Що задумав Путін на кінець осені 2024 року: які міста України під загрозою

Яка мета росіян на осінь 2024 року.

У осінній період 2024 року ситуація на фронтів Україні залишається напруженою, з наростаючими загрозами для багатьох міст та населених пунктів України. Російські війська активно зосереджують свої зусилля на захопленні стратегічно важливих територій, прагнучи створити коридори для подальшого просування. У цьому контексті російська армія ставить перед собою чіткі цілі: ліквідація українських плацдармів, закріплення повного контролю над Донеччиною та Луганщиною, а також повне звільнення Курської області. Осінь 2024 року може стати вирішальним етапом у війні, де успіхи чи невдачі на фронті матимуть далекосяжні наслідки для обох сторін.

У цій аналітиці ми розглянемо ключові міста, що під загрозою, та мету російської армії у найближчі місяці.

Затримка західного озброєння: стрімкий наступ росіян

Упродовж 2024 року Сили оборони України перебували в стані критичної залежності  від західної військової допомоги, зокрема, важкої техніки, боєприпасів, систем протиповітряної оборони та засобів артилерійської підтримки. Затримка західного озброєння навесні-влітку 2024 року значно вплинула на хід війни в Україні, зокрема, на оборонні операції на Авдіївському напрямку. Втрата укріплених позицій, збудованих ще з 2014 року, стала можливою й через змогу російських військ накопичити резерви і зброю в умовах чисельної переваги, де співвідношення сил іноді сягало 1 до 10. Ця асиметрія призвела до оперативних проривів росіян і створення нових загроз для ключових населених пунктів, таких як Покровськ, Селидове і Курахове Донецької області.

“Ще більш драматично було те, що на політику Вашингтона орієнтувалася більшість союзників. На складах була необхідна зброя для Збройних сил України, зокрема, в Європі.  Але, на жаль, ця зброя, в той момент, не була поставлена. Відповідно, цим моментом, скористалися росіяни”, - зазначив виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці, експерт із російських гібридних впливів у світі Дмитро Жмайло.

Відповідно, коли стався прорив на Авдіївському напрямку, росіяни вийшли на певний  оперативний простір. Після чого ворог спромігся зайняти місто Очеретино, яке розташоване на стратегічно важливій залізничній гілці, і відповідно, перетворити його на власний логістичний хаб. Внаслідок цього розрісся так званий клин, який тепер загрожує містам Покровськ, Селидове та безпосередньо Курахове. 

“На жаль, ці просування, якщо брати математику війни, - закономірні, адже у нас неспівмірна кількість ресурсів, боєприпасів і всього необхідного”, - додав експерт.

Лише за чотири місяці активної фази Авдіївської оборонної операції російські окупанти втратили понад 47 тисяч військових. Попри такі великі втрати у живій силі, Кремль відкрив ще два фронти. У травні російські війська вторглися на Харківщину біля Вовчанська і Липців, а у червні – почали наступ в бік Торецька на Донеччині. І на всіх напрямках ворог має тактичні успіхи.

Незважаючи на відносне покращення ситуації з постачанням боєприпасів до середини 2024 року, співвідношення військових ресурсів залишається несприятливим для України. За словами Дмитра Жмайла, навіть після надходження західної допомоги, ситуація вздовж лінії фронту в середньому зберігається на рівні 1 до 3 на користь Росії, а в критичних напрямках – навіть менше. 

Відсутність швидкого паритету у важкій зброї значно обмежує можливості українських військ. Перевага у живій силі, кількості та потужності систем артилерії, реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) та авіаційної підтримки дозволяє росіянам проводити наступальні дії на різних напрямках фронту.

Мета росіян на осінь 2024 року: які міста під загрозою?

Пріоритетним на осінь 2024 року для Кремля залишається повне захоплення Донеччини та Луганщини. Таку думку висловив експерт із російських гібридних впливів у світі Дмитро Жмайло. З початком так званої “СВО” Путін неодноразово підкреслював важливість "звільнення" цих регіонів, виставляючи їх, як символічну мету “кривавої” війни, яку розпочав. 

