Моторошні історії про кровосисну чупакабру: правда чи вигадка?

Міфічна чупакабра з її сірою лускатою шкірою, шипами та іклами, що стирчать, інтригувала та лякала людей по всій Америці протягом десятиліть. Цей монстр, відомий тим, що нібито полює на дрібну худобу, породив численні легенди та історії походження.  Однак, за словами Джона Томечека, експерта з дикої природи з Texas A&M AgriLife Research, справжнє пояснення цих спостережень корениться в науці, а не в надприродному.

Наукове пояснення появи чупакабри

Томечек, доцент Департаменту управління пасовищами, дикою природою та рибальством в Техасі A&M, припускає, що багато повідомлень про спостереження чупакабри насправді є випадками койотів, які страждають від пізніх стадій корости. 

«Короста — це виснажлива хвороба, яка може заразити широкий спектр хутрових ссавців», — пояснив Томечек. 

Захворювання, спричинене мікроскопічними кліщами, які проникають у шкіру, призводить до сильного подразнення, випадання шерсті, появи струпа та потовщення шкіри. Томечек зазначає, що коли короста прогресує, вона слідує певному малюнку на тілі тварини. 

«На собаках останнє місце, де вони втрачають хутро, — це між лопатками в області, яку ми називаємо йоржем», — сказав він. Цей візерунок може створювати вигляд шипів або хребтів, вирівнюючи описи чупакабри.  Надзвичайна виснаженість і ослаблений стан уражених коростою тварин ще більше сприяють їхньому моторошному, потойбічному вигляду, особливо коли їх бачать у тьмяному світлі на світанку чи сутінках.

Зміни поведінки хворих диких тварин

Запущені стадії корости не тільки змінюють зовнішній вигляд тварин, але й змінюють їх поведінку, роблячи їх більш відчайдушними та сміливими у пошуках їжі. Цей відчай може призвести до зустрічей з людьми та худобою, яких зазвичай уникають. 

«Коли у вас є койот, який перебуває на пізній стадії корости, він сміливіший, коли наближається до житлових районів, щоб знайти їжу, тому що він у відчаї», — пояснив Томечек. «Вони йдуть на ризик, на який не пішла б здорова тварина».

Легенда про чупакабру, що в перекладі з іспанської означає «присоска кози», виникла в Пуерто-Ріко, де вперше з’явилися повідомлення про загибель худоби через злиту кров. 

Томечек припускає, що ця поведінка збігається з поведінкою хворого хижака. Інфіковані тварини можуть націлюватися на дрібну худобу, яку легше зловити, ніж дику здобич, яка, як правило, є більш спритною та пильною.  Характерні колоті рани, які часто зустрічаються на цих тваринах, також відповідають стилю хижацтва койотів. 

«Рота койотів погано тримають і тримають хватку, тому їм доводиться кусати повторно», — зазначив Томечек, що може призвести до колотих ран, які призведуть до значної втрати крові.

Неправильне тлумачення ознак хижацтва

Томечек також звернувся до міфу про те, що чупакабра повністю висушує свою жертву. Він пояснив, що таке сприйняття може виникнути через неправильне розуміння того, як кров осідає і згортається в мертвій тварині, створюючи видимість порожньої кровоносної системи. У той час як хворі тварини, швидше за все, наважуються на людину, Томечек підкреслив, що їхня підвищена сміливість не обов’язково означає агресію. 

«Я завжди роблю різницю між сміливою твариною та агресивною», — сказав він. «Бути сміливим означає, що тварина йде на ризик і робить те, чого зазвичай не робила б, тому що вона в розпачі».

Зустріч із зараженою коростою дикою природою

Враховуючи, що короста може передаватися як людям, так і домашнім тваринам, Томечек радить бути обережними при зустрічі з інфікованими дикими тваринами. Він рекомендує охороняти домашніх тварин і зв’язуватися з місцевими представниками охорони дикої природи, наприклад, з окружними біологами з Департаменту парків і дикої природи Техасу, а не підходити безпосередньо до тварини.

Томечек також підкреслив важливість переконатися, що тварина, про яку йде мова, не є домашнім вихованцем, хворим на коросту, перш ніж приймати рішення про будь-які дії. 

«Немає відомих профілактичних заходів проти корости, але якщо ви живете в регіоні, де це захворювання поширене, було б доцільно розглянути регулярний режим купання для ваших робочих і домашніх тварин, який включає певну акарицидну обробку», — порадив він. , закликаючи власників домашніх тварин у разі потреби звертатися за належною ветеринарною допомогою.

Поза межами міфу про чупакабру 

Хоча фольклор про чупакабру може захопити уяву, Томечек наголошує на необхідності зосередитися на науковій реальності, що стоїть за цими спостереженнями. 

«Коли ми маємо справу з «чупакаброю», ми маємо справу зі справжньою твариною – як правило, койотом – яка має серйозні проблеми зі здоров’ям», – сказав він. «Поставтеся до ситуації відповідно, щоб ми могли допомогти розпоряджатися нашими ресурсами дикої природи».

Проливаючи світло на науку, що стоїть за феноменом чупакабри, Томечек сподівається сприяти кращому розумінню проблем здоров’я дикої природи, таких як короста, і сприяти відповідальному поводженню з тваринами, які поділяють наші екосистеми.