Рецензія на фільм «Жага до життя» / Don’t Move

24 жовтня в кінотеатрах розпочався прокат трилера «Жага до життя» з Келсі Есбілл Чоу та Фінном Віттроком у головних ролях. Офіційний постер стрічки привертає увагу заманливим написом «від продюсера Сема Реймі», а у рецензії нижче розбираємось, чи посприяв фактор присутності метра у складі творців тому, щоб на виході глядачі отримали дійсно захопливу і напружену історію.

«Жага до життя» / Don’t Move

Жанр трилер
Режисери Адам Шиндлер, Браян Нетто
У ролях Келсі Есбілл Чоу, Фінн Віттрок, Деніел Френсіс, Морей Тредвелл
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Молода жінка Айріс прокидається рано-вранці, швиденько збирається, сідає в автівку та рушає у напрямку високої скелі, з якої відкривається мальовничий краєвид. Але героїня приїхала сюди зовсім не для того, щоб помилуватися густими лісами чи блакитним небом, адже згодом з’ясовується, що саме на цьому місці у результаті нещасного випадку загинув її маленький син.

Скорботна мати вже й собі надумала скоротити віку, аж раптом на скелі з’являється молодий і, на перший погляд, привітний чоловік, котрий представляється Річардом. Він розуміє, що тут коїться, тож намагається якось підтримати та втішити стражденну, а через кілька хвилин йде геть. І це спрацьовує: Айріс вирішує не робити того, що планувала (принаймні, як вона каже, не сьогодні), але на цьому її випробування не закінчуються.

Вже зовсім скоро Річард показує свою істинну маніячну натуру, а щоб перестрахуватися від неприємних форс-мажорів, вколює нещасній паралітичну речовину. Тепер у неї є лише 20 хвилин, щоб якось врятуватися, адже по закінченні цього часу рухові функції її тіла повністю відмовлять. Айріс твердо вирішує вхопитися за цю соломину.

Навряд чи для когось буде одкровенням теза про те, що подібних історій кінематограф наплодив уже силу силенну. Сюжети про начебто приємних хлопців, які у підсумку виявляються справжніми монстрами та ганяються за наляканими дівчатами з ножем напереваги, фільмувалися хоч Гічкоком у 60-ті, хоч Крейвеном у нульові, хоч умовним ноунеймом півтора місяця тому. Тож якщо вже і слідувати нехитрому тропу «гра у кицьки-мишки» у 2024-му, треба додати якоїсь несподіванки, або принаймні новий елемент.

У Гічкока була несподіванка. У Крейвена — як мінімум Кілліан Мерфі і Рейчел Макадамс у кадрі. В умовного ноунейма — нелінійне оповідання, котре перевертало історію догори дриґом, що також зійде за несподіванку.

Постановники «Жаги до життя» Браян Нетто та Адам Шиндлер теж вирішили не обмежуватися банальним слешером зі звичайною грою в наздоганялки і обрали варіант з додатковим елементом, підглянутим десь у «Пилі», а саме — у головної героїні сильно обмежений час і можливості. Тобто, для неї порятунок — це завдання з зірочкою, що потенційно обіцяло зробити стару як світ історію цікавішою та напруженішою.

Десь перші пів години, поки багатостраждальна Айріс не перетворилася на овоч, ще цілком багатообіцяльні (показана у трейлері сцена з мурахами — ну прямо добре, побільше б такого). Але з огляду на її параліч зникає маневр для динаміки, отже — лишається тільки простір для саспенсу. Однак і тут у стрічки виникають очевидні проблеми, тому що більшість ситуацій, у яких опиняються персонажі, стандартні та, відповідно, передбачувані. Глядачам буде неважко здогадатися, що станеться з другорядними персонажами чи, наприклад, яка кульмінація тут очікуватиме.

При цьому образ самого лиходія не дуже добре пропрацьований: його мотивацію залишимо на совісті сценаристів, а от як для вбивці-початківця він аж занадто холоднокровний. Коли ж ситуація вимагає від нього беземоційного розуму, він піддається жалю і діє явно не найкращим чином. А ще душогуб має дещо спільне з маніяком з «Западні» М. Найта Ш’ямалана, де у психопата перевтілився Джош Гартнетт.

Зате після таких екстремальних випробувань Айріс точно цінуватиме власне життя. Що тут скажеш, Джон Крамер ставить великий палець догори.