"Російською нас знищують": інтерв'ю з Артуром Пройдаковим про українізацію, школу та виїзд учнів

На цьому наголошує Артур Пройдаков – вчитель української мови та літератури, який 2021 року став переможцем премії Global Teacher Prize Ukraine, а у 2023 увійшов у десятку найкращих учителів світу.

Він сам пройшов шлях від зрусифікованого українця до українськомовного і тепер допомагає це зробити іншим. Народився і ріс на Луганщині, де всюди панувала російська мова. Війна та окупація рідної Кадіївки (до 2016 – Стаханов) змусили переїхати. Зараз у Києві Артур Пройдаков викладає у приватній школі, працює у благодійному фонді та бере участь у різних освітніх проєктах і українізовує молоде покоління.

В інтерв'ю Освіті 24 він наголосив: саме зараз сприятливий час для переходу на українську мову в усіх сферах життя, адже "всі сигнали, маркери, всі божі символи, все вже вказує на те, що треба переходити на українську мову".

До Дня української писемності та мови, який відзначаємо сьогодні, 27 жовтня, один із найкращих учителів світу 2023 року розповів, чому так важливо поширювати навколо себе українськомовний ареол; чому школи мають бути територією української мови та української ідеї; чому так боляче чути з уст дітей російську і як цьому протидіяти; як переконати українців не спілкуватися у побуті мовою агресора; скільки заробляє і має заробляти вчитель; чи можливо зупинити виїзд старшокласників за кордон.

Артур Пройдаков / Фото з фейсбук-сторінки вчителя

Чому частина українців знову починає розмовляти російською

На сьогодні можна помітити тенденцію, що чимало українців, які з початком повномасштабної війни перейшли на українську, починають знову говорити російською. Чому, на Вашу думку, такі люди повертаються до мови агресора?

Тенденція відчувається навіть на вулицях Києва. У побуті, між собою, в магазині, в кав'ярні, на вулиці, прогулюючись з собачками, люди спілкуються російською. Вони не бачать у цьому проблеми, ігнорують всі закиди та промови, гасла, що треба говорити українською, бо це – мова безпеки. Чому так відбувається?

Люди розслабились, напевно, і чомусь думають, що це їх не стосується, що війна – це десь там з автоматами в руках, а ось тут – на протистоянні мовному, лінгвістичному, культурному – це все не має значення.

У лютому 2022 року пішла критична хвиля: на емоціях українці хотіли від усього російського відокремитися і відокремлювались. На короткій дистанції було достатньо запалу, щоб відмовитися від кіно, музики, ютубу, мови російської. Зараз 2024 рік: третій рік триває повномасштабна війна і 10-й рік загалом війна з Росією. Або немає наголосу на тому, що треба обов'язково говорити українською в побуті, або ефект більшості спрацьовує, або дехто дивиться, що військові говорять російською мовою між собою і думають, що мова – це не пріоритетно.

Але це важливо. Щоб потім не було закликів захищати російськомовне населення, треба зберігати українську мову.

Чи коректно взагалі порівнювати те, якою мовою спілкуються військові на фронті та цивільні в тилу?

Військовим треба дякувати за те, що вони роблять, і підтримувати їх тут в тилу, наскільки це можна робити або доєднуватися до них. Ми ж маємо виконувати свою роботу якісно. Бажано це робити мовою українською і поширювати навколо себе українськомовний ореол. Військові боронять нашу державу від агресора і можуть це робити різними мовами. Нам треба дбати про те, куди вони повернуться після Перемоги, щоб тут була українська мова, а не умовно "Росія №2".

От це буде найгірше, коли ми переможемо, але навколо будуть книжки Пушкіна, Достоєвського та Толстого.

На Вашу думку, в Україні зараз і надалі потрібна лагідна чи сувора українізація?

"Лагідна українізація" вже тригерить багатьох. У 2021 році, коли я перемагав на премії (у 2021 році учитель української мови та літератури Артур Пройдаков став переможцем Global Teacher Prize Ukraine, – Освіта 24), це гасло було ще актуальне. Однак є ще багато людей, які бояться переходити на українську мову, тому їм треба свідомо допомагати. І робити це не дуже агресивно, а в межах законодавства. При цьому пропонувати гарну альтернативу: книги, заняття з української мови, онлайн-курси, українськомовний YouTube тощо. Це для тих, хто хоче переходити, але не знає з чого почати. Для інших має працювати правило закону. У нас є добре прописаний закон, правда, я не розумію, наскільки ефективно працює система штрафів. Мовний омбудсмен Тарас Кремінь казав, що за рік по всій Україні виписали кілька десятків штрафів за порушення. І це не сотні, не тисячі. І це – або ситуація у нас дуже класна, або щось не так.

