«Бодіпозитив – шкідливий тренд». Розмова з ендокринологом про війну, стрес, діабет та ожиріння

14 листопада відзначатиметься Всесвітній день боротьби з цукровим діабетом. В Україні упродовж 2023 року понад 531 тис. людей отримали діагноз «цукровий діабет», а у 2022-му кількість нових пацієнтів становила майже 490 тисяч, інформує міністерство охорони здоров’я. При цьому близько 90% випадків припадає на діабет другого типу.

Згідно з іншою статистикою МОЗ, в Україні у 2023 році майже 60% дорослих людей мали надлишкову масу тіла, майже чверть з них страждали на ожиріння. У відомстві наголошують, що це – один із найвищих показників серед країн Східної Європи та Центральної Азії.

Розділ медицини, який вивчає діабет та причини ожиріння, називається ендокринологією. Ця галузь присвячена дослідженню системи залоз, які виділяють гормони, зокрема, інсулін, котрий відіграє ключову роль у розвитку цукрового діабету.

Про це захворювання, причини його розвитку, особливості поширення під час війни та заходи, що можуть попередити розвиток діабету, «Главком» говорить з ендокринологинею Богданою Мурашовою (Київський міський клінічний ендокринологічний центр).

Передусім уточнення: зайва вага та діабет ІІ типу – це взаємопов’язані речі? Чи може бути перше без другого і навпаки?

Це речі, які не завжди взаємопов'язані. Надлишкова маса тіла і ожиріння є факторами ризику цукрового діабету. При цьому людина може дожити до старості, але так і не захворіти на діабет.

З іншого боку, перебіг цукрового діабету другого типу може тривати без ожиріння. В основі цукрового діабету другого типу лежить стан інсулінорезистентності, тобто нечутливість організму до власного інсуліну.

А інсулінорезистентність може виникнути під час пубертатного періоду, вагітності, через певні інфекційні захворювання, а також внаслідок стресу.

«Стрес запускає підвищення рівня глюкози у крові, і якщо це повторюється надто часто, виникає інсулінорезистентність»

Маленький лікнеп. Інсулін – це гормон, який знижує рівень глюкози у крові. Він також допомагає засвоювати її м’язам та жировій тканині, і це дає нам енергію. При діабеті І типу у пацієнта спостерігається відсутність інсуліну, який вводиться у його організм шляхом ін’єкцій. А діабет другого типу – це, як ви сказали, нечутливість до інсуліну, який вже не виконує свої функції.

Все так і є.

Але чому при цукровому діабеті другого типу в крові буває надмір інсуліну?

Тому що підшлункова залоза виробляє надмірну кількість інсуліну, щоб організм його нарешті «відчув».

Як стрес запускає інсулінорезистентність?

Загалом стрес – це абсолютно нормальна фізіологічна реакція організму на якийсь зовнішній подразливий чинник. Ще первісна людина знала, що в стані стресу треба робити дві речі – або нападати, або бігти. І те, і те потребує додаткових резервів. Тому тут у гру вступає гормон кортизол.

Гормон стресу?

Так. Його виробляють наднирники. Кортизол, як і статеві гормони, відносять до класу стероїдних гормонів. Що робить кортизол? Він викликає загальне збудження організму, яке допомагає людині мобілізуватися. Відбувається підвищення артеріального тиску, а також підвищення рівня глюкози в крові.

Глюкоза потрібна мозку, щоб той думав, яку обрати стратегію. Глюкоза також потрібна м'язам, адже ті будуть задіяні при втечі або при нападі.

Якщо стрес стається разово або нечасто, ніяких змін не відбуватиметься. Але при постійних стресах перманентне підвищення рівня глюкози може призвести до формування інсулінорезистентності.

А як пов’язані стрес та переїдання?

Тут все просто. Підвищення рівня глюкози провокує виділення інсуліну. А інсулін має бути на щось витрачений. Тому після стресу людина відчуває голод. Особливо їй хочеться солодкого і жирного. Чому солодкого? Тому що в крові у неї в цей момент багато інсуліну. Чому жирного? Тому що кортизол утворюється із холестерину, а після стресу в організму виникає потреба поновити його запаси.

Скажу більше: людині з інсулінорезистентністю достатньо подивитися на солодкий пиріжок, і вона вже набере 500 грамів ваги.

Як це працює?

А так, що стається викид у кров інсуліну. І навіть якщо людина, дивлячись, як хтось за сусіднім столиком у кав’ярні налягає на солодке, замовить собі салатик з моркви та капусти, ці корисні вуглеводи під дією інсуліну все одно перетворяться на зайву вагу.

