Місто "Щедрика" під обстрілами: чи знали ви, що пов'язує Покровськ та символ сучасного Різдва

Пильна увага прикута до ситуації під Покровськом. Знову згадують, що це місто – місце народження всесвітньо відомого "Щедрика". Що за історія їх пов'язує читайте в матеріалі на Освіта 24.

Що зараз відбувається під Покровськом

Покровський напрямок – один з найскладніших для оборони. Місто перебуває під постійними ворожими обстрілами керованими авіабомбами і FPV-дронами. Щодня ворог убиває та травмує цивільних жителів, руйнує будинки, підприємства, енергетичні, газові та інші інфраструктурні об’єкти.

Триває евакуація населення – виїхало уже понад 30 тисяч мешканців. Однак, станом на 29 жовтня, ще залишається 57 дітей у самому місті Покровськ, та близько 12 тисяч населення у самому місті, повідомив очільник Донецької ОВА Вадим Філашкін.

Таким був Покровськ у червні цього року / Фото Вікторії Кульженко, 24 Канал

Прогнози щодо оборони міста невтішні, оскільки Донеччина має найбільшу протяжність лінії фронту – близько 300 кілометрів, яку складно обороняти.

Про Покровськ і "Щедрик", що їх пов'язує

Ситуація під Покровськом нагадує нам про те, що ми втрачаємо не лише територію, а й культуру. Адже все частіше згадується, що це місто пов'язують із "народженням" всесвітнього відомого "Щедрика".

Кожного ранку оновлюю мапу Deep State, щоб перевірити, чи втримається до Різдва місто "Щедрика" (так називають Покровськ). Уявляєте, вже за пару тижнів світ порине у магію "Carol of the Bells", а місто в якому, ймовірно, Леонтович написав цю мелодію, щодня знищують росіяни,
– так прокоментувала ситуацію під Покровськом військовослужбовиця під ніком "Нарвана офіцерка".

Всесвітньо відома обробка "Щедрик" належить до тих, над якими Микола Леонтович працював довгий час. Існує версія, що існувало кілька редакцій твору: перша редакція була написана до 1901–1902 років; друга редакція – в 1906 – 1908 роках.; третя – 1914 року; четверта – 1916 року; п'ята – 1919 року. А також кілька адаптованих версій для чоловічого, жіночого, дитячого та змішаних хорів.

Саме під час другої редакції, з 1904 по 1908 роки, Микола Леонтович перебував з родиною у Покровську – тодішнє пристанційне містечко Гришине. Тут він працює викладачем музики й співів у залізничному училищі Міністерства народної освіти.

Під час революції 1905 року, Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах та страйках вправляючись у співах. Тому пильна увага до композитора з боку поліції, змусила його покинути місто та повернутися у Тульчин.

Покровськ – місто, що прославляло Леонтовича. Іменем композитора названа одна з вулиць Покровська, дитяча музична школа. А з 2017-го ім’я Леонтовича увічнене в символіці міста: в центрі герба міста та прапора зображена ластівка. Зображення ластівки взяли з музейного предмета – сухарниці, яку колись зробив власноруч батько композитора (вона є експонатом Покровського історичного музею).

У Покровському історичному музеї була експозиція, присвячена діяльності Миколи Дмитровича в цьому місті. Вона представлена фотографіями, документами та спогадами. Було пошито навіть костюми тієї епохи, що відвідувачі могли глибше перейнятися історією, а також спробували зіграти "Щедрика".

А поруч з парком "Ювілейний" у 2018 році встановили скульптурну композицію, присвячену Леонтовичу. На місцевому залізничному вокзалі знаходилась меморіальна дошка-барельєф. А ще збереглась, в автентичному вигляді, будівля залізничного училища, в якому працював Леонтович. Хоча вона не була музеєфікована, але має меморіальну дошку.

