У Києві презентували онлайн-архів усної історії української селянської культури і традиційної музики «Великі трансформації»

У Києві презентували онлайн-архів усної історії української селянської культури і традиційної музики «Великі трансформації».

Цей архів став результатом наукових експедицій кінця 1980-початку 1990-х років американського дослідника, етномузиколога Вільяма Нолла та його українських колег. Експедиція Вільяма Нолла була однією з двох перших усноісторичних експедицій в Україні, бо на той час усну історію у нашій країні за науковий метод не визнавали. Команда дослідника, яка складалася з істориків, журналістів, інженерів, музикознавців, музейників, записала понад 400 інтерв’ю з селянами, які застали часи колективізації. Записані свідчення настільки вразили Вільяма Нолла, що він написав монографію «Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920-30 років», яка стала важливою подією вже для двох поколінь українських істориків.  

На початку презентації до присутніх звернувся Вільям Нолл по відеозв’язку. Він подякував всім, хто працював над створенням онлайн-платформи та відзначив важливість такого архіву і для нинішнього, і для майбутніх поколінь українців. «І це дає мені спокій», - сказав американський дослідник.

 Вільям Нолл. Скриншот відеозвернення  

Архівний проєкт «Великі трансформації» реалізовано ГО «Центр досліджень усної історії і культури». У якості своєрідного епіграфу до презентації архіву організатори проєкту навели слова з виступу американського історика Тімоті Снайдера на відкритті Інституту документування та взаємодії INDEX у Львові: «Ми думаємо, що пам’ятатимемо все, але це неправда. … Історично все втрачається в просторі й часі». Він  сказав це про необхідність документувати нинішню російсько-українську війну, щоб у вирі історії не втратити правду про неї, зазначають організатори, «але хіба це не стосується української історії взагалі? Що є основою пам’яті – національної, колективної, суспільної? Архіви і люди».  

Лідія Лихач, директорка ГО «Центр досліджень усної історії і культури» та керівниця проєкту «Великі трансформації», під час презентації повідомила, що у своїй монографії Вільям Нолл «використав може 10% зібраного матеріал. Але багато хто, зокрема Ен Еплбаум, йому сказали, що зібрана дуже велика джерельна база, тож треба створити щось, щоби ці матеріали повністю були у відкритому доступі».

Онлайн-архів «Великі трансформації» складається з трьох частин.

Перша – «Архів усних історій про зміни у структурі української селянської культури 1920–1930-х років». Друга – «Архів записів кобзарів і лірників». 

Головний інтерес етномузиколога Вільяма Нолла стосувався традиційної музики, повідомляють організатори проєкту: «Кобзарі як носії епічної традиції, що тягнеться від часів Київської Русі, особливо зацікавили дослідника і він записав унікальні відео - спів легендарного Георгія Ткаченка, який перейняв кобзарську традицію від правдивих харківських кобзарів, зберіг її і навчив інших музикантів, Миколи Будника, братів Литвинів, молодих братчиків Кобзарського цеху Олеся Саніна і Тараса Компаніченка. Це безцінні свідчення реконструкції кобзарської традиції, носіями якої в минулому були мандрівні незрячі співці — кобзарі, лірники, бандуристи». 

Лідія Лихач наголошує: «Ми повинні дивитися на музичну українську історію в світовому контексті. І епічна кобзарська традиція – особливо виразна, бо вона неперервна кілька століть. Ми знаємо, як співали думи в XV столітті, і в XVI, і в XX-му. Бо наші сліпі менестрелі вчилися один від одного й передавали цей епос через думу, через пісню, псальму до наступних поколінь. Останнім, хто його зберіг попри всі заборони й нищення комуністичного режиму, був Георгій Кирилович Ткаченко».   

