Критерії визначення онлайн-медіа: чому їх досі ніхто не розробив?

Вже зареєстровані сотні таких ресурсів. Реєстрація є добровільною, однак під контроль регулятора, згідно закону, підпадають не лише  зареєстровані медіа, а й незареєстровані. І тут ключовим питанням є якраз визначення меж контролю медійного регулятора. Тобто які інтернет-ресурси підпадають під визначення онлай медіа. Бо Нацрада має опікуватись саме ними, а не взагалі всіма, хто поширює інформацією у мережі. «Регулювання суб’єктів медіа у онлайн має прив’язуватись не до факту реєстрації, а до порушень. Наприклад, якщо якесь видання не зареєструвалось, але діє як медіа і поширює інформацію заборонену законом, то Нацрада каже: у вас є регулярність, назва, ми вважаємо вас медіа, ви порушили ось це — тримайте штраф. Така логіка цього механізму», — каже Ігор Розкладай, заступник директора ЦЕДЕМ, експерт із медійного права.

Щоб вирішити хто є онлайн-медіа, а хто ні профільний закон передбачає створення критеріїв віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа. Їх мав би створити орган спільного регулювання. У онлайн сфері такий орган був зареєстрований у червні 2024 року. Однак він ще досі не запрацював: не сформовані керівні органи, експерти колегій та робочі групи, які б мали б розробляти критерії та кодекси мовлення. За інформацією «Детектор медіа», зараз небагато охочих долучитися до такої роботи. Однак, якщо у аудіальній чи аудіовізуальній сферах є свої індустріальні об’єднання, то в онлайн сфері їх не має і є більше шансів зацікавлення у роботі органу співрегулювання.

Між цим закон «Про медіа» встановлює терміни в які мали би бути створені критерії онлайн медіа – це рік з дня набрання чинності  закону. Тобто критерії мали би бути розроблені до 31 березня 2024 року. Також закон передбачає: якщо орган співрегулювання не розробить їх, то критерії має затвердити Нацрада. Чому ж досі не розпочалась робота над критеріями і які ключові проблеми є у їх визначені з’ясовував «Детектор медіа».

Чому Нацрада досі не затвердила критерії?

У прикінцевих положеннях закону «Про медіа» йдеться: «28. У разі якщо впродовж одного року з дня набрання чинності цим Законом орган спільного регулювання у сфері онлайн-медіа не буде створений або не визначить критерії віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа відповідно до частини одинадцятої статті 2 цього Закону, Національна рада має право затвердити такі критерії власним рішенням. Затверджені Національною радою критерії втрачають чинність з моменту набрання чинності відповідними критеріями, визначеними органом спільного регулювання у сфері онлайн-медіа».

Втім Ігор Розкладай каже, що ця норма не імперативна: «Вона дає можливість визначити критерії, якщо це потрібно. Такий  підхід зумовлений тим, що в Нацради й так розширились повноваження і збільшився обсяг робити». Тобто регулятор може затвердити у визачений термін, а може й ні.

У пресслужбі Нацради «Детектору медіа» повідомили, що зараз регулятор планує консультації з органом співрегулювання, а за їх результатами вирішуватиме, чи розроблятиме критерії самостійно, чи очікуватиме пропозиції від органу.

«Розробка критеріїв віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа однозначно потребує залучення як суб’єктів у сфері онлайн-медіа, так і зацікавлених експертів. У разі якщо Національна рада самостійно розроблятиме такі критерії, зазначений проєкт буде винесений на громадське обговорення для врахування думки громадськості», — повідомляє пресслужба регулятора.

Зараз при визначенні  кого реєструвати як  онлайн медіа, а кого ні, Нацрада  керується визначенням та вимогами до онлайн-медіа з закону. Серед таких вимог: суб’єктами у сфері онлайн-медіа можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають місце проживання в Україні, зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи України та не можуть бути особи, до структури власності яких входять державні органи, органи місцевого самоврядування, їх об’єднання. «У зв’язку з цим критерії віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа можуть уточнювати вже передбачені вимоги до онлайн-медіа, передбачені Законом, а не заперечувати або обмежувати їх», - додають у Нацраді.

Як ідентифікувати онлайн медіа?

Визначення онлайн-медіа з профільного закону: «Це медіа, яке регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті, крім медіа, які віднесені Законом до аудіовізуальних медіа».

