Майстриня клаптикового шиття: Триптих «Козак Мамай» став нашим «рятівним колом» від війни

Замість фарб - тканина. В умілих руках відомої художниці Наталії Лашко клаптики перетворюються на витвори мистецтва. Про те, як з’явилася ідея створити триптих «Козак Мамай», скільки сегментів тканини пішло на нього, а також про мистецтво під час війни і відродження вишивки соломою, читайте у матеріалі Коротко про.

Символ українського захисника

Нещодавно у Львівському палаці мистецтв відбулася виставка «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», присвячена пам’яті 90-ї річниці розстрілу з’їзду кобзарів і лірників на станції Козача Лопань (Харківщина), де було представлено чимало цікавих робіт. Але біля цієї картини відвідувачі виставки затримувалися найдовше: роздивлялися найдрібніші елементи, милувалися кольорами, фотографували. Це був триптих «Козак Мамай».

Перший погляд на полотно «Козак Мамай»: яскрава та масштабна картина. І лише придивившись, стає зрозуміло: увесь триптих – це клаптикове шиття!

- Приємно, що наша колективна робота під егідою Асоціації майстрів клаптикового шиття України вразила всіх, - розповідає Коротко про художня керівниця проєкту, майстриня Наталія Лашко. – Триптих  «Козак Мамай» - це інтерпретація роботи відомого митця, заслуженого діяча мистецтв України Ореста Скопа. Орест Андрійович і сам був приємно вражений квілтом. Коли вперше побачив результат нашої роботи – аж зойкнув, так йому сподобалося.

Ще б пак! Квілт (так називають вироби з клаптиків) виконаний різноманітними техніками клаптикового шиття, складається з 65 сегментів, а його розмір - 6,5 на 2,5 метри. Над створенням картини працювали 47 українських майстрів.

Але, як завжди, спочатку була ідея. І виникла вона після відвідування експозицій європейських майстрів та виставки українських квілтерів на міжнародному квілт-фестивалі у Вероні (Італія). Намилувавшись творами закордонних квілтерів, наші майстри також задумалися над створенням проєкту, який би відображав українську сутність, ідею, культуру. А хто ж може передати саме те українське начало краще за нашого Мамая?

-  Це знакова фігура воїна-захисника, на якому тримається майбутнє незалежної України, - пояснює Наталія Лашко. – Зображення сидячого козака-бандуриста - узагальнений народний образ професійного воїна, який має і мирне життя, де він є простим селянином, у якого є дівчина, вірний кінь. Тому вирішили творити саме на таку тематику. А більше 380 різних образів Мамая створив відомий художник Орест Скоп. Я випадково знайшла його номер телефона, зателефонувала і розповіла про таку от ідею. Дуже хвилювалися, бо часто художники, які пишуть твори фарбами, зверхньо-поблажливо відносяться до нас, майстрів клаптикового шиття. Більше вам скажу: я сама є традиційним художником, але багато творю з тканин. І дотепер деякі колеги з іронією кажуть, що «займаєшся своїми тряпками». А от Орест Андрійович досить швидко погодився на мою пропозицію щодо створення квілту на основі його картини.

«Пошили» за 4 з половиною місяці

Але якого козака з усіх Мамаїв Скопа обрати? Всі статні, красиві, яскраві. Майстриня довго переглядала твори художника, і зрештою вирішила, що треба шити триптих, тобто три полотна, об’єднані однією ідеєю.

-  У нас Мамай на коні, центральний – святковий козак, і з дівчиною, - уточнює майстриня. – Багато часу зайняла підготовка до роботи, адже треба було роздрукувати триптих у повному розмірі, важливо було точно передати кольори.

Майбутній триптих розділили на квадрати-блоки по 50 см завдовжки. За задумкою, одна майстриня  мала зробити один квадрат. А робота кропітка.

-  Це ж треба було шити «клаптиковий живопис» з великою кількістю складних зображень фігур людей, обличчя, рук, одягу, музичного інструмента, коней, крони розлогого дубу, квітів мальви тощо, - пояснює Наталя. – До всього ще й багато наших майстринь виїхали з рідних місць через війну. Хтось схопив швейну машинку, а хтось лише документи. Та все ж багато майстринь погодилися пошити два, а то й три клаптикових блока.

