Як природа та культурна спадщина може стати капіталом громад

Коли ми говоримо про капітал громад, то зазвичай маємо на увазі фінансовий капітал. Але забуваємо про капітал територіальний, який може стати не менш важливим ресурсом для розвитку міста, села і країни. Ми живемо в країні з багатою історією, унікальною природою, де кожен куточок пронизаний культурною та природньою спадщиною, і це і є її територіальний капітал.

Теорія територіального капіталу, запропонована в 1990-х роках італійським економістом Роберто Каманьї та випробувана багатьма громадами в країнах ЄС, стверджує, що територіальний капітал — це унікальні риси та характеристики території, які вирізняють її серед інших, формують конкурентні переваги й сприяють сталому розвитку. Капітал — це клімат, ландшафт, ліс і річка, археологічна спадщина, музей, замок чи палацово-парковий ансамбль, унікальне місцерозташування на острові, традиційне місцеве виробництво чи закинутий металургійний комбінат.

Ключова концепція полягає в тому, що села, міста, цілі регіони розвивають конкурентоспроможність, коли використовують специфічні та унікальні для них ресурси у спосіб, що важко повторити на інших територіях. Орієнтуючись на ці особливості, кожен регіон розробляє індивідуальні програми розвитку, що відповідають потребам місцевих громад.

Інвестиції в покращення та посилення територіального капіталу створюють точки тяжіння — місця, які приваблюють людей, інтереси й стейкхолдерів, де цікаво бувати, працювати, жити, вести бізнес і куди вигідно інвестувати. Водночас розвиваються точки зростання — умови, які сприяють заробітку й економічному розвитку як членів громади, так і третіх сторін.

В роботі з розвитком територіального капіталу основними показниками є «не як громада буде заробляти», а які вигоди — соціальні, екологічні, культурні та економічні, отримають люди, що живуть та працюють на території зі спадщиною.

Здавалося б, як ліс, річка, руїни чогось там, археологічна спадщина чи закинутий металургійний комбінат можуть перетворити бідну, депресивну територію на квітучу та розвинену?

Давайте ми з вами умовно проїдемося територією України та подивимося навколо. Обов’язково їхати будемо регіональними дорогами, через села. Навколо побачимо безкінечний приватний сектор різного рівня достатку, покинуті хати, занепад об’єктів культурної спадщини, деградацію публічних просторів, відсутність молоді в селі, бо немає роботи. І городи, городи, городи. На яких гарують люди, щоб виростити щось навіть не на продаж, а для того, щоб себе прогодувати.

Подивіться на музеї в регіонах— в більшості з застарілими експозиціями, схожі між собою як близнюки, нецікаві. І навіть якщо ми реставруємо палац чи інвестуємо в розбудову музейного комплексу — не обов’язково отримаємо економічні, соціальні та культурні впливи на розвиток громад.

Для того, щоб територіальний капітал почав працювати на благо людей, в нього потрібно не просто інвестувати, але інвестувати грамотно. Українські громади в переважній більшості намагаються віддати власний територіальний капітал якомусь інвестору, підприємцю. Однак існує величезна різниця між приватними інвестиціями та інвестиціями громад (коли частина бюджету йде на розвиток, під яким мають на увазі соціальні, культурні, екологічні та економічні покращення територій).

Як тільки підприємець отримає в користування ваш замок, палацово-парковий ансамбль, ваш ліс — він буде заробляти на цьому. І ваша громада від такої ситуації може навіть нічого не отримати, бо цей бізнес може бути зареєстрований в іншому місці, де й буде сплачувати податки. Кількість робочих місць та заробітна плата може бути мізерна. Від такої інвестиції громада отримає лише рекреаційне навантаження на свою територію.

З іншого боку, громада може самостійно інвестувати в покращення власного територіального капіталу. І таким чином створить умови для притоку грошей ззовні, притоку інтересів та зацікавленостей, в яких починають заробляти не окремі бізнеси, а економічно активні громадяни. Громада стане цікавою для третіх осіб — наприклад, її територіальний капітал для власного заробітку використовуватимуть гіди та екскурсоводи, організатори ретритів та освітніх програм, фотографи та блогери. І прямо чи опосередковано приведуть сюди свої цільові аудиторії, збільшуючи таким чином капіталізацію територіального капталу громади.

Як грамотно інвестувати у власний територіальний капітал? Концепти інвестицій та стратегії розвитку для кожної конкретної території з урахуванням її особливостей розробляють експерти.

