Чому спецназ КНДР насправді не спецназ, а прояв поразки Путіна? – The Times
Росія може використовувати північнокорейських військових не для безпосередньої участі у бойових діях, а радше для тилових операцій. Натомість на передову відправлять власне російських солдат, припускає професор Марк Галеотті у матеріал для The Times.
Він зазначає, що прибуття північнокорейських бойових загонів із так званого елітного XI корпусу, відомого як «штурмовий корпус» на російський Далекий Схід, є значним поглибленням прихильності Пхеньяна до Москви, але не обов'язково означає, що вони призначені для бою.
При цьому автор вказує, що хоча північнокорейські військові і носять найменування спеціальних сил, вони навряд чи схожі на морську піхоту, не кажучи вже про SAS.
«Вони більш «особливі», ніж більшість із 950 000 звичайних військовослужбовців Корейської народної армії, і вважаються фізично витривалими, дисциплінованими та добре вишколеними. Однак вони не мають реального бойового досвіду, і війна підкреслила, наскільки це важливо», - йдеться у матеріалі.
Їх участь у бойових діях також може бути проблемно. Попри те, що частина жителів Північної Кореї трохи розмовляють російською, ризики неправильного трактування та ймовірності «дружнього вогню» є чималими. До того ж 12 тисяч військових, це та кількість, яку Росія втрачає на полі бою кожні десять днів пораненими та вбитими, тож навряд це вплине на «арифметику війни».
Автор зазначає, що насправді Кім Чен Ин допомагає Путіну не з доброти, адже «всеосяжне стратегічне партнерство», ратифіковане російським парламентом у четвер, зобов’язує Москву надавати пряму військову підтримку Північній Кореї в разі нападу.
«Росії доводиться платити за часто неякісні снаряди Північної Кореї та, можливо, таких же неякісних солдат, не лише продовольством і сировиною, а й технологіями. Навіть якщо виключити заяви про те, що Москва безпосередньо допомагає програмі ядерної зброї Кіма, Росія надає свій досвід у ракетній промисловості, авіаційних технологіях та кібербезпеці», - йдеться у матеріалі.
Галеотті додає, що розмови про «смертоносний» альянс між Китаєм, Росією та Північною Кореєю є перебільшенням та применшує серйозні розбіжності між цими націями.
«Путін, безумовно, багато в чому став бенефіціаром, оскільки багато країн готові заплющувати очі на порушення санкцій, наймати російських найманців або купувати дешеву нафту. Але це не робить їх васалами Росії чи навіть справжніми її союзниками. Це не більше ніж трансакційний процес, і Путін не контролює його», - вказує він.
Підтримку своїх союзників Кремлю доводиться купувати. І якщо для того, аби задобрити Тегеран, Москві довелось розірвавши відносини з Ізраїлем, то Пекін зміг змусити Росію укласти енергетичні угоди на невигідних для неї умовах. І навіть Пхеньян, який колись був державою-парією, тепер може мати справу з Москвою на рівних.
У цих союзах кожен, насамперед, спирається на власні інтереси. І навіть якщо Пекін не хоче, щоб Путін зазнав поразки в Україні, він також не готовий ризикувати вторинними санкціями через нього. Москва, натомість, відчайдушно сподівається, що Китай ніколи не втягне її у війну проти Тайваню. І Пхеньян, і Тегеран озброюватимуть Росію, але за реальну плату.
«Зрештою, Путін може мати всіх друзів, яких він захоче. Але він повинен їх купити», - резюмує автор.
Джерела ZN.UA в українському оборонному відомстві припускають, що присутність військових із КНДР не матиме істотного впливу на театр воєнних дій у Донбасі, проте може змінити ситуацію в Курській області. Про те, що означає поява північнокорейських солдатів на фронтах російсько-української війни, читайте в статті Володимира Кравченка "Солдати Кім Чен Ина в степах України".