Виходячи з цього визначення, на думку Ігоря Розкладая, критеріями медіа є: стала назва, регулярне або періодичне формування контенту, редакційний контроль, власний веб-сайт. «Тобто за замовчуванням онлайн-медіа, згідно закону, це веб-сайт або як я її називаю «безпаперова преса». По суті друковані медіа, що створили свої сайти і ведуть діяльність онлайн, відмовишись від друку. Це первинна ідея онлайн медіа. Пізніше до цієї категорії додали зареєстрованих суб’єктів на платформах спільного доступу», — каже він.

Ключовими критеріями медіа Максим Дворовий, голова напряму «Цифрові права» громадської організації «Лабораторія цифрової безпеки», називає редакційний  контроль над контентом та бажання діяти як медіа: «Ці критерії належать до шести індикаторів, визначених в рекомендації КМ РЄ 2011 року щодо нового визначення медіа, і, напевне, є найоптимальнішими орієнтирами для дизайнування системи регулювання». І це, на його думку, обмежує можливість застосувати режим регулювання онлайн-медіа до блогерів чи індивідуальних користувачів соцмере: «Про поширення на яких режиму регулювання онлайн-медіа часто лунає бажання зі сторони різних гравців, від нардепів до окремих представників громадянського суспільства».

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, вважає основним критерієм онлайн медіа  роль у створенні і поширенні суспільно важливої інформації і вплив на громадську думку. «Адже місія медіа — це інформувати суспільство, і якщо ресурс здійснює таку діяльність, то основна ознака, за якою можна визначати приналежність до медіа, в нього є. Також у світовій практиці такими критеріями вважається регулярність публікацій, редакційний контроль, доступність контенту для широкої аудиторії, (не)дотримання професійних і етичних стандартів», — каже вона.

Чи мають блогери, юутб чи телеграм канали та акаунти у соцмережах підпадати під критерії онлайн медіа?

Зараз Нацрада реєструє як медіа доволі різних суб’єктів: окрім традиційних сайтів, це відеохостинги, сторінки у фейсбуці й інстаграмі, канали на ютубі та в телеграмі, акаунти в тіктоку, вотсапі та вайбері. За винятком  класичних сайтів при реєстрації найактивніші ютуб канали.

Це дозволяє робити статті 16, частина 3 Закону «Про медіа»: «Особа, яка регулярно поширює масову інформацію під редакційним контролем через власні облікові записи на платформах спільного доступу до інформації, не є суб’єктом у сфері онлайн-медіа, окрім випадків, якщо така особа добровільно зареєструється як суб’єкт онлайн-медіа».

І тут виникає логічне питання, на яке поки що немає однозначної відповіді. Якщо Нацрада регулює зареєстровані українські ютуб та телеграм канали, то що робити з незареєстрованими? Юристи вважають, що вони під регуляцію поки не підпадають. «Третя частина статті 16 закону “Про медіа” в перекладі з юридичної на людську мову говорить, що ні, ми не вважаємо ваші акаунти в соцмережах медіа. Але, якщо ви хочете з вашої сторінки зробити медіа — ну тоді, будь ласка, реєструйтеся», — каже Ігор Розкладай.  На його думку, не кожен акаунт у соцмережах можна вважати медіа. До всього власники цих акаунтів  чи каналів не володіють інфраструктурою, як у випадку з сайтом. «На платформах  ресурс залежний від правил, механізмів дистрибуції контенту на платформі.  На платформі значно важче навіть дотримуватись критеріїв пропорційності», — додає Ігор.

На думку Максима Дворового дискусія щодо блогерів та окремих користувачів соцмереж буде найбільш проблемою при формуванні критеріїв онлайн-медіа: «Більш-менш чітко зрозуміло все з тими, хто має окремий веб-сайт, і це відбито у визначенні онлайн-медіа, наданому законом; за певними ознаками (регулярність поширення інформації, дизайн сайту, хронологічна стрічка новин, наявність реклами, зокрема нативної, форм зворотнього зв'язку для споживачів інформації тощо) встановити, що медіа є медіа буде досить просто. Також зрозумілим є бажання діяти як медіа тих представників Телеграм-каналів та інших соцмереж, які самостійно задекларували себе як медіа і зареєструвалися. Що ж робити з подібними незареєстрованими медіа - це виклик, у якому необхідно збалансувати інтереси забезпечення свободи вираження поглядів і медіаплюралізму з інтересом цілісності та підзвітності (у значенні англійського слова integrity) медіаринку».