Командир взводу БПЛА, 2-го Інтернаціонального Легіону оборони України на позивний “Чилі”, який зараз перебуває на Бахмутському напрямку, також вважає, що мета російської армії, станом на зараз, - повністю запити Донецьку та Луганську області.

“Росіяни однозначно розраховували на інший сюжет, на інший сценарій. Я думаю, якщо їм би сказали, що буде саме так, - вони не дуже зраділи б. Вони не відмовилися б від своїх планів, але, я думаю, що у їхній фантазії все було абсолютно інакше. Можливо, вони були раді вийти б “сухими з цієї води”, але вже ніяк, вже “руки по лікоть в крові”. І Путін вже не може дати задню. Їхня мета - взяти Донбас. І тоді вже можна продавати своєму суспільству, що цілі “СВО” закінчені”, - зауважив він.

За його словами, російська армія має на меті прорватися до Покровська, Часового Яру, Костянтинівки, Дружківки, Краматорську та Слов’янська.

“Ми бачимо, що темп не такий, який їм би хотілося. Хоча ще влітку ми бачили, що на Покровському напрямку їхній темп був якийсь шалений, але радує те, що ми змогли їх трохи призупинити. Але загалом, ситуація важка”, - додав “Чилі”.

Повний контроль над цими областями дало б Москві можливість показати якусь "перемогу" всередині Росії та пояснити своєму суспільству величезні втрати на фронті, навіть якщо інші частини плану вторгнення зазнають невдачі. Саме тому, найпотужніші російські угруповання військ (УВ) "Центр" зосереджені на штурмах у районах Покровська, а на Кураховському напрямку -  угруповання військ (УВ) противника “Південь”. Знищення українських позицій у цьому регіоні відкрило б Росії можливість створити сильнішу оборону вздовж цієї частини фронту і посилити контроль над шляхами постачання для українських військ.

“У зв’язку з тим, що росіяни змогли захопити Вугледар, тепер з цього району вони зможуть більше оперативно перекидати резерви саме для посилення цих найгарячіших напрямків - Покровський, Курахівський, Торецький. Мета в них дуже проста - зайняти максимум теритрій, поки негода не настала повністю: падіння температур, сезон дощів, який ускладнить рух піхоти та рух військової техніки”, - розповів Жмайло.

Рух до Курахового

Суттєве уповільнення в напрямку Покровська призвело до того, що російська армія переорієнтувала свої основні зусилля південніше. Окупаційні війська прагнуть захопити Курахове та прилеглі населені пункти для знищення українського плацдарму на схід від річки Вовча та для подальшого просування на заході Донбасу. 

Попри це, українські сили змогли організувати ефективну логістику завдяки розгалуженій мережі шляхів. Це дозволяє утримувати позиції і відбивати атаки росіян. У результаті, фронт, де Росія могла швидко просуватися, поступово звужується, і їм потрібно все більше резервів для підтримки наступу.

“Курська операція не дає можливості перекинути швидко багато резервів. Ми там “сховали” близько 50 тисяч військових Росії, які в перспективі поповнили б ось ці резерви і поновили б просування”, - зауважив Жмайло.

Бої за Селидове - останнім “бастіоном” перед Покровськом

У ніч на 23 жовтня аналітики DeepState зафіксували нові просування російських військ у Донецькій області, серед яких особливу загрозу становлять успіхи загарбників поблизу Селидового. Це місто охоплює підступи до Покровська та утримує шлях на південні регіони Донбасу.

Боєць батальйону “Айдар” на позивний “Осман” зазначив, що в Селидове росіяни заходять цілими взводами.

“Знайомі екіпажі ФПВ кажуть, що роблять понад сто польотів за день суто по піхоті ворога, але все одно не справляються з такими потоком. Ворог плідно просочується та проводить розосередження по будинкам і підвалах. Полонені, яких встигли допитати, сказали що заїхали свіжі резерви, яких відправили захоплювати те, що по доповідям “вже захоплено”, тому найближчими днями тиск буде зберігати тенденцію”, - розповів він.