Покровськ, Леонтович та "Щедрик" – як воно було / фото з відкритих джерел

У 2018 році в Покровську пройшов Всеукраїнський хоровий конкурс "Щедрик фест". Тоді було встановлено два рекорди, які увійшли до Національного реєстру рекордів України: це найбільша кількість дзвіночків на ялинці та наймасовіше виконання "Щедрика".

Що залишається нам сьогодні, лише дослухатися до новин чи не знищено ворожими обстрілами будівлі пов'язані з ім'ям композитора? Ні, не лише – зберегти експонати, пам'ятники, говорити про наш "Щедрик" та варварство ворога.

Рятуємо пам'ятки пов'язані з "Щедриком"

Скульптуру композитора з центру Покровська, з метою збереження, демонтували у серпні 2024 року. Її перевезено до Вінниці та встановлено у парку імені Леонтовича для тимчасового перебування.

Пам'ятник Леонтовичу з Покровська до Вінниці: дивіться відео

Заступниця начальника Покровської військової адміністрації Маргарита Ідрісова розповіла, що вже евакуювали музейні експонати та цінності, бібліотеки. Пам'ятники намагаються не просто вивезти з прифронтового міста, а й знайти їм місце.

Ми їх демонтуємо. І не просто так, а з якоюсь користю, щоб ці пам'ятники не просто лежали на складах. Ми пам'ятаємо всі, що жив і творив Леонтович в місті Вінниця. І встановлення пам'ятника саме в парку імені Леонтовича – це доречно. І він буде приносити користь і вінничанам, і нашим покровчанам, які релокувалися у місто Вінниця,
– розказала Маргарита Ідрісова.

Сьогодні в Україні є кілька міст, які пов'язаних з творчістю Леонтовича та "Щедриком". Серед них – Тульчин, Вінниця, Покровськ і Кам'янець-Подільський. У цих містах є музеї чи експозиції, пам'ятки, пам'ятники, меморіальні дошки та екскурсійні маршрути пов'язані з діяльністю композитора.

Про Леонтовича та як творився "Щедрик"

Микола Леонтович (1877-1921) – уродженець Поділля, походить з сім'ї священника. Його батько чудово співав, грав на кількох музичних інструментах та деякий час керував хором семінаристів. Мати співала українські народні пісні. Тож у хлопчика було в кого повчитися.

У 10 років Микола навчається у Немирівській гімназії та у Шаргородському духовному училищі. Він опановує спів по нотах та може вільно читати складні партії церковних хорових творів.

З 1892 по 1899 рік, сім років, навчався Микола Леонтович у Подільської духовної семінарії у Кам’янці-Подільському. Там його освіта вийшла на новий рівень: Микола вивчає теорію музики та хоровий спів, опановує скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти. Вже тоді він починає обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки Миколи Лисенка. Після навчання Леонтович отримав хороші рекомендації щодо викладання в освітніх закладах, а особливо у роботі із хоровими колективами.

Працював вчителем у сільській школі – селі Чукові Подільської губернії (нині це на Вінниччині). Тут організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п’єси російських і українських композиторів. Згодом видає першу збірку пісень з Поділля, а потім і другу у 1903 році, із посвятою Миколі Лисенку.

Восени 1904 року покинув Поділля і у пошуках роботи переїхав на Донбас, де влаштувався викладачем співу та музики у місцевому залізничному училищі.

У 1909 році Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Болеслава Яворського. У той час створив багато хорових обробок різних пісень.

Із встановленням Української Народної Республіки, Микола Леонтович переїздить із Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Низку його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України.

Після приходу більшовиків працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, разом з композитором і диригентом Григорієм Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.

В серпні 1919 року знову повертається до Тульчина та засновує музичну школу.

Основу музичної спадщини Леонтовича становлять хорові мініатюри – обробки українських народних пісень, а їх понад 150, – він по-новому подивився на український фольклор. Ну а найвідомішими є твори "Щедрик" та "Дударик."