Наприклад, у вашій громаді є декілька гектарів лісу. Ліс, фізично недоступний. Бо недоглянутий, важкопрохідний. Повністю недоступний взимку або за умов замокання ґрунтів. Як можна використати цей територіальний капітал?

Здавалося б, максимум, як на ньому можна заробити в умовах традиційного управління — вирубати та продати деревину. Але гроші мають властивість рано чи пізно закінчуватися, а ліс росте довго… І громада потрапляє в ситуацію, коли ні грошей, ні лісу. Якщо ж інвестувати в ліс як в територіальний капітал, можна отримати довгострокові вигоди для громади та можливості розвитку. Як? Ось кілька прикладів.

По-перше, це можуть бути різноманітні «м’які» проекти — екологічні, просвітницькі, освітні. Які будуть притягувати до громади проектні команди зі своїми цільовими аудиторіями.

Цим людям потрібно буде надавати послуги — їх потрібно десь селити, годувати, перевозити. І ось тут головне, що буде поштовхом до соціального та економічного розвитку — це залучення жителів громади до надання цих послуг.

Друге. Громада може інвестувати в фізичну доступність лісу— створювати пішохідні / велосипедні доріжки, едукаційні стежки тощо. Головне — туристська привабливість та протяжність цих доріжок.

А якщо залучити інвестора, який разом з вами покаже ліс не зі стежки, а з певної висоти? І забезпечить не лише сезонну доступність лісу, а й цілорічну. Тоді до громади будуть приїжджати автобуси з туристами, щоб з висоти милуватися осіннім, весняним, зимовим лісом. Інвестор буде заробляти на квитках, а місцеві жителі- знову таки на наданні послуг. В тому числі й музейно-туристичних. Навколо таких великих інвестиційних об’єктів починають розвиватися музейно-туристичні кластери. Бо туристи вже приїхали на цю територію.

Третє. Можна перетворити свій ліс на казкову феєрію. І запустити неймовірну подорож люмінисцентною експозицією. Побачити всю цю фантастичну красу та насолодитися сяйливими казковими персонажами можна лише в темряві. І тут нескладно здогадатися, що таким чином ми стимулюємо немісцевих відвідувачів купляти послуги ночівлі в громаді.

В мене є заміський будинок в одному селі на Харківщині. Село як село — городи, багнище та безперспективність. Дорогу останній раз сюди ремонтували аж в 90-х рр. минулого століття, що творить серйозні проблеми для транспортного зв’язку та логістики. Місцевих, що проживають постійно — майже не лишилося. Переважно — міські жителі-дачники, що приїздять у теплий сезон. А в самій території — багатюща археологічна спадщина…. Скіфи, алани та болгари, слов’яни, давній Вал із Змієвих валів — який вважається одним з найбільших таких об’єктів на Слобожанщині. А ще — готи та могили давніх готських королів….. В більшості своїй ця територія розорана агрохолдингами під поля.

Що це означає для громади? Розбиті важкою сільгосптехнікою дороги, нітрати, які під час дощів стікають в наші водойми, сморід хімікатів в повітрі, коли ці поля обробляють згідно графіку. І якісь ефемерні надходження в бюджет громади, які абсолютно не відчутні для її розвитку. Якби ж її археологічна спадщина- територіальний капітал грамотно управлялася, то ми могли б отримати, наприклад величезний та потужний археопарк.

Якщо ви думаєте, що археопарк — це «ми поставимо три — п’ять хаток та будемо показувати як жили люди в давнину» — то ви дуже помиляєтесь…. Бо археопарк — це складна та розмаїта структура: колекційний музей з власною експозицією, тематичні експозиційні павільйони, історичні реконструкції, об’єкти in situ, скульптурні групи тощо. І все це на території в десятки, інколи — сотні гектар. А ще — кілометри доріжок, стежок, велопішохідних маршрутів, що об’єднують всі визначені та покращені точки-об’єкти в єдину мережу.

Кожний член громади стане як користувачем створеного простору археопарку, так і зможе долучитись до пропозицій для місцевого населення з надання розмаїття послуг, що формують великі керовані об’єкти спадщини для навколишніх територій.

Таких рішень, дій, інвестицій, які опираються на наукові методики роботи з територіальним капіталом, є багато. Якщо їх застосовувати, громада буде зростати, посилюючи соціальні, культурні, екологічні та економічні покращення.