Таким чином, захоплення Селидового для російських військ відкрило б шлях до більш швидкого наступу на Покровськ і створило б серйозну загрозу для стабільності оборони в західній частині Донецької області.

Загроза для Покровська

За словами військового експерта Жмайла, відстань до Покровська скорочується, росіянам десь вдалося “вбити клини” через водні перешкоди річки Журавка (близько 10 км на схід від Покровська), щоб рухатися безпосередньо до самого Покровська. 

“Без Селидового рух на Покровськ для росіян буде більш проблематичним. Тому що з цього укріпрайону, їхні подальші клини, які вони спробують  робити, будуть проблематичними”, - додав він.

Глобально, росіяни хочуть “підрівняти лінію” Вугледар-Курахове-Покровськ, налагодити логістику і планувати подальші наступальні дії уже на наступний рік.

“Росіяни не можуть рухатися на Покровськ, поки не вирішить питання Селидового. Там наш укріплений район, там є постачання наших військ. Тому, щоб рухатися безпосередньо до самого міста, їм потрібно вирішити це питання. Тому що інакше всі їхні “клини” можна буде різати. Головне, щоб підходила техніка, зброя, боєприпаси”, - зауважив Жмайло.

Загроза для Дніпропетровщини

Росіяни ведуть інтенсивні бойові дії навколо Селидового та Покровська з метою поступового наближення до західного Донбасу та послаблення українських сил, які тримають оборону на критично важливих рубежах. У такому контексті ризик просування ворожих сил вглиб Дніпропетровщини виглядає як стратегічно важливе завдання, яке противник може реалізувати за умов накопичення резервів та прориву українських оборонних позицій.

Хоча Дніпропетровщина є значущим напрямом з огляду на її інфраструктуру та наближеність до важливих українських промислових і логістичних центрів, Москва поки що оцінює його як другорядний. Наступ на Дніпропетровщину вимагав би значного збільшення резервів і боєприпасів, що нині росіяни не можуть забезпечити без додаткових накопичень ресурсів. Таким чином, ця область може бути у довгостроковій стратегії, але не є пріоритетом до завершення завдань на Донеччині. Таку думку висловив військовий експерт Жмайло.

У контексті обмежених ресурсів російської армії внаслідок вдалих ударів ЗСУ по складах боєприпасів, російська стратегія цього року демонструє більш ощадливе використання боєприпасів і спрямування зусиль на пріоритетні завдання на сході України. Натомість ймовірний напрямок на Дніпропетровщину залишається другорядним, адже з огляду на обмежені резерви та вимушену економію, окупанти фокусуються на закріпленні вже здобутих позицій на Донеччині.

“Тому, я думаю, вони зосередяться саме в цьому році на вирішенні ось цих проблем. Саме питання Селидового - це східний берег річки Вовча. Ну і будуть намагатися просуватися, можливо, в районі Вугледара. Хоча вони зараз там зупинилися після захоплення міста і очевидно частина або перекидається туди ж на Покровськ-Курахове, або відновлюють свою боєздатність. Тому поки вони не вирішать ці домашні завдання, я не думаю, що вони будуть так сильно рватися на Покровськ”, - зауважив він.

Попри це, на думку заступника командира 3 ОШБр Максима Жоріна, враховуючи ситуацію із Селидовим иа Покровськом, готувати Дніпропетровщину до оборони потрібно вже сьогодні.

Бої за Торецьк

Не менш складною залишається ситуація в Турецькому. Там росіяни застосовують тактику так званого “капілярного просування”. Тобто, намагаються просунутися на окремих вулицях, кварталах невеликими групами. Після чого пробують займати будівлі, а на зайняті позиції вже підходить підкріплення. Таким чином ворожі війська витискають українських оборонців із міста. 

За словами командира роти вогневої підтримки 5ОШБр Миколи Зінько, окупанти змінили також свою тактику — намагаються рухатися невеликими групами з 2-3 людей.

