в молдовські вибори, але вже наступного дня відмовилася від цієї тези.

І по-третє, у правлячій партії розраховують на страх з боку тих виборців, які не лише мають проросійські погляди, а й залучені до російської мережі впливу у Молдові.

Йдеться про так звану "мережу Шора", якою керує з Москви біглий олігарх та колишній депутат молдовського парламенту Ілан Шор, засуджений за причетність до крадіжки мільярда євро з банків Молдови.

Зараз Шор, як вважають, витрачає на цю мережу не власні кошти, а гроші воєнного бюджету РФ.

Поліція Молдови стверджує, що мережа Шора мала на меті заплатити хабарі 140 тисячам виборців.

Санду додатково підвищила ставки і заявила, що мережа сягає 300 тисяч людей (це дуже багато, близько 20% виборців).

І хоча доказів того, що підкуп сягнув таких масштабів, не було представлено, а надмасштабні оцінки з боку влади викликають скепсис – та немає жодних сумнівів у тому, що мережа дійсно існує, а витрати РФ на купівлю голосів обраховуються у десятках мільйонів доларів.

Є також журналістські розслідування про те, як ця мережа функціонує та як люди отримують гроші через російський підсанкційний "Промсвязьбанк" – банк військового відомства РФ.

Та якщо говорити відверто, насправді електоральні втрати Санду від мережі Шора не були великими.

Ця група об’єднує передусім людей, які і без того мають проросійські погляди та навіть без грошей голосували би проти ЄС та проти чинної влади.

Але є "лайфхак": можна спробувати зупинити їх участь у другому турі виборів.

Тоді Стояногло втратить певну частину "своїх" виборців.

І саме над цим зараз працює влада Молдови.

Основний сигнал останніх днів у медіа такий: поліція та спецслужби знають всіх, хто бере участь у мережі та готується до штрафів і судових процесів.

Громадянам пояснюють (і на сайтах новин, і у телеефірі, і навіть у формі мемів у соцмережах) що той, хто візьме гроші за свій голос – буде змушений заплатити штраф, що в сотню разів вищий за цей "гонорар".

Напевно, із розрахунком на те, що частина учасників мережі віддасть перевагу тому, щоби не йди на дільницю, аби нічого не вийшло.

Чи подіє ця креативна контрагітація?.

А також – чи зможе Санду відновити довіру частини центристів? І чи мобілізує вона прозахідний електорат? Всі ці запитання лишаються відкритими, а разом із ними – і результати виборів.

Але шанси на те, що другий тур не завершиться електоральною катастрофою для європейського курсу Молдови – дійсно є.

Утім, навіть у разі успіху Маї Санду і її команди можна прогнозувати, що цю перемогу знову "зробить" діаспора.

Так само, як було із референдумом.

У той час як більшість виборців всередині Молдови матимуть інший вибір.

І цей поділ буде лишатися величезним викликом для сусідньої з нами держави.

Тим більше ще наступного року там мають відбутися також парламентські вибори.

А "Європейська правда" продовжить слідкувати за подіями у Молдові.

Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".