Він також вважає, що блогери та індивідуальні користувачі соцмереж не мають відноситись до медіа, окрім випадків, коли вони самостійно декларують свою діяльність як медіа: «У разі поширення блогерами інформації, що порушує законодавство, існують інші механізми притягнення до відповідальності - дифамаційні позови або ж норми Кримінального кодексу, які так чи інакше відтворюють контентні обмеження, встановлені медійним законом».

Водночас зараз і онлайн-медіа і блогери змагаються за одні й ті самі рекламні бюджети. Однак правила на ринку та регулювання щодо них є різним. Бо, наприклад, незареєстрований як медіа інформаційний портал підпадає під регулювання, а ютуб канал колишніх ведучих-журналістів Медведчука  — ні.

Оксана Романюк вважає, що умови мають бути справедливими для всіх типів виробників контенту: «Вже є законодавство, яке дозволяє реєструватись телеграм каналам як медіа, вже зареєстровано доволі багато ресурсів. Але серед них нема популярних мільйонників, які лишаються анонімними - і при цьому активно співпрацюють з владою. Умови мають бути справедливими для всіх типів медіа, інакше ніхто не буде довіряти такому регулюванню».

Створені критерії можуть вплинути на цю ситуацію. І деякі канали чи акаунти можуть бути віднесені до онлайн медіа, якщо так вирішить орган співрегулювання та Нацрада. Втім може виникнути колізія з законом «Про медіа» та статтею16, де блогери чи інші особи не є суб’єктом у сфері онлайн-медіа, якщо добровільно  не зареєструються. Однак це може стати спонуканням  для змін до закону.

Звісно навіть у разі якби після створення критеріїв та внесення змін у закон «Про медіа», деякі акаунти чи канали на платформах вважались  би медіа, Нацрада все одно має досить обмежений вплив  на самі платформи.

За словами Оксани Романюк, проблема  як регулювати соцмережі, які не мають юросіб в Україні, і які критерії до них застосовувати, так щоб це було ефективно».

Як розмежувати аудіовізуальні медіа та онлайн медіа, які поширюють інформацію у аудіовізуальній формі?

Це теж непросте питання. Адже згідно визначення онлайн медіа  у законі, воно може поширювати «інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі». Зараз Нацрада реєструє ютуб-кнали як онлайн медіа. Оксана Романюк бачить ключовою ознакою для розмежування формат контенту: «якщо це переважно текстовий формат з елементами і доповненнями у вигляді відео, фото, інтерактивом, то це можна віднести до онлайнів». Але онлайн, на її думку, може використовувати відео, але не як основний елемент: «Якщо ж це переважно відео або аудіо контент, пряма трансляція, подкаст тощо, то воно логічніше виглядає як аудіовізуальне медіа».

«Я вважаю, що ми пішли не правильною практикою, реєструючи канали з відео як онлайн-медіа. Вони мають реєструватись як аудіовізуальні медіа. В цьому сенс європейської директиви. Наприклад, у нас, умовно, є сумський канал на ютуб чи Суспільне. Якщо вони транслюють стрім, то за всіма ознаками це може бути лінійне медіа. Якщо там ще міститься каталог програм, то це на додачу і VOD-платформа», — вважає Ігор Розкладай.

Схожої думки і Максим Дворовий. Він каже, що оскільки ютуб-канали транслюють аудіовізуальний контент, то якщо рухатися шляхом повноцінного впровадження Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, то вони підпадатимуть під регулювання як аудіовізуальні медіасервіси на замовлення (on-demand). Лабораторія цифрової безпеки  досліджувала статус відео-блогерів у ЄС.  У дослідженні йдеться, що в європейських країнах поки спостерігається два підходи до регулювання діяльності відеоблогерів. Здебільшого регулюється діяльність тих, хто надає послуги відео на замовлення. Втім  окремі країни допускають можливість регулювати діяльність всіх відеоблогерів, в тому числі і тих, які надають послуги мовлення за розкладом, цим прирівнюючи їх за статусом до класичних лінійних телеканалів.

«Тож у цьому питанні залишається лише стежити  за розвитком регулювання в ЄС і готувати відеоблогерів до подібного регулювання. В Україні його запровадження може стати серйозним викликом, оскільки на аудіовізуальні медіа поширюється набагато більша кількість вимог законодавства, зокрема у сфері мовних квот, а правовий режим для онлайн-медіа спеціально був здивований достатньо легким для входу», — додав Максим.

Фото: Getty Images