Рекорд Будківського, повернення Максимова і просто класичне. Підсумки 11-го туру УПЛ

Ну що, ви сповна насолодилися ЦИМ?

Феєричною перестрілкою у Рівному? Тактичною перемогою у Кривому Розі? Феєрією стандартів у Олександрії? Класний, загалом, тур вийшов: жодної справжньої декласації, купа рівних матчів, мінімум “сушіння”, 20 голів на 8 ігор.

А, ви ж цього не бачили. Колос (не про футбольний клуб з Ковалiвки зараз) одного-єдиного матчу затьмарив все інше, з величезним запасом. Ну, принаймні, “класичне” не підвело: подарувало і нерв, і їжу для розуму, і, звичайно, багато можливостей поговорити.

Матч туру

Такі речі, Олександре Володимировичу, називаються відскоком. Коли команда навіть єврокубковим матчем жертвує перед грою із явно кризовим суперником, якісну гру від неї хочеться бачити не лише за сценарію 11 на 10.

Шовковський, який, за відчуттями, в Динамо був завжди і буде завжди, керує командою, наче господарством. Одні класні гравці підростають із дубля, інших кияни збирають по інших клубах – і, як наслідок, у Динамо реально два гравці на кожну позицію. Але коли справа доходить до керівництва конкретними людьми у конкретному матчі, СаШо є досить наївним. Пушич його переграв цілком упевнено: Шахтар на м'ячі набагато краще розумів, що йому робити.

Шовковський має бути вдячний долі одразу за кілька ігрових епізодів. По-перше, на самому старті “гірники” не реалізували кілька моментів. Зубков, звичайно, приклад того, як одного універсалізму вистачає для крутої кар'єри, але ефективності йому не вистачає на будь-якому фланзі. Тим більше зараз, коли на лівому фланзі у Шахтаря скоріше перекомплект і про вихід Зубкова там, навіть не йдеться, клубу можна пошукати найкращий варіант і на правий... Можна сказати простіше: був би на місці Зубкова Гуцуляк, який вкотре витягнув для Полісся складний матч – “гірники” виграли б.

Але крім цього, “класичне” вкотре показало, що “гірники” навіть 50 мільйонів євро потому (витрати клубу під час повномасштабного вторгнення) так і не змогли вирішити проблему з опорником. Криськів допомагає розігрувати м'яч, але, як бачимо, просто не розуміє, як грати у відборі. Саме його вилучення і зламало гру для Шахтаря – при цьому в його справедливості, гадаю, ні в кого сумнівів немає. Степаненко, звичайно, вийшов на кінцівку, але він старіє і з кожним місяцем все слабше у всіх компонентах гри; а Франьїч просто перетворився на баласт у якісь рекордні терміни.

І за всієї естетичності гри Шахтаря протягом години гри не варто забувати, що Динамо, у якого бюджет набагато менше і чий менеджмент вже 20 років обзивають останніми словами, чомусь і глибину складу має вдвічі більшу. Якось клуб і на заміну має, кого випустити, без вкладу Ярмоленка, Шапаренка, Пiхальонка, з мінімальним внеском Попова, може виконати завдання-мінімум. Над Біловаром сміялися за кумівство? Так зять Суркіса і видалення для Криськіва і забезпечив, і з лінії воріт м'яч виніс. Як для гравця, якого спішно піднімали з лави, зіграв просто чудово.

Шахтареві ж десятки мільйонів за Мудрика як легко прийшли, так легко й пішли. Відразу обмовлюся: у “класичному” чудово проявив себе Егіналду, але... В окремих матчах чудово проявляв себе Кевін, в окремих – Марлон, а в усіх добре не грає ніхто. Не кажучи про те, що Франьїч грає стабільно погано, що Траоре провально вийшов на заміну... Легіонери не вражають: навіть у “класичному” добре грали насамперед Сікан, Бондаренко, Різник. Шахтар добре зіграв, але четверте місце та шість очок відставання навіть не від Динамо, а від пари лідерів збереглися.

Подвиг, який обов'язково забудуть

Пафосно звучить, мабуть? Нічого не вдієш – це спроба хоч якось урівноважити той інформаційний штиль, на тлі якого відбувається те неймовірне, що робить Олексій Паламарчук.

Воротар Інгульця демонструє подвиги в максимально непридатних для цього часу і місці. По-перше, Інгулець – цієї назви вже достатньо, щоби зрозуміти невисокий інтерес. Команда без уболівальників і з якимось збоченим піаром, Інгулець навіть власні фотографії ігор не робить. Серйозно: клуб вищої ліги копіює фотографії матчів від суперників (!), а вони, звісно, роблять акцент зовсім не на Паламарчуку.