Тому я – за дотримання закону, за те, щоб в офіційній сфері вимагати дотримання закону. А от в побуті я не знаю, як вплинути на те, щоб люди між собою говорили українською. Треба як мінімум застосовувати ефект популяризації української мови, культури. Тому має бути пропаганда української мови та дотримання законів на всіх рівнях.

Артур Пройдаков / Фото Global Teacher Prize Ukraine

Як перейти на українську мову

Які поради Ви б дали тим російськомовним, які бояться переходити на українську, бо вважають, що мають недостатній рівень володіння мовою?

Не боятися переходити на українську мову. Коли, як не зараз? Уже всі сигнали, маркери, всі божі символи, все вже вказує на те, що треба переходити на українську мову. Тому точно не треба боятися. Середовище буде сприятливе.

Якщо ви скажете друзям, напишете допис, що переходите на українську і попросите підтримки, то вас точно ніхто не засудить і не напише: "Ганьба". Напишуть, навпаки: "Клас, тримайся!". І дадуть ще свої поради, що почитати, що подивитися, на які курси підписатися. Друге – практика. Якщо важко спілкуватися українською 24/7, виділіть годину на день і говоріть протягом цієї години з усіма державною. Почніть з соцмереж: писати українською трошки легше, ніж говорити, бо матимете час подумати.

Та й прикладів переходу успішних публічних людей з російської на українську дуже багато. Обирайте дотичний. Подобається поп-культура – Дорофєєва, Дантес, Кацурін, Птушкін у поміч. Подобається політика – подивіться на президента. Подобаються письменники – подивіться, як культурні діячі, які раніше говорили російською, зараз говорять українською.

Прикладів дуже багато, і саме зараз сприятливий час для переходу на українську мову в усіх сферах життя. Вам буде зелене світло, а у сфері бізнесу, може, ще й премію за це дадуть.

Загалом варто залучати різні канали комунікації, зокрема інтернет, для популяризації української мови.

Бізнесмени переходять на українську?

Окремі бізнесмени демонструють успішні кейси на власному прикладі – і це мотивує інших. Згодом це переростає у тенденцію. Мене запрошували кілька разів ІТ-компанії проводити вебінари з переходу на українську мову. Запит є, хоча у 2022 році їх було більше. Або всі перейшли, або хвиля спала. Але я стриманий оптиміст, бо в Києві чую багато російської мови на вулиці, в метро. Люди між собою спілкуються й особливо сваряться російською мовою.

Яке співвідношення української – російської Ви чуєте навколо, зокрема у Києві?

Суб'єктивно: 60% на 40% на користь української. Але це моя "бульбашка", або я в навушниках часто ходжу й не слухаю. Це у Києві. От був на Сумщині нещодавно у відрядженні. У Ромнах зайшов у магазин – до мене зверталися російською. Причому я говорю українською, а мені – російською.

Чимало російської мови саме на побутовому рівні. Але знаєте, що найбільш прикро? Мова дітей. Коли діти йдуть, умовно, на прогулянку, на футбол, вони між собою говорять російською.

Як переконати перейти на українську мову тих, хто проти

Що можете порадити тим українцям, які не хочуть переходити на українську?

Я за те, щоб пояснювати, казати, що це важливо, що триває війна, тому буде дуже класно, якщо ця людина буде говорити українською. Також треба самому бути прикладом: у метро говорити, з мамою по телефону, аби це чули інші. Це впливає. Пропонувати читати українське і пояснювати, що його 200 років забороняли. Я завжди говорю, переконую, аргументую – не підіймаю голос, не кричу. І це впливає на побутову ситуацію. Потрібні також нові інформаційні, комунікаційні кампанії. Можливо, мережа білбордів, реклама в метро, залучення блогерів тощо.

В Україні досі, на жаль, трапляються випадки, коли людину не беруть на роботу через українську (!) мову. Компанія аргументує це тим, що кандидату буде "некомфортно, адже у них – російськомовне середовище". Як цьому протидіяти?