Процес створення 65 блоків зайняв всього 4 з половиною місяці. Насправді триптих «Козак Мамай» був не лише найбільш масштабними проєктом наших квілтерів. Ця робота стала таким собі рятівним колом для багатьох майстринь, які працювали над його створенням.

Невеличке село десь у Полтавській області. Туди з Донеччини переїхала одна з майстринь, яка займалася пошиттям елементів до триптиха. У чужій сільській хаті, без звичних вигод, без рідного кола спілкування жінка рятувалася роботою: вдень та вночі її швейна машинка працювала.

Інша історія. Сини однієї майстрині з Харкова захищають Україну на фронті. Мама, як і багато інших українських матерів, живе від дзвінка до дзвінка з передової, сподівається чути лише «Мам, я норм». І робота над «Мамаєм» принесла їй трохи спокою, стала розрадою у важкий час. Жінка пошила два квадрати, в тому числі один зі складних - з обличчям дівчини.

Про мистецтво у воєнний час

Наталія Лашко та її син Ілля виконали чи не найважчі фрагменти роботи: обличчя Мамаїв, фрагменти козацького коня. До речі, Наталя керувала цим проєктом. Клаптиковим гаптуванням майстриня займається більше 15 років. Як зазначає, «захворіла» на печворк, побачивши на одній із виставок роботи відомих харківських майстрів-квілтерів Емілії Грекової та Ірини Фоміної, які також брали участь у проєкті.

Клаптикове мистецтво потребує хороших матеріалів. Є тканини, спеціально створені для печворку. Це спеціальна бавовна, яка не коситиме, не вигорятиме і т. д., найчастіше американського, канадського, японського, голландського виробництва. Тканина ріжеться роликовим ножем, незалежно про напрямну нитку. Вартість метра тканини для печворку стартує від пів тисячі гривень.

Та повернімося до нашого Мамая. Його квадратні блоки збирали докупи в київському осередку квілтерів Patchwork Planet під керівництвом Ольги Козицької. А обов’язкову професійну фотосесію відзняли в музеї Київського політехнічного інституту (там ідеальне для таких зйомок світло). Вже звідти триптих вирушив у довгу мандрівку: спочатку у Львів на виставку, а опісля - за кордон.

- У німецькому місті Крефельд впродовж листопада відбудеться виставка на підтримку України, ініційована Клаудією Пфейл, видатною німецькою дизайнеркою арттекстилю і квілтингу, під егідою українського консульства в Німеччині, - уточняє Наталія. – Туди і поїхав наш Мамай разом з колекцією інших клаптикових ковдр українських квілтерів . А я продовжую творити.

- Спілкуючись з іншими митцями, часто чуємо, що у війну творити в рази важче, навіть неможливо, - кажемо.

- А мене, навпаки, рятує творчість, - відповідає Наталія Лашко. – Війна – це втрати. Болючі, жахливі. І між цього мороку є промінь сонця. Для мене це мистецтво. Маю багато ідей, мрій, планів. Працюю над своїми нинішніми проєктами. Не дозволяю собі зупинятися, рухаємося тільки вперед.

До речі

Замість ниток для вишивання - солома

Наталія Лашко не лише відома художниця та квілтесса. Жінка входить у вісімку майстрів із різних куточків світу, які вміють вишивати соломою. Техніка унікальна,  фактично втрачена у світі.

Перш ніж розпочати вишивку, Наталія розщеплює соломинку на смужки різної ширини. І вишиває на тканині гладдю за допомогою звичайної голки. Наталія Лашко створила близько сотні робіт з вишивки соломою, багато зберігаються у приватних колекціях та музеях по всьому світу.

- Людей, які володіють такою майстерністю, одиниці по всьому світу (в Англії та на Азорських островах), а в Україні я із сином Іллею, - розповідає майстриня. - Для нас вишивка соломою – це творчість, самореалізація. Мене тішить той факт, що син освоїв це вміння, і йому дуже подобається вишивати. Навіть вигадав свою техніку вишивання такою скрученою соломою, наприклад, використав її у вишивці хрестиком традиційних подільських орнаментів чи українського бароко у своїх панно.