Цей напрямок має стратегічне значення для російських військ, оскільки його захоплення дозволило б посилити тиск на Бахмутський і Авдіївський плацдарми, а також наблизитися до більшої кількості логістичних шляхів, які забезпечують українське постачання. Водночас контроль над Торецьком дозволив би ворогу розширити свої можливості щодо наступу на захід і на південь у напрямку Покровська та Костянтинівки.
Водночас українські сили стикаються з постійними атаками на інших напрямках, таких як Вугледар, що ускладнює українську оборону і вимагає значної мобілізації ресурсів для утримання плацдармів. Російська тактика, заснована на використанні масованих людських хвиль і артилерійського обстрілу, дозволяє їм просуватися, хоча це коштує їм величезних втрат.

Росія також намагається закріпити свої здобутки в інших регіонах України, зокрема на Харківщині та півдні країни, де вони намагаються стабілізувати лінії фронту. Однак, незважаючи на ці зусилля, їхні ресурси поступово виснажуються, що уповільнює темпи їхнього просування.

Загалом, затримка західної допомоги в критичні моменти дозволила російським військам не лише відновити ініціативу, а й створити нові загрози на ключових напрямках. Це поставило Україну в складну ситуацію, де необхідно зберігати оборону, поки не буде досягнуто повного постачання західних боєприпасів та зброї, що може змінити баланс сил на фронті.

Часів Яр

Спроби російських сил захопити Часів Яр, незважаючи на великі втрати, тривають, але українська армія організувала потужний захист, що унеможливлює швидке просування ворога на цьому напрямку. Одним із ключових факторів, що посилює українську оборону, є використання дронів для мінування підходів та знешкодження живої сили противника. Постійний контроль БПЛа дозволяє швидко виявляти рухи ворога та попереджати наземні наступи. Крім того, українська артилерія працює по позиціях російських підрозділів, забезпечуючи активний вогневий захист навколо міста.

“І от згадайте, коли було падіння Бахмуту з ціною великих жертв росіян, говорили, що питання Часового Яру – це питання лічених тижнів. Але разом з тим, ми підтягнули резерви, зокрема, і спецпризначенців. І місто вистояло, ми змогли побудувати там ефективну оборону”, - розповів Жмайло. 

Харківська область

Ситуація на Харківщині свідчить про прагнення російських сил створити стратегічні умови для подальшого тиску на українську оборону. Російське командування, сформувавши укріплення на півночі Харківської області, спрямувало свої зусилля на формування загроз для підрозділів ЗСУ, зокрема через операції в районі Піщаного та Сенькового. Відтягнувши лінію бойових дій ближче до річки Оскіл, росіяни намагаються розколоти українські сили на дві частини, що ускладнить постачання й маневри в цьому напрямі, а в перспективі могло б дозволити російським силам контролювати потенційний водний рубіж для майбутніх наступальних дій.

Проблематика Курщини та північних напрямків

Російська армія також концентрує значну кількість сил на півночі Харківщини, зокрема, в районах Липців і Вовчанська. Це пояснюється важливістю території для операцій російського угрупування “Північ”.

“Росіяни спробували штурмувати на Курщині з західного флангу наших військ. Але там були проведені певні стабілізаційні дії і сказати, що вони добилися якогось надзвичайного великого успіху, не можна. Хоча так, однозначно, вони там десь просунулися, тому що вони мають величезне угрупування — 50 тисяч. У нас, звісно ж, сили менші, але ми в кращій позиції, ми в обороні та в більш вигідних для нас рубежах, тому що ми мали більше часу”, - розповів військовий експерт Жмайло.

Скоріше за все, із подальшим накопиченням на території Росії, ворожі війська будуть намагатися атакувати та ліквідувати плацдарм в районі Липців та Вовчанська.