Це дуже плачевні компанії. Я сподіваюся, що таких кейсів буде менше. Але якщо людину справді на роботу не беруть через те, що вона говорить українською мовою, треба скаржитися, як мінімум, мовному омбудсменові, давати розголос ситуації у соцмережах.

Люди зараз хочуть менше таких скандалів, бо розуміють, що бути пов'язаним нині в публічній сфері з російською мовою – це трішки зашквар.

Яка мова має панувати у школі

Чи можна пояснити українцям, які говорять російською, що ця мова – частина "русского міра"? Чому чимало українців досі цього не зрозуміли? Як, зокрема, стимулювати батьків, які розмовляють російською з дітьми, перейти на українську?

Ви чудово сказали.

Я б не боявся говорити, що російська мова – це частина "русского міра". Людям треба це нагадувати. Говорити, що це ваше право, але пам'ятайте: російською мовою зараз нас вбивають, знищують.

І якщо представники російської влади хочуть, аби ми скасували закон про українську мову, якщо хочемо перемир'я, – це щось означає. Це треба пояснювати батькам. Так, частина це тригерне. Вони скажуть: "Боже, що тут, в школі, політика знову?". Мені, до речі, закидають, що я тут політикою займаюся. А я кажу: "Яка це політика? Це питання української мови. Я вчитель української мови. Я маю захищати і популяризувати мову!".

Не треба чекати на дії Мінкульту, а на місцевому рівні проводити ініціативи. Треба завжди з батьками говорити українською мовою, не переходити на російську. Не догоджати їм, переходячи на російську. По-друге, створювати пропозицію. Школа також може впливати на своїх батьків, на спільноту. Спробувати створити власний українськомовний осередок. Наприклад, на базі школи – розмовний клуб. Ми плануємо у листопаді організувати літературний вечір. Запрошуємо батьків, їхніх друзів, родичів, дітей, вчителів. Будемо читати "451 градус за Фаренгейтом". Участь безкоштовна.

Артур Пройдаков / Фото з фейсбук-сторінки вчителя

І я б дуже хотів, щоб особливо діти спілкувалися українською. Бо є ситуації, коли батьки забирають дітей зі школи, на рецепції кажуть: "Дякую вам, до побачення", а потім до дитини: "Как день прошол? Все хорошо?"

До речі, про мову у школі. Верховна Рада України може заборонити спілкування російською мовою на території школи під час освітнього процесу. Відповідний законопроєкт зареєструвала нардеп Наталія Піпа. Чи погоджуєтесь Ви із запровадженням такого правила? Яке має бути покарання за порушення?

Це на часі. Я працюю у приватній школі у Києві. Діти зі мною на уроці спілкуються українською, на перерві між собою – російською. Коли я підходжу і прошу говорити державною, вони будуть це робити тільки у зоні моєї досяжності. Або втечуть кудись і будуть далі спілкуватися російською. Але цю ініціативу треба правильно прокомунікувати батькам і дітям. Пояснити, чи буде і яка система покарань, хто буде відповідальний за дотримання закону. Я так розумію, що це буде директор/директорка. Хто має моніторити ситуацію і фіксувати порушення? Кого каратимуть і як? Чи це буде словесне попередження? Словесні попередження станом на зараз не діють.

Тобто загалом ініціатива актуальна і правильна. Треба тільки її добре роз'яснити. Школа – це осередок державний, тут має бути територія української мови, української ідеї.

Чи є у Вашій школі вчителі, які між собою говорять російською?

У моєму мікровсесвіті на перервах вчителі у школі всі спілкуються українською. Але це суб'єктивна оцінка, адже треба бути з кожним близьким другом, аби знати, якою мовою він говорить увечері. З колегами спілкуємося на професійні теми й розуміємо, що це треба робити українською. Та й навіть якщо обговорюємо побутові речі.

Але можу чесно розповісти про інший приклад: у мене є товариш, заступник директора школи в Одесі. Чудова людина. Говорив російською – перейшов на українську. Зараз у школі він говорить винятково державною, зі мною також, але з батьками, родичами, близькими друзями з Одеси – російською. Це як приклад того, що учителі у побуті можуть говорити російською, а на уроках – українською.

Як культура допомагає забути російську мову

А Ви з дитинства спілкуєтеся українською чи перейшли з російської? Що цьому посприяло?

Я – вчитель української мови та літератури. Я говорив російською мовою під час роботи викладачем у Стахановському педагогічному коледжі. Тобто українською – на уроках, а на перервах – російською. У побуті також, коли ходив з дітьми в кіно, в музеї, говорив російською. Перейшов на українську у 2014 році, коли почалася війна і я приїхав на Сумщину.