Але, так чи інакше, Олексій відбив пенальті у трьох матчах поспіль. Ігор Невес з Карпат, Нонікашвілі з ЛНЗ і тепер Філіппов з Олександрії – всі вони по черзі підходили до “точки”, але ніхто з них не забив. Примітно, що били вони по-різному: Невес бив у лівий від себе кут, Філіппов – у правий, Нонікашвілі – по центру. Проте Паламарчук вийшов переможцем з усіх цих дуелей.

Але ці три сейви привели лише до одного набраного пункта. Інгулець через свого президента грає всі матчі на виїзді, набирає пункти по чайній ложці на годину і, загалом, йде на дно. Паламарчук – за великим рахунком єдине, що хоч трохи розфарбовує сірі будні команди. Навіть Мрвальевич, після якого розпочалася ця серія, забив йому з другої спроби: воротар відбив удар і проти Вереса, але трохи заступив з лінії воріт.

Такий подвиг нагадує рекорд Джиммі Гривза. 41 гол за один чемпіонат у Челсі – це досі рекорд всього повоєнного часу в англійському футболі, навіть Голанд поки не дістався. Ось тільки приніс цей 41 гол “синім2 лише 12-е місце, що навіть для того Челсі не було чимось значущим. З іншого боку, Грiвза саме після цього подвигу взяли до Мілана, який тоді (пора вже назвати, напевно, час: сезон-1960/61) був однією з найсильніших команд світу – може, і Паламарчука після цього сезону хтось підпише? Низькі результати команди не проблема: колись Динамо переманювало Коваля з бідного Металурга.

Майже усю попередню кар'єру 33-річний Олексій провів у нижчих лігах. Інгулець і став тією командою, яка дала можливість пограти у “вишці”. І, що найцікавіше, у першій лізі та ще нижче забивали Паламарчуку більше! Ще місяць тому у нього дуже слабка пенальтійна статистика: лише 5 сейвів на 36 ударів. Можливо, у нижчих лігах до виконання вирішального удару і підходять відповідальніше, ніж локальні зірки, які – не применшуючи заслуг Паламарчука – часом просто дуже погано б'ють.

Олександрія все прагматичніша

При цьому проти Олександрії сейв Паламарчука міг би щось вирiшити, якби не філігранне виконання стандартів господарями. Перший гол команда Ротаня провела після подачі зі штрафного зовсім не під удар – ні, Шабанов приймав подачу під тонку зкидку на гольовий удар Безеррi. Переможний гол прийшов після кутового, який вийшов просто цукеркою: комбінація Кравченко – Калюжний – Кравченко – Мішньов – удар – перекладина воріт не залишила жодного шансу навіть Паламарчуку.

Філіппов став грати слабше, Безерра ніколи й не був монстром результативності, але Олександрія в топі все впевненіше. Допомагають цьому насамперед надійна гра в обороні, але також і стандарти.

Хто ви, синьор Карраско?

Ще одна проблема команд, за якими ніхто не стежить: тут можна творити будь-яку нісенітницю, і до цього практично нікому немає дiла.

ЛНЗ минулого сезону, дебютному на рівні УПЛ, досяг фантастичного для себе успіху. Сьоме місце – дуже круте навіть для закупівлі, яку провели черкасці у перший сезон. Висновком із цього стало... звільнення Олега Дулуба та перекроювання всього складу. Зараз ЛНЗ має стільки іноземців, що команді заважає ліміт на легіонерів (проти Кривбасу в черговий раз вийшли максимально дозволені 7), а результату немає. В останніх семи матчах одна перемога, і та над Інгульцем – вже цілком очевидно, що про жодне покращення позицій навіть не йдеться.

Іноземці приїжджали до Черкас, щоб новий тренер міг реалізувати свої ідеї. Він – рідкісний навіть для “ситих” часів тренер-представник далекого зарубіжжя в УПЛ. Іспанець Карраско до 46 років встиг на різних посадах попрацювати на батьківщині, а також в Австралії, Туреччині, Грузії та Кувейті. І до цього можна ставитися по-різному: можна як до футбольного пілігрима, котрий любить складні виклики (і саме тому готовий працювати в Україні в такий складний час), а можна – як до футбольної версії Остапа Бендера, який заробляє легкі гроші на наївних людях.