«Цукор – єдиний продукт, який непотрібен здоровій людині взагалі»

То виходить, що коли радянським дітям батьки казали «не їж солодкого перед обідом, зіпсуєш апетит», вони не розуміли, що цукор тільки підсилює бажання наїстися?

І так, і ні. Солодке дійсно швидко втамовує голод, дає приплив енергії. Тобто спочатку дитина дійсно наїдається. Але отримуючи достатню кількість калорій, дитина не отримує білків, жирів, вітамінів і мінералів. Крім того, невдовзі голод повертається і дає про себе знати у рази відчутніше. І знову хочеться цукерку або печиво – виходить замкнене коло.

Чи можна в принципі обійтися без цукру?

Звісно, можна. Здоровій людині цукор не потрібен взагалі. Це єдиний продукт, без якого вона може прожити без жодної шкоди для здоров’я. Цукор потрібен в медицині при деяких патологічних станах.

Наприклад, розчин 5% глюкози вводять внутрішньовенно при інфаркті міокарду. Цукор потрібен спортсменам, людям, які важко фізично працюють. Але солодке, додане до гіподинамії, недосипань, стресів – вірний шлях до цукрового діабету другого типу.

Отож, дієта та відмова від солодкого – наше все?

І так, і ні. Дієта, звісно, потрібна, але спочатку треба побороти інсулінорезистентність. Ви запитаєте, як це зробити, якщо ми живемо у стані постійного стресу. А я відповім, що тут є два виходи. Або прибрати стрес, або навчитися до нього інакше ставитися.

І більше нічого?

Більше нічого.

А спорт, а фізичне навантаження?

Ще раз повторюю: поки людина не заспокоїться, толку буде мало. До мене приводять дівчат, чия родина виїхала з початком війни у мирну Європу і тільки нещодавно повернулася. А дівчата так стресують, що набирають вагу і втрачають менструальний цикл. Питаю у матерів, у чому річ. А в тому, що дівчинка сумує за школою, за друзями, за татом, бабусею та дідусем, які залишились в Україні. Немає значення, де стався нервовий зрив і що його спровокувало. Має значення лише стрес як такий.

Наші полонені повертаються в Україну зі значною втратою ваги. Росіяни буквально морять їх голодом. Отже, не можна сказати, що кількість спожитої їжі не грає ролі.

Звісно, кількість їжі відіграє роль. Але ми говоримо про наш звичайний стіл, а не про екстремальні ситуації. А у звичайних умовах дієта та спорт не допоможуть схуднути, якщо людина перебуває у стані стресу.

Тепер щодо полонених. Парадоксально, але стан стресу з викидом у кров кортизолу та інсуліну і тримає їх на плаву. Інсулінорезистентність якраз і «придумана» для ситуацій, коли людина залишається без їжі.

Інсулінорезистентність не вбереже від голодної смерті, коли настає поліорганна недостатність, і коли наднирники, які працювали на «виробництво» кортизолу, виходять з ладу, але здатна смерть відтермінувати.

До речі, після тривалого голодування людина, якщо вона потрапляє потім у сприятливі умови, швидко набирає зайву вагу. Це можна відстежити на прикладі покоління, яке пережило Голодомор, і навіть на прикладі наступних поколінь, які про нього лише чули.

А як же Захід, який давно не знав ані війн, ані голоду? Там не бракує людей із зайвою вагою.

Ну, по-перше, знову таки – стрес. Ми не знаємо, від чого стресують люди на Заході. Все таки зайва вага – це передусім хвороба бідних. Тих прошарків, які бояться втратити роботу, засоби до існування абощо. По-друге, зважимо на доступність та апетитність їжі, зокрема, їжі вуличної, яка стала окремою культурою.

Десь у Парижі значно простіше перехопити на бігу круасан, у Відні з’їсти фірмову ковбаску, а у Нью-Йорку – хотдог, аніж морочитися з пошуками корисного низькокалорійного салатику, до якого потрібна ще й тарілка та виделка і обидві вільні руки.

Хоча не обов’язково йти по вулиці і бачити всю цю смачну їжу. Можна годинами сидіти за комп’ютером і відчувати, як падає працездатність мозку. Щоб його простимулювати, достатньо взяти одну маленьку шоколадну цукерку, бо в шоколаді є ще й такий необхідний нам магній.

Але потім виникає певна харчова звичка і певна харчова залежність. І якщо на тебе накричав начальник за неправильно чи невчасно складений звіт, для виправлення помилок і заспокоєння тобі потрібна вже не одна цукерка, а півкіло. 