Я зрозумів, що якщо я – вчитель української мови та літератури, то не нормально, що я говорю російською. Та й на Сумщині було легше: навколо було вже більше українського. І я вирішив, що я перейду на українську мову. Причому я всюди говорив так літературно, так чемно, артикулюючи кожен звук, і це всім подобалося.

Я хотів навіть довести, що з Луганщини ось такі люди теж можуть бути. Для мене це був виклик своєрідний такий – говорити українською.

До 2014, коли я повністю перейшов на українську, це відбувалось поступово: у чатах писав українською мовою учням і вчителям. А от у побуті було найважче. Але мені було легко перейти, бо бекграунд був український. Тому пам'ятайте: що більше навколо вас буде всього українського, тим вам буде простіше. Я вже навіть відвик від спілкування російською. У 2023 році після успіху на світовому Global Teacher Prize треба було з естонськими журналістами пів години спілкуватися російською. Я говорив і розумів, що я вже забуваю цю мову.

А що Вас спонукало стати вчителем саме української мови та літератури, зважаючи на те, що Ви зі Сходу України й раніше спілкувалися російською?

Захоплення українською культурою. Дуже подобалася сучасна українська література: Андрухович, Жадан, Забужко і компанія, українська музика, українське кіно. Я пам'ятаю, що у 2014 – 2016 роках скачував українську версію фільмів і записував їх на DVD, щоб подивитися саме українською. Мені хотілося дубляж дивитися українськомовний, чути саме українську, а не російську мову. Це для мене було важливо.

Ще що спонукало: українська мова класна та й ми живемо в Україні, чому вивчати російську? Навколо було багато всього російського, а хотілося якось відрізнятися.

Також допомогло захоплення футболом. Мені подобалось, що спортивні трансляції у нас були всі українською мовою. Пам'ятаю, Віктор Вацко у 2006 році коментував матчі Чемпіонату світу (куди наша збірна з футболу пробилася вперше), який всі дивилися, саме українською. Це було дуже прикольно. І я хотів теж знати, вивчати українську.

Артур Пройдаков / Фото Global Teacher Prize Ukraine

Які зараз найгостріші проблеми в українській освіті

Від викликів мовних перейдемо до освітніх. Які Ви бачите найгостріші проблеми в системі української освіти зараз?

По-перше, це безпека і сталість. Дуже хочеться, щоб був стабільний освітній процес, який не перериває тривога. Вона створює дискомфорт: урок переривається і вже діти думають не про якісь навчальні цілі, а про своє, дивляться, звідки що летить тощо. Хоча на Сумщині взагалі немає офлайн-освіти. Я заходив у школу, де працював 6 років. Там нема нікого. І поки немає навіть передумов, що вони повернуться. І от у документах написано, що у школі навчається тисяча дітей, а в самій громаді десь до 200 перебуває. Діти здобувають освіту онлайн, але перебувають в інших регіонах або за кордоном. А якщо умовно завтра буде Перемога, треба буде, щоб ці діти поверталися. А не всі повернуться. І це виклик.

Третій момент: співвідношення зарплата – мотивація вчителів. Мотивація на місцях просідає.

Четверте: в Україні з 2027 року втілюватимуть реформу старшої профільної школи. Не всі школи розуміють її особливість та що це будуть за зміни. Не всі усвідомлюють, що буде 12-й клас. І це все треба пояснювати доступною мовою, а не просто показувати презентацію. Пояснити – як було, вже не буде. Буде або з 1-го по 9-й, або з 10-го по 12-й клас. Третього не дано.

Скільки заробляє і має заробляти вчитель

Розгляньмо детально окремі з цих проблем – викликів. Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий заявив, що середня зарплата вчителя в Україні зараз становить 12 тисяч гривень (+/-). А якою вона має бути, аби гідно оцінити працю педагогів?

Я спілкувався з колегами в регіонах, і вони кажуть, що таку зарплату можуть отримувати педагоги, які мають звання, доплати тощо.

Колеги з Сумщини розповіли, що педагогу, який приходить працювати у школу на ставку без досвіду, пропонують до 6 тисяч гривень зарплати. Тобто ситуація достатньо критична, тому вчителів не вистачає. Мало людей йде у професію, бо не всі вважають, що вчителювання – це престижно та авторитетно.