Оборона, принаймні, за нового тренера стала набагато гіршою. Карраско робить її кількісно масштабною, ставить трьох центральних захисників, але вони допускають групі ляпи і дарують суперникам нові та нові голи. Кривбас здобув одну з найлегших перемог у сезоні: просто виїхав на невимушених помилках суперника. ЛНЗ не допомогло навіть везіння: в гольовій атаці Нонікашвілі віддавав “мертву” передачу на Момо, і тільки через те, що нігерієць послизнувся, вихід віч-на-віч отримав Наумець.

Дулуб, між іншим, все ще без роботи. Може, не пізно повернути його до Черкас?

Будківський увійшов в історію

Зоря буденно переграла Лівий Берег навіть не виїзді, продовживши суху серію киян уже до шести матчів. Дві нульові нічиї за цей час – це, звісно, чудово, але тільки виняткові проблеми всередині Оболоні та Інгульця не дають Лівому Берегу опуститись у зону прямого вильоту. Зрозуміло, що за два тижні до сезону команда готувалася не до вищої, а до першої ліги, з зовсім іншим рівнем конкуренції – але без нормального пiдсилення взимку це буде не просто виліт, а останнє місце.

Гаразд, не будемо про сумне. Філіп Будківський, реалізувавши пенальті, вийшов на перше місце по голах за Зорю у чемпіонатах України. Людина, з якою він поки що ділить цей рядок, викличе реакцію “Хто це?” у всіх, крім найзапекліших фанатів українського футболу дев'яностих. Олексій Коробченко грав за Зорю ще з радянських часів і хоча виступав у півзахисті, навіть в українських чемпіонатах набив 26 голів. Філіп наздогнав його та обійшов Олександра Караваєва – який, як бачимо, забиває зараз за іншу команду.

Будківському знадобилося три заходи в Зорю, щоб забити ці 26 м'ячів. Вітаємо Філа, але не можемо не відзначити: які ж скромні бомбардирські рекорди у середніх українських команд. Зоря все-таки більше 20 років грає у вищій лізі, але за весь цей час так і не знайшлося форварда, який у її футболці провів два результативні сезони.

Як ми за вами скучили, Юрію Вільовичу!

Ворскла два тури поспіль провела на складних виїздах: тиждень тому грала в Олександрії, вчора – у Рівному. Стартовий склад у цих матчах збігався на 10/11: Ісенко, Пердута, Хрипчук, Гучек, Чорноморець, Кане, Скляр, Челядін, Бацула та Ієде зіграли з перших хвилин в обох іграх. Але яка ж ВЕЛИЧЕЗНА різниця була між нудним перекатом проти Олександрії і “вогнем” проти Вереса! Ворскла поступалася в рахунку, відігралася, потім за допомогою “джокера” вийшла вперед, через "джокера" суперника пропустила перевагу , потім навіть залишилася в меншості – і в результаті, напевно, повинна бути задоволена нічиєю, але ще більше задоволеними повинні бути глядачі, які дивилися на цю гру.

Змінилася після Олександрії, насамперед, персона біля брівки. Юрій Максимов завоював повагу динамічним футболом – коли кожен гравець на полі допомагає або атаці, або обороні. Звичайно, та сама одна кадрова зміна у старті сильно вплинула на гру: півзахисника Нестеренка поміняв форвард Ковталюк, з 4-3-3 Ворскла перейшла на 4-4-2. Це, до речі, дозволило у зручніших позиціях грати і Кане, який чистий вінгер, і Скляру, який чистий опорник.

Але справа навіть не в цьому. Скільки команд, в УПЛ і не тільки зі схемою 4-4-2 теж були дуже похмурими? Максимов у принципі робить ставку на яскравий футбол, цим він уже встиг підкорити полтавських уболівальників у перший свій захід – і йому вистачило кількох тренувань, щоб показати, яку Ворсклу він хоче бачити. Напевно, після зимових зборів і гра в обороні буде кращою, але почерк тренера помітний вже зараз.

Гол туру

Карпати здолали Оболонь у доволі нудній грі, коли починали грати на утримання з 10-ї хвилини. Сама ця можливість, втім, у них з'явилася тільки тому, що в потрібний момент чудово спрацювали три гравці одночасно. Педросу віддав ідеальну діагональ на 60 метрів, Підлепенець чудово видряпав м'яч після такого далекого пасу і виграв боротьбу, ну а Брунінью гарматним ударом не залишив шансів Рибці.

Тренер: Максимов (Ворскла)