Лідія Лихач також повідомила, що сьогодні на пріоритетному розгляді  в ЮНЕСКО знаходиться досьє щодо визнання кобзарства нематеріальною культурною спадщиною людства. «Бо це така велика мистецька сила, яка в Україні збереглася з давніх часів. І той, хто її «затримав», був Георгій Ткаченко, якого ми записували, коли йому було 94 роки. Вільям Нолл, будучі іноземцем, цікався, чому кобазрів та лірників знищували, адже на початку ХХ століття їх було тисячі, а на час його досліджень - одиниці. Етнограф Борис Ткаченко відповів йому, що це було планове, продумане знищення. «Бо  як у людини є орган, який відтворює кров, так у нації  є відтворювач духу. Знищить цей орган - і людина помре. Так само і нація, народний епос, пісня, дума – це найперше, це корінь народу. Перерубайте цей корінь – і не буде народу», сказав Борис Ткаченко. Так само і цей онлайн-архів: якщо не створити таку платформу – не залишиться збережених свідчень. Я думаю, що збереження культурної спадщини – це пріоритет для нас всіх», - підкреслила керівниця проєкту.

Один із ініціаторів подання кобзарства до спадщини ЮНЕСКО - український кінорежисер та лірник Олесь Санін. Тож раритетні аудіо й відеозаписи з експедиції Вільяма Нолла доповнять корпус свідчень високої кобзарської культури. А разом із проєктом Олеся Саніна та його колег-кобзарів «Дума», що представляє теперішніх носіїв традиції, стане надійною основою для вивчення нематеріальної української культурної спадщини.  

Третя частина платформи – «Архів інструментальної і вокальної музики». Ця складова архіву містить інструментальну і вокальну музику, записану безпосередньо від виконавців-носіїв традиції на Західному Поділлі, на Гуцульщині, на Черкащині, на Волині. «Раніше гурти, які грали чи  співали автентичну музику, самі рушали в експедиції і записували фольклор від старших людей. Зараз таких носіїв традиції залишилося дуже мало, і роль архівів стає дедалі важливішою», - каже Катерина Капра, співзасновниця  платформи традиційної музики «Рись».  

Музикознавці, які були присутні на презентації, зазначили, що українське композиторське мистецтво здебільшого має своє «живлення» саме від народної музики. Зокрема, до цього джерела звертався Микола Лисенко.

«Війна по-новому проявила силу, стійкість і головні ціннісні архетипи, закладені в традиційній культурі. Під музику кобзарів воїни набираються духу, стрілецькі і козацькі марші ведуть у бій, сумні  воєнні пісні звучать на прощаннях і похоронах. Вони зв’язують покоління і виховують дух», - вважають організатори проєкту.  

Серед інших спікерів заходу також були Леся Гасиджак, директорка Національного музею Голодомору-геноциду, Марина Гримич, докторка історичних наук, кандидатка філологічних наук, письменниця; Тетяна Дорошенко, провідна фахівчиня з управління проєктами УКФ, Ярина Дронь, фольклористка, учасниця гурту US Orchestra, Ірина Барамба, фольклористка, учасниця гурту «Гуляйгород». 

Наприкінці презентації Лідія Лихач передала директорці музею Голодомору Лесі Гасиджак архів касетних записів Вільяма Нолла про зміни у структурі української селянської культури 1920–1930-х років. У коментарі «Детектору медіа» Леся Гасиджак пояснила, що архів, який зафіксував зміни у структурі української селянської культури періоду радянської колективізації, стане у нагоді науковцям Музею для чергових досліджень соціальних змін, які відбувалися в українських селах у роки, що передували Голодомору.   

Оригінали музичних записів - аудіо та відео – Лідія Лихач передала завідувачці відділу архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів ІМФЕ Валентині Борисенко. 

Як можна актуалізувати музичний доробок наших предків так, аби він викликав у сучасників захоплення і бажання слухати його знову і знову, по закінченню презентації продемонстрував етногурт «ЩукаРиба». Молоді музиканти виконали декілька композицій – своїх власних аранжувань музичних раритетів з архіву «Великі трансформації».

Проєкт здійснюється за підтримки Українського культурного фонду. 

Онлайн-архів «Великі трансформації» можна переглядати/слухати/вивчати за посиланням https://www.greattransformations-ua.org/ 

Заглавна світлина: Лідія Лихач. 

Фото надані організаторами проєкту. Фотограф - Руслан Сингаєвський