B-50 Superfortress: ядерний бомбардувальник, про який ви ніколи не чули

Boeing B-50 Superfortress, спадкоємець B-29 часів Другої світової війни, очолив флот ядерного стримування Стратегічного повітряного командування США наприкінці 1940-х років. Оснащений потужнішим двигуном Pratt & Whitney R-4360 Wasp Major, B-50 мав підвищену швидкість, дальність польоту і висотні характеристики.

Фокус переклав статтю Маї Карлін про стратегічний бомбардувальник ВПС США Boeing B-50 Superfortress часів Другої світової війни.

• Однак термін його служби був відносно коротким, і незабаром йому на зміну прийшли такі наступники, як B-36 Peacemaker і B-47 Stratojet.
• Примітно, що один із бомбардувальників B-50 під назвою Lucky Lady II став першим літаком, який здійснив безпосадковий навколосвітній переліт. Попри те, що B-50 швидко зняли з озброєння, він заклав найважливіші основи для сучасних стратегічних бомбардувальників.

B-50 Superfortress: родоначальник ядерного стримування

Поки ВПС США розвивають свою програму зі створення стелс-бомбардувальника нового покоління B-21, варто згадати історію стратегічних бомбардувальників цього відомства. Серед них легко випустити з уваги Boeing B-50 Superfortress. Хоча цей літак, створений після Другої світової війни, провів у небі менш ніж два десятиліття, перш ніж його переобладнали на повітряний заправник, свого часу саме він очолював флот ядерного стримування новоствореного Стратегічного повітряного командування.

Стратегічні бомбардувальники залишаються основою повітряної складової американської ядерної тріади, і саме B-50 слід поставити на чільне місце як їхнього родоначальника.

Витоки Superfortress

Предком B-50 був B-29 Superfortress. Створений для висотних бомбардувань, цей важкий бомбардувальник із гвинтовим двигуном брав активну участь у Другій світовій і Корейській війнах.

Перший Superfortress мав низку безпрецедентних характеристик, включно з дистанційно керованими гарматними вежами, подвійними бомбовідсіками та герметичними відсіками для екіпажу. Саме B-29 використовували для скидання ядерних бомб на Хіросіму і Нагасакі в Японії 1945 року в рамках ініціативи США щодо завершення війни на Тихому океані.

Ближче до кінця війни американська влада стала шукати заміну В-29. Хоча B-29, безумовно, був найпотужнішим бомбардувальником під час війни, його двигуни сумно прославилися своєю ненадійністю. 18-циліндрові двигуни Curtiss-Wright R-3350 Duplex Cyclone, якими оснащувалися літаки, страждали від хронічних проблем із перегрівом. Американська влада хотіла, щоб на заміну B-29 прийшов новий радіальний двигун Pratt & Whitney R-4360 Wasp Major. На той момент це був найбільший за об'ємом поршневий авіаційний двигун, який коли-небудь надходив у великосерійне виробництво.

Як раніше докладно розповідав Себастьєн Роблін, "ці потреби призвели до створення нової моделі B-29D зі збільшеною майже на 60% потужністю двигуна R-4360 Wasp Major потужністю 3500 кінських сил і обшивкою з міцнішого, але легшого алюмінієвого сплаву 75-S. Усе це дало змогу знизити вагу крил на 272 кг і збільшити швидкість майже до 640 км/год. Серед інших доопрацювань — більш високе хвостове оперення, гідравлічні системи управління, а також системи антиобледеніння крил і вікон".

Дебют Boeing B-50 Superfortress, оснащеного новим двигуном, відбувся 1947 року, а рік потому він офіційно надійшов на озброєння. B-29 залишався в строю протягом усього цього періоду. Хоча обидва літаки мали спільне позначення Superfortress і схожі можливості, армія хотіла для B-50 абсолютно нову конструкцію, щоб отримати додаткові кошти на виробництво.

B-50 міг нести екіпаж із 10 або 11 осіб, мав розмах крил близько 43 м і максимальну злітну масу 76,4 тонни. Оснащений новим удосконаленим двигуном, бомбардувальник міг літати на 8612 км і досягати стелі 11,2 км.

З 1947 року було створено кілька нових варіантів Superfortress. B-50A було вироблено небагато, і вони служили Вашингтону як повітряний засіб ядерного стримування до появи таких наступників, як B-36 Peacemaker і B-47 Stratojet. У 1953 році ВПС представили 36 варіантів B-50D, спеціально обладнаних для виконання далеких місій погодної розвідки. У них були вбудовані висотні атмосферні пробовідбірники, метеорологічний радар, доплерівський радар, а також додатковий паливний бак у бомбовідсіку. За даними Національного музею ВПС США, до передачі цих бомбардувальників Метеорологічній службі вони виконували спеціальні завдання з погодної розвідки у складі 97-го бомбардувального крила Стратегічного командування ВПС.

Історія застосування В-50

Під час Корейської війни прийняті на озброєння B-50 не показали очікуваних результатів у боротьбі з радянськими винищувачами МіГ-15. Старі радянські винищувачі були нездатні перехоплювати ці бомбардувальники на великих висотах, але МіГ-15 збили кілька "Стратофортрессов", довівши неефективність цієї платформи.

Хоча історія служби B-50 була недовгою, один із B-50 під назвою Lucky Lady II став першим літаком, який здійснив безпосадковий навколосвітній переліт. Сьогодні фюзеляж Lucky Lady II зберігається в Музеї "Літаки слави" в Чино, штат Каліфорнія. Решта B-50 Superfortress були списані або відправлені на пенсію.

Про автора

Мая Карлін — авторка статей про національну безпеку в The National Interest, аналітикиня Центру безпекової політики та колишня наукова співробітниця імені Анни Соболь-Леві в IDC Герцлія в Ізраїлі. Її статті публікуються в багатьох виданнях, включно з The National Interest, Jerusalem Post і Times of Israel. Ви можете стежити за нею у Twitter: @MayaCarlin.