Слідами звільнення Костіна. Що ж за прокурор і без скандалу

У вівторок, 29 жовтня, Верховна Рада підтримала відставку Генерального прокурора України Андрія Костіна. Костін подав у відставку після низки гучних корупційних скандалів, пов'язаних із рішеннями МСЕК про надання статусу інваліда багатьом співробітникам прокуратури. Коротко про – про те, як йшли інші, не менш скандальні українські генпрокурори.

Святослав Піскун (липень 2002 – жовтень 2003; грудень 2004 – жовтень 2005; квітень 2007 – травень 2007)

Тричі генеральний прокурор України, який обіймав цю посаду з липня 2002 по жовтень 2003, потім із грудня 2004 по жовтень 2005-го та квітень-травень 2007-го. Подібних прецедентів у країні більше не було. Таке «ходіння», причому щоразу з шумом, не проходило непоміченим.

Ставши генпрокурором уперше, Піскун почав активно розслідувати справу про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Тоді посадили генерал-лейтенанта міліції Олексія Пукача, якого звинуватив у зловживанні владою та причетності до вбивства журналіста. Щоправда, Пукача потім відпустили, і він зник.

Піскун займався і «касетним скандалом» Мельниченка, але не особливо активно. Щось голосно заявив, присягнув пообіцяв – і на цьому все. З посади генпрокурора Піскуна звільняв особисто Леонід Кучма без згоди Верховної ради. Із формулюванням «за зайву політизацію ГПУ», хоч би що це означало.

Піскун звільнення заперечив у суді та повернувся до Генпрокуратури на хвилях Помаранчевої революції. Знову обіцяє знайти вбивць Ґонґадзе, закриває «енергетичну» справу Тимошенко, відкриває справу проти Петра Порошенка… За що президент Ющенко вказує йому на двері. Кажуть, із подачі Порошенка. Звільняють знову без згоди Ради, бо прецедент є чому б не повторити.

Піскун, у свою чергу, повторює позов до суду, який заперечує звільнення. Він уже в Партії регіонів, а Ющенко та його однопартійці вже увійшли до жорсткого протистояння з «донецькими». Піскун міг би врівноважити ваги взаєморозуміння, що бовтаються, але ось невдача: тричі генпрокурор «забув» скласти повноваження народного депутата, вступивши на посаду голови відомства. За що і було звільнено втретє. Втім, за іншою версією, він не виправдав сподівань президента Ющенка у протистоянні зі східноукраїнським кланом.

Заперечував своє звільнення Піскун вже за допомогою бійців із «Беркуту», які штурмом взяли будівлю Генпрокуратури та вигнали новопризначеного в.о. прокурора Віктора Шемчука Декілька днів Україна жила в епосі «двопрокурор'я». Однак раптово Святослав Піскун пішов зі свого омріяного посту. І знову став простим народним депутатом України.

Віктор Пшонка (каденція з листопада 2010 до лютого 2014 року)

Мабуть, найбільше він запам'ятався своїм розкішним особняком, настільки багатим і несмачним, що навіть з'явився новий вираз «пшонка-стайл».

Але також при ньому запрацював новий Кримінально-процесуальний кодекс, Луценко та Тимошенко вирушили до в'язниць, проти колишнього президента України Леоніда Кучми було відкрито та закрито кримінальну справу. Відбути 5-річну каденцію з листопада 2010 року до кінця йому завадив Майдан та втеча разом із Януковичем у лютому 2014-го.

Після втечі з України у 2024 році на Віктора Пшонку та його сина Артема було накладено санкції Євросоюзу за «розкрадання українських державних коштів та їхнє незаконне переміщення за межі України». Щоправда, минулого року Пшонці вдалося через суд ЄС видалити своє ім'я із списку санкцій.

Зараз Віктор Пшонка перебуває у Росії, нікуди з неї не виїжджаючи. Цілком можливо, що черговий будинок у «Пшонка-стайл» знаходиться поряд із будинком Януковича у підмосковній Рубльовці.

Олег Махницький (лютий – червень 2014)

Чотири місяці генпрокурор Махницький обіймав свою посаду, отриману після Майдану за квотою організації «Свобода». Рупор революції 2013 – 2014 років відкрив більшість постмайданних справ. І закрив багато домайданних.

Махницького звинувачували у продажу посад обласних прокурорів (цінник стартував від 1 млн. доларів). Потім заклопотала у суспільстві справа «вишок Бойка», які коштували державі 300 млн доларів, але користі не принесли. Махницького звинуватили, що він вивів із звинувачення його головних фігурантів: Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна, власне Юрія Бойка.

Як би там не було, він заперечує і не втрачає надії оскаржити своє звільнення в суді. Де знаходиться конкретно – невідомо, можливо, в Україні чи Великій Британії, де у нього була виявлена ​​дорога нерухомість.

Віталій Ярема червень 2014 — лютий 2015

Недовго музика грала і для постмайданного Генерального прокурора України. Колишній міліціонер, який жодного дня не пропрацював у прокуратурі, у червні 2014 року почав голосно: назвав «справою №1» розслідування масових убивств людей на Майдані. Однак трапилася невдача: левова частина документів на Майдан-2014 якимось чином зникла.

