Війна без фінансування: чому економіка РФ не витримає тиску

До старту гострого економічного занепаду у РФ залишилось приблизно 6-9 місяців.

З розчаруванням виявив, що наша українська експертна спільнота провалила іспит на експертність, коментуючи підвищення ЦБР своєї ставки до 21%. На фоні тупих цитувань мантри опричників персональної банкірші Путіна Набіулліної, що все це тільки заради боротьби з інфляцією, потрібно пояснити, що насправді робиться «під спідницею ЦБР».

Монетарний податок

Значне збільшення ставки ЦБР у 2024 році як раз і пов’язане з тим, що російському диктатору катастрофічно не вистачає коштів на війну. Так влаштована їх система державних фінансів, що зазвичай найбільший провал в ліквідності федерального бюджету трапляється в першому кварталі.

Якщо ціни на російську нафту будуть триматись на рівні близько 60 доларів, то в лютому-березні там взагалі маячать кричущі проблеми з дефіцитом рублів на виплати бюджетникам і військовим. От щоб цього не сталось, російських громадян і бізнес (позичальників) де-факто обклали додатковим податком. Від зростання рівня ставок як на дріжджах зростуть і доходи банків. Цей процентний синдром РФ вже переживала у 2022 році, але тоді, на вимогу промислових лобістів з ВПК та з видобувних галузей, процес згорнули, а точніше – відклали на чорний день.

Росія – не Україна

Дозволю собі процитувати класика сучасності навпаки. «Формула» Кучми дійсна і для банківської системи: російська банківська система інша. 75-85% банківської системи РФ (за активами та депозитами) – це держбанки. Офіційно у них близько 50 держбанків. Крім 5 великих ще є державні банки державних банків (такі собі матрьошки), доньки державних корпорацій типу Ростех і ВЕБ, банки місцевої влади та так звані позашлюбні доньки державних корпорацій в банківському секторі РФ, про які всі знають, але в капіталі яких участь держави 0% (наприклад, Абсолют-банк (РЖД) або МКБ (Роснафта). Тож і без податків там існує чітка вертикаль контролю держави над сектором, такий собі Держбанк СРСР 2.0.

На п’ятірку великих держбанків (Сбер, ВТБ, ПСБ, РСХБ та Газпромбанк) зараз припадає десь 60-65% активів системи, тобто вони є тим фундаментом державного контролю, який підвищує керованість системи. Щоб у Вас остаточно зникли ілюзії ринковості цього утворення, то нагадаю, що Сбер контролює давній друг Путіна ще по роботі у СПб – Герман Греф. У ВТБ заправляє офіцер КДБ зі стажем – Андрій Костін, який за радянських часів займав посади у МЗС СРСР, на яких цивільних просто не призначали. ПСБ – це спеціалізований банк російського ВПК, була у них така ідея після 2014 року: зібрати всі санкційні ризики в одному банку, але локалізація пройшла невдало через жадібність Грефа, Костіна та керівництва Ростеха.

РСХБ взагалі і не ховається, що під контролем родини Патрушевих, синок якого не так давно сам очолював ПСБ, а потім був і аграрним міністром, і головою наглядової ради РСХБ. Ну а пан Акімов з Газпромбанку – це взагалі біла кістка радянської розвідки, який ще «охороняв» золото комуністичної партії СРСР на рахунках у Швейцарії. ВЕБ, який наче банком і не є (насправді є, бо його діяльність регулюється банківським законодавством там де воно не протирічить спецзакону), взагалі є проєкцією уряду РФ у банківській системі РФ.

Тож і без усяких податків (під впливом подвійного контролю за держбанками) згенеровані за 3-6 місяців доходи держбанків і квазідержбанків підуть до федерального бюджету, звідки їх пустять на фінансування війни.

Ціна питання

Ще одна причина, чому ЦБР обрав саме підвищення ставки – це проблеми з валютним курсом рубля. Доларів та євро РФ вже давно не вистачає, а тепер не вистачає і юанів. Ситуацію міг би поправити Народний банк Китаю, розширивши СВОП для ЦБР, але він не поспішає це робити, особливо після візиту європейських керманичів до КНР.

У монетарного податку у РФ є і зворотний бік питання – це нульовий прибуток ЦБР у 2025 році та підвищення вартості запозичень з боку Мінфіну РФ. Але обидва мінуси значно менші ніж плюс від зростання чистого процентного доходу від держбанків. Та і Мінфін РФ по своїм ОФЗ буде платити через рік, а от позичальників через держбанки можна доїти кожен місяць. Виходить, що висока реальна процентна ставка дає не тільки тимчасову перевагу у доходах федерального бюджету, але і влаштовує такий собі розрив в ліквідності на користь бюджетників. Таке монетарне свято я б порівняв з вечіркою з надмірним вживанням алкоголю. Війна то отримає за 3-6 місяців свою грошову ін’єкцію, але розплата наступить вже за 6-9 місяців. Розплата прийде у формі значного охолодження економіки РФ, а при низьких цінах на нафту – це загрожуватиме затяжною економічною кризою у РФ.

Той факт, що Вова Путін увімкнув відразу 2 канали, які будуть тиснути на реальний сектор: підвищив податки і проценти за кредитами, – вказує на те, що російська економіка вже захлинається у запитах військових і просто не тягне війну. Розповіді наших політологів, що, мовляв, економічна криза у РФ не спричинить революцію – це розповіді не економістів. Насправді, РФ за час війни з 2014 року ще не перебувала у кризі.

Не знаю на рахунок революції у РФ, але у міру затягування економічного зашморгу на економіці РФ її влада буде менш категоричною в переговорах. Очевидно, що поточні кроки економічної влади у РФ – це просто відстрочка завершення війни на умовах України. Можливо в них є сподівання на підсумки виборів в США, а скоріш за все їх дії підживлює ілюзія, що Захід першим втомиться від війни, ніж зграя їх корумпованих чиновників та прикормлених олігархів.

Висновків тут 2:

1. Росіяни від надування шок перейшли до стратегій підтримання штанців імені «Авось», бо традиційно покладаються на це російське «авось». За «авось» при Путіну відповідає ФСБ. Вже не вперше російську економіку рятують високі ціни на нафту, які можуть і не бути продуктом ринкового хаосу. Наприклад, можна дати зброю хуситам, щоб ті лупили по танкерам не з РФ, а з Близького Сходу. Або можна вмовити Іран розпочати нову міні-війну на Близькому Сході. Які там ще рецепти у «кулінарній» книзі людожерної родини Патрушевих – не знаю, але виходить таке собі кероване «авось».
2. Україні потрібно намагатись дотримуватись «формули», яку вивів Кучма: «Україна – не Росія», і у банківському секторі. На жаль, в банківському секторі ми дедалі все більше починаємо бути схожими на РФ: велика частка державних банків в активах, розмови про приватизацію держбанків зі зростанням їх кількості, спроби контролювати всю банківську вертикаль окремими особами і т.д. Україні вдалось зіскочити з голки подвійного навантаження і у монетарному, і у фіскальному середовищі, але це зроблено на 75% завдяки систематичному «гавканню» професійної громадськості, в т.ч. й мене. Якщо б ми мовчали у 2022/2023 рр., то зараз мали б ту саму картину, що і у РФ.

Тому поки що «формула» Кучми формально дотримана і це такий собі міні-успіх, який потребує укріплення. Втім, про проблеми України поговоримо окремо. Тримайтесь, у нас все буде добре.