У Києві, Львові або ж у приватних школах ситуація може бути оптимістичніша, є конкуренція. Але у райцентрах, наприклад, де державні школи панують, ви вище штатного розкладу не стрибнете. Якщо 6 тисяч, то 6 тисяч.

Я вважаю, що мінімальна зарплата учителя має становити 25 тисяч гривень. Я готовий це підтримати, щоб ми переламали систему в хорошому сенсі та надали зацікавлення педагогам.

Приходите після інституту, отримуєте 25 тисяч гривень. Якщо ви вже крутий педагог, то 30, 40 та навіть 50 і більше. Я думаю, це нормальна ринкова зарплата. Але міністр Лісовий каже, що коштів немає, бо всі гроші українського бюджету йдуть на оборону, а зовнішні донорські гроші – на соцвиплати тощо. І додає, що ми не можемо ніяк підвищити вчителям зарплату, поки триває війна. І це дуже сумна історія. Це демотивує, бо ніхто не знає, коли закінчиться війна.

А час іде, люди зараз тут живуть і працюють. Є вчителі, які готові нести цей хрест, а є ті, хто поступово зневірюється і йде з професії. І чи ми їх знайдемо, коли закінчиться війна? Не факт, що відразу. Тому було б класно хоча б символічно на 500 гривень підняти ставку, десь знайти ці можливості. Бо ми втрачаємо дуже багато.

Вчителів яких предметів зараз не вистачає у школах з Вашого досвіду?

Учителів точних наук, іноземних мов та шкільних психологів. Я був на Сумщині і мені казали, що шкільними психологами працювати не йдуть, бо у приватній практиці заробляють набагато більше. Та сама ситуація з учителями іноземних мов. Приватна практика дає більше переваг, ніж державна школа.

Кажуть, що чоловіки зараз, навпаки, йдуть працювати вчителями, аби отримати легальну відстрочку від служби. У регіонах кличуть, просять згадати про диплом, перевчитися. Але не всі чоловіки готові йти через зарплату. Це не ті гроші, за які можна забезпечувати сім'ю. Хіба що десь паралельно ще працювати. Але тоді вчителювання буде не основною зайнятістю.

• А наскільки відрізняються зарплати в державних і приватних школах?

Я думаю, що всюди ситуація різна. У Києві, Львові є, наприклад, доплати від міського бюджету, чи директорам, вчителям якісь премії або доплати за престижність тощо.

Але в середньому, за моїми спостереженнями, якщо ви працюєте на повну ставку, маєте досвід, класне керівництво, то у державній школі можете отримувати десь 10 – 15 тисяч гривень. Педагог у приватній школі може отримувати в середньому 20 – 25 тисяч гривень, якщо працюєте на повну ставку.

Якщо долучаєтесь до різних проєктів, то і більше можете заробляти. Але сума може також відрізнятися залежно від регіону, доплат місцевої влади тощо.

А як вчителю на сьогодні налагодити додатковий заробіток завдяки педагогічним знанням?

З мого досвіду роботи у державній школі, це: вчителювання, репетиторство, приватні заняття. Думаю, що більшість педагогів в Україні має якусь індивідуальну практику. Також важливе долучення до проєктної діяльності. Є багато громадських організацій, благодійних фондів, які реалізовують різноманітні освітні проєкти та просять педагогів долучатися навіть онлайн. Ці можливості є, їх треба моніторити, шукати, підписуватись на різні освітні сторінки. Я, наприклад, як вчитель української мови та літератури, долучаюсь до безкоштовних вебінарів НМТ-2025. Готую 25 вебінарів, проводжу заняття для дітей. Вони за це нічого не платять, але я отримую винагороду від платформи офіційно.

Я, до речі, не ставив умови, що учням треба йти на індивідуальні заняття, щоб отримати добру оцінку. Хто хотів, добровільно приходив, бо батьки відправили покращити оцінку. Тому сподіваюсь, що вчителі у школі працюють якісно. А якщо вчитель або вчителька ставить умови, що обов'язково треба йти на репетиторство і платити умовно 200 гривень за годину, це вже сумна історія.

Загалом для багатьох педагогів репетиторство є опцією додаткового заробітку, хто б що не казав, стимулом, аби залишатися професії, прокачувати навички та підвищувати профпридатність. У цьому також допомагають і соцмережі.