Народна обрядова пісня "Щедрик", яка потрапила на очі Миколі Леонтовичу, в його музичній обробці є символом Різдва і Нового року в усьому світі. Дослідники пов’язують текстове джерело з дохристиянською добою – про це свідчать перші рядки цієї щедрівки: "Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка". Адже ластівки прилітають з вирію лише навесні і саме тоді святкували Новий рік. Згодом, коли традицію святкування Нового року перенесли, ця народна пісня теж перекочувала.

Українська публіка на широкий загал вперше почула "Щедрик" 29 грудня 1916 року у Києві на концерті колядок, організованому диригентом Олександром Кошицем у виконанні хору Київського університету. Музична композиція одразу стала популярною.

"Щедрик" як символ культурної дипломатії УНР

В добу Української Народної Республіки (1917-1921 роки) і боротьби за відродження і незалежності держави "Щедрик" став одним з інструментів культурної дипломатії.

Тодішній голова Директорії УНР Симон Петлюра, щоб протидіяти російській пропаганді на міжнародній арені та просувати ідею незалежної України, відправив Українську Республіканську капелу Олександра Кошиці в турне Європою. Капела мала продемонструвати Європі, де на той час проходила післявоєнна Паризька мирна конференція, що Україна самобутня та має право на незалежність.

Українська Республіканська Капела під проводом Олександра Кошиця в Празі, квітень, 1919 року / Фото: Вікіпедія

Гастролі капели обійшлися уряду УНР у 1,4 мільйона карбованців та понад 1 мільйон франків.

Вперше за кордоном "Щедрик" прозвучав у 1919 році у Празі, під час наступу більшовицької армії. Симон Петлюра листувався з Олександром Кошицем, в одному з листів, надісланого з Кам'янця-Подільського, коли там розташовувалась резиденція Директорії УНР. Подаємо цитату з цього листа:

…Я багато вже гарного чув про концерти Ваші й овації чужинців, що випадають на долю Вашу й всього Українського і з тим більшим почуттям вдячності важка й висока Ваша праця буде записана на сторінках історії нашого Державного й Культурного Будівництва…

Лист був надісланий 16 вересня 1919 року, коли капела перебувала у Відні.

Вже тоді, під час гастролів, доводилося на афішах виправляти, що капела не російська, як намагалася донести російська пропаганда, а саме – українська!

У Нью-Йорку концерт відбувся на головній сцені США – Карнеґі Хол – у жовтні 1922-го. Щедрівку, після тріумфу в Карнегі-Холл, виконували ще кілька років колективи в Америці, У той час як території України вже були окуповані, а Миколу Леонтовича 23 січня 1923 року вбив агент російської ЧК.

Хор Олександра Кошиця та Українська республіканська капела продовжувала бути культурним амбасадором України і виступали аж до травня 1924 року в найпрестижніших концертних залах.

За цей час капелу почули у 17 країнах світу, понад 200 містах на трьох континентах, – у країнах Європи, США, Бразилії, Канаді, Мексиці, Аргентині, Уругваї, Кубі та інших, охопивши сотні тисяч слухачів. Про музичний твір багато писали іноземній пресі, а "Щедрик" став музичним брендом України.

Зрештою, у 1936 році, з’явилася його англомовна версія в аранжуванні Пітера Вільговського – "Carol of the Bells" ("Колядка дзвіночків") і вона стала відомою в усьому світі.

Найвідоміший новорічний хіт виконувався 140 мовами світу в різних стилях, і так ця мелодія завоювала серця людей. Вона використовувалась у багатьох кінострічках та рекламі. І досі сотні виконавців інтерпретують її на свій лад. Але мелодія "Щедрика" завжди залишається впізнаваною.

Але ми, українці, маємо знати і доносити усім, що походження цього хіта – українське! А Покровськ, після перемоги, поверне собі "Щедрика"!