У листопаді 2014 року Печерський районний суд Києва зняв арешт із рахунків Сергія Арбузова – колишнього першого віце-президента. Але з України вже спливло 200 млн грн. з цих рахунків. Відповідальним було названо генпрокурора. Мляве розслідування справ Майдану і не менш квола справа щодо економічних злочинів влади Януковича викликали активність мас, які на мітингах вимагали відставки Яреми. І депутати у лютому 2015-го цю відставку підтримали.

Після цього Ярема втік із публічного простору. За його записами в соцмережах відомо, що як мінімум до грудня 2022 року він займався постачанням допомоги до ЗСУ. Після цього записів не виявилося.

Віктор Шокін (лютий 2015 – квітень 2016)

У лютому 2015 року Шокін прийшов на посаду прямо з пенсії, де він перебував уже вісім років. З подачі президента Порошенко Шокін розпочав чергове реформування прокуратури, жорстко «оптимізуючи» прокурорські лави. Але його все одно критикували за низьку ефективність роботи, оскільки реформування – добре, але й із справами треба розбиратися.

І Шокін розібрався… По-перше, зі справою «діамантових прокурорів», по-друге, з діяльністю компанії «Бурисма», до якої причетний був син Джозефа Байдена – Хантер.

Відставки Шокіна відкрито вимагав сам Джо Байден, який був у грудні 2015 року заступником Барака Обами. На коні нібито стояв кредит у 1 мільярд доларів, який Байден погрожував не дати Україні, якщо Порошенко не звільнить генпрокурора.

У квітні 2016-го Шокіна звільнили, але він, знову опинившись на пенсії, закусив вудила. Через рік після відставки він подав позов до Вищого адміністративного суду, вимагаючи визнати незаконним та скасувати указ президента про звільнення. Без результатів.

Де зараз знаходиться екс-генпрокурор – невідомо. Цілком можливо, що 72-річний Шокін перебуває на заслуженому відпочинку.

Юрій Луценко (травень 2016 року – серпень 2019 року)

Зрозуміло, що генпрокурор з іншого табору не міг залишитись на посаді після перемоги політичного конкурента – Володимира Зеленського. Однак Луценко не поспішав іти, оскільки «не бачив підстав для відставки і може бути корисним для нового глави держави».

Тут своє вагоме слово сказали американці: мовляв, Луценко шукає підтримки, у тому числі й у США, щоб не відповідати за свої дії, «які він, можливо, зробив як генпрокурор».

У липні 2018 року начальник Департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк звинуватив Юрія Луценка у систематичних та умисних порушеннях. Йшлося про незавуйований інтерес керівництва до розслідування економічних злочинів, але не доведення їх до суду.

З 2022 року Луценко перебував у складі підрозділу аеророзвідки ЗСУ, звідки був звільнений за станом здоров'я.

Руслан Рябошапка (серпень 2019 – березень 2020)

Найменше року провів у кріслі голови Генпрокуратури колишній співробітник НАЗК, людина з «команди Зеленського». Свою посаду він залишав уже у статусі «пособника Порошенка». Весь час його каденції Рябошапка отримував закиди від різних партій. Почасти – через свою масштабну реформу органів прокуратури та переатестацію прокурорів, яку пройшли не всі. Ішли масові звільнення, противники Рябошапки в голос говорили, що прокуратура втратила досвідчені та цінні кадри, а «козачок взагалі засланий». На підтвердження згадували обмін екс-беркутівців, звинувачених у причетності до масових розстрілів на Майдані у 2014 році.

Його критикували всі, і навіть президент Зеленський не підтримав однопартійця під час голосування про недовіру Рябошапці у Раді, хоча ще нещодавно називав його «100% своєю людиною». У принципі, багатостороння критика Рябошапці не надто заважала, а ось президентська опала його, схоже, підкосила.

У березні цього року Рябошапка намагався залишити Україну, але йому було відмовлено у перетині кордону, незважаючи на наявність трьох дітей (громадян Франції, до речі).

Ірина Венедиктова (березень 2020 року – липень 2022)

Ірина Венедиктова очолювала Генпрокурора України з березня 2020 року до липня 2022-го. Вважається, що вона залишила свою посаду через велику кількість зрадників у її відомстві та тих, хто залишився працювати в прокуратурах на окупованих територіях. Плюс Венедиктова нібито спробувала скинути з себе ярмо абсолютного впливу на неї Офісу президента України та стати самостійною фігурою вітчизняного політикуму. Чи не вийшло.

За два роки Венедиктовій накидали звинувачень і за майже безкоштовне проживання у державному відпочинковому комплексі «Пуща-Водиця», і за незадекларовану квартиру в Києві, і за втручання у справу заступника Офісу президента Олега Татарова.

У грудні 2020 взагалі упустила фразу, що вона «заступник президента по справедливості» та «око государеве». Тут же громадськість пригадала, що – про жах! - фразу «око государеве» зовсім нещодавно сказав Путін… А коли Венедиктова підписала підозру екс-президенту України Петру Порошенку після «плівок Байдена», нацькувала відомство на активіста Сергія Стерненка, дні її на посаді Генпрокурора виявилися порахованими.

Наразі Ірина Венедиктова - Надзвичайний та Повноважний Посол України у Швейцарії (з 17 листопада 2022 року), а також Надзвичайний та Повноважний Посол України у Ліхтенштейні (з 28 квітня 2023 року за сумісництвом).