“Все ж таки у їхніх планах - Донеччина та Луганщина. Угруповання військ “Центр” найменше постраждало в плані перекидання резервів на територію Росії з початком Курської операції. Вони і далі будуть намагатися не чіпати звідти людей. Але зараз, як ви бачите, ось такого стрімкого просування, яке було кілька тижнів тому, немає”, - зауважив Жмайло.

На думку експерта, росіяни продовжать накопичуватися і думати, що далі. Тому що вони несуть величезні втрати, постійно переформатовують свої найкращі війська, кидаючи їх з різних ділянок фронту. І відповідно це переформатування та виснаженість військ дало ось оцей результат, що стрімкий рух росіян сповільнився.

Південь України

Ситуація на півдні України нині відзначається певними тактичними змінами та стратегічними обмеженнями для російських військ, зокрема, на Запорізькому й Херсонському напрямках. Можливі спроби наступальних дій з боку росіян у напрямку Великої Новосілки або в районі Роботиного пояснюються необхідністю вирівняти лінію фронту, яка утворилася внаслідок українських контрнаступальних дій. 

Серед ключових точок на Запоріжжі залишається місто Оріхів, яке для росіян є потенційним пунктом тиску на українські сили, адже воно розташоване неподалік від самого Запоріжжя. Контроль або наступ на цей напрям дозволив би росіянам збільшити загрозу для самого міста Запоріжжя, а також активно застосовувати керовані авіаційні бомби для терору населення й інфраструктури, що вони роблять вже і сьогодні.

“Тобто, оці всі виступи, які є з нашого боку, росіяни будуть намагатися рівняти штурмувати, для того більше загрожувати місту Запоріжжя, зокрема, щоб посилити терор керованими авіаційними бомбами”, - зауважив Жмайло.
Херсонщина: тактика масового використання дронів
На Херсонщині росіяни відмовилися від масштабних штурмів на користь терору дронами FPV, які скидають вибухівку на житлові будівлі та об'єкти критичної інфраструктури. Використання безпілотників стало регулярною практикою для окупантів, дозволяючи їм завдавати ударів з мінімальним ризиком для власних сил. Таким чином, Херсон і Запоріжжя залишаються під загрозою постійного терору, що вимагає постійної пильності й витрат на протидронові системи та ППО.

Зміни в оборонній тактиці на півдні: “лінії Суровікіна”

Варто відзначити, що на цьому напрямку російські війська зміцнили свої позиції, зокрема завдяки побудові потужної системи оборонних ліній (так званих “ліній Суровікіна”). Це створює додаткові труднощі для проведення успішних штурмових дій, що спонукає росіян до оборонної тактики, з мінімізацією втрат у особовому складі та техніці. Разом із тим, втрати в контролі над Кримом, зокрема ослаблення протиповітряної оборони в західній частині півострова, ускладнюють забезпечення південного угруповання російських військ. Це додатково знижує їхні можливості для активних бойових дій і посилює оборонний характер операцій на цьому напрямку.

Загалом, основний фокус російської стратегії на півдні України наразі полягає у утриманні зайнятих позицій і поступовому тактичному поліпшенні оборонних рубежів. При цьому можливості для масштабних наступів, що вимагають значних резервів, суттєво обмежені, враховуючи постійні втрати, логістичні проблеми й зростаючий тиск з боку українських сил.

Отже, російські сили продовжують концентрувати свої найбільші ресурси на ключових для них напрямках — Донецькій та Луганській областях. Другий пріоритет російських сил стосується Курщини. Ліквідація українського плацдарму тут є важливим завданням для Кремля, який прагне забезпечити контроль над власними територіями, в тому числі в прикордонних областях, щоб запобігти будь-яким операціям ЗСУ на російській землі. Оборона цього напрямку є частиною ширшої стратегії — Кремль намагається уникнути будь-яких загроз своїм територіям та уникнути морального удару від втрати контролю навіть над частиною цих земель.

• Пережили блокаду Маріуполя і російський полон: історія кохання Мар'яни та "азовця" Владислава
• В одній області України посилюють мобілізацію
• Генштаб ЗСУ повідомив, де наступає ворог