Артур Пройдаков / Фото з фейсбук-сторінки вчителя

Чи можливо зупинити виїзд старшокласників за кордон

Міністр освіти і науки недавно заявив, що чимало старшокласників, зокрема хлопців, зараз виїжджає за кордон. Як зупинити цей процес і чи допоможе якісна освіта, як каже Лісовий?

Тенденція є і вона посилюється. І це питання не в якості освіти, а в тому, що батьки бачать загрозу чи ризики в тому, що їхніх дітей згодом мобілізують і відправлять обороняти Україну.

Я вважаю, якщо буде чіткий сигнал від держави, що до 25 років у жодному разі ніколи й нікого мобілізовувати не будуть, незалежно від обставин, батьки розумітимуть це, і, може, зупиниться цей відтік старшокласників за кордон. Але наразі не так. Ситуація дуже нестабільна і напружена.

Батьки розуміють, що все може змінитися і, щоб не було цих зайвих ризиків, ті, хто мають нагоду, відправляють дітей за кордон. Я спостерігаю навіть тенденцію: якщо у перший рік війни 17-річні діти виїжджали, поки їм не виповнилося 18 років, то зараз я бачу, що навіть в 9 класі хлопці хочуть виїжджати, щоб не ставати на військовий облік.

Один з моїх учнів попередив, що на другий семестр він не залишиться. Каже: "Мене забирають батьки, кажуть, щоб я виїжджав". Це зазвичай не рішення дітей, це рішення батьків. І навіть якщо у нас є розкішний УКУ, непогана Київська школа економіки, Києво-Могилянка, Сумський державний університет і так далі, – не в якості освіти справа. Якщо батьки мають можливість, вони дітей відправляють офіційно за кордон. Я не хочу розводити "зраду" і пробую дуже спокійно сказати, але тенденції, що відтік дітей з країни зупиниться, я не бачу. У старшій школі зараз навчаються переважно дівчата.

Ви вже згадали про реформу профільної середньої освіти, яку з 2027 року впроваджуватиме МОН в Україні. Тобто учні вчитимуться вже не 11, а 12 років, і у старших класах зможуть обирати профіль. Наскільки ефективною, на Вашу думку, буде ця реформа?

В теорії це звучить дуже класно. Десятикласники зараз трохи нудьгують, бо іспити аж через рік. А так кожен зможе обрати профіль до душі. Я б обрав гуманітарний, вивчав би медіаграмотність, сучасну літературу тощо. Але хто викладатиме предмети поглибленого профілю? Чи для цього треба буде пройти перенавчання? Чи готова школа забезпечити цей профіль і взагалі всі, які є в теорії?

Я підозрюю, що деякі школи, щоб зберегти дітей, відкриють всі профілі, але якісно забезпечити їхнє викладання не факт, що зможуть. Та й питання оптимізації мережі шкіл для них дуже не просте. Але, якщо є школа, у якій навчається тридцять дітей і всі предмети викладає всього п'ять вчителів, і треба опалювати приміщення, то такий заклад освіти треба оптимізувати. При цьому забезпечувати транспорт, аби діти могли їздити на навчання в інший населений пункт. Правда, опір на місцях шалений, тому треба усе правильно роз'яснювати.

Як ефективно підготуватися до НМТ

У чому секрет успіху у підготовці до НМТ? Які поради Ви можете дати цьогорічним одинадцятикласникам?

Систематична, стабільна підготовка. Розпочинати її можна вже, як тренування у спортзалі: два – три рази на тиждень. Залишати певний час, сідати та опрацьовувати матеріал. Друга порада: більше практики, виконання тестів. Вивчайте їхню структуру. Є певна кількість запитань, яку точно не змінюватимуть. Є певна програма, за якою треба готуватися, аби розуміти, які питання будуть і з чим ви матимете справу на тестуванні. Ресурсів для підготовки зараз дуже багато. Учителі в 11 класі теж можуть в межах уроків повторювати матеріали для підготовки учнів до НМТ.

Загальний рівень НМТ не ускладнюється, він залишається стабільно доступним: немає відкритої частини, творів писати не треба, лише виконувати тести. Тобто нічого екстраординарного немає, але треба систематично готуватися. При цьому варто враховувати вплив освітніх втрат, адже зараз в одному класі можуть навчатися діти з різним досвідом. Не всі мають однаковий рівень знань через виїзд за кордон, блекаути тощо. Все ж індивідуально дитина може відстежити свій прогрес та регрес і працювати з цим.