Можна хоч на Місяць полетіти, але результатів переговорів не буде

Позиції України та нової адміністрації США повинні співпасти, інакше світу загрожуватиме Третя світова війна.

Україна і Росія знову публічно оголосили свої позиції щодо потенційних переговорів. Точки зору обох країн є діаметрально протилежними, тому я не бачу можливості для проведення традиційних переговорів. Очікувати результатів від таких перемовин майже неможливо. Аналізуючи заяви російських воєнних злочинців, таких як Путін і Лавров, можна сказати, що у Росії немає готовності до обговорення таких питань, як відвід своїх військ на позиції станом на початок повномасштабної війни і кордони 1991 року.

Тези, які запускаються у пресу – промацування позицій, яке роблять обидві сторони. Росіяни періодично зливають свої позиції Bild, а ми відповідаємо. Це може свідчити про те, що відбуваються певні непрямі контакти через посередників, але чи призведуть вони до результату – велике питання.

Слова президента Зеленського щодо можливих переговорів України і РФ в Індії – не перша заява, в якій йдеться не про конкретику, а місце переговорів. Уже озвучувалися варіанти щодо проведення перемовин, наприклад, у Китаї, Бразилії та Туреччині, проте місце немає жодного значення. Можна хоч на Місяць полетіти, але результатів не буде. Про які домовленості може йти мова, якщо учасники переговорів дивляться один на одного через приціл кулемета?

Є питання і щодо ролі Індії як країни, яка могла б відіграти роль у встановлені миру. Якщо Індія (як і Китай) насправді хоче вплинути на позицію Російської Федерації, то вона повинна показати це своїми діями, а не лише красивими словами про мир та дотримання міжнародного права. Якби у Нью-Делі дійсно підкріпили свої миролюбні заяви практичними кроками, спрямованими на те, щоб Росія не отримувала гроші на війну, і запропонували проведення у себе мирних переговорів, це було б прекрасно. Втім, поки що таких намірів ми не бачимо. Індія продовжує дотувати російську економіку, купляє у Росії нафту та заробляє криваві долари на тому, що відбувається.

Загалом Глобальний Південь зацікавлений виключно у власних економічних інтересах. Для кожної країни у світі свої інтереси завжди на першому місці. Вже потім до цього додається загальна формула про те, що всі за мир та дотримання міжнародного права. Але розмови "за мир" без реальних кроків – казка про білого бичка.

Тим часом у США наближаються до фінішу президентські перегони. Чим вони завершаться, ми дізнаємося вже 5 листопада. Тоді стане зрозуміло, чого чекати Україні. Переможець виборів так чи інакше вимушений буде враховувати те, що відбувається в Україні. Республіканці повинні будуть чітко відповісти, чи є Росія агресором. Демократи чітку відповідь уже дали.

Втім, якщо переможуть республіканці, а їхній кандидат стане президентом, це не буде трагедією. Тоді треба буде правильно вибудувати відносини із республіканцями і чітко їм продемонструвати, що перехід до концепції "ти сильніший – ти правіший" призведе до Третьої світової війни. Американці такого сценарію не хочуть, тому повинні будуть діяти відповідним чином.

Я думаю, що погляди України і можливої адміністрації Трампа мусять співпасти. Інакше Сполучені Штати відкриють "скриньку Пандори", і тоді будь-яка країна, яка захоче змінити кордони та матиме для цього можливість, буде це робити. За такого сценарію не треба буде дивуватися, якщо запалає не лише в Європі, а й в усьому світі. Навряд чи США влаштує подібний розвиток подій.

Зараз з'являється багато інформації про те, що війська КНДР уже в Курській області. Реакція Заходу на це з'явиться лише після першого бойового зіткнення за участі цих військ. Якщо на Захід привезуть десяток полонених північнокорейців, які на камери розкажуть, що відбувається і чому вони беруть участь в бойових діях, партнерам стане соромно і доведеться щось робити. Тому треба дочекатися, коли наші Сили оборони привезуть до Брюсселю чи Берліна групу таких військовополонених.

Думаю, що Південна Корея підштовхне Захід до певної реакції. Сеул, мабуть, як ніхто в світі зможе пояснити, що таке Північна Корея, і до чого слід готуватися, якщо події розгортатимуться і надалі. Але поки що твердої позиції Заходу немає. Як і по багатьох інших питаннях.

Володимир Огризко, керівник Центру досліджень Росії, дипломат, ексміністр закордонних справ України, спеціально для Главреда

Хто такий Володимир Огризко

Володимир Огризко – український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009, надзвичайний і повноважний посол України (1996).

У Міністерстві закордонних справ (спочатку УРСР, потім – незалежної України) – з 1978 року. Перша посада Огризка у зовнішньополітичному відомстві - аташе відділу печатки, яку він отримав відразу після закінчення Київського державного університету ім.Т.Шевченка. 1992 року Огризку присвоєно ранг надзвичайного та повноважного посла України. З 1992 по 1996 р. він служив радником, радником-посланником посольств України у ФРН та Австрії. Наступні три роки керував Управлінням зовнішньої політики, головним управлінням із питань зовнішньополітичної діяльності Адміністрації президента України. У 1999-2004 роках - надзвичайний та повноважний посол України в Республіці Австрія та постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні. Ще рік – посол з особливих доручень МЗС України. З лютого 2005-го – перший заступник міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. 18 грудня 2007-го призначений на посаду міністра закордонних справ України у коаліційному уряді Юлії Тимошенко. 3 березня 2009 року звільнено Верховною Радою з ініціативи Кабміну. 17 березня 2009-го призначений президентом Ющенком на посаду першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Раїси Богатирьової. Залишив посаду разом із звільненням з посади Ющенка в лютому 2010 року. У вересні 2010 року Огризко вступив до партії Наша Україна. У липні 2012 року він склав повноваження члена президії та заступника голови політради партії та припинив своє членство у ній. З вересня 2014 року дипломат керує аналітико-інформаційним Центром досліджень Росії. Пише статті для таких ЗМІ, як "Новое время", "Українська правда". З 2022 року проректор з міжнародної діяльності в Київському університеті імені Бориса Грінченка.