Довідка лікаря

«Після пережитого стресу організм починає надолужувати все, що втратив. Людей тягне на солодке та жирне»

Постстресовий розлад та переїдання. У людини найстрашніше лишилося позаду, час знижувати інсулінорезистентність. Чому це не вдається?

Тому що організм вимагає всього того, що було витрачено за час переживання стресу. Хочеться шоколаду, бо там магній. Хочеться жирного, бо стероїдні гормони «будуються» з ліпідів. Хочеться фруктів, бо там вітамін С. Хочеться сиркових десертів, бо потрібен білок. І що робити з такою людиною? Її треба нагодувати, але нагодувати правильною їжею!

Нагодувати нежирним м’ясом як джерелом білків, жирною рибою як джерелом тих таки білків, але також і омега-3 кислот. Людині у стані ПТСР треба дати необхідний їй набір вітамінів та мінералів. Магній, приміром, не тільки у шоколаді міститься, він є також у таблетках. Дайте людині з ПТСР «довгі» вуглеводи – кашу з низькоглікемічним індексом, шматок цільнозернового хліба, виведіть її на сонце, бо сонце виробляє у шкірі вітамін Д.

Не забувайте і про свіжі овочі та фрукти. Але фруктів не повинно бути забагато. До речі, фрукти – це найсолодше, що може з’їсти людина в принципі. Цукру ж у вигляді солодощів у раціоні здорової людини не повинно бути взагалі.

Фахівці ФАО (Food and Agriculture Organization of United Nations) включили Україну до трійки лідерів серед країн, де має місце харчова модель під назвою «потрійний тягар». Це означає, що люди в нашій країні одночасно і недоїдають (якісної їжі), і переїдають (неякісної), і отримують недостатньо вітамінів. Ви погоджуєтеся з такою формулою?

Не хочу узагальнювати. Є українці, які харчуються правильно, але велика кількість людей споживає надмірну кількість вуглеводів (хліба, картоплі, солодощів) і отримує «порожні» калорії. Натомість недоотримує білки (м’ясо, риба, яйця, сир), правильні, тобто нетваринні жири (олію), макро- і мікроелементи та вітаміни.

А що стосовно фруктози, яку прописують, зокрема, діабетикам?

Фруктоза, яка в яблуці, корисна. А хімічна, вироблена на заводі, корисною не є. Бо що таке фруктоза? Це той самий дисахарид, яким є цукор, тільки ще у майже два рази солодший. А сам по собі солодкий смак викликає вже викид зайвого інсуліну. Хімічну фруктозу рекомендують тільки дітям з діабетом першого типу, але аж ніяк не дорослим з інсулінорезистентністю.

А мед можна?

Мед – так, це фруктоза натуральна. Але знову таки: людям з цукровим діабетом другого типу мед їсти не потрібно.

Але я, знаєте, на іншому би зробила акцент. У нас завжди одна думка: що б таке з'їсти, щоб схуднути? А треба думати про інше: скільки спожити їжі, щоб схуднути? Не варто утоптувати в себе відро низькокалорійного салату і думати, що це допоможе. Не допоможе. Бо ваш об’єм шлунку – дві ваші складені долоні. У цей «човник» має помістити один прийом їжі. І не більше. Бо розтягувати шлунок однозначно не треба.   

І ще не слід забувати про правило тарілки. Тарілка ділиться на 4 частини. Дві чверті, тобто половину, займає салат, але не олів'є з картоплею, а просто легкий зелений салат. Одну чверть займають білки. Це може бути м'ясо, риба, яйця, сир, горішки. І ще чверть тарілки займають вуглеводи. Наприклад, каша з низьким глікемічним індексом. Але вся ця страва має вміщуватися у ваші долоні.

І скільки таких тарілок повинно бути упродовж дня?

Три. Також не забуваймо про достатню кількість рідини. Це може бути чай і кава, але плюс до цього півтора-два літри води.

Ви говорили про те, що шоколад варто замінити на пігулку магнію. Але, даруйте, від пігулок – жодного задоволення. А як же ендорфіни? Як же серотонін? Нашому організму байдуже, що під час поїдання улюбленого тортика ми відчуваємо ейфорію?

Ну, по-перше, не у тортиках щастя. Вчіться отримувати задоволення від інших речей. По-друге, готуйте смачну, але корисну їжу. Покладіть на хлібчик червону рибу та плястерка авокадо зверху – це хіба не смачно? А курочку запекти із сиром – хіба це гірше за шоколад? Салат з помідорів з руколою під смачним соусом – погана ідея?

«Бодіпозитив? Якщо людині подобається бути хворою, це її справа…»

Як зрозуміти, що ти вже перейшла межу, і у тебе – ожиріння, а не просто милий животик виріс?

Будь-який животик – це вже перехід за межу. Саме тому починати треба з заміряння не ваги, а обсягу талії. Бо якийсь, вибачте, «качок» може мати таке співвідношення ваги до зросту, яке нібито волає про ожиріння другого ступеню, а насправді нічого поганого там нема. У нього просто гора м’язів і класні кубики на животі. Тому міряємо талії.

І вона має бути?..

У здорової дорослої жінки – від 80 до 88 см. У чоловіка – 94-102. При цьому якщо нижні межі перевищені, ризик діабету зростає. Якщо перевищена верхня межа, ризик є дуже високим.

До змін треба йти вже тоді, коли у вас збільшився об’єм талії. Навіть якщо вага при цьому ще «стоїть» на місці. Бо коли ще й вага збільшиться, боротися з ожирінням стане значно важче. Тут може і допомога психолога знадобитися.

А як же бодіпозитив?

Особисто я вважаю, що це шкідливий тренд. Бо коли людина каже, що їй добре в своєму тілі, що вона велика і красива, і начхати на думку оточуючих, бо вони мусять прийняти її такою і толерувати її вагу, для мене це звучить так: «Я знаю, що я хвора, але мені подобається моя хвороба, і я хочу залишатися хворою надалі».

Але ж людина має на це право? Ожиріння – не ковід…

Та безумовно. Але повна людина – це людина з хворобою. Чи має хтось право ображати таку людину? Ні, у жодному разі, це аморально. А що робити, якщо вона не хоче лікуватися? Нічого, бо це її вибір. Можна з нею говорити, агітувати за здоровий спосіб життя, пропонувати разом боротися з ожирінням, але якщо вона не хоче…

А якщо не може? Валерію Новодворську каральна психіатрія накачувала препаратами, які вкрай негативно відбилися на її здоров’ї.

Все так. Багато психотропних препаратів призводять до розвитку надлишкової ваги. На тлі цього у Новодворської розвинувся важкий діабет, а померла вона від гангрени, тобто від синдрому діабетичної стопи, який є ускладненням діабету.

Люди з такими ускладненнями можуть вилікуватися?

На стадії гангрени, коли розвивається сепсис, шансів небагато. Зупинятися треба було раніше. Без подібних ускладнень ожиріння можна подолати у будь-який момент. Так, це може бути дуже складно. Але можливо. Бо набір надлишкової ваги не є незворотнім процесом. Для будь-кого, для будь-якого віку та будь-якої статі.

«Дуже велику роль в ожирінні відіграє недосипання»

Ще раз наголосимо, чим ожиріння загрожує різним віковим групам – від дошкільнят до пенсіонерів?

Ожиріння загрожує розвитком цукрового діабету, про що ми вже говорили, а також артеріальної гіпертензії, серцево-судинних захворювань (інсультом та інфарктом), онкологічних захворювань. У дітей з ожирінням усі ці проблеми виникатимуть у більш молодому віці плюс є небезпека порушення репродуктивної функції.

А жінки у стадії пременопаузи та у пізніші періоди перебувають в особливій зоні ризику?

Так, бо сама по собі менопауза у жінок підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань, підвищення маси тіла, діабету тощо.

Я б ще хотіла додати, що дуже велику роль в ожирінні відіграє недосипання. Тому що одним з гормонів, який впливає на інсулінорезистентність, є мелатонін. А мелатонін виробляється організмом під дією темряви. Коли Боженька нас створював, він не знав, що ми винайдемо електрику.

І що на нас нападе Росія з її шахедами та балістикою, і що повітряні тривоги будитимуть по кілька разів за ніч…

І це також. Але я ще раз наголошу: на останньому конгресі Європейської діабетичної асоціації було доведено зв'язок між недосипом та жировою хворобою печінки, а також ожирінням. Тобто знову таки: якщо людина не тільки стресує, але й не спить ночами, схуднути їй буде дуже важко, майже нереально.

Словом, до завершення війни українцям, які стрімко набрали вагу через постійний стрес та дефіцит сну, можна і не мріяти про схуднення?

Мріяти можна. А ще, як я вже казала, можна навчитися жити зі стресом, самотужки або з хорошим фахівцем, знижуючи його негативний вплив. 

Наталія Сокирчук, «Главком»